Космос-954

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Космос-954
Космос-954.jpg
Структурна схема супутника
Основні параметри
COSPAR ID 1977-090A
NORAD ID 10361
Організація МО СРСР
Виготівник ДКБ-52
Оператор СРСР
Тип апарата супутник радіолокаційної розвідки МКРЦ «Легенда»
Штучний супутник Землі
Дата запуску 18 вересня 1977 13:55:00 UTC
Ракета-носій Циклон-2
Космодром Байконур
Схід з орбіти 24 січня 1978
Технічні параметри
Маса 3800 кг, у тому числі реактор 1250
Розміри довжина 10 м, діаметр 1,3 м
Потужність 3 кВт
Джерела живлення ядерний реактор БЕС-5 «Бук»
Орбітальні дані
Ексцентриситет 0,001353
Нахил орбіти 65°
Період обертання 89,6 хвилин
Висота орбіти низькоорбітальний

Космос-954 — радянський супутник радіолокаційної розвідки з ядерною бортовою енергетичною установкою типу УС-А системи морської космічної розвідки і цілевказівки «Легенда». 24 січня 1978 року впав на територію Канади, викликавши радіоактивне зараження частини Північно-Західних територій.

Призначення, особливості конструкції[ред. | ред. код]

«Космос-954» — один з супутників радіолокаційної розвідки типу УС-А, як джерело живлення яких використовувалася ядерна бортова енергетична установка. Причин використання ЯЕУ як джерела живлення було декілька. По-перше бортова РЛС, працюючи в активному режимі, потребує значної кількості енергії, у тому числі під час проходження супутника в тіні землі, що робить використання сонячних батарей неприйнятним. По-друге, радар вимагає якомога більш близького розташування КА до спостережуваних об'єктів, а отже низьку орбіту (270 км) польоту. Це теж не дозволяє використовувати як джерело енергії сонячні батареї.

Розробник супутника — конструкторське бюро ДКБ-52 Володимира Миколайовича Челомея, бортового ядерного реактора БЕС-5 «Бук» — ДКБ-670. Ядерна енергетична установка складалася з гомогенного реактора на швидких нейтронах БР-5А з тепловою потужністю 100 кВт. Реактор працював на урані-235, загальна маса якого при запуску становила 30 кг. Отримання електричного струму забезпечувалося напівпровідниковим термоелектричним генератором. Теплоносій — калій-натрієвий розплав. Ресурсом роботи 1080 годин. Вага — 1250 кг, що становило майже чверть від загальної ваги супутника. Від ЯЕУ з вихідною електричною потужністю 3 кВт живися бортовий радіолокатор бічного огляду. Супутник передавав на землю радіолокаційну картинку на фоні карти у смузі спостереження шириною 800 км і довжиною до 2000 км в залежності від параметрів витка, а також інформацію про місце цілей з точністю до 10 метрів.

Запуск, робота і падіння[ред. | ред. код]

«Космос-954» масою в 4300 кілограмів був запущений з космодрому Тюра-Там (Байконур) 18 вересня 1977 року, з пускової установки № 19 стартового майданчика № 90. Старт відбувся штатно і до кінця жовтня супутник працював в парі з «Космосом-952». Параметри орбіти «Космос-954»: перигей — 259 км, апогей — 277 км, нахил — 65°.

28 жовтня 1977 року апарат вийшов з-під контролю наземних служб. Перевести реактор на орбіту поховання не вдалося. 6 січня 1978 року відбулася розгерметизація космічного апарату: усі бортові системи вийшли з ладу, КА перестав відповідати на команди з центру управління. Під дією опору атмосфери почав обертатися з прискоренням і знижуватися, поки нарешті 24 січня апарат увійшов у щільні шари атмосфери і зруйнувався над північними районами Канади.

Схема області падіння радіоактивних уламків супутника «Космос-954»

Причину виходу супутника з-під контролю встановити не вдалося. Існує низка версій катастрофи. Основна — вихід з ладу коригуючого двигуна. Найбільш екзотичною версією вважається озвучена офіційним органом ЦК КПРС газетою «Правда» — використання американцями лазерної зброї: в газеті повідомлялося, що проблеми на супутнику розпочалися після прольоту над полігоном Вумера в Австралії. Начебто там і був розгорнутий бойовий лазер, який збив радянський супутник[1].

