Костельник Гавриїл Федорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Костельник.

о. Гавриїл Костельник
Габор Костельник Гомзов
отець Гавриїл Костельник
Народився	15 червня 1886(1886-06-15)  Руський Керестур,  Австро-Угорщина, тепер Воєводина,  Сербія
Помер	20 вересня 1948(1948-09-20) (62 роки) Львів,  УРСР →  Україна ·застрелений
Поховання	Личаківський цвинтар
Громадянство	Австро-Угорщина II Польська Республіка  СРСР
Діяльність	священик
Галузь	церковне служінняd, православне богослов’я, творче та професійне письмоd, філософія, мовознавство, літературна критика і історія
Відомий завдяки	богослов, мовознавець, письменник, історик, церковно-громадський діяч
Alma mater	Львівська Духовна Семінарія Святого Духа
Знання мов	українська
Титул	доктор філософії
Конфесія	УГКЦ, РПЦ
Батько	Теодор
Мати	Анна
У шлюбі з	Елеонора Зарицька
Діти	доньки Святослава і Христина, сини Богдан, Іреній та Зиновій
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Гавриїл Теодорович Костельник (15 червня 1886, Руський Крстур, тепер Воєводина, Сербія — 20 вересня 1948, Львів) — священномученник, вбитий НКВД (спершу священник УГКЦ, після 1946 р. — священник Російської православної церкви, протопресвітер), русофіл, український богослов, церковно-громадський діяч, письменник, мовознавець та історик, доктор філософії.

Життєпис

Сім'я

Народився в греко-католицькій родині українських переселенців. Його батьки належали до нащадків першої хвилі масової міґрації українців за межі своєї етнічної території, котра була зумовлена економічними чинниками. Переселення на ці землі розпочалося ще в середині XVIII ст. з південно-західного регіону Карпат (Закарпаття і Пряшівщина).

Навчання

Навчався у гімназіях міста Винковиці та Загреба. У 1906–1907 роках на теологічному факультеті Загребського університету. На початку другого навчального курсу (восени 1907 р.), митрополит Шептицький, за сприяння о. Діонісія Няраді, майбутнього єпископа Крижевецької єпархії (1920–1940), переводить Гавриїла Костельника на навчання у Львівську духовну семінарію. В той час серед семінаристів не було єдности у поглядах на майбутнє України. Серед студентів, як описує сам Костельник, було до тридцяти відсотків москвофілів, які намагалися переконати Костельника пристати до них. Він, натомість, підтримав український рух. Після закінчення семінарії у 1911 р., Костельник їде, щоб продовжити навчання в Фрібурзькому католицькому університеті (Швейцарія), в якому, через два роки (у 1913 р.), успішно захищає докторську дисертацію з філософії латинською мовою «Про основні принципи розумового пізнання».

Діяльність з 1913 по 1939

В 1913 році одружився у Львові з Елеонорою Зарицькою, донькою директора української гімназії в Перемишлі, після чого прийняв духовний сан. З 1915 р. служив у храмі Преображення ГНІХ (Львів). Водночас, викладав у львівських гімназіях, з 1920 року — у Львівській духовній семінарії, з 1928 року — професор Львівської богословської академії (вчив логіку, поетику, історію грецької філософії, християнську філософію та вибрані питання з психології). У 1920–1929 роках був головним редактором церковного журналу «Нива» у Львові.

Підтримував зв'язок з україномовною громадою в Югославії, брав участь в організації «Руске Народне Просвитне Дружство».

З 1930 р. у різних часописах з'являються статті Костельника, у яких він дуже чітко висловлює свою позицію у ставленні до більшовизму. Часопис «Нива» в 1930 р. публікує статтю «Чому большевики переслідують релігію». В 1932 р. одразу в двох часописах друкуються статті, які засуджують діяльність Генерального Секретаря Центрального Комітету Комуністичної Партії Радянського Союзу Йосипа Сталіна: у часописі «Діло» — есе «Новочасний фараон — Сталін», а в часописі «Мета» – стаття «Наполеон і Сталін». Водночас, о. д-р багато пише проти атеїзму — «Большевизм — новітній „кльовн христіянства“» (1929), «Справжнє джерело атеїзму» (1935), «Arcana Dei. Шляхи віри модерної людини» (1936), «Релігійні фалші нових часів» (1937). У цих роботах він критично розглядає атеїзм як різновид релігії.

