Космонавтика України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Космонавтика України — сукупна діяльність України в сфері надання космічних послуг, а також в космічній промисловості. Українські конструктори, вчені та науковці зробили значний внесок в розвиток світової космічної науки.

Українські вчені розвинули ідеї міжпланетних перельотів, та проробляли теорії ракетної техніки. Українські підприємства займали й продовжують займати лідируючі позиції в світовій космонавтиці. Провідну роль в цьому грає Південний машинобудівний завод та КБ Південне в Дніпропетровську. На їх потужностях виготовлено понад 400 штучних супутників Землі.

Проектне зображення українського АКРК Світязь

Історія[ред.ред. код]

Радянський період[ред.ред. код]

З моменту початку робіт над створенням ракет носіїв військового та цивільного призначення повсюдно використовувались ресурси України й підприємства постійно робили вагомий внесок в успіхи радянської космічної програми. Так, українські підприємства й організації «Комунар», «Арсенал», «Моноліт», Євпаторійський космічний центр брали участь у підготовці запуску першого штучного супутника Землі, виведеного на орбіту 4 жовтня 1957 року.

З початку 60-х років підприємства України почали розробку і виробництво систем керування, бортової автоматики й інших систем і приладів для космічних об'єктів і комплексів.

Успіхи підкорення космосу Радянським Союзом були б неможливі без українського конструкторського бюро «Південне». Саме на «Південному» розробляли космічні ракети разом із бойовими міжконтинентальними балістичними ракетами.

Діяльність конструкторського бюро «Південне» у сфері наукових досліджень почалася в 1961 році з розробки космічних апаратів «Метеор» і «Стріла». У 1962 році ракета-носій «Космос» вивела на орбіту перший супутник дніпропетровської розробки ДС-2, а в 1967 році ракетою-носієм «Космос» на орбіту був виведений орієнтований в атмосфері супутник «Космічна стріла».

Перші роки незалежності[ред.ред. код]

Після розвалу СРСР Україна стала без'ядерною державою і балістичні ракети відтоді стали непотрібними. Постало питання в доцільності збереження такої затратної галузі машинобудування як космічна. Складна економічна ситуація в країні довела ситуацію коли потрібно було приймати рішення, оскільки галузь була на межі. Завдяки політичній волі та здоровому глузду, ця високотехнологічна галузь була збережена. 29 лютого 1992 року, Указом Президента при Кабінеті Міністрів України було створено Національне космічне агентство України. Попри те, що після оголошення Україною без'ядерного статусу міжконтинентальні бойові ракети, розташовані на території України, знято з бойового чергування та демонтовано, а вітчизняний ракетно-космічний комплекс переорієнтовано виключно на мирні цілі, однак ще й досі чимало експертів називають «Південне» одним з лідерів світового бойового ракетобудування.

Україна відома в світі своїми автоматизованими системами для запуску апаратів в космос. Відсутність необхідності в перебуванні людей під час підготовки носія до запуску взято за зразок виробниками новітньої ракето-космічної техніки.

Це відповідно спонукає їх до налагодження співпраці з українськими підприємствами як для переймання досвіду, так і для участі в спільних проектах. У 1995 році, приміром, «Південне» і виробниче об'єднання «Південмаш» спільно з партнерами зі США, Росії та Норвегії почали реалізацію проекту «Морський старт». Йдеться про використання плавучого космодрому. З платформи, розташованої у Тихому океані біля острова Різдва, почали здійснювати комерційні запуски. Українсько-російська ракета-носій «Зеніт-2» виводить на орбіту супутники зв'язку, розвідки тощо.

