Косово

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Косово
алб. Republika e Kosovës
серб. Република Косово / Republika Kosovo

Прапор Герб
Гімн: Європа[1]
Розташування Косова
Столиця Приштина
Найбільше місто столиця
Офіційні мови албанська, сербська
Мови національних меншин:
турецька, ґоранська, циганська, боснійська
Етнос 92,9 % албанці, 1,6 % босняки, 1,5 % серби, 1,1 % турки, 0,6 % горанці[2]
Державний устрій парламентська республіка
 - Президент Хашим Тачі
 - Прем'єр-міністр Іса Мустафа
Розбудова держави  
 - Автономний регіон Кос-Мет 1945 
 - Автономна провінція Косова і Метохії 1963 
 - Соціалістична автономна провінція Косово 1974 
 - Автономна провінція Косова і Метохії 1990 
 - Адміністрація ООН 1999 
 - Декларація про незалежність 17 лютого 2008 
Площа
 - Загалом 10 887 км² ( —)
 - Води (%)  —
Населення
 - оцінка 01.07.2012 р. 1 836 529 (150)
 - Густота 169/км² ( —)
ВВП (ПКС) 2010 р., оцінка
 - Повний 11,970 млрд[3] (144)
 - На душу населення 6 600 (Список країн за ВВП (ПКС) на душу населення)
Валюта євро (EUR)
Часовий пояс CET (UTC+1)
Домен інтернету  —
Телефонний код +381

Респу́бліка Ко́сово (алб. Kosova, Kosovë, Republika e Kosovës) — самопроголошена держава на Балканах, чию незалежність визнали 113 держав (станом на 16 вересня 2016)[4].

Внаслідок війни 1999 року між сербами та албанцями край перейшов під контроль ООН (хоча де-юре залишався автономією у складі Сербії). 17 лютого 2008 року парламент Косова проголосив незалежність краю в односторонньому порядку. Сербія досі не визнає незалежності Косова, через що країна не має остаточного визнання у світі.

Косово межує з Македонією, Сербією на сході та півночі, Албанією на південному заході та Чорногорією на північному заході.

Албанська більшість (92 %), що проживає в Косові, яка й вимагала незалежності, контролює всю територію краю, за винятком декількох громад, більшість у яких становлять серби.

Географія[ред.ред. код]

Поля бiля Приштини
Докладніше: Географія Косова

Косово лежить всередині континенту, за 85 км від узбережжя Адріатичного моря. За формою край нагадує ромб, кожна з діагоналей якого простягається приблизно на 145 км[5]. Основна частина території Косово являє собою піднесену рівнину, яка ділиться на дві приблизно рівні міжгірські улоговини: східну — Косово, або Косово Поле (частина велетенського Дунайського басейну), і західну — Метохію, по якій протікають притоки Дрина — річки, що несе свої води в Адріатику. По периметру краю височіють середньогірські масиви: Мокра гора, Рогізна та Копаонік — на півночі, Голяк і Црна-Гора — на сході, Шар-Планіна — на півдні і Проклетіє — на заході.

Джеравіца

Гори визначають кордони Косова із Албанією і Македонією. Найвища точка знаходиться на горі Джеравіца (2556 м). По Косову протікають річки: Білий Дрин, Ситниця, Південна Морава та Ібар[6].

Найбільші міста — Приштина з населенням близько 200 тисяч чоловік[7] і Прізрен з населенням близько 178 тисяч[8].

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірний або субсередземноморський. Зима характеризується великою кількістю опадів, в той час як решта року, в основному, посушливий. Весна і осінь, як правило, з дрібними опадами. Це викликано тим, що Косово загороджене високими горами, які запобігають раптовому вторгнення холодних повітряних мас з півночі і північного заходу. Клімат характеризується теплим сухим літом. Кількість опадів становить менше 1000 мм на рік.

