Косів (село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Косів
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Рада/громада Косівська сільська рада
Код КОАТУУ 6125584901
Облікова картка Косів 
Основні дані
Засноване 1939
Населення 1 511
Територія 0.479 км²
Густота населення 3154.49 осіб/км²
Поштовий індекс 48511
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 49°05′38″ пн. ш. 25°37′50″ сх. д. / 49.09389° пн. ш. 25.63056° сх. д. / 49.09389; 25.63056Координати: 49°05′38″ пн. ш. 25°37′50″ сх. д. / 49.09389° пн. ш. 25.63056° сх. д. / 49.09389; 25.63056
Відстань до
районного центру
17 км
Найближча залізнична станція Білобожниця
Відстань до
залізничної станції
8 км
Місцева влада
Адреса ради 48511, с.Косів
Карта
Косів is located in Україна
Косів
Косів
Косів is located in Тернопільська область
Косів
Косів

Ко́сів — село Чортківського району Тернопільської області. Центр сільради. До Косова приєднано хутір Хом’яківка.

Розташування[ред.ред. код]

Розташоване на берегах р. Білий Потік (права притока Серету, басейн Дністра), за 17 км від ра- йонного центру та 8 км найближчої залізничної станції Білобожниця.

Географічні координати: 49° 05´ пн. ш. 25° 37´.

Територія – 4,79 кв. км. Дворів – 480. Населення – 1245 осіб (2014 р.)

Назва[ред.ред. код]

Побутує версія, що назва Косів походить від слів “коса”, “косити”; за іншими переказами – від першопосе- ленців Косняків. Імовірно, перші з поселенців тут займалися виготовленням кіс не тільки для власного вжитку, а й на продаж.

Хутір[ред.ред. код]

ХОМ’ЯКІВКА – хутір; нині це частина села. Назва по- ходить від першопоселенця Хом’яка. Відомий від 17 ст. як село. У 1785 р. в селі – 403 особи. Є діючий римо-католицький костел св. Антонія (1846 р.; раніше був Петропавлівський) і старий цвинтар. На хуторі був старовинний панський двір (згорів у 1919 р.; згодом відновлений); у 1946 р. маєток остаточно зруйнований. Від 1820-х рр. поселення належало Подлев- ським, поховання яких зберігаються в крипті костелу; ще й досі на його стінах значаться їхні епітафії, а біля храму стоїть залізний хрест із їхнім іменем. У 1840–1880-х рр. власник села – Валеріан-Богорія Подлевський. Після нього Хом’яківку успадкував Кароль Подлевський (помер 8 грудня 1919 р.). Останньою власницею половини цього поселення була сестра Кароля Ядвига Городиська, а інша половина дісталася далекому родичеві Станіс- лавові Пєнчиковському. Від 1854 р. на хуторі діяла капеланія, котру обслуговували чортківські домініканці. Наприкінці 1880-х рр. капеланія стала повноцінною парафією. Католики з Білобожниці, Білого Потоку, Ридодубів, Косова, Бичківців та інших сіл ходили на меси до Хом’яківки. На парафії діяли молодіжні, жіночі товариства, Братство Ружанцове, Третій Закон (орден) св. Франциска. У 1937–1939-х рр. костел капітально відремонтували; 1940 р. храм пограбували; 1943 р. німці забрали найбільший дзвін (220 кг), інші дзвони селяни заховали. У 1945 р. вікарій Мартин Невестюк еміґрував у Поль- щу і забрав із костелу дві монстранци, дзвіночок, десять підсвічників, три келихи, фенетрон, реліква- рій та інші речі (деякі срібні). 1948 р. місцеві жителі-українці хотіли переробла- штувати костел на церкву. 1950 р. у плебанії роз- міщено школу. У 1950-х рр. відремонтували храм, у якому збереглися два виготовлених у Чехії вітражі (1895 р.), котрі фундувала Ванда-Марія Подлевська. Біля костелу є скульптури Богоматері й Антонія Падуанського; кам’яний мур і брама (1899 р.). Після смерті 12 квітня 1960 р. довголітнього пароха Казимира Фейшакера святиню у Хом’яківці представ- ники радянської влади зачинили; знову почала діяти у 1991 році.[1]

Історія[ред.ред. код]

Перша писемна згадка — 1450 р.

