Кравченко Микола Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кравченко.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Микола Кравченко.
Кравченко Микола Сергійович
Прізвисько Крук
Народився 20 травня 1983(1983-05-20)
Люботин, Харківська область, Українська РСР, СРСР
Помер 14 березня 2022(2022-03-14) (38 років)
Горенка, Бучанський район, Київська область, Україна
·смерть у боюd
Країна  Україна
Діяльність військовослужбовець, громадський діяч, політик
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Знання мов українська
Учасник Російсько-українська війна (з 2014)
Партія Національний корпус
Батько Кравченко Сергій Григорович

Микола Сергійович Кравченко (20 травня 1983(19830520) року, м. Люботин, Харківська область — 14 березня 2022, с. Горенка, Бучанський район, Київська область) — український громадський і політичний діяч, історик, ідеолог Азовського руху, один із засновників Харківської обласної громадської організації «Патріот України»[1], начальник штабу партизанського загону «Чорний Корпус», ветеран полку «Азов»[2], заступник голови партії Національний Корпус[3], ветеран російсько-української війни, один з засновників Козацького Дому, прихильник і популяризатор ідей націократії та інтермаріуму, співзасновник видавництва «Орієнтир»[4], вікіпедист і вікімедієць[5].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 20 травня 1983 року у Люботині Харківської області[6]. Батько — Кравченко Сергій Григорович, український науковець, доктор архітектури, військовик, учасник російсько-української війни, загинув у ході російського вторгнення в Україну за два тижні до загибелі сина.

2005 року закінчив Харківський університет внутрішніх справ, здобувши кваліфікаційний рівень «спеціаліст» за фахом «фінанси», а у 2006 році також за фахом «правознавство» на іншому факультеті того ж університету[7].

2009 року закінчив магістратуру Харківського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України[7], 2013 року закінчив аспірантуру Інституту української археографії і джерелознавства ім. Грушевського НАН України[7].

Від початку широкомасштабного російського вторгнення займався організацією київської територіальної оборони, зокрема, відповідав за будівництво західної лінії оборони Києва.

Загинув 14 березня 2022 року, разом з колегою Сергієм Машовцем, під час супроводу іноземних журналістів у селі Горенка Бучанського району Київської області, внаслідок ворожого обстрілу з БМ-21 «Град»[8][9].

Військово-революційний діяч

Кравченко був членом громадської організації «Патріот України» з 2005 року[10], один із її офіційних співзасновників[1]. У 2012—2013 роках перебував у підпіллі. Взимку 2013—2014 років  брав участь у Революції Гідності і подіях на київському майдані Незалежності.

З кінця лютого 2014 року діяв в Харкові. В ніч з 28 лютого на 1 березня 2014 року брав участь у штурмі клубу «Оплот», що на той час був головним штабом проросійських сепаратистів в Харкові[11]. 1 березня 2014 року брав участь у обороні Харківської облдержадміністрації, очолив «Правий сектор» у Харкові, за рекомендацією командира «Правий Сектор-Схід» Андрія Білецького[10]. В ніч з 14 на 15 березня 2014 року брав участь у бою на вулиці Римарській в Харкові, де проросійські сепаратисти вперше отримали втрати загиблими[3]. З легалізацією «Чорного Корпусу» і перетворенням його на добровольчий батальйон «Азов», став начальником кадрової служби батальйону[10].

Громадсько-політичний активіст

Після обрання Андрія Білецького Народним депутатом в листопаді 2014, Микола Кравченко працював його помічником[12]. Став одним із засновників Цивільного корпусу «Азов»[10], також у 2016—2018 роках був керівником Юнацького корпусу «Азов»[13]. Співзасновник Національного Корпусу, політичної партії, заснованої на базі Цивільного Корпусу «Азов»; є заступником Лідера Національного Корпусу Андрія Білецького[10].

У травні 2016 року заснував громадську організацію «Азов-Пресс», котра згодом змінила назву на «Національний кореспондент»[14].

20 листопада 2017 року брав участь у відкритті Хорунжої школи ім. Сціборського[15].

Микола Кравченко на Вікіконференції 2021 у Києві.

Долучився до розробки законопроєкту «Про колабораціонізм», зареєстрованого у Верховній Раді України[16][17]

У 2019 році став співзасновником і з того часу був директором ГО «Інститут національного розвитку».[18][19] Входив до складу журі заснованої інститутом відзнаки «Вікімеч» імені Олега «Raider» Ковалишина, що вручалася «за внесок у майбутню Перемогу України в інформаційній війні» і була створена для відзначення активістів, які впродовж багатьох років редагують Вікіпедію.[20][21]

Науковець

Досліджував історію та ідеологію українського націоналізму, новітню історію України[22]. Кандидат історичних наук[23], 2017 року захистив кандидатську дисертацію за темою «Діяльність українських націоналістичних політичних рухів кінця 1980-х — початку 2000-х рр. у мемуарних джерелах»[24].

