Костянтин Василь Острозький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Костянтин-Василь Острозький)
Перейти до: навігація, пошук
Костянтин Василь Острозький
Dei gratia dux Ostrogiae
Konstanty Wasyl Ostrogski.PNG
Воєвода Київський
Служба 1559-1608
Попередник Григорій Ходкевич
Наступник Станіслав Жолкевський
Інші титули Князь Острозький
Біографічні дані
Імена Василь
Дата народження 12 лютого 1526(1526-02-12)
Турів
Дата смерті 29 лютого 1608[1]
Острог
Місце поховання Церква Богоявлення Господнього, Острог, Україна
Дружина Зофія Тарновська
Діти Януш, Катерина, Костянтин, Олександр
Династія Острозькі
Батько Костянтин I Острозький
Мати Олександра Слуцька
POL COA Ostrogski.svg
Благовірний князь Костянтин Острозький
Konstantyn Ostrozkiy.jpg
Ікона Благовірного князя Костянтина Острозького
Праведник, Благовірний
Мирське ім'я князь Костянтин Василь Острозький
Народився 2 (12) лютого 1526(1526-02-12)
Турів, Троцьке воєводство, Велике князівство Литовське
Помер 13 (23) лютого 1608(1608-02-23) (82 роки)
Острог, Рівненська область, Україна
Шанується УПЦ КП
Канонізований 2008[2]
День пам'яті 26 лютого

Костянтин Василь Острозький (також Василь Костянтин Острозький; 2 (12) лютого 1526 — 29 лютого/13 (23) лютого[Джерело?]/28 чи 29 лютого 1608) — український князь, магнат, воєнний, політичний і культурний діяч, меценат Великого Князівства Литовського. Один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Великого Князівства Литовського у Речі Посполитій, сенатор Речі Посполитої, засновник Острозької академії. Син великого гетьмана литовського князя Костянтина Острозького.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з родини селянів Острозьких — найбагатшого і найвпливовішого князівського роду тодішніх Білорусі та України XVI — початку XVII століття. Серед його предків генеалогічна традиція кінця XVI — початку XVII століття називає Руса і давньоруських князів — Рюрика, Володимира Святославича, Ярослава Мудрого та Данила Галицького.

Василь Острозький був молодшим сином князя Костянтина Острозького (старший — Ілля) від другого шлюбу з князівною Олександрою Семенівною Слуцькою.

Після смерті батька в 1530 році виховувався матір'ю в Турові. Молодим дістав гарну освіту, про що свідчить його листування та промови в сенаті. Після смерті в 1539 році старшого брата Іллі вступив у багаторічну боротьбу за батьківську спадщину, що тривала аж до 1574 року.

З середини 1540-х років в офіційних документах Василь Острозький починає іменуватися батьковим ім'ям — Костянтин. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. Костянтин Василь Острозький володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії.

У 18 років (1543-1544) розпочав військову службу під керівництвом маршалка Волинської землі князя Федора Санґушка. Політичну кар'єру почав 1550 року, отримавши від великого князя Литовського посаду старости Володимирського і маршалка Волинського. Найкращий захисник від татарських нападів після смерті батька[3].

В 1559 році Костянтин Василь Острозький став воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Економічна потужність маєтностей княжого роду та його неабиякий політичний вплив швидко робить Костянтина Острозького «некоронованим королем Русі»[4], що проводить відносно незалежну політику в руських землях.

У 1560-х роках Костянтин Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої.

1569 року став сенатором. Був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року, підписав її[3].

1572 року згасла династія Ягеллонів — Костянтин Острозький в 15731574 роках був одним з можливих кандидатів на польський престол, чию кандидатуру підтримувала і Османська імперія (цьому завадило те, що вважався «вождем схизматиків»), згодом і на московський — після смерті останнього Рюриковича царя Федора I Івановича, в 1598 через спорідненість з московськими Рюриковичами.

