Перейти до вмісту

Котедж у Дартмурі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Котедж у Дартмурі
A Cottage on Dartmoor
Жанрдрама, психологічний трилер
РежисерЕнтоні Асквіт
ПродюсерХ. Брюс Вульф
СценаристЕнтоні Асквіт
Герберт Прайс
У головних
ролях
Нора Барінг
Уно Геннінґ
Ганс Адальберт Шлеттов
ОператорСтенлі Родвел
КомпозиторВільям Годґсон
КінокомпаніяBritish Instructional Films
Svensk Filmindustri
Welwyn Studios
Дистриб'юторBritish International Pictures
Тривалість77 хв.
Країна
Рік1929
Дата виходужовтень 1929
IMDbID 0020793

«Котедж у Дартмурі» (англ. «A Cottage on Dartmoor») — німий психологічний трилер 1929 року режисера Ентоні Асквіта. Головні ролі зіграли Нора Барінг, Уно Геннінґ та Ганс Адальберт Шлеттов.

«Котедж у Дартмурі» увібрав у себе авангардистські експерименти з монтажем, детективний сюжет та драматизм, притаманний стрічкам Альфреда Гічкока, а також поєднав різні акторські школи — трьох головних персонажів грають британка Нора Барінг, німець Адальберт Шлеттов та швед Уно Геннінґ.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Перукар Джо і манікюрниця Саллі разом працюють у салоні краси. Якось навесні в них виникає ідея сходити на побачення. Саллі запрошує Джо до себе додому, однак спершу родичі дівчини, а пізніше стриманість хлопця не дозволяють їм бодай якось зблизитися. Джо намагається розвивати стосунки далі, однак робить це занадто тонко і непомітно для дівчини. В підсумку, Джо не лишається нічого іншого як ображено споглядати за Саллі, аж доки заможний клієнт-кавалер не перехопить ініціативу та не запросить дівчину в кіно. Втім закоханого перукаря краще було не злити, бодай через те, що він професійно орудує гострими предметами.[1]

У головних ролях

[ред. | ред. код]

Режисерська робота

[ред. | ред. код]

Найдовша сцена «Котеджу в Дартмурі» відбувається в залі кінотеатру. Публіка кінотеатру спершу переживає ейфорію під час німого фільму з Гарольдом Ллойдом, а пізніше відверто нудьгує під час розмовної драми «Моя жінка». В цій сцені режисер жодного разу не показує екран, а лише схвильовані обличчя в кінозалі. Таким чином Асквіт за півстоліття до найвідоміших режисерів-дослідників кінотеатральної фізіоґноміки Герца Франка та Аббаса Кіаростамі робить саме кіноглядача, а не фільм епіцентром кінодійства.

Серед новаторських прийомів фільму — монтажна заміна «чоловічої» розмови в салоні краси хронікою спортивних змагань, а також запозичення фільмом у його найдраматичніший момент прийомів радянського монтажного кіна.[1]

Показ в Україні

[ред. | ред. код]

У 2016 році стрічка була представлена на фестивалі «Німі ночі» в музичному супроводі мексиканського проекту «La Escalera».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Матеріали взято з друкованого промо-видання 7-го фестивалю німого кіна та сучасної музики «Німі ночі», 2016.

Посилання

[ред. | ред. код]