Космічний простір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ділянки атмосфери

Космі́чний про́стір або «ко́смос» — відносно порожні ділянки Всесвіту, розташовані поза межами атмосфер небесних тіл. Всупереч розповсюдженій думці, космос не повністю порожній, у ньому дуже низька густина деяких часток (переважно — водень), а також — електромагнітне випромінювання.

Межа атмосфери[ред.ред. код]

Чіткої межі між земною атмосферою та космосом не існує, оскільки зі збільшенням висоти атмосфера розріджується. Якби температура була постійною, то тиск би змінювався за експоненціальним законом від 100 КПа на рівні моря до нуля. Міжнародна Федерація Аеронавтики (МФА) робочою межею між атмосферою та космосом встановила висоту 100 км. У США астронавтами вважають людей, що перебувають на висоті понад 50 миль (80 км).

Вплив відкритого космосу на живі організми[ред.ред. код]

Усупереч розповсюдженій думці, потрапивши у відкритий космос людина миттєво не замерзне, не вибухне й не знепритомніє, її кров не закипить. Натомість, настане швидка смерть від нестачі кисню. Крім того, зі слизових оболонок організму (язик, очі, мембрани в легенях) почне швидко випаровуватись вода. Деякі інші загрози — опіки незахищених ділянок шкіри та ураження інших приповерхневих тканин тіла почнуться приблизно через 10 секунд. Таким чином, якщо не затримувати подих у легенях, то 30-60 секунд перебування у відкритому космосі не спричинять незворотних травм людському організму[1].

Межі на шляху до космосу[ред.ред. код]

  • Рівень моря — 100 кПа (1 атм.; 760 мм. Рт. ст;) атмосферного тиску.
  • 4,6 км — Міжнародна Федерація Аеронавтики вимагає додаткового постачання кисню для пілотів та пасажирів.
  • 5,0 км — 50 кПа атмосферного тиску.
  • 5,3 км — Половина усієї атмосфери перебуває нижче цієї висоти.
  • 8,8 км — Найвища точка Землі, вершина гори Еверест.
  • 16 км — Потреба додаткового тиску у кабіні.
  • 18 км — Межа між тропосферою та стратосферою.
  • 20 км — Закипання води при кімнатній температурі. (Тілесні рідини не починають кипіти, оскільки тіло генерує достатньо внутрішнього тиску, щоби запобігти цьому ефекту.)
  • 24,7 км — Рекорд висоти для повітряної кулі, керованої людиною.
  • 32 км — Турбореактивні літаки більше не працюють.
  • 45 км — Прямоточні повітряно-реактивні літаки більше не працюють.
  • 50 км — Межа між стратосферою та мезосферою.
  • 80 км — Межа між мезосферою та термосферою.
  • 100 км — Лінія Кармана, що визначає кордон між космосом та атмосферою. Аеродинамічні поверхні більше не працюють через брак атмосферного тиску.
  • 120 км — Перші помітні прояви атмосфери під час повернення на Землю з орбіти.
  • 200 км — Найнижча можлива орбіта з короткотерміновою стабільністю (до кількох днів).
  • 350 км — Найнижча можлива орбіта з довготерміновою стабільністю (до кількох років).
  • 690 км — Межа між термосферою та екзосферою.

Космічні швидкості[ред.ред. код]

Щоб вийти на орбіту, тіло має досягти певної швидкості. Космічні швидкості для Землі:

Першим, хто зрозумів, що для досягнення таких швидкостей при використанні будь-якого хімічного палива потрібна багатоступенева ракета був Костянтин Ціолковський.

Міжпланетний простір[ред.ред. код]

Фото, передане з Космічного телескопа імені Хаббла

Простір у Сонячній системі називають міжпланетним простором, який переходить у міжзоряне середовище. Умовною межею між ними вважають геліопаузу. Вакуум космосу насправді не порожній, він заповнений кількома десятками типів органічних молекул, знайдених за допомогою мікрохвильової спектроскопії, реліктовим випромінюванням, що лишилося після Великого Вибуху, та космічними променями, в яких містяться іонізовані атомні ядра та різні субатомні частинки. Також є газ, плазма, пил, невеличкі метеори та космічне сміття (матеріали, що лишилися від діяльності людини на орбіті).

Відсутність повітря робить космічний простір (та поверхню Місяця) ідеальними місцями для астрономічних спостережень на всіх довжинах хвиль електромагнітного спектру. Космічні телескопи (такі як космічний телескоп «Габбл», космічний телескоп Спітцера, IRAS, WMAP, UHURU, Чандра) попри свої невеликі розміри (порівняно з земними) отримують унікальні дані, які практично неможливо отримати на поверхні Землі. Крім того, неоціненну інформацію про планети, астероїди та комети Сонячної системи отримують за допомогою космічних апаратів.

Цис-місячний простір[ред.ред. код]

Простір, що знаходиться за межами атмосфери Землі і виходить на межі орбіти Місяця, включаючи точки Лагранжа, іноді називається цис-місячним простором.[2] Будь-який регіон за межами цис-місячного простору називається глибоким космосом. Область космосу, де гравітація Землі залишається домінуючою відносно пертурбацій від Сонця, називається сфера Гілла.

Міжзоряне середовище[ред.ред. код]

Міжгалактичний простір[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. на сайті NASA
  2. Strickland, John (1 жовтня 2012). The cislunar gateway with no gate. thespacereview.com. Процитовано 4 жовтня 2017. 

Посилання[ред.ред. код]

Wikiquote-logo.svg
Вікіцитати має збірку цитат :


Космос Це незавершена стаття про космос або космічний політ.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.