Костел Воздвиження Чесного Хреста (Новий Милятин)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костел Воздвиження Чесного Хреста
Новий Милятин. 1920-і.jpg
Фасад костелу у 1920-х роках
49°57′44″ пн. ш. 24°29′44″ сх. д. / 49.96222° пн. ш. 24.49556° сх. д. / 49.96222; 24.49556Координати: 49°57′44″ пн. ш. 24°29′44″ сх. д. / 49.96222° пн. ш. 24.49556° сх. д. / 49.96222; 24.49556
Тип споруди церква
Розташування Україна Україна, Львівська областьс. Новому Милятині
Архітектор Франциск Ксаверій Кульчицький
Засновник кармеліти босі
Поч. будівництва після 1771
Кін. будівництва після 1790
Стиль бароко
Адреса Львівська область, Буський район, с. Новий Милятин
Костел Воздвиження Чесного Хреста (Новий Милятин). Карта розташування: Україна
Костел Воздвиження Чесного Хреста (Новий Милятин)
Костел Воздвиження Чесного Хреста (Новий Милятин) (Україна)

Костел Воздвиження Чесного Хреста — храм у с. Новому Милятині Буського району Львівської області, Україна. Був місцем паломництва до сльозоточивої ікони Матері Божої. Хворі на невиліковні хвороби вірили, що можна одужати, обійшовши на колінах чи повзком костел і вклонившись чудотворній іконі. Внесений до Реєстру пам'яток України національного значення з охоронним номером 457/0 (ID 46-206-0012).

Історія[ред. | ред. код]

Новий Милятин.Костел Воздвиження Чесного Хреста .Фасад.jpg

Новий Милятин отримав 1578 року міське право. 1738 року Тереза з Каршницьких, дружина мечника підляського Францішка Галецького, заклала за 33000 злотих у Новому Милятині осередок-кіновію Св. Хреста оо. камальдулів, але через недотримання норм чернечого життя 1 лютого 1745 осередок закрили.

1745 року Тереза з Каршницьких, яка після смерті першого чоловіка[1] стала дружиною львівського каштеляна Єжи Антонія Лончинського, запросила до Милятина зі Львова ченців кармелітів босих, оселивши їх на місці камальдулів. Кармеліти збудували при монастирі костел Св. Хреста і Св. Миколая, що вміщав 200 осіб, мав 3 вівтарі. Чудотворний образ містився у каплиці св. Миколая. Скоро кармеліти заклали млин, бровар, заїзд для пілігримів, господарські будівлі. 14 серпня 1747 до костелу передали образ Ісуса Розіп'ятого, який спеціальна комісія львівського архієпископа Миколая Вижицького 10 липня 1747 визнала чудотворним і що підтвердила комісія 15 січня 1755. 1755 року Тереза Лончинська з Каршницьких записала кармелітам босим фундуш в 33000 золотих. Становлення костелу збіглося в часі із занепадом Милятина, який втратив статус міста.

Оскільки згідно секуляризаційної реформи 1782 Йозефа ІІ монастир підлягав закриттю, то кармеліти босі подарували все нерухоме майно місцевій парафії. Після закриття монастиря утворили місцеву капеланію 4 жовтня 1788.

22 червня 1828 року архієпископ Анджей Анквіч освятив костел.[2] Ще 1835 велись роботи по завершенні оздоблення костелу, а вже 1839 провели перший ремонт. Капеланією з 14 вересня 1840 володіли єзуїти, яким дозволили відновити діяльність в Австрійській імперії, але вже 14 липня 1848 їхній осередок закрили. Колишню капеланію 28 березня 1857 реорганізували у парафію, до якої належало 9 селищ. У міжвоєнний період парафія належала до Глинянського деканату. В 1867 році купол покрили дахівкою, міддю сигнатурку, а після пошкодження вежі блискавкою 1894 дах покрили бляхою.

За сприянням архієпископа Юзефа Більчевського костел з прилеглими будівлями передали 1 липня 1906 місіонерам з Краківської провінції, які зайнялись ремонтом храму. До 1909 дерев'яну підлогу замінили плиткою, було відреставровано 7 вівтарів, орган, захристя. У міжвоєнний період була встановлено нові дзвони, перемуровано північне склепіння трансепту. Під час Другої світової війни храм отроимав незначні пошкодження. Поляків 1943 німці почали виселяти до Генерал-губернаторства.

Місіонери 1944 виїхали до Польщі, після чого костел закрили. Згодом у ньому відкрили книжковий магазин. У 1990 храм передали віруючим УАПЦ і він був відкритий під посвятою Піднесення Св. Хреста. При відновленні 19901994 значну частину розписів забілили, крім розпису куполу, частково апсиди. Було розібрано бічні вівтарі та встановлено низький іконостас.