Сонячний період триває 2079 годин на рік або 5,7 годин в день, що складає 47 % від потенціалу сонячної енергії. Середня температура у січні -0,9 °С), в липні і серпні 20,9 °C). Середня температура взимку становить близько 1 °С, навесні і восени близько 10,8 °С, та 20,8 °C в літній час. Максимальне значення температури в Косово становить +37…+39 °C, в той час мінімальні значення зафіксовані до -32.5 ° С. Негативні екстремальні значення температури в Косово дуже рідкісні, в іншому випадку вони завдають великої шкоди сільському господарству, особливо винограду і фруктовим деревам[9][10].

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Косова
До складу Великої Албанії, створеної в серпні 1941, входили Метохія та центральне Косово

У 1918-45 Косово було частиною Королівства Югославія (в 1918—29 Королівства Сербів, Хорватів і Словенців) у складі різних провінцій. У цей час тодішніми королями королівства Югославії, які були сербами за національністю, здійснювався курс на всебічну державну підтримку заселення Косова сербами, водночас косовські албанці були позбавлені права на освіту рідною мовою, та зазнавали утиску в правах. Земельна реформа 1919 позбавила албанських землевласників належних їм земель. Албанці, та інші мусульмани були змушені тікати з Косова та емігрувати. Ба більше, у 1935 та 1938 роках між Югославією та Туреччиною було підписано дві угоди, відповідно до яких планувалося виселити з Косова 240 тисяч албанців до Туреччини, проте вони не були здійснені через початок II-ої світової війни.

У 19411944 більшість території Косова було приєднано до Албанії, що перебувала під контролем Італії Муссоліні. Після виходу фашистської Італії з війни, територія була під прямим контролем Німеччини.

Після закінчення ІІ Світової Війни на території Косова була створена Автономна Косово-Метохійська область (серб. Аутономна Косовско-метохијска област), як частина Демократичної Федеральної Югославії, з 1946 — частина НР Сербії в складі Федеративної Народної Республіки Югославія. В 1963, за новою конституцією створено Соціалістичний Автономний Край Косово (серб. Социјалистичка Аутономна Покрајина Косово), як частину Соціалістичної Республіки Сербія в складі СФРЮ. У післявоєнний період, аж до 1974 року, албанське населення Косова зазнало численних утисків і репресій від органів державної безпеки Югославії, переважну більшість яких становили серби. В 1974 було розширено автономні права краю Косова та прирівняно за цими правами до інших республік Югославії.

В 1980 році косовські албанці розпочинають рух за визнання Косова окремою республікою СФРЮ, а далі і за повну незалежність. Але в 1990 (під час розпаду СФРЮ) автономія була зменшена заснуванням Автономного Краю Косова (серб. Аутономна Покрајина Косово и Метохија) та «деградацією» головного статуту з Конституції Краю до Статуту Краю. У відповідь група албанських політиків створює «Конституцію Республіки Косова» і проголошує незалежність провінції. Владою СРЮ було оголошено надзвичайний стан і в липні був розпущений парламент Косова.

Косово (темно-червоне) у складі Югославії (1946—1992)

Починаються негаразди з югославським та сербським керівництвом та заворушення на етнічному ґрунті. Більша частина албанців у Косові бойкотує перепис населення 1991, як і всі вибори. Пізніше вони обрали тимчасовий уряд, очолюваний Буджаром Букоші, який був визнаний Албанією в жовтні 1991. На неконституційному референдумі 1992 року більшість каже «так» незалежності Косова.

В 1992 Косово стало частиною Республіки Сербія (Союзної Республіки Югославія). Ситуація загострюється 1996 року і переходить у відкриту громадянську війну між Армією Звільнення Косова (алб. Ushtria Çlirimtare e Kosovës) й албанських військових частин з однієї сторони та сербсько-югославських з іншої. Це призводить до виїзду з Косова близько 500 тис. албанців та 12 тис. загиблих.

В 1999 році НАТО примушує вийти з Косова сербсько-югославські війська і ставить провінцію під контроль ООН. Це призводить до повернення албанців до Косова та приходу нових 100 тис. з самої Албанії, кордону з якою Косово фактично не мало.

