Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці (Винники)
| Костел Небовзяття Пресвятої Діви Марії | |
|---|---|
 | |
| 49°48′56″ пн. ш. 24°07′47″ сх. д. / 49.81556° пн. ш. 24.12972° сх. д.Координати: 49°48′56″ пн. ш. 24°07′47″ сх. д. / 49.81556° пн. ш. 24.12972° сх. д. | |
| Тип споруди | церква |
| Розташування | Україна, Винники, (Львівська обл.) вул. Львівська, 8 |
| Архітектор | Бернард Меретин |
| Засновник | Маріанна Потоцька (Яблоновська, Тарло) |
| Початок будівництва | 1738 |
| Кінець будівництва | 1766 |
| Будівельна система | цегла |
| Стиль | бароко |
| Належність | Римо-католицька церква |
| Стан | пам'ятка архітектури національного значення України |
| Адреса | м. Винники, вул. Львівська, 8 |
| Епонім | Небовзяття Діви Марії |
  Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці (Винники) (Україна) | |
 | |
 Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці у Вікісховищі | |
Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії або Костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії — культова споруда, парафіяльний римо-католицький костел у місті Винники, що поблизу Львова. Будівля та її дзвіниця належать до пам'яток архітектури XVIII—XIX ст. та розташовані у центральній частині міста на горі Лисівка.
Історія[ред. | ред. код]
Причини зведення костелу у Винниках пов'язані з культом Матері Божої Винниківської, ікона якої є однією з копій Ченстоховської. На думку польського дослідника Пйотра Красного зробили її перед урочистою коронацією о́бразуБелзької (Ченстоховської) Богоматері у 1717 році, оскільки зображена на ній корона вже Владиславівська, а не папська – Климентіївська.[1]
У хроніці львівських вірменських бенедиктинок 1736-го року було записано: "У Винниках, миля від Львова, «о́браз» Пречистої Діви Марії Ченстоховської кривавими слізьми плакав". Згодом архієпископ та дослідник Миколай Вижицький мав засідання з каноніками та визнав цей факт правдивим. У цей час власниця Винників Маріанна Потоцька з Тарлів (вдова Адама Петра Тарло) наказала перенести ікону до свого палацу, проте допускала туди усіх віруючих. Великий наплив людей привів у 1738 році до створення самого костелу, де б міг зберігатись о́браз.
Будівництво храму почалося цього ж року за проектом відомого архітектора Бернарда Меретина[2] та тривало до 1766 року. Значну частину коштів для будівництва костелу, а також купівлі необхідних для проведення мес речей надали працівники місцевої тютюнової мануфактури. Зокрема, 1781 року на території було встановлено головний вівтар, дещо пізніше амвон, а в 1795 році — бічні вівтарі, які закрили раніше зроблені розписи[3]). Перенесення чудотворної ікони у костел відбулося 1766 року. Тоді ж із допомогою львівського латинського архієпископа Вацлава Героніма Сераковського у Винниках виникла парафія, яку обслуговували до 1784 року отці піари.
1785 року австрійська влада вилучила золоті та срібні прикраси чудотворного образу й замінила згодом їх на позолочені та посрібнені дерев'яні. Храм покрили ґонтом у 1795 році, фасади костелу помалювали у червоний, проте вежка на сигнатурці була в незадовільному стані. У костелі на той час зберігалось багато позолочених речей, зокрема дві монстранції, чотири келихи, два вівтарні хрести та срібна кадильниця, багато ікон, різьблення, орнатів, далматик[3]. На початку XIX ст. був прибудований притвір, який у 1889 році реконструювали. Після закінчення ремонту було освячення костелу під титулом Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. Однак вже в 1912 році знову провели ґрунтовний ремонт храму. Саме до цього часу належить і розпис костелу (накладений на стінові розписи другої половини XVIII ст.), який можна побачити сьогодні. Проповідальницю та органовий проспект зробили приблизно перед 1795 роком.
