Коцюба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Коцюба (знаряддя))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Коцюби різних розмірів

Коцюба́ або кочерга́, діал. порива́ч — знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим загнутим кінцем для перемішування палива, прочищення колосників в печі й вигрібання з неї жару, попелу.

Коцюби́лно[1](коцюби́льно)[2] або кочержи́лно[3] (кочержи́льно)[4] — держак коцюби (кочерги).

Коцю́бник[5] або кочере́жник[6][7], коче́рги[5] — місця біля печі для коцюб (коче́рг).

Коцюба і кочерга[ред. | ред. код]

Прочищення коцюбою отворів колосникової решітки

У сучасній українській мові слова «коцюба» і «кочерга» вважають синонімами[8]. Проте, у деяких місцевостях України вони мають різні значення. Так, на Лемківщині слово «кочерга» означає сапоподібний прилад, призначений для вигрібання жару з печі (наприклад, під час випікання хліба)[9]. У цьому значенні вживалося й слово «ватралька»[10].

Походження слів[ред. | ред. код]

Слово «коцюба» має дві версії походження. Згідно з першою, воно є запозиченням з тюркських мов, пор. чаг. косагу, каз. косау («палиця, якою мішають вогонь»), тур. kusku («лом»), кирг. козо[11]. За другою, воно питомо слов'янське і споріднене зі словами коцюбити, коцюрбити, коцюбнути, коцюрга («палиця»)[12], коцюрба («черемха»)[13]: тоді її тлумачать як «гнута», «викривлена».

Слово «кочерга» також етимологізують по-різному. За одною з версій, воно походить від слова кочера («кокора», «дерево з відростком») і споріднене зі словами «качан», «корч», рос. кочерыжка («качан»). За другою, воно має тюркське походження: від *köčirgā; пор. алт. köcür- («переводити кудись»), тат. küčǝr- («переносити»), чув. turdž́ǝ̀gа («коцюба»). Третя версія виводить слово «кочерга» з нім. Kotschaufel («лопата для згрібання гною») або Kotschabe («шкрябачка для гною»)[11][14].

Історія[ред. | ред. код]

Для перемішування жару у вогнищі колись уживалася звичайна палиця («о́жог», «о́жуг»)[15]. Згодом для цієї мети стали уживати залізний прут зі загнутим кінцем. Кочерги можуть являти собою простий загнутий прут, а можуть бути зразками художньої ковані.

Звичаї[ред. | ред. код]

До коцюби ставилися з пошаною, її не можна кидати, а слід ставити; разом з тим атрибут нечистої сили, на ній верхи відьма відправляється на Лису гору; верхи на ній їздили хлопці, коли дострибували до Калити (обрядовий корж на вечорницях 13 грудня); виступала також предметом покарання, тому жартують: «Побий тебе коцюба і чесний макогін!». «Мовчи, бабо, чорт з тобою! Ось я тебе коцюбою» (П. Чубинський); «В коцюби два кінці: один по мені, другий по вас» (І. Нечуй-Левицький).

Мовні звороти[ред. | ред. код]

  • Носа й коцюбою (кочергою) не дістане — хтось надмірно чваниться, пишається.

Галерея[ред. | ред. код]

Інше[ред. | ред. код]

  • Шуровий лом (шурівка) — прилад для перегортання твердого палива у топках котлів у вигляді довгого сталевого прута.
  • У ливарстві коцюбою звали довгий металевий прут, розплесканий на кінці у вигляді ложки для розмішування розтопленої сталі, чавуну в печі[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. І. Шелудько, Т. Садовський. Словник технічної термінології. Архів оригіналу за 3 лютий 2016. 
  2. Словник українських говорів Одещини. Близько 5000 слів/ За ред.: О.І. Бондар; ОНУ ім. І.І. Мечникова, Філол. фак., Кафедра української мови. – Одеса: Одеський нац. університет, 2010. – 232 с. 
  3. Кочержилно // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Кочержильно // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  5. а б Кочережник. Всесвітній словник української мови. 
  6. Кочережник // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — С. 295.
  7. Кочережник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. — С. 315.
  8. а б Коцюба // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. Словник лемківської говірки. 
  10. Ватралька // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — С. 129.
  11. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  12. Коцюрга // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — С. 295.
  13. Коцюрба // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — С. 295.
  14. Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973. 
  15. Ожог // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 312

Посилання[ред. | ред. код]