1939–1946

Серед документів НКВС міститься один, в якому стверджується, що о. Гавриїл Костельник разом з групою священників львівської єпархії на чолі з Климентом Шептицьким в 1939 р. обговорювали питання про утворення «Української народної церкви». Головою нової церкви, згідно з документом, вони вважали, мав стати Андрей Шептицький. Однак, така інформація не є достовірною, більше про це не згадується в інших джерелах. Зокрема, нічого подібного немає в кримінальній справі на о. Климентія Шептицького. Натомість, ще в 1922 р. о. д-р. Гавриїл Костельник написав і видав твір «Народня чи Вселенська Церква», у якому цілковито розкритикував ідею утворення народних Церков як антибіблійну та єретичну.

Протягом 1939–1941 років Костельника неодноразово викликали в органи НКВС, де переконували схилити митрополита Андрея Шептицького до приєднання УГКЦ до Російської православної церкви. Для здійснення тиску було заарештовано старшого сина Костельника — Богдана — і розстріляно у червні 1941 року під час відступу радянських військ. Пізніше двоє його інших синів — Іриней та Зиновій — вступили добровольцями до дивізії «Галичина». Згодом цей факт використовувався радянською владою для шантажу.

Костельник взяв участь у підготовці та проведенні Львівського церковного собору (1946), організованого НКВС, що проголосив скасування Берестейської унії і приєднання греко-католиків УРСР до РПЦ. Православні стверджують, що він, «невтомно шукаючи правду, прийшов до переконання, що істина не в Римі, а в Святому Православії» і саме це стало основним мотивом таких його дій. Справді, в міжвоєнний період в греко-католицькій церкві у Галичині серед духовенства та вірних були дві течії — так звані восточники (візантиністи) та западники (латиністи). «Восточники» хотіли очистити обряд від різних, чужих йому, нашарувань, а «западники» навпаки вважали, що латинські додатки є природним і логічним розвитком обряду, корисним для духовного добра вірних. До першої групи належав і Гавриїл Костельник. Однак, як він сам стверджував у рефераті, написаному на вимогу НКВС у 1941 р., там не стояло питання переходу в православ'я: «Зрештою, мушу завважити, що це цілком помилкова думка, наче б „восточники“ в душі укрито були православні. Боротьба в нас велася тільки за збереження традиції нашої Церкви, а не проти католицької віри в ідеальному розумінні».

Цю думку підтвердила в одному з інтерв'ю донька о. Костельника, Христина Польяк: «Мати оповідала, що покійний батько пішов на православізацію тільки з практичних міркувань, а ніколи з переконання. Він часто повторяв: „Якщо підпорядкуємось Московському патріархові, збережемо нашу Греко-католицьку церкву, а в свій час скажемо слово, як певна організована сила“. По війні була шалена нагінка на українців греко-католиків і, щоб уникнути переслідування, батько радив тимчасово зірвати з Римом».

Остаточно визначити мотив такого вчинку досить складно, оскільки більшість документів з архівів радянських спецслужб знаходяться в Москві, без можливості доступу до них.

Смерть

Надгробок, Личаків

У 1948 році на вулиці Краківській, перед Преображенською церквою, о. Костельника застрелено.

Про вбивство священика Львівське обласне управління МДБ запискою по ВЧ одразу доповідало міністру держбезпеки УРСР, а той 21 вересня в особистому рукописному повідомленні доповів про цей випадок заступнику міністра держбезпеки Союзу РСР генерал-лейтенанту С. Огольцову. С. Савченко інформував центр про те, що після богослужіння в Преображенській церкві 20 вересня 1948 р. близько 10 год. 20 хв. Гавриїл Костельник повертався додому. На вул. Краківській в 10–12 метрах від під’їзду будинку № 17 до нього наблизився молодик років 20–23 і двічі вистрілив з пістолета марки ТТ. Протопресвітер помер на місці від поранень у голову.

Терорист кинувся втікати, а коли його майже наздогнали, – застрелився. Схоже, що він заздалегідь готувався до ролі смертника: під заношену ватянку одягнув чисту білизну, на шию повісив образок*. Як показала судмедекспертиза – вбивця страждав хронічною гонореєю (відомо, що СБ ОУН підбирала терористів – смертників з тих, хто мав серйозні провини, венеричні захворювання, або добровольців).

Оперативну групу з розслідування теракту очолив заступник начальника відділу «О» МДБ УРСР Іван Богданов. До її складу включили оперпрацівників відділів «О», 2-Н (боротьба з націоналізмом), 2-го (контррозвідка), 4-го (таємно-політичного), 5-го (активні оперативні заходи), двох слідчих, а також начальника львівського УМДБ генерал-лейтенанта Вороніна. На її засіданнях були присутніми заступник міністра держбезпеки УРСР, генерал-майор Дроздов і Поперека. 21 вересня слідчі допитали 18 свідків трагедії, а до 20 жовтня під час розшукових операцій тільки у Львові заарештували 162 підпільників та їх помічників з місцевого населення.