Польський шляхтич, галицький войський Якуб Бодзановський гербу Самсон у 1546 році отримав село ленним правом.[2]

За документальними описами згадується замок, колись оборонний. Пізніше перебудований на палац, він мав браму із склепіння і левом над нею, був оточений ровом і муром. У післявоєнні роки все розібрано, камінь забрано, площу розрівняно бульдозером. Серед старожилів залишилися лише спогади про гарний панський палац на хуторі Хомиківка.

Село було власністю польських маґнатів Потоцьких- Каньовських. Коли їхній великий маєток розпався на частини, то одна з них почала належати поміщикам Бу- чацьким.

У Косові: 1900 р. – 2497 жителів, 1910 – 2700, 1921 – 2407, 1931 – 2427 жителів; 1921 р. – 459, 1931 – 467 дворів.

До ОУН належали 15 осіб із села: М. Білоус, Т. Задорож- ний, О. Скора, О. Федорів та ін.

20–21 липня 1941 р. органи НКВС розстріляли в місті Умані на Черкащині в’язня Чортківської тюрми, мешкан- ця Косова Михайла Медвідя.

В УПА воювали Стефанія-Текля Кобилянська, Пилип Леньків, Іван Лиганчук, Михайло Лихий, Микола Письмен- ний, Петро Семців, Ярослав Швець, Михайло Шимків та ін.

  • Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 102 мешканці села: Семен Андрійчук (1916 р. н.),
  • Володимир Байдукович (1926 р. н.),
  • Йосип (1900 р. н.) і Лука (1895 р. н.) Бідочки,
  • Михайло Білоус (1906 р. н.),
  • Володимир (1920 р. н.), Всеволод (1916 р.н.) та Сильвестр (1922 р. н.) Велигани,
  • Іван Возьний (1912 р. н.),
  • Володимир Галяс (1918 р. н.),
  • Микита Головатий (1909 р. н.),
  • Михайло Градовий (1920 р. н.),
  • Василь Грошко (1910 р. н.),
  • Іван Давибіда (1905 р. н.),
  • Антон Жарньоний (1919 р. н.),
  • Владислав Задорожний (1919 р. н.) та інші.

У ніч із 4 на 5 липня 2000 р. ураган частково зруйну- вав у селі 520 будівель.

Освіта[ред.ред. код]

За Австро-Угорщини діяла 2-класна школа з україн- ською мовою навчання, при ній – рільничі курси; за Польщі – 5-класна школа з польською мовою навчання.

Нині діє Косівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.[3]

Релігія[ред.ред. код]

Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці

Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці: УПЦ КП[ред.ред. код]

У селі Косів є старовинна мурована церква. Її збудували у 1812 році за настоятеля священика Віктора Чаплинського і освятили на честь святої Параскеви.

У 1960 році її закрили на 28 років. У 1988 році першу літургію відправили священики Михайло Левкович та Богдан Єдинак з собором священиків Чортківського благочиння. Того ж дня на церковному подвір'ї встановили пам'ятний дерев'яний хрест з нагоди відкриття храму і 1000 ліття хрещення Руси-України.

У 1998 році уродженець села Ігор Федорків розписав храм. На Горному місці у святині знаходиться старовинний образ Розп'яття Ісуса Христа. У 1996 році на церковному подвір'ї збудували каплицю на честь проповідника Онуфрія Великого. У 2008 році встановили дерев'яний хрест з нагоди 1020 ліття хрещення Руси-України та візиту з цієї нагоди в Україну Вселенського Патріарха Варфоломія I.