Чудотворна ікона[ред. | ред. код]

Ісус Розіп'ятий Милятинський

За легендою ікону Розіп'ятого Ісуса привіз з Риму біля 1700 року колишній провінціал домініканців Руської провінції о. Йозеф Моцарський. Він подарував образ своїй родичці Йоанні (Яніні?) Кшечовській з нагоди її заручин з полковником коронного війська Поплавським. Образ успадкувала їхня донька Людвіка, одружена з сєрадзьким мечником Вацлавом Кухарським. З 1734 образ перейшов до їхньої доньки Магдалени, одруженої з чесником летичівським Антонієм Собещанським. У своєму маєтку в селі Новий Став вони помістили образ до своєї приватної каплиці. Після одужання 1745 їхнього старшого сина Яна Непомуцена образ перенесли урочистою ходою до Нового Милятина, де комісії Львівської архидієцезії визнали його чудотворним.

Образ знаходився у вівтарі св. Миколая. На час Першої світової війни при російській окупації 1914/1915 чудотворний образ переховували у львівському костелі св. Вінцента, потім катедрі. 1943 року образ закопали у господарстві Вардинських, 1945 вивезли до Кракова, де переховували у каплиці костелу святого Вінцента (пол. Kościół św. Wincentego à Paulo) і де 1976 помістили до вівтаря.

Костел[ред. | ред. код]

Костел на панорамі Нового Милятина. Худ. А. Лянге. Літографія П. Піллера. 1840

Через значну кількість паломників до чудотворного образу виникла необхідність розбудови костелу, на що 1771 року записав 50000 ринських кшивецький (кривецький) староста Францішек Ґлоґовський. Будівництвом костелу зайнявся львівський архітектор Франциск Ксаверій Кульчицький. Через певні певні прорахунки в конструкції храму його будівництво затягнулось. У 1778 році Кульчицький усунувся від будівництва, затримавши у себе проект фасаду. 12 березня йому надіслали листа з вимогою повернути креслення фасаду, після чого 17 серпня 1778 пріор о. Томаш Лосєвський звернувся до суду Львова з позовом проти Кульчицького. До позову долучили акт огляду костелу новими будівничими — львівського архітектора Петра Міллера, майстра Павла Шиндровича, мулярів Валентина Гомальського, Карла Вільмана, Йосифа Сницера. Після закриття у Львові монастиря кармелітів взутих до костелу в Новому Милятині перевезли 1789 вівтар Яна Непомуцького, амвон. Інші вівтарі, можливо, також походили з інших закритих костелів. Ще незавершену святиню освятили 5 серпня 1790. 12 червня 1791 перенесли чудотворний образ зі старого костелу, який стояв перед новим і 1797 був розібраний.

Костел Воздвиження Чесного Хреста збудовано на плані латинського хреста з однопрясловою квадратною апсидою, однопрясловими раменами трансепту, двопрясловою навою з нартексом. По сторонах нави за аркадою розміщено каплиці (бічні нави), а з обох сторін апсиди поверхові поверхові прибудови захристії і скарбниці. У фасадному мурі круглі сходи ведуть до музичного хору, горища.

Фасад костелу розчленований по горизонталі карнизами на три яруси, по вертикалі пілястрами на 5 прясел, число яких зменшується з кожним ярусом. Ледь виступаюча середня частина відповідає наві костелу і з обох сторін її нижнього ярусу пари тосканських колон підтримують виступаючу частину антаблементу, фланкуючи вхід. Трипряслова середня частина є найнижчою. Пілястрами декоровано бічні площини, посеред яких у нішах встановлено фігури святих. Верхній ярус завершено фронтоном. Восьмигранний барабан з невеликими вікнами з профільованим обрамленням декорований лізенами. Купол увінчано восьмибічним ліхтарем.

Інтер'єр на стінах, склепінні покрито 1883 розписами Табіановського завдяки фундації Кєлановського з Козови. Їх частково перемалювали на початку ХХ ст. Вівтарі св. Миколая, св. Яна Непомуцького 1740—1750 років походять з львівського костелу кармелітів. У ньому знаходився італійський образ XVI ст. Розп'ятого Ісуса з срібним окладом, вотивами. Вівтарі Матері Божої Вервечкової, Серця Ісуса з 3-ї чверті XVIII ст., вівтарі св. Родини, св. Трійці, св. Станіслава Костки з 4-ї чверті XVIII ст. У костелі розташовані надгробок Антоніни Раціборської роботи Гартмана Вітвера 1808.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — S. 17. (пол.)
  2. Nowacki D. Kościół p. w. Świętego Krzyża i dom zakonny (plebania) w Milatynie Nowym… — S. 68.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Kowalczyk J. Swiatynie poznobarokowe na kresach. — Warszawa : PAN, 2006. — ISBN 83-89101-60-2. (пол.)
  • Nowacki D. Kościół p. w. Świętego Krzyża i dom zakonny (plebania) w Milatynie Nowym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Antykwa», 1996. — T. 4. — 211 s., 402 il. — S. 65—82. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]