Космін Олерою

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Космін Олерою
Cosmin Olăroiu.jpg
Особові дані
Народження 10 червня 1969(1969-06-10) (50 років)
  Бухарест, Румунія
Зріст 187 см
Вага 83 кг
Громадянство Flag of Romania.svg Румунія
Позиція захисник
Юнацькі клуби
Румунія «Стяуа»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1989–1992 Румунія «Глорія» (Бузеу) 56 (7)
1992–1995 Румунія «Прогресул» 80 (8)
1995–1997 Румунія «Університатя» (Крайова) 39 (2)
1997–2000 Південна Корея «Сувон Самсунг Блювінгз» 98 (7)
2000 Японія «ДЖЕФ Юнайтед» 10 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2000–2002 Румунія «Націонал»
2002 Румунія «Стяуа»
2002–2005 Румунія «Прогресул»
2005 Румунія «Політехніка»
2005–2007 Румунія «Стяуа»
2007–2009 Саудівська Аравія «Аль-Хіляль»
2009–2010 Катар «Аль-Садд»
2011 Румунія «Стяуа»
2011–2013 ОАЕ «Аль-Айн»
2013–2017 ОАЕ «Аль-Аглі» (Дубай)
2014–2015 Саудівська Аравія Саудівська Аравія
Звання, нагороди
Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Космін Олерою (рум. Cosmin Olăroiu, нар. 10 червня 1969, Бухарест) — румунський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер. Тренер року в Румунії 2006 року. Тренер року в ОАЕ (2014, 2016, 2017).

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 10 червня 1969 року в місті Бухарест. Вихованець футбольної школи клубу «Стяуа».

У дорослому футболі дебютував 1989 року виступами за команду «Глорія» (Бузеу), в якій провів три сезони, взявши участь у 56 матчах чемпіонату.

З 1992 року виступав за «Прогресул». Відіграв за бухарестську команду наступні три сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Прогресула», був основним гравцем захисту команди.

1995 року уклав контракт з клубом «Університатя» (Крайова), у складі якого провів наступні два роки своєї кар'єри гравця.

З 1997 року три сезони захищав кольори команди клубу «Сувон Самсунг Блювінгз». Граючи у складі «Сувон Самсунг Блювінгз» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди, по два рази вигравши чемпіонат Південної Кореї, Кубок ліги і Суперкубок Південної Кореї.

Завершив професійну ігрову кар'єру в японському клубі «ДЖЕФ Юнайтед», за який виступав протягом сезону 2000 року.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Початок кар'єри[ред. | ред. код]

У 2000 році почав тренерську кар'єру, очоливши бухарестський «Націонал». Перший сезон під керівництвом Олерою команда завершила на 7 місці, а на наступний рік посіла друге місце в чемпіонаті, випередивши «Стяуа» та «Рапід».

У 2002 році підписав контракт зі «Стяуа», але провівши всього сім матчів, подав у відставку, звинувативши керівництво клубу і гравців у відсутності підтримки[1]. Після відставки повернувся в «Націонал» на посаду генерального менеджера, а в 2003 році знову став головним тренером, змінивши Вальтера Дзенгу.

Взимку 2004 року очолив «Політехніку», привівши з собою ряд гравців з «Націонала». Команда під його керівництвом досягла найкращого результату в історії, посівши 4 місце в чемпіонаті. Тим не менш, у листопаді 2005 року власник «Політехніки» Маріан Янку відправив Олерою у відставку[2].

«Стяуа» і успіхи в Європі[ред. | ред. код]

Через кілька днів після відставки, новий власник «Стяуа» Джіджі Бекалі запросив його на посаду головного тренера замість Олега Протасова[3]. За підсумками сезону «Стяуа» виграв чемпіонський титул, а також дійшов до півфіналу Кубка УЄФА. Влітку був виграний Суперкубок Румунії, а восени команда пробилася в групову стадію Ліги чемпіонів. За це 2006 року Олерою був визнаний найкращим тренером року в Румунії.

«Аль-Хіляль»[ред. | ред. код]

У червні 2007 року Олерою підписав контракт з «Аль-Хілялем»[4]. У 2008 році він підтвердив свою тренерську кваліфікацію, вигравши Кубок наслідного принца і чемпіонат. У лютому 2009 року залишив команду, залишивши її на першому місці в чемпіонаті, вигравши ще один Кубок наслідного принца[5].

«Аль-Садд»[ред. | ред. код]

У квітні 2009 року підписав дворічну угоду з катарським «Аль-Саддом»[6]. У грудні 2010 року оголосив про відхід з клубу відразу після перемоги в Кубку зірок Катару[en][7].

«Аль-Айн»[ред. | ред. код]

Влітку 2011 року підписав контракт з «Аль-Айном». Під його керівництвом команда ледь не вилетіла з еміратської Про-ліги, але вже в сезоні 2011/12 завоювала чемпіонський титул. У вересні 2012 року була здобута перемога у Суперкубку ОАЕ.

У сезоні 2012/13 команда повторила успіх, вигравши другий чемпіонський титул поспіль. В червні 2013 року було оголошено про продовження контракту з тренером ще на два роки, однак 1 липня 2013 року Олерою покинув команду[8].

«Аль-Аглі»[ред. | ред. код]

6 липня 2013 року очолив дубайське «Аль-Аглі», підписавши контракт на три роки. 30 серпня здобув перемогу над своїм колишнім клубом у матчі за Суперкубок Еміратів[9]. У квітні 2014 року команда завоювала чемпіонський титул, який для Олерою став третім поспіль. Йому був вручений приз Тренеру року[10].

У 2015 році команда дійшла до фіналу Ліги чемпіонів АФК, де поступилася китайському «Гуанчжоу Евергранд».

У сезоні 2016/2017 року Олерою став одним із найоплачуваніших тренерів у світовому футболі[11], заробляючи суму в 6,5 мільйонів євро щорічно[12]. В грудні 2017 року покинув клуб.

Саудівська Аравія[ред. | ред. код]

15 грудня 2014 року було оголошено про те, що Олерою очолить збірну Саудівської Аравії на Кубку Азії 2015[13]. Під його керівництвом команда поступилася в товариських матчах Бахрейну і Південній Кореї. Фінальний турнір Кубка Азії склався невдало — у трьох матчах була здобута одна перемога і саудівська команда відправилася додому після групового етапу. Після цього Олерою повернувся до роботи в клубі.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

Південна Корея «Сувон Самсунг Блювінгз»

Як тренера[ред. | ред. код]

Румунія «Стяуа»
Саудівська Аравія «Аль-Хіляль»
Катар «Аль-Садд»
ОАЕ «Аль-Айн»
ОАЕ «Аль-Аглі»

Індивідуальні[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]