Сьогодні Україна відома на світовому ринку своєю космічною продукцією: ракетами-носіями «Зеніт-2», «Циклон-3», «Дніпро»; космічними апаратами «Січ» і «АУОС»; супутниками радіоелектронної розвідки, апаратурою стикування «Курс» для Міжнародної космічної станції; системами прицілювання ракет, апаратурою систем керування для космічних комплексів «Союз», «Прогрес», «Протон»; унікальними об'єктами наземної інфраструктури: радіотелескопом РТ-70 (знаходиться на території окупованої АР Крим), контрольно-коригувальними станціями для глобальних навігаційних супутникових систем, мережею спостережень геофізичних явищ. Космічна галузь є невід'ємною галуззю національної економіки, а космічна діяльність України є складовою частиною міжнародних зусиль з дослідження та використання космічного простору.

Розвиток космонавтики в Україні[ред.ред. код]

Україна — визнана у світі космічна держава. Вона входить до п'яти провідних країн на ринку космічних послуг і технологій. До української ракетно-космічної галузі входять близько 40 великих підприємств та велика кількість малих та середніх підприємств-розробників і незалежних науков-дослідних лабораторій. Провідним центром серед них є всесвітньо відоме конструкторське бюро «Південне» та виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод» у м. Дніпропетровську. Там створюють та серійно виробляють ракети-носії, космічні апарати, системи управління, орієнтації і траєкторних вимірювань. Великими досягненнями українських фахівців стало створення космічних апаратів «Січ-1», «Океан-О», «АУОС» та «Мікрон», ракетоносіїв «Зеніт-3SL», «Дніпро», «Циклон-3».

Досягнення України в ракетно-космічній галузі дозволили їй разом із США, Росією та Норвегією взяти участь у спільному міжнародному проекті «Морський старт» для запуску в Тихому океані космічних супутників різного призначення. Крім того, наша країна бере участь у міжнародних проектах створенні носіїв Antares та VEGA.

Україна, як справжня космічна держава має чималу кількість видатних творців та теоретиків космонавтики. Її вчені багато зробили для розвитку світової космічної науки. Зокрема, на Південному машинобудівному заводі в Дніпропетровську сконструйовано і виготовлено понад 400 штучних супутників Землі. Великий внесок в освоєння космічного простору зробили такі видатні вчені країни, як С. Корольов, В.Челомей, М. Янгель, Ю. Кондратюк, В. Уткін.

Сучасний етап[ред.ред. код]

Зеніт-3SLБ на стартовому майданчику

Пілотована космонавтика[ред.ред. код]

Перший космонавт України Леонід Каденюк здійснив свій політ 19 листопада 1997 року, у складі міжнародного екіпажу на американському космічному кораблі «Columbia». У 2012—2013 рр. велися переговори про можливість польоту українського космонавта, як члена експедиції на борт МКС за рахунок російської квоти[1]. На підготовку й політ потрібно ~130 млн доларів. В перспективі такий політ був можливий після 2013 року[2]. Однак, після погіршення двосторонніх відносин між Україною та Росією, та складним економічним становищем питання зняте з повістки дня. Плани польотів на американських, чи китайських кораблях відсутні.

Разом з тим український носій Зеніт-2 в перспективі може використовуватися для пілотованих пусків, адже для цього він і проектувався. З підвищенням рівня надійності носія та з появою необхідності його можна в невеликі терміни пристосувати для цього завдання. У цей час ведеться робота над поліпшенням статистики пусків й відпрацюванням ракети.

25 травня 2012 року заступник керівника Роскосмосу Віталій Давидов повідомив, що Роскосмос може почати випробування нового перспективного пілотованого космічного корабля на космодромі Байконур за допомогою ракет-носіїв «Зеніт» і «Протон», якщо нова ракета-носій «Ангара» не буде готова[3]. Перспективний корабель, який робить РКК Енергія, ракета «Союз» підняти не зможе. Відразу розробники передбачали, що якщо не буде ракети «Русь-М», то можливо до цього почати випробування корабля на Байконурі з використанням існуючих ракет «Зеніт» і «Протон».

За словами заступника керівника Роскосмосу Віталій Давидова, теоретично це можливо зробити, про що Роскосмос вже неодноразово говорив з представниками РКК «Енергія» (розробник перспективного пілотованого корабля).