Дуже часто трапляються міжетнічні зіткнення між сербами і албанцями, що досягають кульмінації 2004 року коли після загадкового вбивства албанського хлопця маси озброєних албанців руйнували сербські церкви, монастирі та державні інституції.

Сербські і албанські претензії[ред.ред. код]

Зазіхання сербів на Косово ґрунтуються на посиланнях на принципи Гельсінського заключного акту 1975 року, що узгоджує непорушність кордонів у Європі. Албанці, натомість, наполягають на перевазі етнічного права, а також на міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 19 грудня 1966 року, що твердить про право націй на самовизначення, водночас підводячи під свої вимоги історичну основу (розвиваючи теорію про іллірійське походження сучасного албанського етносу).

Косово у складі Сербії

На території нинішнього Косова ще здавна мешкало ілірійське плем'я дарданів, від яких веде свій родовід нинішнє албанське населення Косова. У 6 році н. е. Дарданію було захоплено римлянами, та приєднано до складу Римської Імперії. 284 року н. е. імператор Діоклетіан виділив Косово в окрему провінцію Дарданію із столицею у Ніссусі (сучасний Ніш). Під час візантійської адміністрації Дарданія зберігала свій статус окремої провінції. У середньовіччі внаслідок загарбницьких походів сербського царя Стефана Душана нинішню територію Косова було приєднано до сербської держави, а починаючи з XIV століття і аж до 1767 року тут же розташовувався престол сербського патріарха (поряд з містом Печ). В наш час[Коли?] край рясніє пам'ятниками православної архітектури як середніх століть, так і нового часу. Зокрема, тут знаходяться шановані православними монастирі Високі Дечани, Грачаніца і Печська патріархія. Крім того, саме звідси після поразки на Косовому Полі в 1389 році почалося завоювання Сербії турками і саме сюди в результаті перемоги в Першій балканській війні в 1912 році повернулася сербська армія. Проте, центром новітньої сербської держави є північна частина сучасної Сербії з центром в Белграді, під егідою якого почалося звільнення країни від влади Османської імперії на початку XIX століття.

Незалежність[ред.ред. код]

Незалежність проголошена парламентом краю Косова 17 лютого 2008 року о 17:20 за місцевим часом (18:20 — за київським)[11]. Того ж дня презентовано офіційні символи Косова. Прапором Косова є жовте зображення обрисів краю на синьому полотнищі із шістьма білими зірками вгорі. З 1999 року Косово перебуває під контролем адміністрації ООН зі столицею в Приштині. 18 лютого парламент Сербії прийняв рішення про анулювання рішення парламенту краю Косова.

Незалежність проголошена парламентом краю Косова 17 лютого 2008 року

Країна не є членом ООН, проте її незалежність визнали понад шістдесят країн зі всього світу, серед яких Афганістан, США, Бельгія, Німеччина, Франція, Об'єднане Королівство і Польща[12]. Натомість такі країни як Іспанія, Росія, Грузія, Молдова, сама Сербія й деякі інші все ще не готові визнати Косово, головним чином через те, що побоюються виходу окремих територій зі свого складу подібним чином, як це відбулося з Косовом. Воїслав Коштуніца, тодішній прем'єр Сербії, заявив, що його країна ніколи не визнає незалежність Косова й боротиметься мирним шляхом за існування Косова на правах автономії лише в складі Сербії. Питання визнання Косова Сербією ставиться міжнародними організаціями (ЄС, НАТО) на шляху просування до членства, якого прагне Сербія. При цьому вже досягнуто певного поступу і розуміння з її боку щодо Косово.

Офіційно Україна проводить консультації з міжнародними партнерами (2008)[13] та займає позицію вичікування (2008) і невизнання (2010[14]-дотепер), юридично не приймаючи жодного рішення стосовно визнання Косова (2008).

