Костецький Ігор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігор Костецький
Kostetsky Ihor 1953 photo.jpg
Ім'я при народженні Ігор В'ячеславович Мерзляков
Псевдо Ігор Костецький, Юрій Корибут
Народився 1 (14) травня 1913
Київ
Помер 14 червня 1983(1983-06-14)
Швайкгайм (Німеччина)
Діяльність письменник, драматург, перекладач
Мова творів українська
Напрямок модернізм
Magnum opus «Повість про останній сірник»; «Ціна людської назви»; «Близнята ще зустрінуться»; «Стефан Ґеорґе: Особистість, доба, спадщина».
Премії Премія імені Пантелеймона Куліша (2019)

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

І́гор Косте́цький (нім. Eaghor G. Kostetzky), також Юрій Корибут, (нім. Yuri Korybut) (14 травня 1913, Київ — 14 червня 1983, Швайкгайм, Німеччина) — український письменник, перекладач, критик, режисер, видавець. Справжнє ім'я письменника — Мерзляков Ігор В'ячеславович, псевдонім «Костецький» взято з дівочого прізвища матері письменника.

Костецький належав до засновників і чільних теоретиків Мистецького українського руху в еміграції та до числа найяскравіших українських письменників-модерністів свого покоління. Його літературну спадщину складають оповідання, повісті, романи, п'єси, вірші, подорожня проза, кіносценарії, есеї, українські переклади творів світової літератури.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ігор В'ячеславович Мерзляков народився 1913 року в Києві. Його батько В'ячеслав Іванович Мерзляков (1885—1974) був оперним співаком, педагогом вокалу, членом Музичного товариства імені Миколи Леонтовича. Його мати — Костецька Наталія Валеріанівна, за словами молодшого сина Андрія Мерзлякова, належала до сім'ї корінних киян. Бабуся «була старшою дочкою у сім'ї корінних киян. Молодшим був син Степан, засновник сучасного київського роду Лаврентьєвих… Став Степан інженером-технологом, навіть побував „на удосконаленні“ в Америці, на Всесвітній виставці 1904 року в Чикаґо. Після повернення звів власний будинок по вул. Саксаганського, 101, де згодом замешкала Леся Українка. Тут він влаштував один із перших дитячих садочків…»[1]. Майбутній літературний псевдонім письменника — Костецький — був прізвищем його матері.

Дитячі роки[ред. | ред. код]

У 1919—1924, жив у Вінниці, в садибі діда, яка згодом стала символом його видавництва «На горі». Ту будівлю з мезоніном над Бугом спорудив його дід по матері — чиновник Міністерства освіти Валер'ян Степанович Костецький.[2]

Перші відомості з географії, зоології та мистецтва майбутній письменник, як згадував його брат Андрій Мерзляков, одержав од бабусі — «у приступній, відповідно до нашого віку, формі», а з історії — від тітки, яка трактувала історичні події за Грушевським. Улюблена гра — «в козаків», згодом — «у церкву», коли все удома діти робили точнісінько так, як у автокефальній Казанській церкві, де Ігор прислужував кліриком, і, нарешті, прийшло захоплення театром — уже назавжди. А ще — літературою: написав уже в підлітковому віці з десяток оповідань і навіть повістей, «видавав» рукописний журнал «Художественная эклектика», кілька ілюстрацій до якого зробили син і донька Георгія Нарбута[2].

Освіта[ред. | ред. код]

У 1928 Костецький закінчив українську трудову школу в Києві, пізніше — водний технікум. Він одержав практичну театральну освіту режисера. З 1933 р. навчався в Ленінграді у творчій студії при Великому драматичному театрі, з 1935 — у Москві у Російському інституті театрального мистецтва (ҐІТІС).

1930-1940-і роки[ред. | ред. код]

У 1930-х, здобуваючи театральну освіту, жив у Ленінграді, Москві, два роки на Уралі в Пермі, де керував роботою драмколективу. Там же листувався з Олександром Довженком про кіносценарій «Слова о полку Ігоревім». Планував переїхати працювати до київської кіностудії, але плани обірвала війна.

