Костел і монастир сакраменток (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костел Заручин Найсвятішої Діви Марії та святого Йосифа і монастир сакраменток
HolyTrinityChurch HolySacramentConvent Lviv.JPG
Храм Святої Трійці
49°50′07″ пн. ш. 24°02′32″ сх. д. / 49.8353889° пн. ш. 24.0424194° сх. д. / 49.8353889; 24.0424194Координати: 49°50′07″ пн. ш. 24°02′32″ сх. д. / 49.8353889° пн. ш. 24.0424194° сх. д. / 49.8353889; 24.0424194
Тип споруди церква
Розташування Україна УкраїнаЛьвів
Архітектор Бернард Меретин
Поч. будівництва 1744
Кін. будівництва 1780
Стиль бароко
Належність УГКЦ
Адреса м. Львів, Вулиця Тершаковців, 9
Костел і монастир сакраменток (Львів). Карта розташування: Україна
Костел і монастир сакраменток (Львів)
Костел і монастир сакраменток (Львів) (Україна)
Костел і монастир сакраменток у Вікісховищі?

Костел Заручин Марії і монастир сакраменток — ансамбль культових споруд у Львові, розташований на вулиці Тершаковців, 9. У 1990-х роках храм передали УГКЦ та освятили во ім'я Святої Трійці.

Історія[ред. | ред. код]

Монастир сакраменток на початку XX ст.

Заснування і перебудови[ред. | ред. код]

Монастир сакраменток (бенедиктинок з Адорації Найсвятішого Сакраменту) заснували 1710 р. Під час однієї з епідемій черниці, що прибули з Варшави, перебували у винайманому коштом княгині Яблоновської приміщенні при костелі Святого Антонія. Черниці виховували доньок шляхти.

1718 р. було зведено перший костел Заручин Пресвятої Діви Марії та святого Йосипа. Будівництво стало можливим після запису фундушу смоленським воєводою Францішеком Цетнером для зведення костелу та монастиря на прохання його доньки Зофії (у світі Анєлі,[1] її портрет висів на стіні храму на початку 1920-х), яка стала монахинею-сакраменткою. Це була фахверкова споруда, яка проіснувала до 1743 року. 1743 р. архієпископ Миколай Вижицький, використовуючи посаги монахинь, допомогу різних доброчинців, короля Станіслава Лещинського, почав будівництво мурованого храму.[2]

У 17441780 рр. костел відбудували в камені за проектом відомого архітектора німецького походження Бернарда Меретина, який сам перші два роки керував будівництвом. 1785 р. було закінчено огорожу та першу половину, після «йозефінської касати» храм на тривалий час закрили. Також були зведені монастирські келії та мури. На території обителі розбили сад, який проіснував до XX століття.

У 18841887 роках храм перебудовано за проектом Адольфа Мінасевича. У літературі часто фігурують помилкові роки завершення робіт, а також 1881-й як рік початку. Останнє спростував історик Ян Островський. Він же припустив, що 1881 роком датується проект, а будівництво розпочато трьома роками пізніше.[3] Аналізуючи тогочасні газетні публікації, львівський історик Юрій Смірнов зміг до деякої міри відтворити перелік виконаних робіт. Це, зокрема, добудова необарокової вежі, заміна даху, можливо, також перебудовано склепіння. 1883 року польський скульптор Томаш Сосновський перебував у Львові і в майстерні Леонарда Марконі створив у білому мармурі статую святого Йосафата, встановлену в костелі ймовірно вже після завершення перебудови.[4]

У 19021904 рр. проведено чергову реконструкцію. В літературі, без обґрунтувань чи посилань на першоджерела, часто згадується Владислав Садловський, як її автор. Не уточнюється також, які докладно роботи виконано в цей період. Ян Островський вбачав почерк Садловського у вдалому загальному вирішенні головного фасаду, та вівтаря, а також у модерністичних елементах, таких як спрощені необарокові капітелі та постаменти на бокових вежечках.[3] Більше ясності в історію другої перебудови вніс Юрій Смірнов. Він встановив, що розробку проекту і керівництво відбудовою здійснював Едмунд Жихович. Садловському належав лише проект головного вівтаря (старий бароковий було усунуто). Каменярські роботи і будівництво нового фасаду виконала фірма Фердинанда Маєрського. Статуї ангелів створив скульптор Петро Війтович. Мистецько-слюсарськими роботами займалась фабрика Пйотровича і Шумана. У тракті робіт було також розібрано стіну, що відділяла наву від презбітерія, наново укладено підлогу.[4] Не відомо однак, на скільки нинішній вигляд костелу відповідає первинному задумові Бернарда Меретина.[3] Львівський мистецтвознавець Григорій Островський вбачав у зовнішньому вигляді храму виразні австро-баварські впливи.[5]

Радянські часи[ред. | ред. код]

У радянські часи будівлі та територію монастиря передали зооветеринарному інституту. В келіях влаштували гуртожиток та клуб, в костелі — спортивний зал. Кажуть, що саме в стінах цього клубу у 1988 році вперше прозвучали ідеї створення Народного Руху України.

Реставрація[ред. | ред. код]

Реставрація комплексу монастиря сакраменток розпочалася у 1990-х роках. Викладачі зооветеринарного вишу власним коштом та на зібрані пожертви відремонтували костел Заручин Пресвятої Діви Марії та святого Йосифа. Його було передано УГКЦ й у грудні 1995 року освячено на храм Святої Трійці.

У 1995—2017 рр. настінні розписи, іконостас і навісні ікони храму Святої Трійці виконував відомий український художник-іконописець, Заслужений діяч мистецтв України Микола Рибенчук[6].

Архітектура[ред. | ред. код]

Костел сакраменток з боку головного фасаду виглядає як величезний цоколь високої вежі, поставленої по осі будівлі. Це підкреслювалося відсутністю порталу, вхід до костелу був з монастирського корпусу, що прилягав до нього. На кутах головного фасаду розміщені маленькі вежі, що приховують бічні нави. Бічні фасади костелу строгіші й лапідарні, розчленовані іонічними пілястрами з гірляндами. Основний декоративний мотив цих фасадів — вікна у формі еліпсів, прикрашені ліпниною.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Hejnosz W. Cetner Franciszek z Czertwic h. Przerowa (†1732) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. III/3, zesz. 13. — S. 238. (пол.)
  2. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie… — S. 193.
  3. а б в Ostrowski J. Kościół p. w. Zaślubin Najśw. Panny Marii i Św. Józefa oraz klasztor PP. Sakramentek // Kościoły i klasztory Lwowa z okresu przedrozbiorowego. — Kraków: Antykwa, 2011. — Т. 19. — S. 384—385, 396—397. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. I). — ISBN 978-83-89273-92-5.
  4. а б Smirnow J. Kościół panien sakramentek pw. Zaślubin Najświętszej Panny Marii i św. Józefa (część II) // Kurier Galicyjski. — 28 listopada — 18 grudnia 2014. — № 22 (218). — S. 24.
  5. Островский Г. С. Львов. — Изд. второе переработ. и доп. — Ленинград : Искусство, 1975. — С. 120.
  6. Сайт Миколи Рибенчука

Література[ред. | ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 137, 310, 451. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Бойко О., Слободян В. З історії латинських монастирів Львова. Монастир сестер сакраменток // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2006. — Вип. 16. — С. 59—64.
  • Островский Г. Львов. — Изд. второе. — Ленинград : Искусство, 1975. — С. 120—121.
  • Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów-Warszawa, 1925. — S. 192—193.

Посилання[ред. | ред. код]