У вересні 2014 року Уряд Республіки Косово прийняв рішення про введення санкцій щодо Росії. За словами голови МЗС Косова Енвера Ходжая, таке рішення прийнято на знак солідарності з країнами ЄС, США та іншими державами, які у зв'язку з ситуацією в Україні ввели санкції відносно РФ. «Ми маємо намір підтримати міжнародний порядок, суверенітет і незалежність України. Таким чином Косово прагне показати, що є надійним союзником для євроатлантичних партнерів», — заявив Енвер Ходжай.[15]

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Фізична карта Косовa

Республіка Косово ділиться на 7 округів, що складаються з 30 муніципалітетів[16].

Економіка[ред.ред. код]

Вид на Приштину
Докладніше: Економіка Косова

На території Косова містяться великі поклади корисних копалин: свинцю, цинку, нікелю, кобальту, бокситів та магнезиту. Є поклади рідких мінералів: індій, кадмій, германій, талій та зеоліт. Родовище бурого вугілля оцінюють більш ніж в 15 млрд. т, що дає можливість вести їхню експлуатацію протягом 150—200 років[17].
В Косові найбільше виробляють вино, добувають нікель, свинець і цинк.
Найбільший ринок експорту і імпорту це Республіка Македонія (€220 млн і €9 млн), за нею Сербія (€111 млн та €5 млн)[18], Німеччина і Туреччина.

Євро — основна валюта у Косово, вона використовується UNMIK та державними органами. У 1999 році Косово прийняло німецьку марку з метою, щоб не використовувати сербський динар і, отже перейшло на євро, слідом за Німеччиною. Сербський динар досі використовується у сербській частині населення на півночі країни.

У липні 2009 року Косово стало членом Світового банку і Міжнародного валютного фонду.

Державний устрій[ред.ред. код]

Країни (позначено зеленим), які визнали Косово як незалежну країну

Визнання незалежності і міжнародний статус[ред.ред. код]

Проголошення незалежності Косова відбулося в неділю 17 лютого 2008 року, шляхом одностайного кворуму Асамблеї Косова, при 109 голосах «за» та жодного «проти», за винятком 11 представників сербської меншини, які бойкотували процедуру голосування.

За станом на 10 серпня 2015 незалежність Косова визнали 108 держав з 193 (56%), країн-членів ООН. Також, 23 з 28 (82%) країн-членів Європейського Союзу та 24 з 28 (85,7%) країн-членів НАТО, 34 з 57 (60%) країн-членів ОІС визнають державу Косово.

Україна на відміну від переважної більшості європейських країн, США, Японії, Австралії не визнає державу Косово. Позиція з приводу визнання Косова залишається незмінною, а саме: базуючись на основоположних міжнародно-правових документах, Україна дотримується принципу безумовної поваги до суверенітету та територіальної цілісності всіх держав у міжнародно-визнаних кордонах. Україна вважає Косово невід'ємною частиною Сербії[19][20][21]. Серед інших, п'ять країн-членів ЄС, які не визнають край як державу: Кіпр[22][23], Греція[24], Румунія[25], Словаччина[26] та Іспанія[27][28].

Збройні сили[ред.ред. код]

Збройні сили Республіки Косово

Після війни в Косові в 1999 року, відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН № 1244 і Кумановською військово-технічною угодою були створені колективні міжнародні сили безпеки KFOR, які вступили в Косово 12 липня 1999 року. В сили KFOR входять 30 країн (23 — члени НАТО).

З 21 січня 2009 року Сили безпеки Косова змінив Корпус захисту Косова.

5 березня 2014 року, прем'єр-міністр Хашим Тачі заявив, що правління Косово створить міністерство безпеки, і до 2019 року офіціально перетворить Сили безпеки Косово в армію, яка відповідає всім стандартам НАТО. Нова армія матиме річний бюджет в € 98 млн і 15000 солдат та 8000 резервістів[29]. Міністр Аґім Чеку заявив, що метою Сил безпеки Косово буде захист суверінетету та територіальної цілісності Косово, його людей та їх власності, а також захисту інтересів Республіки Косово[30][31][32].

