Костельник Гавриїл Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
о. Гавриїл Костельник

Габор Костельник Гомзов

Костельник Гавриїл.jpg
отець Гавриїл Костельник
Народився 15 червня 1886(1886-06-15)
Руський Керестур, Австро-Угорщина Австро-Угорщина, тепер Воєводина, Сербія Сербія
Помер 20 вересня 1948(1948-09-20) (62 роки)
Львів, УРСРУкраїна Україна
застрелений
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Польща Польща
СРСР СРСР
Діяльність священик
Відомий богослов, мовознавець, письменник, історик, церковно-громадський діяч
Alma mater Львівська Духовна Семінарія Святого Духа
Титул доктор філософії
Конфесія УГКЦ, РПЦ
Батько Теодор
Матір Анна
Дружина Елеонора Зарицька
Діти доньки Святослава і Христина, сини Богдан, Іреній та Зиновій

Гавриїл Теодорович Костельник (15 червня 1886, с. Руський Керестур, тепер Воєводина, Сербія — 20 вересня 1948, Львів) — священик УГКЦ (після 1946 р. — священик Російської православної церкви, протопресвітер), український богослов, церковно-громадський діяч, письменник, мовознавець та історик, доктор філософії.

Життєпис[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

Народився в греко-католицькій родині українських переселенців. Його батьки належали до нащадків першої хвилі масової міґрації українців за межі своєї етнічної території, котра була зумовлена економічними чинниками. Переселення на ці землі розпочалося ще в середині XVIII ст. з південно-західного регіону Карпат (Закарпаття і Пряшівщина)[1].

Навчання[ред.ред. код]

Навчався у гімназіях міста Винковиці та Загреба. У 19061907 роках на теологічному факультеті Загребського університету. На початку другого навчального курсу (восени 1907 р.), митрополит Шептицький, за сприяння о. Діонісія Няраді, майбутнього єпископа Крижевецької єпархії (1920-1940), переводить Гавриїла Костельника на навчання у Львівську духовну семінарію. В той час серед семінаристів не було єдности у поглядах на майбутнє України. Серед студентів, як описує сам Костельник, було до тридцяти відсотків москвофілів, які намагалися переконати Костельника пристати до них. Він, натомість, підтримав український рух[2]. Після закінчення семінарії у 1911 р., Костельник їде, щоб продовжити навчання в Фрібурзькому католицькому університеті (Швейцарія), в якому, через два роки (у 1913 р.), успішно захищає докторську дисертацію з філософії латинською мовою «Про основні принципи розумового пізнання»[3].

Діяльність з 1913 по 1939[ред.ред. код]

Файл:I323^cimgpsh orig.png
Отець Гавриїл Костельник зі студентами Львівської Духовної Семінарії (1930 р.)

В 1913 році одружився у Львові з Елеонорою Зарицькою, донькою директора української гімназії в Перемишлі, після чого прийняв духовний сан. З 1915 р. служив у храмі Преображення ГНІХ (Львів). Водночас, викладав у львівських гімназіях, з 1920 — у Львівській духовній семінарії, з 1928 — професор Львівської богословської академії (вчив логіку, поетику, історію грецької філософії, християнську філософію та вибрані питання з психології). У 19201929 роках був головним редактором церковного журналу «Нива» у Львові[4].

З 1930 р. у різних часописах з’являються статті Костельника, у яких він дуже чітко висловлює свою позицію у ставленні до більшовизму. Часопис «Нива» в 1930 р. публікує статтю «Чому большевики переслідують релігію». В 1932 р. одразу в двох часописах друкуються статті, які засуджують діяльність Генерального Секретаря Центрального Комітету Комуністичної Партії Радянського Союзу Йосипа Сталіна: у часописі «Діло» – есе «Новочасний фараон - Сталін», а в часописі «Мета» – стаття «Наполеон і Сталін». Водночас, о. д-р багато пише проти атеїзму – «Большевизм - новітній “кльовн христіянства”»(1929), «Справжнє джерело атеїзму» (1935), «Arcana Dei. Шляхи віри модерної людини» (1936), «Релігійні фалші нових часів» (1937). У цих роботах він критично розглядає атеїзм, як різновид релігії[5]