В 1574 році переніс князівську резиденцію з Дубна до Острога, де розпочалася перебудова Острозького замку під керівництвом італійського архітектора П'єтро Сперендіо.

У вересні 1574 року мав суперечку з Юрієм Язловецьким[5].

1579 року замок і місто Чернігів намагались здобути частини війська короля Стефана Баторія під командуванням князів Костянтина Василя Острозького та Михайла Вишневецького. Взяти не змогли, тому підпалили[6].

15 (18) жовтня 1592 року отримав «свідоцтво» Сейму щодо попередження ним урядників Речі Посполитої про упадок та руйнування укріплень Києва, Білої Церкви, зокрема, що замки в містах знаходяться «у вкрай незадовільному стані»[7].

1594 року зять Христофор Перун Радзивілл подав позов на нього від імені дружини та свого старшого сина через різні погляди на спадок, який задовільнив земський суд у Слонімі. Перед її розглядом в Коронному трибуналі 24 серпня 1594 року уклав з тестем угоду, за якою Радзивілли отримували, зокрема, Глуськ, Тернопіль, права на Копись[8].

В латинській катедрі Тарнува коштом князя Костянтина Василя Острозького було встановлено наприкінці XVI ст. виготовлений скульптором Паллавіні надгробок батьку Яну-Амору (верхній ярус) та сину Яну Криштофу (нижній) Тарновським[9].

Ставлення до українського козацтва[ред.ред. код]

Ставлення до українського козацтва було своєрідним; розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі як форпосту проти османо-татарської небезпеки, намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема, приймаючи їх на службу.

У 1578 році за наказом короля Стефана Баторія очолив невдалий каральний похід супроти Війська Запорозького Низового.

На початку 1590-х років Костянтин Василь Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Криштофа (Христофора) Косинського у 1591-1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо, зібране Костянтином Острозьким, у вирішальній битві під П'яткою завдало нищівної поразки повстанцям. Симон Пекалід в хвалебній поемі «Острозька війна» засвідчив м'яке ставлення Костянтина Острозького до переможених. Князь обмежився лише вимогою публічного покаяння і присяги козацького ватажка перед родом Острозьких — можна пояснити тим, що Криштоф Косинський (згідно з тогочасними джерелами) був родичем князів Острозьких.

Костянтин Василь Острозький виступив рішуче проти повстання Северина Наливайка у 1594-1596 роках. Польський дослідник Вєелав Маєвський вказує на свідчення Северина Наливайка від 9 квітня 1597 року, що Костянтин Острозький мав з ним контакти з намірами рокошу. Князь характеризував його як лиходія (1595), неправдоподібно, щоб він інспірував повстання, бо у 1596 році повстанці пустошили його маєтки, але війська проти не вислав, захищав людей, пов'язаних з повстанням, весною 1596 року в його ескорті були відверті симпатики Наливайка[10].

Позиція Костянтина Василя Острозького в релігійній сфері[ред.ред. код]

У перший день великого посту замикався в Дубенському монастирі, знімав панські шати, переодягався у скромний одяг, постив та молився не один день та ніч[11].

Гідний продовжувач справи свого батька; ретельно дбав про українське православ'я. За нього Острог — один із двох титулярних центрів єпархії Східної Волині — стає центром православної духовності. Відзначаючись релігійною толерантністю, Костянтин Василь Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму. 20 жовтня 1592 року король Сигізмунд III Ваза видав йому привілей виступати захисником прав Руської Церкви і висувати кандидатів на спорожнілі єпископські уряди (посади)[12].

Характерним було ставлення його до актуального на той час питання об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання (надав кошти Іпатію Потію для поїздки до Риму[11], Костянтин Василь Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596 роках частина духовенства здійснила спробу укласти церковну унію, оминаючи князя, він виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору; не сподівався, що Іпатій Потій (давній і близький приятель князя[13]), який завдяки його сприянню став єпископом Берестейським та Володимирським, буде опікуватись ввіреною паствою, а його самого буде вважати тільки овечкою, що потребує проводиря[14].

