Кочубеївський парк (Батурин)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кочубеївський парк
Парк «Кочубеївський», Батурин 001.JPG
51°20′09″ пн. ш. 32°52′41″ сх. д. / 51.336110000027773026° пн. ш. 32.87833000002777339° сх. д. / 51.336110000027773026; 32.87833000002777339Координати: 51°20′09″ пн. ш. 32°52′41″ сх. д. / 51.336110000027773026° пн. ш. 32.87833000002777339° сх. д. / 51.336110000027773026; 32.87833000002777339
Розташування: Чернігівська область,
Бахмацький район,
м. Батурин,
вул. Гетьманська
Площа: 9,9 га
Заснований: 1972 р.
Керівна
організація:
Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця»
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Кочубеївський парк (Батурин). Карта розташування: Чернігівська область
Кочубеївський парк (Батурин)

CMNS: Кочубеївський парк у Вікісховищі

Кочубе́ївський парк — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення в Україні. Розташований у місті Батурин Бахмацького району Чернігівської області. Входить до складу Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».

Площа 9,9 га.

Парк закладено у XVII ст. генеральним суддею В. Кочубеєм на основі природної діброви. Пам'ятка поєднує регулярне і нерегулярне (пейзажне) планування. У деревостані парку природні та штучні насадження різних років — загалом 34 види дерев і чагарників.

На території парку розташована пам'ятка архітектури національного значення — Будинок Генерального суду (будинок В. Кочубея) XVII ст., братські могили часів Української революції та Другої світової війни, виставка «...допоки бринить бджола», присвячена бджоляру Петру Прокоповичу, та пам'ятки монументального мистецтва різних періодів.

Братське кладовище[ред. | ред. код]

Пам’ятник «Скорботна Мати-Україна» (1991 р.)

Перші поховання братського кладовища відносяться до 1919. Це могили місцевих активістів, членів першої сільськогосподарської комуни, та червоноармійців, розстріляних військами А. Денікіна.

До 1974 року могили захисників та учасників звільнення Батурина від нацистів знаходились на території парку, на селищному кладовищі, на територіях садиб батуринців. У квітні 1974 року за ініціативи селищної ради та республіканської організації ветеранів війни було вирішено перенести всі останки воїнів у Кочубеївський парк. У 1975 році братське кладовище упорядковано. У 1991 році на братських могилах встановлено пам'ятник «Скорботна Мати-Україна», автором якого уродженець Батурина, скульптор Ситник Олександр Васильович.

У 2005 році здійснено благоустрій кладовища. На даний час воно складається з 5 братських та 6 окремих могил. Це, зокрема, братська могила 20 осіб, розстріляних влітку 1919 р. денікінцями, братська могила 10 мирних жителів, розстріляних нацистами у 1941 р., братська могила 47 воїнів Радянської армії, які загинули під час визволення Батурина у 1943 р.[1]

Пам'ятники і пам'ятні знаки[ред. | ред. код]

Петру Прокоповичу
У 1975 році, під час заходів з відзначення 200-річчя видатного українського бджоляра Петра Прокоповича на території парку сформувано липову алею та встановлено пам'ятник П. І. Прокоповичу. Його авторка — Інна Коломієць.

Богдану Лепкому
Пам'ятник відомому українському письменнику було відкрито у 1999 р. з нагоди 125-ліття з дня його народження. Являє собою стеллу з барельєфом Б. Лепкого на тлі земної кулі. Скульптор - Іван Сонсядло. Богдан Лепкий поєднав себе з Батурином, у якому за життя ніколи не бував, знаменитою трилогією «Мазепа».[2]

Українським гетьманам
Пам'ятний знак, встановлений 23 жовтня 1999 р. з нагоди перенесення праху гетьмана І. Мазепи (землі з місця поховання гетьмана у м. Галац (Румунія).[3] Напис на пам'ятнику: «В діяннях гетьманів — сила і державна велич України».

Знак, присвячений дубу
Встановлений 22 травня 2003 р. на місці, де ріс дуб, що кілька віків слугував символом кохання гетьмана Івана Мазепи та Мотрі Кочубей. [4]

Мотря
Скульптура з пісковика, створена під час Міжнародного симпозіуму «Батурин-2008». Скульптор Володимир Протас. Встановлена на південній ділянці парку.[5]

Кочубеївський став[ред. | ред. код]

Столітні дуби Кочубеївського парку.

Існував до 1960-х років.

Садиба Кочубеїв розташована на Чорній річці — невеликій лівій притоці річки Сейм. У ХVІІІ-ХІХ ст. в її долині були озера і проточна балка. За спогадами старожилів, до середини ХХ ст. в цих водоймах було багато риби та черепах. Навесні вони наповнювалися водою. Влітку дітлахи купалися тут, жінки прали одяг, чоловіки — купали коней. На початку 1940-х роках діяв водяний млин (вешняк) В. М. Червонящого. Водойма в цей час була розділена на два стави, які звалися Балка (Капунін) і Кочубеївський. Спочатку спустили воду з верхнього, Капуніного, ставу, але Кочубеївський продовжував міліти. Його було вирішено почистити за допомогою бульдозерів. Технікою розчистили дно водойми, проте відновити її так і не вдалося. Військові 3 дні закачували сюди воду з Сейму, та вся вона зійшла у землю. На сьогодні водойми в долині Чорної річки втрачені.[6]

Відвідування[ред. | ред. код]

Територія парку відкрита для відування постійно. Екскурсоводи працюють за графіком роботи музею Будинок Василя Кочубея.

Галерея[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кочубеївський парк (Батурин)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Реброва Н. Б. та ін. Батурин: історія в пам'ятках: Путівник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця». — Ніжин, 2008. — с.45
  2. Реброва Н. Б. та ін. Батурин: історія в пам'ятках: Путівник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця». — Ніжин, 2008. — с.45.
  3. Там само. с.63-64.
  4. Там само. с.33.
  5. Кербут Т., Горілий М. ПАРК «КОЧУБЕЇВСЬКИЙ»НАЦІОНАЛЬНОГО ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО ЗАПОВІДНИКА «ГЕТЬМАНСЬКА СТОЛИЦЯ» // МАТЕРІАЛИ IIІ МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ «ІСТОРИЧНІ, ПРАВОВІ ТА ПРИРОДООХОРОННІ АСПЕКТИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ’ЯТНИХБАГАТОВІКОВИХ ДЕРЕВ», присвяченої 120-річчю НУБіП України(18-20 квітня 2018 року). - Київ-Чигирин, 2018. - с. 36-38. Архів оригіналу за 3 червня 2020. Процитовано 3 червня 2020. 
  6. Реброва Н. Б. та ін. Батурин: історія в пам'ятках: Путівник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця». — Ніжин, 2008. — с.34.

Джерела[ред. | ред. код]