Котедж у Дартмурі
Котедж у Дартмурі | |
---|---|
A Cottage on Dartmoor | |
Жанр | драма, психологічний трилер |
Режисер | Ентоні Асквіт |
Продюсер | Х. Брюс Вульф |
Сценарист | Ентоні Асквіт Герберт Прайс |
У головних ролях | Нора Барінг Уно Геннінґ Ганс Адальберт Шлеттов |
Оператор | Стенлі Родвел |
Композитор | Вільям Годґсон |
Кінокомпанія | British Instructional Films Svensk Filmindustri Welwyn Studios |
Дистриб'ютор | British International Pictures |
Тривалість | 77 хв. |
Країна | |
Рік | 1929 |
Дата виходу | жовтень 1929 |
IMDb | ID 0020793 |
«Котедж у Дартмурі» (англ. «A Cottage on Dartmoor») — німий психологічний трилер 1929 року режисера Ентоні Асквіта. Головні ролі зіграли Нора Барінг, Уно Геннінґ та Ганс Адальберт Шлеттов.
«Котедж у Дартмурі» увібрав у себе авангардистські експерименти з монтажем, детективний сюжет та драматизм, притаманний стрічкам Альфреда Гічкока, а також поєднав різні акторські школи — трьох головних персонажів грають британка Нора Барінг, німець Адальберт Шлеттов та швед Уно Геннінґ.
Перукар Джо і манікюрниця Саллі разом працюють у салоні краси. Якось навесні в них виникає ідея сходити на побачення. Саллі запрошує Джо до себе додому, однак спершу родичі дівчини, а пізніше стриманість хлопця не дозволяють їм бодай якось зблизитися. Джо намагається розвивати стосунки далі, однак робить це занадто тонко і непомітно для дівчини. В підсумку, Джо не лишається нічого іншого як ображено споглядати за Саллі, аж доки заможний клієнт-кавалер не перехопить ініціативу та не запросить дівчину в кіно. Втім закоханого перукаря краще було не злити, бодай через те, що він професійно орудує гострими предметами.[1]
- Нора Барінг — Саллі
- Уно Геннінґ — Джо
- Ганс Адальберт Шлеттов — Гаррі
Найдовша сцена «Котеджу в Дартмурі» відбувається в залі кінотеатру. Публіка кінотеатру спершу переживає ейфорію під час німого фільму з Гарольдом Ллойдом, а пізніше відверто нудьгує під час розмовної драми «Моя жінка». В цій сцені режисер жодного разу не показує екран, а лише схвильовані обличчя в кінозалі. Таким чином Асквіт за півстоліття до найвідоміших режисерів-дослідників кінотеатральної фізіоґноміки Герца Франка та Аббаса Кіаростамі робить саме кіноглядача, а не фільм епіцентром кінодійства.
Серед новаторських прийомів фільму — монтажна заміна «чоловічої» розмови в салоні краси хронікою спортивних змагань, а також запозичення фільмом у його найдраматичніший момент прийомів радянського монтажного кіна.[1]
У 2016 році стрічка була представлена на фестивалі «Німі ночі» в музичному супроводі мексиканського проекту «La Escalera».