"Ми так і закладали, що якщо у нас не буде спеціального носія ("Ангари") до цього моменту (до 2013 року), то ми використаємо існуючі ракети-носії. У майбутньому він (корабель) повинен літати з космодрому Східний. В перспективі може бути розглянута і «Ангара».

З 2015 року очікується, що ПТК НП «Федерація» буде випробовуватися на Ангара-5П, але перший запуск подібного носію здійснено з космодрому Наро в Республиці Корея. Варіант використання пілотованого «Зеніта-2» наразі відхилено з політичних мотивів.

Непілотована космонавтика[ред.ред. код]

Непілотована космонавтика є значно більш розвинутою в нашій державі. Зараз Україна здійснює широку взаємодію з іноземними партнерами. Зокрема, із Європейським космічним агентством, зі Сполученими Штатами Америки, з Російським космічним центром, з Китаєм. Існує незавершений проект з Бразилією, який передбачає використання бразильського космодрому «Алкантара». Очікує реактивації програма Морський старт та Наземний старт.

Україна є учасником найважливіших міжнародних переговорів в космічній галузі, включаючи Договір про принципи, які регулюють діяльність держав в дослідженні і використанні космосу, включаючи Місяць та інші небесні тіла (1967), і Угоду про створення спільного наукового і технологічного простору між членами СНД (1995). З часу свого створення ДКАУ підписала 38 міждержавних і міжвідомчих угод з 16 країнами. Нарешті, Україна є членом більшості міжнародних організацій у сфері космосу, таких як UNCOPUOS (Комітет ООН з мирного використання космічного простору), COSPAR (Світовий комітет з питань космічних досліджень), IADC (Координаційний міжвідомчий комітет з питань забруднення в космосі); вона також є дуже активним членом організацій з нерозповсюдження зброї масового ураження.

Нинішні проекти включають програму Наземний старт, Дніпро — у співробітництві з Росією, Морський старт— з США і Росією і проект Циклон-4 з Бразилією. Україна також брала участь в багатьох міжнародних науково-дослідницьких програмах, включаючи дослідження з питань космічної біології на станції Мир, вивчення магнітосфери з міжнародною програмою Інтербол і багато інших програм, що ще раз демонструє науковий, технологічний і промисловий рівень України.

Міжнародна співпраця[ред.ред. код]

В силу історичних та географічних обставин Україна в космічній сфері постійно змушена співпрацювати з світовим співтовариством. Часом це гальмує її розвиток, але переважно саме це дозволяє розкривати її потенціал більш повно.

Україна-РФ[ред.ред. код]

Найбільшим партнером України в космічній сфері до 2014 року була Російська федерація. Це було зумовлено історичними обставинами. Космічна промисловість створювалася в Радянський період, коли кооперація між союзними республіками СРСР була нормальним явищем й що зумовило технологічну прив'язку української космічної галузі до РФ, і навпаки, — існує значна залежність РФ від ракетно-космічної галузі України. В цілому, технологічна співпраця в цивілізованому світі є явищем нормальним та закономірним. З розпадом СРСР, Росія почала скорочувати кількість програм за якими здійснюється співпраця з Україною, але це підштовхнуло нашу державу до пошуків інших партнерів.

В проміжку 1999-2018 років саме на українських ракетах-носіях Зеніт-3SLBФ тримається велика частка російських наукових космічних програм — 2 російські наукові космічні апарати серії «Спектр» та АМС Фобос-Грунт адаптовані саме під ці носії. Також РФ зацікавлена в подальшій модернізації носія Зеніт-3SL й його комерційній експлуатації. В конструкції все ще є запаси для зниження маси третього ступеня й відповідно є можливість збільшити масу корисного навантаження на 200—300 кілограм для доставки на геостаціонарну орбіту.

Крім того програма МАКС в випадку її реалізації одразу значно підтягне промисловість України в космічній та авіаційній сфері. Більше половини компонентів системи можуть вироблятися в Україні і лише один з ключових елементів системи космічний апарат виробляється в РФ. Але престижність проекту висока, оскільки подібного ще не створював ніхто у Світі.