Найзагадковіше почалося коїтися пізніше: одразу троє (!) утримуваних під вартою оунівців, а також агенти УМДБ «Свобода» та «Хмара» (бували в будинку священика) впізнали у терористі на фото … сина Костельника Іринея (1916 р.н.), хоча той мав у цей час перебувати в Австрії. Черниця Міріам (Настя Волошин) також стверджувала, що вбивця – син загиблого.

Дружина убитого священика розповідала знайомим, що в органах держбезпеки на неї чинили тиск, аби вона впізнала у терористі свого сина, який служив у дивізії СС «Галичина»

Натомість підпільниця С. Регусевич заявила, що впізнала на знімку 23-річного члена Миколаївського районного проводу Олексу Любинського («Бориса»), особистого секретаря шефа Львівського районного проводу ОУН «Федора» (Тершаковця). Крім того «активний націоналісти С. Батурін (його тесть «ультра-католик» Матвій Мокрівський відмовився від возз’єднання з РПЦ й підтримував зв'язок з повстанцями) під час зустрічі з агентом «Грімом» повідомив тому, що Г. Костельника ліквідували за наказом «гори» (тобто, керівництва підпілля), причому теракт здійснювала ціла група нелегалів з автомашиною. Це тільки початок терору, – наголосив Батурін і додав, що після цього в сільській місцевості завдяки ореолу мученика авторитет Костельника зріс.

В основу провідної версії загибелі лідера «Ініціативної групи» лягли свідчення «арештованого № 33» – колишнього керівника Дрогобицького обласного проводу ОУН. Той упевнено впізнав у загиблому свого колишнього секретаря «Яворенка», який пізніше перейшов на підпільну роботу до згаданого «Федора». Потім вбивцю ідентифікував як секретаря «Федора» колишній підпільник, агент-бойовик «Петро». Фото надіслали в с. Черче Станіславської області, де односельці й вітчим Д. Дмитрієв визнали його як сина селянина Паньківа – Василя. У 1941 р. хлопець очолив молодіжну групу при ОУН, служив у допоміжній поліції, а в 1944 р. став нелегалом.

До 19 жовтня 1948 р. офіційна версія про особу вбивці була остаточно усталена у «Висновку по матеріалах попереднього розслідування убивства Костельника…», в якому терористом фігурував Василь Паньків («Яворенко», «Яремко», 1923 р.н.), а сам теракт готувала «спеціальна група бандитів». Головною причиною вбивства визначалося «активна робота з возз’єднання греко-католицької церкви з російською православною церквою», яку провадив о. Гавриїл. Того самого дня С. Савченко підписав і «План додаткових агентурних заходів» з розслідування вбивства, яким, зокрема, передбачались арешт «низки реакційно налаштованих священиків» ГКЦ.

Таким чином, співробітники МДБ сходилися на тому, що безпосереднім ініціатором та організатором ліквідації Г. Костельника виступив керівник Крайового проводу ОУН «Буг-2» Зиновій Тершаковець («Федір»). Радянські контррозвідники характеризували його (члена ОУН з 1930 р.) як «одного з найдосвідченіших конспіраторів націоналістичного підпілля й відчайдушного терориста» (опосередкованим підтвердженням цього стали 853 партійно-радянських працівників та активістів, убитих бойовиками підпілля у 1947–1948 рр. лише на Львівщині

Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 2) біля своєї малолітньої доньки Святослави (1914—1920). Поруч похована дружина Елеонора Костельник (1891–1982).

Наукова діяльність

Є автором різних богословських та філософських праць, літературно-критичних розвідок тощо.

Написав «Граматику бачванско-рускей бешеди» (1923), де, поряд з розглядом проблем морфології та синтаксису русинської літературної мови, кодифікував графічну систему та визначив основні принципи орфографії. Окремі розділи праці присвячені проблемам фонетики, словотворення та лексикології русинської мови.

У нарисах «Дзе спада наша бешеда?» (1922) і «Наша бешеда» (1937) Костельник порушує питання глотогенезу мови руснаків Югославії, доводить, що русинська мова (руска бешеда) — це діалект української, який зазнав впливів з боку польської та словацької мов.

Статті «Яка наша народна назва?» (1924) та «Чом сом постал Українєц?» (1935) — про проблеми східнослов'янської етнонімії.