Костянтин Василь Острозький і піднесення української культури[ред.ред. код]

Костянтин Василь Острозький

Княжіння Костянтина Василя Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості — було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії. У володіннях Костянтина Василя Острозького культура на кілька десятиліть випередила політику; зневажена поляками православна Русь не хотіла бути «дурною Руссю»[15]. Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та грецьких учених, публіцистів теологів та богословів, до якого входили Герасим Смотрицький, Василь Суразький, Христофор Філалет (Мартин Броневський), Емануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукаріс (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен, Клірик Острозький, Зизаній Тустановський, Дем'ян Наливайко та інші.

За сприяння Костянтина Василя Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше.

В 1575 році запросив переслідуваного[15] Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року («Острозька Біблія»).

Близько 1576 року при академії почав діяти навчальний заклад «Острозька академія», де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики. Досвід та програма острозької школи були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами. Засновник шкіл у Турові в 1572 році, Володимирі-Волинському у 1577 році, Острозької академії у 1576 році і друкарні в Острозі близько 1577 року. При Богоявленській замковій церкві (мала статус кафедрального собору, один з найзначніших православних храмів того часу) виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон, написаних в той час, вважаються шедеврами православного іконопису.

Спричинився до розбудови Межиріцького монастиря: вали, Заславська та Дубенська (не збереглась) брами[16].

Михайло Грушевський назвав діяльність Костянтина Василя Острозького «першим національним відродженням України»[17].

Останні роки княжіння[ред.ред. код]

Поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни, доживав у Дубенському замку. Збайдужіння Костянтина Острозького до людських справ негативно позначилося на діяльності академії Острога, яка на початку XVII століття поступово занепадає.

Помер, за одними даними, 29 лютого 1608 року,[1] за іншими, 28 або 29 лютого в м. Острог.[18] 27 квітня 1608 року був похований у крипті Богоявленської церкви Острога[19].

Сім'я[ред.ред. код]

Катерина (Радзивілл)

У січні 1553 року одружився із Зофією з Тарновських гербу Леліва — донькою Яна-Амора Тарновського, майбутнього великого коронного гетьмана. Діти:

Власність[ред.ред. код]

Наприкінці XVI століття Костянтин Василь Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок і 2760 сіл. Річний прибуток князя перевищував 19 мільйонів злотих.

Зокрема, йому належав Тернопіль, який отримав як віно дружини Софії з Тарновських в 1567 році. Він видав 3 грамоти для тернопільських міщан (1570 року, 1593 року) про створення цековно-добродійного братства (згодом «Фундація Костянтина князя Острозького»), виділення йому 235 моргів і 1463 сажнів поля для утримання шпиталю вбогих міщан православного віровизнання; утримання братством школи зі слов'яно-руською мовою навчання, про будівництво Церкви Різдва Христового[23]

Після поділу з братовою Беатою отримав переважну частину спадку на Волині: Дубно, Степань, Дорогобуж, Крупу (пол. Krupę), Здовбицю, Звягель, Чуднів, Старокостянтинів, Острополь, Кузьмин. По її смерті та отримання запису від братаниці Гальшки отримав Острог, Рівне, Жарнове, Сульжинці, Колодне, Красилів, Полонне, Чернігів. Скуплені головно в Луцькому та Крем'янецькому повітах маєтки площею сягали ледь не половини Волинського воєводства. По батькові отримав також Романів, села Несолонь, Підлуби, Бараше біля Звягеля. Купив Вільськ, Димер[18].

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Костянтин Острозький на пам'ятнику «Тисячоліття Росії»
Пам'ятник князю Острозькому в Старокостянтинові
Будівля «Фундації Острозьких». Тернопіль, осінь 2013

Україна[ред.ред. код]

  • В м. Острозі Рівенської області в 2000 році був встановлений Пам'ятник князям Острозьким.
  • В м. Старокостянтинові Хмельницької області був встановлений пам'ятник-ротонда на честь Костянтина Василя Острозького.
  • В м. Полонному Хмельницької області на площі Тисячоліття серед бюстів історичних осіб в 2012 році був встановлений бюст Костянтина Василя Острозького.
  • В м. Тернополі — вулиця Князя Острозького
  • 1 червня 2013 року вулиця Краснодонців у Луцьку була перейменована на Вулиця Князів Острозьких[24].