Україна-ЄКА[ред.ред. код]

Україна нині віддає перевагу співробітництву з Європейською комісією та Європейською космічною агенцією в рамках першої європейської космічної програми, а також участі в програмах GMES та FLPP (перспективні носії виведення). Українські підприємства задіяні в програмі VEGA у співпраці з Фіат Авіа (Італія).

З іншого боку, повною мірою була реалізована Програма технічної підтримки Бістро-2 Європейської комісії, яка стосується забезпечення захисту права на інтелектуальну власність в рамках комерціалізації українських космічних технологій. Започатковано проект Бістро-3, який має на меті визначення механізмів маркетингу космічних технологій в цивільній сфері. ДКАУ бере участь у цьому проекті, що стосується його організаційних аспектів і правової підтримки.

Щодо програми Галілео, то угода між ЄС і Україною визначає багато галузей співробітництва:

  • радіочастотний спектр;
  • науково-дослідницька і навчальна;
  • промислова діяльність;
  • розвиток торгівлі і ринку;
  • стандартизація,
  • сертифікація і регулятивні заходи;
  • безпека, відповідальність і відшкодування витрат.

Угодою також передбачено створення спільних підприємств з метою реалізації програми, використання і розвитку послуг Галілео. В предмет угоди, крім того, входить захист прав інтелектуальної, комерційної і промислової власності у всіх сферах, що мають відношення до забезпечення і обслуговування програми Галілео для поліпшення співпраці у сфері виробництва.

ЄС і Україна домовляються також про співробітництво у питаннях вивчення і реалізації архітектури наземної системи і дійшли тимчасового порозуміння щодо поширення системи EGNOS на територію України, використовуючи наземну інфраструктуру, яка складається з українських станцій контролю.

Крім того, під час Салону в Ле Бурже в 2005 р. було підписано Угоду про стратегічну співпрацю між українським урядом та компанією EADS. Ця угода покриває 5 можливих галузей співробітництва: авіація, космос, оборона, нагляд за кордонами та безпечний зв'язок.

Нарешті, що стосується співробітництва між Україною і Європейською космічною агенцією (ЄКА), то слід відзначити, що створення робочої групи за ініціативою останньої відбулося дещо передчасно, позаяк для Агенції входження до неї України не виглядає наразі пріоритетним питанням.

Європейська ракета носій VEGA

В цей час провідні європейські аерокосмічні підприємства виявляють живий інтерес до співробітництва з Південмашем в космічних проектах майбутнього: ракети-носії, супутники, космічні дослідження, гармонізація законодавства, виведення на орбіту, тощо. Впродовж 20052010 років відбувалися чисельні зустрічі між представниками європейської космічної промисловості і Південмашу. Стало очевидно, що відсутність політичних угод між ЄКА і ДКАУ є перешкодою для широкоформатного співробітництва у космічній галузі між Україною і Європою.

Співголова спільної робочої групи Україна — ЄС з космічних досліджень Хардвіг Бішофф визнає великі можливості України в галузі космічних досліджень і технологій і вважає, що наша країна знайде гідне місце в європейській космічній політиці та європейській космічній співпраці. За його словами, передусім йдеться про систему глобального моніторингу навколишнього середовища й безпеки — GMES (Global Monitoring for Environment and Security). Х. Бішофф вважає, що навігаційна система Galileo, створювана в Європі, має охопити й територію України. За його словами, зараз тривають переговори про підключення України до створення такої європейської системи глобальної навігації, яка на відміну від американської системи GPS має цивільне застосування. Також великі можливості для співробітництва існують у сфері космічних наук, у секторі запуску космічних апаратів, вважає представник Єврокомісії. Він також визнає існування проблем на шляху космічного співробітництва. Одна з них полягає в тому, що українській стороні не так легко бути залученою до європейських науково-дослідних програм, а також до європейських консорціумів. «Ми з європейської сторони повинні надавати більше підтримки і давати більше ідей — як інтегрувати українських вчених до великих проектів», — вважає Х. Бішофф. Водночас він зауважив, оскільки отримання Україною членства в ЄКА потребуватиме чимало років, сторони можуть співробітничати прямо в рамках Угоди про науково-технічне співробітництво між Україною та ЄС.