Літературна творчість

Гавриїл Костельник був талановитим письменником. Писав поезії, оповідання, драматичні твори. Частину його творчої діяльності публікував журнал «Нива». Він почав писати ще під час навчання у греко-католицькій гімназії м. Загреба. Г. Костельник зазвичай писав свої твори бачванським [Архівовано 7 лютого 2016 у Wayback Machine.] діалектом. В його творчості можна примітити велику кількість патріотичних закликів і елементів. Так наприклад в поетичній збірці «Встань, Україно!» можна прочити рядки в яких Костельник звинувачує «…монголів, поляків, литовців, мадярів, турків, московців» в руйнації України.

Пам'ятник Г. Костельнику на його батьківщині, Руський Керестур, Сербія.

Перелік творів

Богословські праці:

• «Народня чи Вселенська Церква» (1922) [Архівовано 22 березня 2017 у Wayback Machine.]
• "Христіянська апольоґетика" (1925) [Архівовано 23 березня 2017 у Wayback Machine.]
• «Нова доба нашої Церкви» (1926) [Архівовано 23 березня 2017 у Wayback Machine.]
• «На ясні зорі, на тихі води» (1928) [Архівовано 23 березня 2017 у Wayback Machine.]
• «Спір про епіклезу між Сходом і Заходом» (1928) [Архівовано 19 березня 2017 у Wayback Machine.]
• «Стояння і клячання в церкві» (1929)
• «Реліґійні фалші нових часів» (1937) [Архівовано 22 березня 2017 у Wayback Machine.]

Поетичні збірки

• «З мойого валала» («З мого села») (1904)

• «Встань, Україно!» (1918)
• «Помершій донечці» (1921)
• «Пісня Богові» (1922)

Збірки праць Гавриїла Костельника

• Костельник Г. Ultra posse. Вибрані твори [Текст] / Г. Костельник; упоряд. та передм. О. Гірник. — Ужгород: Гражда, 2008. — 400 с. — (Серія. Ukrainica: ad fontes. Кн. ІІІ)

Джерела

• Белей Л. О. Костельник Гавриїл Федорович // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
• Вежель Л. М. Поетична спадщина Гавриїла Костельника [Архівовано 11 червня 2016 у Wayback Machine.] // Електрона бібліотека інституту журналістики.
• Вєдєнєєв Д., Лисенко О. «Самый образованный священник Западной Украины…» . Радянські спецслужби й о. Гавриїл Костельник у 1939–1948 роках // Сторінки воєнної історії України. Збірник наукових праць. – К., 2016. – Вип. 18. – С. 120 –165.
• Вєдєнєєв Д.В. Оперативні та репресивні заходи радянської спецслужби щодо греко-католицької конфесії в Західній Україні (1945–1953) // Політика памʼяті в Україні щодо радянських репресій у західних областях (1939–1953) : колективна монографія / відп. ред. В. Ільницький. Львів – Торунь : Liha-Pres, 2021. – С. 171–194.
• Веденеев Д. Операция «Финиш» // «2000». – 2016. – 26 февраля. – С.1, С2-С4.
• Гірник О. Пошук ідентичності як «principum movens» творчості Гавриїла Костельника / О. Гірник // Костельник Г. Ultra posse. Вибрані твори / Упорядкування та передмова о. Олега Гірника ; Дизайн серії Надії Пономаренко. – Серія Ucrainica: ad fontes. Книга III. – Ужгород: Ґражда, 2008. – С.17-89.
• Загребельний І. Погляди Г. Костельника: Церква і держава [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.]
• Загребельний І. Концепція «світу як вічної школи» Г.Костельника в оптиці богословської проблеми теодицеї  / Ігор Загребельний // Філософські обрії. 2013. №29 - С.154-161.
• Комариця М. Костельник Гавриїл Теодорович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — 767 с. — ISBN 978-966-02-7304-7.
• Ліквідація УГКЦ (1939—1946). Документи радянських органів державної безпеки. — К., 2006.
• Мірчук І. Ідеологічні пошуки Гавриїла Костельника в контексті української національної ідентичності.^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Рамач Ю. Словник лексики Гавриїла Костельника. — Нови Сад, 1991.
• Рубльова Н. Костельник Гавриїл Теодорович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 218. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Тамаш Ю. Гавриїл Костельник медзи доктрину и природу. — Нови Сад, 1986.
• Уська У. Костельник Гавриїл (Ґабор Гомзев) // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 547—549. — ISBN 978-966-7007-99-7.

Посилання

• Як московити ліквідували УГКЦ: про колаборанта Гавриїла Костельника / Програма Ген українців // ВІДЕО
• Костельник Гавриїл Теодорович // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Костельник Гавриїл [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 741. — 1000 екз.