На початку 1940-х повернувся до окупованої німцями Вінниці та жив там до 1942 р. Восени 1942 р. його вивезли на примусові роботи (у шахті) до Німеччини.

У 1945-1949-х роках жив у таборах Ді-Пі.

Був в ініціативній групі і першому правлінні МУРу. Виголошував програмні доповіді на багатьох з'їздах та конференціях організації: «Український реалізм XX сторіччя» — співдоповідь на Першому з'їзді (грудень 1945), «Суб'єктивізм у літературній критиці» — доповідь на конференції в Байройті (жовтень 1946), «Декілька прикрих питань» — доповідь на Третьому з'їзді (квітень 1948). Під маркою МУРу у жовтні 1946 р. видав альманах «Хорc» і Календар-альманах на 1947 р. Чимало статей, рецензій, «відкритих листів» Костецького з'явилося в періодиці МУРу і в табірних газетах з підписом «Юрій Корибут».

У ці ж роки дебютував як прозаїк, опублікувавши дві невеликі книжки оповідань «Оповідання про переможців» (1946) і «Там, де початок чуда» (1948)[3].

1950-ті — до кінця життя[ред. | ред. код]

Після розпаду МУРу (1948 р.) його статті періодично друкувалися в журналі «Україна і Світ» у Ганновері, в «Українській літературній газеті» у Мюнхені, а після її перетворення у журнал «Сучасність» — у журналі[4].

Брав участь у діяльності міжнародних організацій — як член Міжнародного ПЕН-клубу, товариства Теяра де Шардена, Німецького Шекспірівського товариства. Був редактором ілюстрованого часопису «Україна і Світ» та книжкової серії «Для аматорів», літературним редактором першого повного перекладу Біблії, випущеного у світ отцями Василіянами 1963 р. в Римі.

У кінці 50-х років заснував видавництво «На горі», що спеціалізувалося на виданні перекладної літератури українською мовою та української поезії.

Костецький був особисто знайомий і листувався з провідними представниками західного модернізму, такими як Езра Павнд, Томас Еліот та Арнольд Шенберґ[5]. Для видавничих проектів зав'язував знайомство не лише з письменниками, яких збирався видати, а й державними діячами тих країн. Збереглися листи Костецького до Девіда Карвера, тодішнього генерального секретаря Міжнародного ПЕН-клубу, австрійського художника Оскара Кокошки, англійського актора Едварда Гордона Крега, польського письменника Яна Парандовського, президента Сенегалу Леопольда Седара Сенгора і президента Індії Сарвепаллі Радхакришнана, німецького художника і письменника Людвіга Майднера[de] та багатьох інших відомих осіб[2].

Письменник помер 1983 року в м. Швайкгайм біля Штутгарта (Німеччина), похований там же.

"Афера Костецького"[ред. | ред. код]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Ігор Костецький був одружений з письменницею Елізабет Котмаєр.

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Почав творчу діяльність з написання оглядів театру російською мовою. Творчості Костецького був притаманний епатаж, експериментування з мовою та амбітне віднесення своїх творів до елітарної культури. Будучи членом Мистецького Українського Руху, він дуже активно намагався впровадити в українську літературу прийоми західних модерністів, часто не знаходячи розуміння серед своїх сучасників. Видавав часопис літератури та мистецтва «Хорс».

Як і багатьом авторам того часу, мистецькому світогляду Ігоря Костецького було властиве сприйняття навколишнього світу як фрагментованого і беззмістовного — що, звичайно, відобразилося на його творчості. Для його творів характерний передусім інтерес до деталей і символів — при тому, що робилася пожертва цілісністю тексту. Костецький був автором абсурдних п'єс ще до того, як вони проявилися на Заході в творчості Ежена Іонеско та Семюеля Бекета. При цьому його п'єси ніколи не були поставленими. На відміну від театру абсурду п'єси Костецьго є ідеалістичними, а не песимістичними.