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення за підсумками перепису 2011 склала 1 733 872 осіб. З них приблизно 874 тис. чоловіків і 860 тис. жінок.[33]

Етнічна карта Косова
Етнічний склад Косова та Метохії по роках, у %
Рік Албанці Серби Решта
1871 32 64 4
1899 48 44 8
1921 66 26 8
1931 69 ?? ?
1939 60 34 5
1948 68 27 5
1953 67 27 6
1961 67 27 6
1971 74 21 5
1981 77 15 8
1991 82 11 7
2000 88 7 5
2007 92 5 3

Останнім часом населення Республіки Косово складають переважно албанці (понад 90 %). Згідно з офіційною інформацією, кількість білих зірок на прапорі Республіки Косово відповідає числу етнічних груп, що населяють Косово — це албанці, серби, цигани, боснійці (бошняки, босняки, босанці), турки та ряд албанізованих меншин (ашкалі, горанці та ін.).

Культура[ред.ред. код]

Докладніше: Культура Косова

Спорт[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

Кулінарія[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Wikinews
Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:

Примітки[ред.ред. код]

  1. "Assembly approves Kosovo anthem", b92.net, 11 June 2008. Link accessed 11 June 2008.
  2. CIA (19 June 2014). World Factbook. CIA. 
  3. ЦРУ (2010)
  4. Список держав які визнали Косово (англ.)
  5. The World Factbook. www.cia.gov. Процитовано 2016-07-31. 
  6. One river flowing into two seas. Процитовано 2016-07-31. 
  7. Ballina. ask.rks-gov.net. Процитовано 2016-07-31. 
  8. Page not found | OSCE. www.osce.org. Процитовано 2016-07-31. 
  9. Çavolli, Riza (1993). Gjeografia e Kosovës. p. 23.
  10. Climatic Conditions. www.kosovo-mining.org. Процитовано 2016-07-31. 
  11. Kosovo MPs proclaim independence. BBC. 2008-02-17. Процитовано 2016-07-31. 
  12. Serbia's neighbours accept Kosovo. BBC. 2008-03-19. Процитовано 2016-07-31. 
  13. Україна визначиться щодо Косова після консультацій із США, Росією та ЄС // ua.korrespondent.net. — 19.02.2008.
  14. Міжнародне визнання Республіки Косово
  15. Косово ввело санкції проти Росії
  16. Ueb sajtet e komunave te Republikes Kosoves. kk.rks-gov.net. Процитовано 2016-07-31. 
  17. Косово получит статус «кладовки» // www.utro.ru
  18. The World Bank (April 2006). Kosovo Monthly Economic Briefing: Preparing for next winter (PDF). Архів оригіналу за 2013-06-23. 
  19. Петріт Селімі: "Навіть Сербія почала сприймати Косово як незалежну державу". Процитовано 2016-07-31. 
  20. МЗС України не бачить підстав для визнання Косова, Абхазії і Південної Осетії. Процитовано 2016-07-31. 
  21. Україна не визнає Косово, незважаючи на рішення суду ООН. Процитовано 2016-07-31. 
  22. FM: Cyprus will never recognize unilaterally declared independence of Kosovo - People's Daily Online. english.peopledaily.com.cn. Процитовано 2016-07-31. 
  23. WebCite query result. www.webcitation.org. Процитовано 2016-07-31. 
  24. "Recognition of Kosovo condition for Greece" - daily - - on B92.net. Процитовано 2016-07-31. 
  25. President Basescu says Romania not to recognize Kosovo independence. Процитовано 2016-07-31. 
  26. kosovotimes.net - kosovotimes Resources and Information. This website is for sale!. 2012-02-23. Процитовано 2016-07-31. 
  27. Признать или не признавать Косово?
  28. Latin American Herald Tribune - Spain Will Not Change Position Against Kosovo Independence. www.laht.com. Процитовано 2016-07-31. 
  29. Kosovo to create national army of 5,000 soldiers (en-GB). Процитовано 2016-07-31. 
  30. Косово створив армію в 5000 солдат (англ.)
  31. Армія Косово до 2019 року (англ.)
  32. Косово створює першу національну армію (англ.)
  33. Table 1-Dwellings, Households and Population by Municipality (en). ???. 2011. Архів оригіналу за 2012-10-15. 

Офіційні сайти[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]