Особливих перешкод на шляху співпраці вчених України та Європи в космічній сфері не існує. «Ми добре розуміємо одне одного, наші інтереси збігаються, і головне, очевидно, знайти спільні цілі й рухатися до них разом», — зазначив Е. Кузнєцов. За його словами, українська космічна галузь функціонує, і для неї не важко залучити іноземний капітал до цікавих і важливих проектів. Заступник гендиректора переконаний, що Україна братиме участь у глобальному проекті європейської навігаційної системи Galileo, що передбачає виведення в космос 30 супутників. «Вже сьогодні ми вкладаємо кошти в наукові проекти, маємо гарні напрацювання для прийому інформації із супутників системи Galileo. Маємо підготовлену наземну інфраструктуру, яка працюватиме в цій системі», — сказав Е. Кузнєцов[4].

Передусім йдеться про використання антени РТ-70 в Євпаторії для прийому сигналів телеметрії з європейських космічних місій далекого космосу типу «Марс-Експрес», ExoMars Trace Gas Orbiter. Харківський інститут підписав контракт з ЄКА щодо реалізації цього року пілотного проекту випробування антенних засобів українського виробництва для супроводження космічних місій європейських держав. Якщо буде доведено, що антена є високоефективною, то така робота може стати буденною. Тоді за певним регламентом антену підключатимуть до прийому сигналів від космічних апаратів, сказав О. Коноваленко.

Україна має перспективу для участі в космічному сегменті проекту Galileo в тому випадку, якщо ми активно співпрацюватимемо в галузі науки, космічних досліджень, розробки нової техніки, електроніки й мікроелектроніки, ми зможемо зробити свій внесок й у створення цих космічних апаратів та вдосконалення існуючих наземних засобів.

До європейських космічних проектів залучається харківський ВАТ «Хартрон», що спеціалізується на виробництві космічних систем управління. Про це сказав директор із розвитку бізнесу англійської компанії НТА Джіангранде Барресі. Орієнтуватимуть на орбіті європейські супутники двигуни українського виробництва. ДКБ «Південне» протягом чотирьох років працювало над створенням унікального розгінного блоку — рідинного ракетного двигуна 4-ї ступені носія VEGA — РД-868Р з тягою 250 кг. Європейці довго вибирали та взяли наш двигун, який є найкращим з існуючих двигунів із подібною тягою та розмірністю.

Україна-Бразилія[ред.ред. код]

Україно-бразильська співпраця в космічній сфері почала активно розвиватись з 2002 року. Саме тоді був даний старт амбіційному проекту запусків носіїв серії Циклон з бразильського космодрому Алкантара. Цей проект дозволить й надалі використовувати технологічний заділ, що залишилися після завершення експлуатації носіїв Циклон-3. Крім того це дозволить зберегти на майбутнє конструкторську школу, що розробляла балістичні ракети, адже носії даної серії базуються саме на конверсійній балістичній ракеті SS-9. Носій Циклон-4 з нового стартового майданчика на екваторі зможе вивести на орбіту значно більше корисне навантаження ніж з Байконура. Крім того в рамках проекту наші вітчизняні підприємства вироблять ряд систем для спорудження стартової установки. Досвід подібних робіт в нашої держави відсутній й це штовхатиме вітчизняну науку та промисловість до подальшого розвитку.

Крім того співпраця в цій високотехнологічній галузі може стати трампліном для поглибленої співпраці між державами. Бразилія бере на себе створення повноцінної наземної інфраструктури, а Україна займається стартовим майданчиком та власне ракетою.

Україна-США[ред.ред. код]

Співпраця на рівні космічних агентств між Україною та США ведеться здавна. Саме на американському космічному кораблі багаторазового використання в космос в 1997 році полетів перший космонавт незалежної України.