Велику роль у пізньому періоді творчості Костецького відігравали переклади на українську творів класиків західного модернізму (Томаса Еліота, Езри Павнда, Стефана Ґеорґе, Федеріко Гарсія Лорки та Поля Верлена), які він друкував у власному видавництві «На горі». Він також переклав сонети та «Ромео і Джульєтту» Вільяма Шекспіра. Разом зі своєю дружиною Елізабет Коттмаєр Костецький переклав роман Олеся Гончара «Собор» на німецьку мову[6].

Був членом ПЕН-клубу, Німецького товариства Шекспіра та Товариства Тейяра де Шардена.

Доробок[ред. | ред. код]

Роман[ред. | ред. код]

  • Мертвих більше нема (незавершений)[7]

Повісті[ред. | ред. код]

  • Повість про останній сірник (1940-ві)
  • День святого[8] (1946; 1963)
  • Мій третій Рим[9] (1964)

Збірки оповідань[ред. | ред. код]

Окремі оповідання[ред. | ред. код]

  • Ми з Недж (1944)
  • Ціна людської назви (1946)
  • Божественна лжа (1946)
  • Перед днем грядущим (1947)
  • Шість ліхтарів і сьомий місяць (1947)
  • Тобі належить цілий світ (1946; 1950)
  • Ґуґа, Ґоґа, Ґіґо (1959)
  • Історія ченця Гайнріха (1963)

П'єси[ред. | ред. код]

Літературознавство, театрознавство, есеї[ред. | ред. код]

  • Що таке романтизм? // Український вісник, 1944. Ч. 4 (128) [5]
  • Український реалізм ХХ сторіччя // МУР, Реґенбурґ, 1947 (збірник III) [6]. — с. 33-37
  • Юрій Корибут. Свій білий світ. // Арка, Мюнхен, 1948. № 3-4. с.46-48.
  • Советская театральная политика и система Станиславского. Мюнхен: Ин-т по изучению СССР, 1956. 110 с.
  • Як читати Олега Зуєвського? // Олег Зуєвський. Під знаком фенікса. "На горі", 1958. с. 5-30
  • Тло поетичної місії Езри Паунда // Вибраний Езра Павнд. "На горі", Мюнхен, 1960. с. 7-15.
  • „Душа сторіччя“: До 400-ї річниці з дня народження Шекспіра // Сучасність, 1964, №7. с.34-63
  • Мій Юрій Клен. // Сучасність, 1966, №3. с.55-73.
  • Про Пабльо Неруду та те, що навколо // Сучасність, 1966, № 11. с. 50-72
  • Стефан Ґеорґе: Особистість, доба, спадщина[11] (1971)
  • Зиновій Бережан (1974)

Інше[ред. | ред. код]

  • Про єдність різноманітного і суперечливого (невиголошена промова на з'їзді українських письменників еміґрації) // “Слово”. Збірник українських письменників. ч. 1 — Нью-Йорк, 1962. — с. 318-325.
  • Відкритий лист до редакції «Сучасности» // Кур’єр Кривбасу. – 2001. – № 142. – с. 87-106.
  • Етюди про католичний світогляд // Україна і світ. — Ганновер, 1955.

Переклади[ред. | ред. код]

  • Презнаменита й прежалісна трагедія Ромео та Джульєтти (1957)
  • Шекспірові сонети (1958) [7]
  • Вибраний Езра Павнд (1960) [8]
  • Вибраний Казимир Едшмід (1960)
  • Спустошена земля (1963)
  • Вибраний Стефан Ґеорґе (1971; 1973)

