Котляревський Петро Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Котляре́вський Петро Степанович
Котляре́вський П. С.
Котляре́вський П. С.
Народився 12 (23) червня 1782(1782-06-23)
с. Ольховатка Куп'янського повіту Харківської губернії
Помер 21 жовтня (2 листопада) 1852(1852-11-02) (70 років)
Феодосія, Феодосійська міськрада
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Роки служби 1796 — 1852
Звання IRA F8GenBranch 1917 h.png Генерал від інфантерії
Війни/битви Азербайджан

Петро Степанович Котляре́вський (12 (23) червня 1782(17820623), с. Ольховатка Куп'янського повіту Харківської губернії — 21 жовтня (2 листопада) 1852) — генерал від інфантерії, завойовник території сучасного Азербайджану.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 23 червня 1782 року в селі Ольховатка Куп'янського повіту Харківської губернії. Представник відомого українського дворянського роду. Син сільського священика, призначався до духовного звання, навчався в Харківському духовному училищі, але майже випадково був записаний до піхотного полку[1]. Взимку 1792 року їх будинок в Ольховатці відвідав, ховаючись в дорозі від бурану, підполковник Лазарєв Іван Петрович, який служив на Кавказі, і через рік, домігшись згоди батька, він викликав 11-річного хлопчика до себе в Моздок. Хлопчик став рядовим Кубанського єгерського корпусу. Лазарєв дбав про його навчання та військову освіту. У 1796 року, в віці 14 років, брав участь в штурмі Дербента під час російсько-перської війни, що відбулася в кінці царювання імператриці Катерини II.

У 17 років отримав звання офіцера, був призначений ад'ютантом до Лазарева, тоді вже генерал-майора і шефа 17-го єгерського полку. Після трагічної загибелі Лазарєва (був зарізаний в покоях цариці Маріам Георгіївни Цицишвили ), командувачем російських військ на Кавказі став князь Ціціанов, який запропонував Котляревському бути у нього ад'ютантом. Котляревський надав перевагу армійській службі й був направлений командувати ротою в 17-й Єгерський полк. Він швидко прославився рядом блискучих подвигів під час війни на Закавказзі, особливо перемогою над удесятеро сильнішим перським військом в битві при Асландузі і штурмом фортець Ленкорань та Ахалкалакі[1]. За операцію при Ахалкалакі Петро Котляревський отримав чин генерал-майора, а за штурм Ленкорані був нагороджений орденом Святого Георгія 2-го ступеню. Під час того штурму генерал був поранений трьома кулями і змушений покинути військову службу.

Після відставки Котляревський оселився в селі Олександрове біля Бахмута, де у 1822 — 1829 рр. побудував храм Святого Георгія[2]. Часто жив у Феодосії, де познайомився з художником Іваном Айвазовським, який спроектував його усипальницю на горі Мітрідат. 1826 року Микола I надав Петру Степановичу чин генерала від інфантерії і запропонував посаду головнокомандувача на Кавказі в новій війні з Персією і Туреччиною, але Котляревський через важкі рани відмовився.

Помер 2 листопада 1852 року, похований у Феодосії; могила не збереглася.

Нагороди[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Петра Котляревського часто називали «генералом-метеором» і «кавказьким Суворовим»[1].

  • Ще за життя Котляревського князь М. С. Воронцов поставив йому пам'ятник в Гянджі — на тому самому місці, де «генерал-метеор» в юності пролив свою першу кров.
  • У знаменитій поемі «Кавказький бранець»[3] Олександр Пушкін присвячує Петру Котляревському наступні рядки:
Тебя я воспою, герой,

О Котляревский, бич Кавказа!
Куда ни мчался ты грозой —
Твой ход, как черная зараза,
Губил, ничтожил племена...
Ты днесь покинул саблю мести,
Тебя не радует война;
Скучая миром, в язвах чести,
Вкушаешь праздный ты покой
И тишину домашних долов... »

  • У 2013 році Петру Котляревському була відкрита меморіальна дошка в Феодосії в будинку, де той прожив понад 10 років. Це перша пам'ятна дошка генералу на території колишньої Російської імперії[4].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]