США були одні з ініціаторів і головним джерелом фінансування в рамках створення проекту Морський старт.

Зараз українські підприємства співпрацюють з американською компанією Orbital Sciences Corporation в рамках створення носія Antares в рамках програми Commercial Orbital Transportation Services. Українські підприємства Південний машинобудівний завод та КБ Південне використовуючи свої напрацювання по програмі «Зеніт» та «Маяк» змогли в стислі терміни спроектувати й розпочати виробництво першого ступеня носія. Тепер йдуть розмови про перенесення стадії інтеграції двигунів з США до України. Крім того є імовірність оснащення ракети новим другим ступенем української розробки.

Україна-Японія[ред.ред. код]

Активна співпраця між Україною та Японією в космічній сфері розпочалася 1 жовтня 2010 року під час аерокосмічного салону «Авіасвіт-XXI», коли відбулося підписання Меморандуму про наміри щодо реалізації спільного проекту стосовно проектування та експлуатації мікро/наносупутників ДЗЗ з метою відпрацювання технологій та проведення дослідження навколишнього природного середовища, ґрунтів, сільськогосподарських ресурсів, визначення перспективних методів моніторингу та оцінки економічної ефективності їх застосування.

Були також проведені технічні переговори за участі представників ДКАУ, НЦАОМ, НТУУ «КПІ», ДП «Дніпрокосмос» та ДП КБ «Південне», де повідомлялося, що наразі йде мова про співробітництво над першим з п'яти наносупутників, запуск якого запланований на 2012 рік. В рамках першого етапу співробітництво буде вестися головним чином над прикладною частиною — отриманням, обробкою та використанням даних супутника в інтересах партнерів. Особлива увага приділялася обговоренню технічних характеристик, в аспекті яких представники ДП "КБ «Південне» поінформували, що останні дуже подібні до аналогічного українського супутника ДЗЗ, який буде невдовзі запущений[5].

Японська сторона спільно з українським партнером погодили, що в рамках роботи над другим наносупутником, співробітництво вестиметься в значному ступені над технологічним аспектами шляхом тісного міжстудентського співробітництва.

Їх метою є створення відповідного групування наносупутників з метою досягнення глобального покриття. Представники Національного центру аерокосмічної освіти молоді ім. О. М. Макарова повідомили, що вони вже співпрацюють над аналогічними проектами з ЄКА та Берлінським технічним університетом, і також зацікавлені в ідеї створення загальної міжнародної системи наносупутників з відповідною наземною інфраструктурою[6].

Необхідні наземні станції в Європі та Азіатському регіоні вже існують, наразі потребують додаткового аналізу шляхи залучення країн південної півкулі (Південної Америки, Африки, Австралії тощо) до відповідної студентської ініціативи.

Крім того, японська сторона запросила українських фахівців та студентів до участі у конкурсі щодо подання ідей стосовно створення супутникового групування. Передбачено три грошові призи, у кожному разі призерам додатково сплачуватимуться транспортні витрати до Японії для нагородження. Позитивним є те, що у разі подання дійсно гідної ідеї, японська сторона розглядатиме можливість її практичної реалізації.

Також Японія та Іспанія з нетерпінням чекають перший успішний запуск українського ракетоносія з космодрому «Алкантара» в Бразилії, щоб довірити свої супутники перевіреній системі запуску[7][8]. Планується, що запуск японського супутника «Нано-Жасмин» відбудеться разом з запуском космічного апарату Мікросат.

Україна-Китай[ред.ред. код]

У 1995 році було створено Українсько-китайську підкомісію з питань співробітництва у сфері освоєння космічного простору в мирних цілях. До цього моменту відбулося вже сім засідань цього органу. Серед багатьох документів, підписаних Києвом і Пекіном у рамках державного візиту в КНР Президента України Віктора Януковича, була і Програма українсько-китайського співробітництва у галузі дослідження та використання космічного простору в мирних цілях на 2011—2015 роки. Генеральний директор Державного космічного агентства України Юрій Алексеєв зазначив, що це вже третя п'ятирічна програма, яка містить 52 пункти. Із них близько 35 розраховані на 2011—2012 роки, інші на подальшу перспективу.

