Котляревський Петро Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Котляре́вський Петро Степанович
Kotlyarevsky Pyotr Stepanovich.jpeg

Котляре́вський П. С.
Народження 12 (23) червня 1782(1782-06-23)
с. Ольховатка Куп'янського повіту Харківської губернії
Смерть 21 жовтня (2 листопада) 1852(1852-11-02) (70 років)
Феодосія, Феодосійський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія
Роки служби 1796 — 1852
Звання Imperial Russian Army GenBranch 1917 h.png Генерал від інфантерії
Командування Q4029133?
Війни / битви Азербайджан
Нагороди
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Георгіївська зброя
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Order of the Saint John of Jerusalem

Петро Степанович Котляре́вський (12 (23) червня 1782(17820623), с. Ольховатка Куп'янського повіту Харківської губернії — 21 жовтня (2 листопада) 1852) — генерал від інфантерії, завойовник території сучасного Азербайджану.

Біографія[ред.ред. код]

Докладніше: Котляревські

Народився 23 червня 1782 року в селі Ольховатка Куп'янського повіту Харківської губернії. Представник відомого українського дворянського роду. Син сільського священика, призначався до духовного звання, навчався в Харківському духовному училищі, але майже випадково був записаний до піхотного полку[1]. Взимку 1792 року їх будинок в Ольховатці відвідав, ховаючись в дорозі від бурану, підполковник Лазарєв Іван Петрович, який служив на Кавказі, і через рік, домігшись згоди батька, він викликав 11-річного хлопчика до себе в Моздок. Хлопчик став рядовим Кубанського єгерського корпусу. Лазарєв дбав про його навчання та військову освіту. У 1796 року, в віці 14 років, брав участь в штурмі Дербента під час російсько-перської війни, що відбулася в кінці царювання імператриці Катерини II.

У 17 років отримав звання офіцера, був призначений ад'ютантом до Лазарева, тоді вже генерал-майора і шефа 17-го єгерського полку. Після трагічної загибелі Лазарєва (був зарізаний в покоях цариці Маріам Георгіївни Цицишвили ), командувачем російських військ на Кавказі став князь Ціціанов, який запропонував Котляревському бути у нього ад'ютантом. Котляревський надав перевагу армійській службі й був направлений командувати ротою в 17-й Єгерський полк. Він швидко прославився рядом блискучих подвигів під час війни на Закавказзі, особливо перемогою над удесятеро сильнішим перським військом в битві при Асландузі і штурмом фортець Ленкорань та Ахалкалакі[1]. За операцію при Ахалкалакі Петро Котляревський отримав чин генерал-майора, а за штурм Ленкорані був нагороджений орденом Святого Георгія 2-го ступеню. Під час того штурму генерал був поранений трьома кулями і змушений покинути військову службу.

Після відставки Котляревський оселився в селі Олександрове біля Бахмута, де у 1822 — 1829 рр. побудував храм Святого Георгія[2]. Часто жив у Феодосії, де познайомився з художником Іваном Айвазовським, який спроектував його усипальницю на горі Мітрідат. 1826 року Микола I надав Петру Степановичу чин генерала від інфантерії і запропонував посаду головнокомандувача на Кавказі в новій війні з Персією і Туреччиною, але Котляревський через важкі рани відмовився.

Помер 2 листопада 1852 року, похований у Феодосії; могила не збереглася.

Нагороди[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Петра Котляревського часто називали «генералом-метеором» і «кавказьким Суворовим»[1].

Тебя я воспою, герой,

О Котляревский, бич Кавказа!
Куда ни мчался ты грозой —
Твой ход, как черная зараза,
Губил, ничтожил племена...
Ты днесь покинул саблю мести,
Тебя не радует война;
Скучая миром, в язвах чести,
Вкушаешь праздный ты покой
И тишину домашних долов... »

  • 11 червня 2013 року на території санаторію МО України в Феодосії, на тому місці, де колись стояв будинок «Добрий притулок», в якому майже 30 років жив Котляревський, було відкрито пам'ятну дошку герою кавказької війни 1804-1813 років [4],[5] Це перша пам'ятна дошка генералу на території колишньої Російської імперії.
  • У Кабардино-Балкарії на честь генерала названа станиця - Котляревська[6], [7]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]