У 2009 році єпископ Тернопільський і Теребовлянський Павло освятив новий пристіл. На околиці села Хомяківка збудували каплицю Успіння Пресвятої Богородиці. У 2009 році оновили іконостас.[4]

На парафії служили:

  • о. Віктор Чаплинський
  • о. Михайло Левкович
  • о. Богдан Єдинак (від 1985 донині)
  • церва Введення в храм Пресвятої Богородиці Діви Марії УГКЦ (1991–1997 рр.; освятив єпископ Михаїл Сабрига),
  • костел святого Антонія (1846 р., реставрований),
  • капличка Божої Матері (2002 р.).

У 18–19 ст. Косів – власність двох братів Рубчинських, котрі побудували 2-класну школу і греко-католицьку церкву святої Параскеви (1812 р.; нині Введення у храм Пресвятої Богородиці). 120 морґів (близько 70 га) поля вони подарували храмові, 24 морґи (14 га) – школі. 1848 р. продали фільварок вірменинові Богдановичу, який на цвинтарі збудував каплицю та усипальницю, де й похований із дружиною і родиною. За переказами, за часів Богдановича парохом села був о. Д. Чимеринський; згодом – о. Михайло Кунанець, якого австрійська влада під час Першої світової війни вислала в табір для полонених – Талєргоф, оскільки був москвофілом; одружений, мав четверо дітей. Найстарший син Микола загинув як вояк УПА у боротьбі з енкаведистами. Повернувшись із табору після війни, о. Михайло знову служив на парафії в Косові.

У 1933 р. єпископ Станіславської єпархії Григорій Хо- мишин, задовольнивши прохання селян Косова, звільнив М. Кунанця від обов’язків священика. На парафію призначено о. Михайла Вовчука, який роз- почав ремонт церкви. Внутрішні стіни розписував місце- вий художник Юзеф Балєвич. При церкві створили моло- діжну Марійську дружину та читальню “Скала”, де погли- блено вивчали Біблію, житія святих, катехизм, розучува- ли церковні й патріотичні пісні, колядки.

У листопаді 1937 р. польські шовіністи вчинили замах на о. Михайла Вовчука, який на початку 1938 р. переїхав до м. Монастириська; місцеву парафію передано о. Мирославові Плецану.

Пам'ятки[ред.ред. код]

У Косові росте ботанічна пам’ятка природи – ясен звичайний (понад 150–200 років), висотою 30 м.

Пам'ятники[ред.ред. код]

У 2004 році насипано символічну могилу Борцям за волю України.

  • Споруджено:
  • меморіальний комплекс воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1980 р.),
  • пам’ятник Т. Шевченку (1990 р.)
  • пам'ятник на честь Незалежності України (1992 р.);
  • встановлено
    • пам'ятні хрести на честь скасування панщини (1898 р.) і поблизу джерела "Буланка";
    • на цвинтарі є гробниця о. В. Чаплинського – пароха УГКЦ та ініціатора будівництва (1812 р.) церкви.
    • До 50-річчя скасування панщини (1898 р.) І. Франко написав для “Просвіти” книжку “Панщина та її скасування”. Ознайомившись із цим виданням, родина Олекси Лося з Косова встановила у садочку біля школи хрест- пам’ятку (знищено 1952 р.; відновлено 1998 р.)
    • три “фіґури” Божої Матері.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Уздовж ріки є джерела; колись давно вона була повно- водною, розливалась і затоплювала навколишню долину, утворюючи подекуди багнисті запливи. До Другої світової війни в Косові за течією Білого Потоку загачено два ставки: один на західному, другий – на східному краю села, де помі- щик вирощував, підгодовуючи, рибу. Відповідно до цього було два млини на воді. Перший, що навпроти панського двора, та ґуральня збудовані в 1880 р. Перед Першою світовою війною споруджено другий млин та створено другий став, які знищені в 1914–1920 роках.