1939—1946[ред.ред. код]

Серед документів НКВС міститься один, в якому стверджується, що о. Гавриїл Костельник разом з групою священиків львівської єпархії на чолі з Климентом Шептицьким в 1939 р. обговорювали питання про утворення «Української народної церкви». Головою нової церкви, згідно з документом, вони вважали, мав стати Андрей Шептицький[6]. Однак, така інформація не є достовірною, більше про це не згадується в інших джерелах. Зокрема, нічого подібного немає в кримінальній справі на о. Климентія Шептицького. Натомість, ще в 1922 р. о. д-р. Гавриїл Костельник написав і видав твір «Народня чи Вселенська Церква», у якому цілковито розкритикував ідею утворення народних Церков як антибіблійну та єретичну [7].

Протягом 19391941 років Костельника неодноразово викликали в органи НКВС, де переконували схилити митрополита Андрея Шептицького до приєднання УГКЦ до Російської православної церкви. Для здійснення тиску було заарештовано старшого сина Костельника - Богдана - і розстріляно у червні 1941 року під час відступу радянських військ. Пізніше двоє його інших синів - Іриней та Зиновій - вступили добровольцями до дивізії «Галичина». Згодом цей факт використовувався радянською владою для шантажу.

Костельник взяв участь у підготовці та проведенні Львівського церковного собору (1946), органзованого НКВС, що проголосив скасування Берестейської унії і приєднання греко-католиків УРСР до РПЦ. Православні стверджують, що він, «невтомно шукаючи правду, прийшов до переконання, що істина не в Римі, а в Святому Православії» і саме це стало основним мотивом таких його дій[8]. Справді, в міжвоєнний період в Греко-Католицькій Церкві у Галичині серед духовенства та вірних були дві течії - так звані восточники (візантиністи) та западники (латиністи). «Восточники» хотіли очистити обряд від різних, чужих йому, нашарувань, а «западники» навпаки вважали, що латинські додатки є природним і логічним розвитком обряду, корисним для духовного добра вірних. До першої групи належав і Гавриїл Костельник. Однак, як він сам стверджував у рефераті, написаному на вимогу НКВС у 1941 р., там не стояло питання переходу в православ’я: «Зрештою, мушу завважити, що це цілком помилкова думка, наче б  “восточники” в душі укрито були православні. Боротьба в нас велася тільки за збереження традиції нашої Церкви, а не проти католицької віри в ідеальному розумінні»[9].

Цю думку підтвердила в одному з інтерв’ю донька о. Костельника, Христина Польяк: «Мати оповідала, що покійний батько пішов на православізацію тільки з практичних міркувань, а ніколи з переконання. Він часто повторяв: “Якщо підпорядкуємось Московському патріархові, збережемо нашу Греко-Католицьку Церкву, а в свій час скажемо слово, як певна організована сила”. По війні була шалена нагінка на українців греко-католиків і, щоб уникнути переслідування, батько радив тимчасово зірвати з Римом»[10].

Остаточно визначити мотив такого вчинку досить складно, оскільки більшість документів з архівів радянських спецслужб знаходяться в Москві, без можливості доступу до них.

Смерть[ред.ред. код]

Надгробок, Личаків

У 1948 на вулиці Краківській, перед Преображенською церквою, о. Костельника застрелено. Відразу після цього спецслужби намагались змусити вдову Костельника визнати, що убивцею був син-дивізійник. Радянська пропаганда звинуватила у вбивстві підпілля ОУН. Організатори та виконавці вбивства залишаються невідомими. Не виключено, що сталінські спецслужби прибрали небажаного свідка ліквідації УГКЦ, бо вбивцю застрелив енкаведист під час утечі з місця злочину, за кілька десятків метрів від храму.

Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 2) біля своєї малолітньої доньки Святослави (19141920). Поруч похована дружина Елеонора Костельник (18911982)[11].

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Є автором різних богословських та філософських праць, літературно-критичних розвідок тощо.

Написав «Граматику бачванско-рускей бешеди» (1923), де, поряд з розглядом проблем морфології та синтаксису руської літературної мови, кодифікував графічну систему та визначив основні принципи орфографії. Окремі розділи праці присвячені проблемам фонетики, словотворення та лексикології руської мови.

У нарисах «Дзе спада наша бешеда?» (1922) і «Наша бешеда» (1937) Костельник порушує питання глотогенезу мови руснаків Югославії, доводить, що руська мова (руска бешеда) — це діалект української, який зазнав впливів з боку польської та словацької мов.

Статті «Яка наша народна назва?» (1924) та «Чом сом постал Українєц?» (1935) — про проблеми східнослов'янської етнонімії.

Літературна творчість[ред.ред. код]

Гавриїл Костельник був талановитим письменником. Писав поезії, оповідання, драматичні твори.[12] Частину його творчої діяльності публікував журнал «Нива». Він почав писати ще під час навчання у греко-католицькій гімназії м. Загреба. Г. Костельник зазвичай писав свої твори бачванським діалектом. В його творчості можна примітити велику кількість патріотичних закликів і елементів. Так наприклад в поетичній збірці «Встань, Україно!» можна прочити рядки в яких Костельник звинувачує «…монголів, поляків, литовців, мадярів, турків, московців» в руйнації України.

Перелік творів[ред.ред. код]

Богословські праці:

Поетичні збірки[ред.ред. код]

  • «З мойого валала» («З мого села») (1904)
  • «Встань, Україно!» (1918)
  • «Помершій донечці» (1921)
  • «Пісня Богові» (1922)

Збірки праць Гавриїла Костельника[ред.ред. код]

  • Костельник Г. Ultra posse. Вибрані твори [Текст] / Г. Костельник; упоряд. та передм. О. Гірник. — Ужгород: Гражда, 2008. — 400 с. — (Серія. Ukrainica: ad fontes. Кн. ІІІ)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Белей, Любомир (2008). Українці та українська мова на Балканах (українською). Дивослово. 
  2. Костельник, Гавриїл (1935). Чом сом постал українєц?. // Гавриїл Костельник. Ultra posse. Вибрані твори, Ужгород 2008. 
  3. POSTUP/BRAMA - Відвертість віри та трагедія о. Гавриїла Костельника. postup.brama.com. Процитовано 2017-03-22. 
  4. Петрук, Олег. Ми повинні бути гранично чесними з собою. // Вірую (1995/9) квітень, с. 4. 
  5. Гірник, Олег (12.06.2006). Забутий ювілей (українською). 
  6. Ліквідація УГКЦ (1939—1946). Київ: Документи радянських органів державної безпеки. 2006. с. 10. ISBN 966-2911-05-7. 
  7. Костельник, Гавриїл (1922). Народня чи Вселенська Церква (Українською). Львів: Діло. с. 40. 
  8. D., Alex. G. Kostelnyk. orthodox.lviv.ua. Процитовано 2017-03-22. 
  9. Костельник, Гавриїл. Чи можливе перетворення Уніатської Церкви в Західній Україні в Автокефальну Православну Церкву? (1941 р.). // Ліквідація УГКЦ (1939-1946). Документи радянських органів державної безпеки. Київ, 2006. Т.1, с.125-130. 
  10. Польяк, Христина. Батько був розчарований. (Інтерв’ю 12 липня 1970 року). // Гавриїл Костельник на тлі доби: пошук істини. Збірник наукових праць. Львів 2007, с. 244. 
  11. Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 135, 136. — ISBN 966-8955-00-5..
  12. Вежель. Електронна бібліотека Інституту журналістики. journlib.univ.kiev.ua. Процитовано 2016-05-14. 

Джерела[ред.ред. код]