Кочубей Семен Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кочубей Семен Васильович
Kochubei Herb.gif
Прапор
Генеральний обозний
1751 — 1779
Попередник: Лизогуб Яків Юхимович
Спадкоємець: не призначався
Прапор
Ніжинський полковник
1746 — 1751
Попередник: Божич Іван Пантелеймонович (1742–1746 рр.)
Спадкоємець: Разумовський Петро Іванович (1753–1771 рр.)
 
Освіта: Києво-Могилянська академія (1659—1817)
Народження: 15 жовтня 1725(1725-10-15)
с. Диканька Полтавського полку (сьогодні — смт Диканька Полтавської області).
Смерть: 24 (13) грудня 1779(1779-12-13) (54 роки)
Глухів
Громадянство: Flag of the Cossack Hetmanat.svg Гетьманщина
Династія: Кочубеї
Батько: Кочубей Василь Васильович (? — 1743)
Мати: Апостол Марфа (Анастасія) Данилівна
Дружина: Ксенія Герасимівна Демешко-Стрешенцова
Діти: Михайло, Надія
Нагороди:
Орден Святої Анни

Кочубей Семен Васильович (15 жовтня 1725 — 13 (24) грудня 1779) — Генеральний обозний за правління гетьмана Кирила Розумовського (1751—1764 рр.) та Другої Малоросійської колегії (з листопада 1764 до грудня 1779 рр.) під час Глухівського періоду в історії України, Ніжинський полковник (1746—1751 рр.), бунчуковий товариш, генерал-майор (1764 р.), таємний радник (1776 р.)

Походження та навчання[ред. | ред. код]

Семен Кочубей мав двох видатних дідів. По материній лінії — це гетьман Данило Павлович Апостол (1654—1734), а по батьковій — генеральний писар Василь Леонтійович Кочубей (1640—1708).

Батько Кочубей Василь Васильович (1680—1743) — був полтавським полковником (1727—1743 рр.)

С. Кочубей в 1743 році здобув освіту в Києво-Могилянській академії[1].

Державна служба[ред. | ред. код]

Початок[ред. | ред. код]

Починав діяльність близько 1743 року бунчуковим товаришем у Полтавському полку.

29 березня 1746 року був призначений Ніжинським полковником[2].

Після обрання у лютому 1750 року в Глухові гетьмана Кирила Розумовського делегацію вдячної старшини очолив С.Кочубей. Разом з ним до Петербурга для подяки імператриці Єлизавети Петрівни їздили генеральний бунчужний Дем'ян Оболонський, бунчуковий товариш Ілля Журман та генеральний суддя Іван Пиковець.

Урядування в Глухові[ред. | ред. код]

З призначенням гетьманом Кирила Розумовського зайняв уряд Генерального обозного 12 жовтня 1751 року. Тобто, став другою людиною в державі.

У царському указі від 15 жовтня 1751 р. вказувалися причини призначення Кочубея:

« «за Ево добропорядочную службу, и знатнія також де служби, и особливою верность Предковъ Его к нашему Государю Родителю»[3] »

Реформування[ред. | ред. код]

В листопаді 1751 р. С.Кочубей з дозволу гетьмана здійснює Кирила Розумовського здійснює реформу, що була направлена на централізацію артилерійського відомства. В підпорядкування Генерального обозного надавались всі прибутки полкових артилерій. Крім того, полкові артилерії згодом повністю підпорядковувались Генеральній артилерії. Були також визначені завдання відомства: супровід гетьманського війська, підготовка позицій польової та облогової артилерії[4].

Зі створенням Другої Малоросійської колегії був перепризначений 10 листопада 1764 року Генеральним обозним. За відсутності генерал-губернатора графа Петра Рум'янцева головував у колегії С.Кочубей. В 1767 р. він отримав Орден святої Анни[5].

З 1772 і до самої смерті 13 грудня 1779 року паралельно обіймав посаду обозного Канцелярії генеральної артилерії[6].

Родина[ред. | ред. код]

14 січня 1746 р. С.Кочубей був одружений з Ксенією Демешко — двоюрідною сестрою Кирила та Олексія Розумовських. На весілля, що проходило в будинку графа Розумовський Олексій ГригоровичО. Г. Розумовського, завітала навіть сама імператриця Єлизавета Петрівна, яка подарувала нареченим обручки[7].

У подружжя Кочубеїв народилось двоє дітей. Донька Надія в листопаді 1765 р. одружилась з капітаном Потьомкіним. Син Михайло Кочубей (1751-?) одружився в 1776 році на 15-річній доньці бунчукового товариша Степана Лашкевича — Агафії[8].

Помер С. Кочубей 13 (24) грудня 1779 р. у Глухові. Похований у кам'яній церкві с. Дубовичі Ніжинського полку (нині с. Дубовичі Кролевецького району Сумської області).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Дневникъ генеральнаго хоружаго Николая Ханенка. Приложение к журналу «Киевская Старина» / [состав., предисл. А.Лазаревский ] — К., 1884. — 524 с.
  • Лазаревский А. Очерки малороссийских фамилий: Кочубеи / А. Лазаревский // Русский архив. — 1876. — Т. ІІІ., № 12. — С. 439—455.
  • Милорадович Г. Родословная дворян и князей Кочубеев / Г. Милорадович // Киевская старина. — 1888. — Т. ХХІІ, № 8. — Отд. 3. — С. 46–50.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Заруба В. М. Козацька старшина гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки / Заруба В. М. — Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011. — С. 239.
  2. Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина. Гетьманщини. — К.: Стилос, 2009. — С. 190.
  3. ЦДІАК України. – Ф. 269. – Оп.1. – Спр. 332. Арк. 1, зв.
  4. Сокирко О. Г. Артилерія козацької держави: створення, розвиток, внутрішня організація (1648—1781 рр.) / О. Г. Сокирко // Український історичний журнал. — 2012. — № 4. — С. 35–51
  5. Маркович Я. Дневные записки Малороссийскаго подскарбия Генерального Якова Марковича / Я. Маркович. — Москва: Типография В. Готье, 1859. — Ч. ІІ. — С. 465.
  6. Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 291—294.
  7. Дневникъ генеральнаго хоружаго Николая Ханенка. Приложение к журналу «Киевская Старина» / [состав., предисл. А. Лазаревский ] — К., 1884. — 524 с.
  8. Гаврилишина Н. А. Генеральний обозний Семен Васильович Кочубей (1725—1779 рр.) / Н. А. Гаврилишина // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — 2013. — Вип. 36. — С. 50-54. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npifznu_2013_36_8