Філія товариства “Просвіта” заснована 1880 р. (голо- ва – дяк Михайло Федорків). При “Просвіті” функціонува- ли бібліотека, аматорський драматичний гурток. Діяли філії товариств “Луг”, “Сокіл”, “Рідна школа”, “Союз Українок” та інших.

1930 р. споруджено будинок читальні “Просвіти”. Фі- лія товариства “Луг” особливо розвинула діяльність у 1934 році (голова Василь Велиган).

У 1940 р. примусово створено колгосп, який відновив діяльність 1946 року.

У 1970-ті рр. в Косові функціонував колгосп, діяли від- ділення “Сільгосптехніки”, млин.

Нині працюють дитячий садочок, Будинок культури (1989 р.), бібліотека, відділення зв’язку, амбулаторія загальної практики та сі- мейної медицини, ВАТ “Косівська агропромтехніка”, ПАП “Лан” і “Прометей”, млин, 5 торгових закладів. Село гази- фіковане (1997 р.), телефонізоване (2000 р.).

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • Олексій Бачинський (1848–1933) – священик;
  • Микола Бідочко (1926 р. н.) – лі- кар, автор кількох підручників, літератор;
  • Андрій Ваврик (1947–2010) – меценат і підприємець;
  • Іван Ваврик (1937 р. н.) – підприємець, заслужений працівник сфери послуг України, літератор;
  • Михайло Головатий (1933 р. н.) – науковець ТНТУ ім. І. Пулюя;
  • Зиновій Грошко (1950 р. н.) – фармацевт, нині проживає в США;
  • Анатолій Жейнов (1957 р. н.) – інженер, громадський діяч;
  • Зиновій Леньків (1954– 2005) – лікар;
  • Петро Мельник (1886–1943) – просвітницький діяч (Канада);
  • Ігор Петрів – науковець ТНТУ ім. І. Пулюя, у 1990 р. виїхав до Канади;
  • Павло Пундій (1922 р. н.) – доктор медичних наук, бібліограф, історіо- граф, видавець, громадський діяч, меценат, член редак- ційної колегії “Лікарського вісника”, на сторінках якого опублікував понад 200 біографічних нарисів, що згодом увійшли до бібліографічного довідника в 3-х тт. “Україн- ські лікарі” (Львів–Чикаґо, 1994–2008), член редколегії збірників з історії медицини, постійний автор українсько- го часопису “Свобода” (США);
  • Христина Риж-Злей (1938 р. н.) – лікар;
  • Анастасія Рурик (1897–1970) – педагог, громадська діячка (Канада);
  • Володимир Федів (1978 р. н.) – лікар-стоматолог;
  • Ігор Федорків (1945 р. н.) – художник, який розмалював стару, тепер перебудовану та реставровану православну церкву;
  • Павло Федорків (1850–1934) – один із українських першопоселенців у Канаді.

Перебували[ред.ред. код]

У селі перебував (2000 р.) Президент України Л. Кучма.

У Косові похований Герой Радянського Союзу Олександр Бахтін (1918–1944, загинув у с. Пилява на Бучаччині).

У літературі[ред.ред. код]

Микола Бідочко і Павло Пундій видали книгу “Писаний і неписаний літопис Косова” (Дрогобич, 2000 р.).

Примітки[ред.ред. код]

  1. В. УНІЯТ, М. ФЕДЕЧКО. Косів // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 481-482. — ISBN 978-966-457-246-7.
  2. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1899. — Cz. 1. — T. 1. — S. 321. (пол.)
  3. Косівська школа
  4. с. Косів. Храм Успіння Пресвятої Богородиці // Храми Української Православної Церкви Київського патріархату. Тернопільщина / Автор концепції Куневич Б.; головний редактор Буяк Я.; фото: Снітовський О.Крочак І., Кислинський Е., Бурдяк В. — Тернопіль : ТОВ «Новий колір», 2012. — С. 365 : іл. — ISBN 978-966-2061-24-6.

Література[ред.ред. код]

Значок порталу Портал «Тернопільщина»