Литва[ред.ред. код]

  • У Вільнюсі (Литва), за ініціативою Свято-Духового православного братства, в 1908 році закладено, а в 1913 році освячено храм-пам'ятник до 300-річчя Костянтина Василя Острозького.

Польща[ред.ред. код]

  • У Білостоці (Польща) засновано фонд князя К. В. Острозького.

Білорусь[ред.ред. код]

  • 26 лютого 2008 року в Мінську, поруч з Петропавлівським собором був встановлений пам'ятний хрест на честь Костянтина Василя Острозького
  • 12 травня 2008 року в Бересті на території Брестської фортеці в честь князя був встановлений пам'ятний хрест.

Росія[ред.ред. код]

  • У Новгороді, на пам'ятнику «Тисячоліття Росії», що був встановлений в 1862 році, серед просвітителів Русі зображено і Костянтина Василя Острозького.

Канонізація[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Ворончук І. Острозький Василь-Костянтин Костянтинович… — С. 690.
  2. Канонізація святого благовірного князя Костянтина Острозького
  3. а б Niesiecki K. Korona polska… — S. 515.
  4. Некоронований король Русі
  5. Żelewski R. Jazłowiecki (Monasterski) Jerzy h. Abdank // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1964. — t. XI/1, zeszyt 48. — S. 121–123. (пол.)
  6. Czernihów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. — S. 826. (пол.)
  7. Отделъ ІІІ. Извѣстія грамотъ, документовъ // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський). — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 54—55.
  8. Lulewicz H. Radziwiłł Krzysztof zwany Piorunem h. Trąby (1547—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — — Tom XXX/2, zeszyt 125. — S. 275. (пол.)
  9. Tarnów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII : Szlurpkiszki — Warłynka. — S. 198. (пол.)
  10. Majewski W. Nalewajko (Nalywajko) Semen (Seweryn?), (zm. 1597) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1977. — Tom XXIІ/3, zeszyt 94. — S. 489–491. (пол.)
  11. а б в Niesiecki K. Korona polska… — t. 3. — S. 516.
  12. Сеник С. Передумови Берестейської унії // Основні документи Берестейської унії. — Львів : Свічадо, 1996. — 92 с. — С. 14. — ISBN 966-561-007-4.
  13. Вечерський В. Українські монастирі… — С. 319.
  14. Сеник С. Передумови Берестейської унії… — С. 19.
  15. а б Вечерський В. Українські монастирі… — С. 321.
  16. Вечерський В. Українські монастирі… — С. 317.
  17. Фроленков В. Острозькі князі… — С. 698.
  18. а б Chynczewska-Hennel T. Ostrogski Konstanty Wasyl książę (ok. 1526—1608)… — S. 495.
  19. Кулаковський П. ОСТРОЗЬКІ храми як місця поховання князів і шляхти у першій половині XVII с. // Наукові записки. Серія «Історичне релігієзнавство». — 2011. — Випуск 5. — С. 126.
  20. а б Niesiecki K. Korona polska… — t. 3. — S. 519.
  21. а б Książęta Ostrogscy (пол.)
  22. Lulewicz H. Radziwiłł Krzysztof zwany Piorunem h. Trąby (1547—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — Tom XXX/2, zeszyt 125. — S. 274-27. (пол.)
  23. Фроленков В. Острозькі князі… — С. 699.
  24. У Луцьку перейменовано 27 вулиць

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Григорій Ходкевич
POL województwo kijowskie IRP COA.svg Київський воєвода
1559-1608
POL województwo kijowskie IRP COA.svg Наступник
Станіслав Жолкевський