Щодо можливості участі України в масштабній та амбіційній Місячній програмі КНР, Юрій Алексеєв зазначив, що у «Програмі записано: опрацювати питання та розглянути можливість використання досягнень КБ „Південне“ у Місячній космічній програмі Китаю»[9]. Українські чиновники також не раз говорили, що не проти попрацювати c Китаєм, зокрема, в аспекті програми освоєння Місяця.

В період 4 по 6 грудня 2011 року в Пекіні відбулося Перше засідання українсько-китайської Підкомісії з питань торговельно-економічного співробітництва. В ході візиту до КНР С. О. Баулін відвідав Китайську Національну Космічну Адміністрацію (КНКА), де зустрівся із заступником Голови КНКА паном Ху Яфеном. Під час зустрічі С. О. Баулін та Ху Яфен висловили задоволення розвитком українсько-китайських відносин в космічній сфері, обговорили стан реалізації Програми українсько-китайського співробітництва в галузі космосу на 2011—2015 роки та можливі шляхи вирішення проблемних питань, які виникають при її реалізації, а також досягли домовленості про проведення Другого засідання Українсько-Китайської підкомісії з питань співробітництва в космічній галузі у квітні 2012 року.

Україна-Індія[ред.ред. код]

Співпраця між українськими й індійськими підприємствами в космічній галузі сягає ще часів СРСР.

В період з 20 по 23 липня 2003 року відбувся візит в Україну делегації Індійської космічної дослідницької організації (ІКДО) на чолі з директором Центру рідкопаливних систем ІКДО паном Н. Ведачаламом[10].

За результатами проведених переговорів з підприємствами космічної галузі України підписано Протокол про наміри щодо співробітництва між ДКАУ та ІКДО в космічній сфері. Протоколом передбачено розвиток співробітництва за наступними напрямками: створення ракетних двигунів, спільне виробництво деталей та приладів для космічних апаратів, спільні дослідження та виробництво ракетного палива різних типів.

В КБ Південне активно йде робота з створення ракетного двигуна, що працює на компонентній парі кисень-гас для індійської ракети носія.

Інші держави[ред.ред. код]

Активно розвивається співпраця й іншими державами світу. Співробітництво з державами які не володіють космічними технологіями є чудовим способом просувати свою продукцію та послуги на чималому ринку.

Єгипет виступив замовником на супутник ДЗЗ. КБ «Південне» виграло тендер на будівництво такого супутника та його запуск. Після вдалого виконання всіх умов контракту Єгипет продовжує діалог з вітчизняними підприємствами щодо будівництва наступника.

Алжир також підтримує тісні контакти з ДКАУ[11].

Нігерія неодноразово виявляла бажання співпрацювати з нашою державою в сфері мирного освоєння космічного простору.

Замість Бразилії ведуться спроби реанімувати проект на новій локації в Мексиці, що створює нові передумови співробітництва з країнами Латинської Америки.

Перспективи[ред.ред. код]

Україна могла б бути сьогодні одним з дійсних лідерів космонавтики. В Україні народилися й тривалий час вели діяльність видатні творці космічної техніки. Один тільки конструкторський доробок киянина Гліба Лозино-Лозинського давав всі підстави для цього. Він взяв активну участь в проектуванні реактивних винищувачів МіГ-15 та МіГ-17, а МіГ-21 та МіГ-25 вже значною мірою саме його дітища. З 1965 року Лозино-Лозинський почав працювати на космонавтику, де розробив унікальний напрямок орбітальних легких літаків, першим з яких був одномісний керований орбітальний апарат «Спіраль». З 1976 року в очолюваному Лозино-Лозинським НВО «Молнія» розроблялися орбітальні кораблі «Бор» та «Буран». Наприкінці 80-х років Лозино-Лозинський розробив унікальну багаторазову авіаційно-космічну систему виведення «МАКС», яка й понині випереджає все наявне у світі. Ця система складалася з летючого аеродрому — українського літака Мрія та пілотованого космічного літака «Блискавка».

