Костянтинівка (Вінницький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Костянтинівка
Герб
Храм УПЦ КП св. Іоанна Богослова
Храм УПЦ КП св. Іоанна Богослова
Храм УПЦ КП св. Іоанна Богослова
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Вінницький район
Громада Турбівська селищна громада
Основні дані
Засноване 1654
Населення 749
Площа 2,551 км²
Густота населення 293,61 осіб/км²
Поштовий індекс 22510
Телефонний код +380 4358
Географічні дані
Географічні координати 49°24′25″ пн. ш. 28°48′52″ сх. д. / 49.40694° пн. ш. 28.81444° сх. д. / 49.40694; 28.81444Координати: 49°24′25″ пн. ш. 28°48′52″ сх. д. / 49.40694° пн. ш. 28.81444° сх. д. / 49.40694; 28.81444
Середня висота
над рівнем моря
271 м
Водойми Тиха Руда
Місцева влада
Адреса ради 22513, Вінницька обл., Вінницький р-н, смт Турбів, вул. Миру, буд. 42
Карта
Костянтинівка. Карта розташування: Україна
Костянтинівка
Костянтинівка
Костянтинівка. Карта розташування: Вінницька область
Костянтинівка
Костянтинівка
Мапа
Мапа

CMNS: Костянтинівка у Вікісховищі

Костянти́нівка — село в Україні, у Турбівській селищній громаді Вінницького району Вінницької області. Населення становить 749 осіб. До 2020 було центром сільської ради, до складу якої також входили села Чупринівка та Петрівка. Село розташоване вздовж річки Тиха Руда.

В селі була церква, яка побудована в 1852 році.[1]. У 2012 році завершилось будівництво православного храму Київського патріархату св. Іоанна Богослова.

В селі є школа I—II ступенів.

Знак-символ[ред. | ред. код]

Знак-символ с. Костянтинівка належить до типу так званих «промовистих» гербів і відображає легенду про заснування Костянтинівки й сусідніх сіл. У руках козака здіймається жовто-блакитне знамено, як символ військової слави наших предків. Унизу щита — гроно калини, символ рідної землі (біля Костянтинівки є топонім Калиновий Яр). Обрамлення — у вигляді колосся, що відображає землеробське заняття поселенців. Основні барви герба — синій (символізує багатство місцевих ставків і природи) та срібний. Після Староприлуцького він став другим новітнім гербом на Вінниччині.

Історія[ред. | ред. код]

Легенда розповідає, що в героїчні часи боротьби українського народу зі шляхтою і татарами поселилися на горбистій місцевості, яка нині зветься Ковалівкою, три козаки: Костянтин, Петро і Чуприну. Поки була небезпека нападів, вони використовували переваги цієї місцевості для оборони рідної землі. Після припинення спустошливих нападів козаки, поховавши мушкети, приступили до мирної праці. Роз'їхалися вони з пагорба в різні сторони і заклали свої господарства на берегах річки. У мирний край наїжджали нові переселенці, і незабаром біля козацьких дворів виникли села, які назвали іменами козаків: Костянтинівкою, Петрівкою і Чупринівкою.

Втім, легенда про заснування не більше ніж вигадка, та ж Петрівка отримала свою назву від власника — поміщика Петра Боржецького, імовірно, що й Костянтинівка за тогочасною традицією носить ім'я або поміщика-засновника, або його управлінця. Не кажучи, що всі ці назви фіксуються не раніше половини 18 століття, коли козаки залишились тільки на Лівобережжі. Надворні ж козаки Божецького — це, у масі, не більш ніж місцеві селяни, що виконували поліцейсько-ополченські функції при пану і до козаків Війська Запорізького не мають відношення.

Населення[ред. | ред. код]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:

Мова Відсоток
українська 98,8%
російська 0,8%
інші 0,4%

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 10 листопада 2017. Процитовано 17 грудня 2010. 
  2. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Костянти́нівка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.375