Після ІІ-ї Світової війни адміністратором парафії був ксьондз Альбін Мидляж (до 13 листопада 1945 р.), його наступник Владислав Пельц покинув парафію 8 травня 1946 року та виїхав на Опольщину. Тоді ключі від парафії та ікону Матері Божої Винниківської віддали греко-католицькому пароху отцю Поточняку. Усі предмети ритуального вжитку, а також хоругви, хідники перевезли до парафіяльного костелу Ланьцута, а дрібніші речі, як метричні книги 1910-45 років та кілька старших, до Вінува (пол. Winów). За радянської влади костел використовувався як склад, однак не зазнав значних пошкоджень. 1992 року відновлено римо-католицьку парафію, а вже в березні наступного, після відновлення і освячення, костел знову став служити віруючим.
Інтер'єр, особливості[ред. | ред. код]
За планувальною структурою костел – прямокутний у плані, однонавний, зального типу.
Його інтер'єр належить до малярства XVIII—XIX ст.. Впродовж 30 років тривало впорядкування внутрішнього вигляду костелу, а саме – малювання стін та склепінь, влаштування головного та бічних вівтарів, амвону. Розписи костелу виконані не пізніше як 1758 року., проте перекриті новими у 1912-му. Стіни були декоровані іонійськими пілястрами.
У костелі є епітафія з написом: «Тут лежить серце Едварда Братковського, підкоморія Августа III, короля польського і електора саського, старости, а потім дідича миклашівського. Помер у 1778 р.». Натомість, коли померла і де похована фундаторка костелу Потоцька – не відомо.
В архітектурі храму є багато елементів, схожих на мотиви творців радикального чеського бароко І-ї половини XVIII ст.,[4] зокрема, Кристофа і Кіліана Ігнаца Дінценгоферів. Також він нагадує костел Божого Різдва (чеськ. Kostel Narození Páně (Praha)) в Санктуарії «Лорета», що на Градчанах у Празі, архітектори якого є той же Дінценгофер та Йоган Ґеорґ Ахбауер-старший (нім. Johann Georg Achbauer der Ältere). Схема фасаду будівлі дуже близька до композиції фронтальних сторін костелу в Годовиці, фари в Тарноґруді (1751-1771 роки). Саме тому є велика ймовірність, що архітектором був Бернард Меретин.[2]
Головний вівтар костелу (1781[5]) належав до групи неархітектонічних різьбярсько-малярських композицій, що наслідували оформлення пресбітерію костелу Годовиці (спільна робота Бернарда Меретина та Пінзеля). Природно, що фігури в ньому були помальовані в білий колір, схожий до порцеляни (як і більшість пізніх робіт представників львівської школи), наслідуючи при цьому зразки костелів південної Німеччини.[6] Автор різьб у храмі досі не відомий.
Сучасність[ред. | ред. код]
У 2019 році розпочали реставрацію настінного живопису в рамках проєкту "Порятунок краси спільної спадщини", який повинен тривати п'ять років за попередніми даними. Під час очищення однієї із стін знайшли унікальну фреску. Настоятелем костелу зараз є отець Леонтій Саламон, а вікарієм – о. Володимир Кривецький. На разі будівля відкрита для людей та у ній проводяться служби.
Світлини[ред. | ред. код]
-
Вигляд на костел з вулиці Львівської
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 170.
- ↑ а б Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 169.
- ↑ а б Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 164.
- ↑ Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 168.
- ↑ Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 167.
- ↑ Krasny P. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach… — S. 169—170.
Джерела[ред. | ред. код]
- Krasny P. Kościół parafialny p. w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Winnikach // Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — Cz. I : Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — T. 4. — 211 s. — 402 il. — S. 163—176. — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
- Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с.
- Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с.
- Байцар Андрій. Історія Винник в особах. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с.
- Байцар А. Винники сакральні: Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці (1766 р.) [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.]
- Байцар А. Історія костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (1766 р.) у світлинах. Винники. https://baitsar.blogspot.com/2019/02/1766.html [Архівовано 16 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Римо-католицька церква у м. Винники запрошує на парафіяльний відпуст з нагоди свята Успіння Пресвятої Діви Марії [Архівовано 8 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Сайт Львівської архідієцезії.
- Костел Успіння Пресвятої Діви Марії [Архівовано 8 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Універсальний львівський довідник.
- Релігійна громада римо-католицької церкви у місті Винники.