В 1994 році ця система МАКС отримала всі можливі нагороди й відзнаки на всесвітньому авіасалоні в Брюсселі. З її допомогою Україна могла б виводити вантажі в космос для різних країн світу в 50 разів дешевше, ніж за існуючих варіантів. До того ж виведення орбітального літака в космос забирало б не 2 дні, як у «Шатла» чи «Союза», а всього 3 години. Окрім того, Україні при використанні МАКСу не потрібен був стаціонарний космодром. Його функцію виконували б літаки «Мрія».

Велике космічне минуле дає шанс на велике майбутнє. Оскільки більше половини системи «МАКС» виробляється в Україні. В Дніпропетровську виготовлявся паливний бак, а також в Києві виготовлений літак «Мрія», а другий зразок знаходиться в напів-готовому стані й його можна добудувати одразу для використання як літаючий космодром.

В програмі з освоєння космосу до 2017 року Україна планує запустити ще один власний супутник для дистанційного вивчення ситуації на поверхні землі та в її надрах.

Україна бере участь в американському проекті «Antares» і будує першу ступінь ракети. Запуски цієї ракети розпочалися в 2012 році в США на космодромі Воллопс. Й робота вітчизняних підприємств виявилася дуже якісною. НАСА зацікавлена в поглибленні співпраці, оскільки це дозволяє ефективніше використовувати кошти. Зважаючи на те, що Конгрес США вирішив вкласти більшу частину коштів в розробку власного ракетоносія «SLS».

З Європейським Союзом перспективи більш позитивні. Адже тут Україна за один крок від ратифікації угоди про співпрацю. Також в 2013 році буде нарешті сформовано систему супутників «Галілео», яка забезпечуватиме навігацію, а в цій программі Київ також бере участь. Втім Європа також орієнтується на незалежність в сфері космічних технологій, й в перспективі планує замінити українські вироби виробами власного ракетного комплексу.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Імена України в Kосмосі / Під ред. І. Б. Вавилової, В. П. Плачинди. - Львів: Наутілус, 2003. - 730 с.
  • Леонід Каденюк: Я твій син, Україно! : фотоальбом / голов. ред. Л. Кравчук. - К. : Вид. дім "Ракурс-Артограф", 1999. - 166 с.: фото.
  • Космічні і земні орбіти Ю. В. Кондратюка (О. Г. Шаргея) / Дніпропетровськ: Січ, 1996. - 730 с. - 1050 пр.
  • Місія - космос / Леонід Каденюк. - (Українці у світовій цивілізації). - Київ : Пульсари, 2009. - 327, [16] с. : фот.
  • Україна космічна. Фотоальбом Національного космічного агентства України. – К.: «Спейс-Інформ», 2008, - 336 с. – Укр. та англ. мовами. (PDF-файли)
  • Космос: технологии, материаловедение, конструкции : сб. науч. трудов / сост. А. А. Загребельный [и др.] ; ред. Б. Е. Патон. - К. : ИЭС им. Е. О. Патона НАН Украины, 2000. - 526 с., 12 л. фотоил.
  • Миссия - Космос / Леонид Каденюк. - [Изд. 2-е, доп.]. - К. : Довіра, 2011. - 382 с. : фот.
  • Призваны временем / С. Н. Конюхов [и др.].
Т. 1 : От противостояния к международному сотрудничеству. - Днепропетровск : [б.и.], 2004. - 765 с.: рис., табл., фотоил. - Библиогр.: с. 761-762.
Т. 2 : Ракеты и космические аппараты конструкторского бюро "Южное". - Днепропетровск : [б.и.], 2004. - 227 с.: ил.

Посилання[ред.ред. код]