Видання творів[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

25.12.2015 р. Вінницька міська рада своїм рішенням № 71 перейменувала вулицю, 1 та 2 провулки 12 грудня на вулицю, 1 та 2 провулки Ігоря Костецького[12]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Костецький, Ігор (2005). Тобі належить цілий світ. Київ: Критика. с. 89. 
  2. а б в Гречанюк, Сергій (1995). Співавтор україно-європейського альянсу (Штрихи до портрета Ігоря Костецького — прозаїка, драматурга, мистецтвознавця, перекладача). Дивослово. – 1995. – № 5. – С. 12-21. 
  3. Павличко, Соломія (2002). Теорія літератури. Київ: Основи. с. 342. 
  4. Павличко, Соломія (2002). Теорія літератури. Київ: Основи. с. 336. 
  5. Переписка Арнольда Шенберґа
  6. Der Dom von Satschipljanka: Roman / Olesj Hontschar. Aus d. Ukrain. von Elisabeth Kottmeier u. Eaghor G. Kostetzky. Hamburg: Hoffmann u. Campe, 1970. 407 S. ISBN 3-455-03585-X.
  7. Олег Соловей: «Пропоную читачам „Буквоїду“ уникати жанрів сучасного детективу, фентезі, еротики, порно…» — Буквоїд, 19.07.2011.
  8. Написано в 1946-му році; опубліковано в 1963-му, в 5-му та 6-му номерах журналу "Сучасність" [1] [2] (с. 6-39; с. 10-33)
  9. Надруковано в журналі "Сучасність" в 1964-му році, в 10-му та 11-му номерах [3] [4] (с. 25-66; с. 29-69)
  10. Ігор Костецький. Дійство про велику людину // Антологія модерної української драми, с. 329-396
  11. Надруковано як передмова до двотомника перекладів Стефана Ґеорґе у 1971-му році; есей доступний за посиланням
  12. http://www.memory.gov.ua/news/vinnitska-miska-rada-ukhvalila-pereimenuvannya-135-vulits-ta-provulkiv

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Володимир Мукан «Гротеск і парадокс у драматургії Ігоря Костецького (на матеріалі п'єси „Спокуси несвятого Антона“)» Київ, Літературознавчі студії: Збірн.наук.праць. — Випуск 37. — Частина 2. — К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2013. –С.82-89.
  • Біляїв В. «На неокраянім крилі…» — Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. — 348 с. — ISBN 966-7804-57-7.
  • С. Д. Павличко Теорія літератури, К.: Основи 2002
  • Г. Грабович Тексти і маски, К.: Критика 2005
  • А. Біла Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки, К. : Смолоскип 2006
  • Марко Роберт Стех. Містерія стилю // КРИТИКА. 1 −2 2001 рік
  • Марко Роберт Стех. Мітичний родовід «великої людини» // КРИТИКА. 1-2 2002 рік
  • Ihor Kostetsky in the Encyclopedia of Ukraine
  • І. М. Дзюба. Костецький Ігор // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — 767 с. — 10 000 прим. — ISBN 978-966-02-7304-7.
  • Дмитро Дроздовський. Поетика й філософія шекспірівського тексту в художній концепції Ігоря Костецького: компаративістський аспект // Studia methodologica. — Випуск 30. — Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2010. — С. 127—134.
  • Дмитро Дроздовський. Шекспірівські шукання в українській еміграційній літературі: імпровізація, співтворчість, абсурдність // Питання літературознавства: науковий збірник; [гол. ред. проф. О. В. Червінська]. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. — Випуск 84. — С. 222—230.
  • Барка В. Експресіоністична проза І. Костецького // Сучасність.- 1963. — № 5. — С. 40-46.
  • Качуровський І. «Принцип абсолютизації» в перекладах І. Костецького // Ігор Костецький: Збірник, присвячений 50-й річниці з дня народження письменника. — Мюнхен: На горі, 1963—1964. — С. 206—216.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Назвав би ці записи спогадами… / Андрій Мерзляков // Хроніка 2000. — Наш край. — 1993. — № 1-2 (3-4). — С. 205—214.
  • Портрет мистця замолоду / Андрій Мерзляков // Сучасність, Випуски 1-4. — Українське товариство закордонних студій, 2003. — С. 140
  • Валентина Савчин, Тетяна Остра. Стратегія Костецького як перекладача Romeo and Juliet і Hamlet [9]