Наслідки падіння супутника[ред. | ред. код]

О 6:53 ранку 24 січня 1978 року супутник увійшов в земну атмосферу над островами Королеви Шарлоти та зруйнувався в районі Великого Невільничого озера на півночі Канади. 37,1 кілограм ядерного палива головним чином розвіявся в атмосфері, але землі досягло близько сотні радіоактивних уламків, які впали на території площею 100 тисяч км². У місцях падіння деяких з них радіоактивність була значною — до 200 рентген на годину. За іронією долі, один з фрагментів реактора, в якому знаходився уран-235, впав недалеко від містечка Ураніум-Сіті[1]. Через те, що супутник розсипався над пустельними малонаселеними районами людських жертв вдалося уникнути.

Операція Morning light. Установка орієнтирів

Практично відразу після аварії президент США Джиммі Картер зателефонував прем'єр-міністру Канади П'єру Трюдо і запропонував допомогу. Канадський уряд пристав на пропозицію американців у допомозі в пошуку радіоактивних залишків супутника і реактора. У той же день американські фахівці прибули до Канади. Штаб операції з пошуку базувався на канадській військовій базі в передмісті Едмонтону, провінція Альберта. Операція отримала кодову назву «Ранкове світло» (англ. Morning light). В ході першої фази операції було здійснене зондування території з повітря з використанням літаків і вертольотів з метою оцінки ступені радіоактивного забруднення. Після того, як 800-кілометрова територія ураження була визначена, почалася друга фаза — пошук і утилізація залишків супутника, дезактивація території.

Перший об'єкт — залишки активної зони ядерного реактора — був знайдений 26 січня. Всього було знайдено понад 100 фрагментів у вигляді стрижнів, дисків, трубок і більш дрібних деталей, радіоактивність яких була від декількох мілірентген до 200 рентген/годину, загальною масою 65 кг[2]. Загалом було зібрано понад 90% радіоактивних продуктів поділу з реактора супутника[3]. Витрати на операцію склали 14 мільйонів доларів.

Операція Morning light. Ручний замір рівнів радіації

Падіння радянського супутника-шпигуна з ядерним реактором і подальше радіоактивне зараження території іноземної держави викликало міжнародний скандал. Уряд СРСР змушений був офіційно визнати факт запуску супутників з ядерними реакторами і виплатити компенсацію канадській стороні за забруднення території радіоактивними залишками супутника. Сума компенсації точно невідома, в різних джерелах фігурують суми від 3 до 7,5 мільйонів доларів. Згідно з документом «Врегулювання претензій Канади до Союзу Радянських Соціалістичних Республік з приводу збитків, завданих супутником Космос-954» (англ. Settlement of Claim between Canada and the Union of Soviet Socialist Republics for Damage Caused by Cosmos 954) від 2 квітня 1981 року, Канада в своїй позовній заяві оцінювала витрати з ліквідації наслідків падіння в $6 041 174,70 і наголошувала на праві стягнути з СРСР додаткові невраховані витрати, які можуть виникнути в майбутньому. Згідно з документом, СРСР зобов'язався виплатити Канаді 3 млн. канадських доларів компенсації за всі обставини, які спричинило за собою падіння супутника[4]. СРСР довелося майже на три роки відмовитися від запусків подібних супутників і серйозно удосконалити систему радіаційної безпеки супутника[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Железняков А. Тайны ракетных катастроф (Плата за прорыв в космос) // Гл. 18. Мини-Чернобыли на орбите.  — М.: Эксмо, 2004. С. 160. (рос.)
  2. G.L. Kulcinski (22 березня 2004). Nuclear Thermal Rockets. Lecture 24. (англійською). Rawlings-SAIC. Архів оригіналу за 25.02.2012. Процитовано 29.09.2012.  (англ.)
  3. National Security. Operation Morning Light. (англійською). U.S. Department of Energy. National Nuclear Security Administration. квітень 2007. Архів оригіналу за 25.02.2012. Процитовано 29.09.2012.  (англ.)
  4. 3-2-2-1 Settlement of Claim between Canada and the Union of Soviet Socialist Republics for Damage Caused by "Cosmos 954"; (Released on April 2, 1981) (англійською). Архів оригіналу за 01.09.2012. Процитовано 29.09.2012.  (англ.)

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • А. Б. Землянов, Г. Л. Коссов, В. А. Траубе. Система морской космической разведки и целеуказания (история создания). — С-Пб.: 2002. 216 стор. (рос.)
  • Железняков А. Тайны ракетных катастроф (Плата за прорыв в космос). — М.: Эксмо, 2004. 544 стор. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]