Діяльність в культурі і освіті

Є співзасновником видавництва «Орієнтир» — першого видавництва, заснованого ветеранами російсько-української війни[10].

2020 року був співзасновником та членом журі літературного конкурсу ім. А.Лупиноса[25].

Праці[ред. | ред. код]

Кравченко є автором праць:

  • Кравченко, Микола. Ідеологічна спадкоємність. Український націоналістичний рух ІІ половини XX століття [Текст]: іст. дослідж. / Микола Кравченко. — Київ: Домінант: Орієнтир, 2016. — 48 с. іл., фото. — 300 прим. — ISBN 978-966-2610-80-2[26]
  • Кравченко, Микола. Українська аргонавтика [Текст]: іст. дослідж. / Микола Кравченко. — Мена: Домінант: Орієнтир, 2016. — 115 с. : іл., фото. — Бібліогр.: с. 110—115. — 500 прим. — ISBN 978-966-2610-69-7[27]
  • Кравченко, Микола. Придністровська кампанія УНСО [Текст]: іст. дослідж. / Микола Кравченко. — Київ: Домінант: Орієнтир, 2017. — 36 с. іл., фото. — 300 прим.
  • Кравченко, Микола. Чеченська кампанія УНСО [Текст]: іст. дослідж. / Микола Кравченко. — Київ: Домінант: Орієнтир, 2017. — 34 с. іл., фото. — 300 прим.
  • Кравченко, Микола. Українські добровольці Грузинської громадянської війни [Текст]: іст. дослідж. / Микола Кравченко. — Київ: Домінант: Орієнтир, 2017 — 46 с. іл., фото. — 300 прим.
  • Кравченко, Микола. Вільне Козацтво 1917—1918 [Текст]: іст. дослідж. / Микола Кравченко. — Київ: Домінант: Орієнтир, 2017. — 34 с. іл., фото. — 300 прим.

Він упорядкував праці:

  • Широкинська операція [Текст]: іст. дослідж. / Упор. Микола Кравченко. — Київ: Орієнтир, 2021—200 с. : іл., фото. — 300 прим. — ISBN 978-617-7701-23-0[28]
  • Визволення Маріуполя = Liberation of Mariupol: фотозб. військ. мемуаристики: [полк «Азов» / упоряд. М. Кравченко]. — Київ: Орієнтир, 2018. — 131 с. : іл. — (Серія «Азовські спогади»). — 500 прим. — ISBN 978-617-7701-00-1[29]
  • День Провокатора [Текст]: іст. дослідж. / Упор. Микола Кравченко. — Київ — Мена: Домінант: Орієнтир, 2016. — 64 с. : іл., фото. — 100 прим. — ISBN 978-966-6108-84-0[30]
  • Колектив авторів, упор. Кравченко, Микола. Фундамент українського націоналізму [Текст]: ідеологія і політологія. — Київ: Домінант: Орієнтир, 2017. — 264 с. іл., фото. — 400 прим. ISBN 978-966-2610-81-9[31]

Також редагував:

  • Коваль, Данило Андрійович. Історія Українського Криму [Текст]: іст. розвідка / Данило Коваль ; [за ред. О. Однороженко, М. Кравченко, М. Мельник]. — Мена: Домінант, 2016. — 66 с. — (Бібліотека Цивільного корпусу «Азов»). — Бібліогр.: с. 63-66. — 500 прим. — ISBN 978-966-2610-65-9
  • Націоналістичний Ідеологічний Журнал [Текст]: збірка статей. / Упор. Микола Кравченко. — Київ: Орієнтир, 2020. — 76 с. : іл., фото. — 300 прим. — ISBN 978-617-7701-21-6[32]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б ХОГО Патріот України [Архівовано 4 листопада 2021 у Wayback Machine.] // YouControl. — Переглянуто: 2 квітня 2021.
  2. ↑ День провокатора. На Банковій влаштували акцію, щоб нагадати про події Майдану у 2013 році. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2021. 
  3. ↑ а б 14 березня 2014 — Україна відстояла Харків. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2021. 
  4. ↑ Внаслідок обстрілів загинув засновник видавництва «Орієнтир» Микола Кравченко
  5. ↑ Пам'яті вікіпедиста Миколи Кравченка. Архів оригіналу за 10 квітня 2022. Процитовано 19 червня 2022. 
  6. ↑ Кравченко Микола Сергійович. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2021. 
  7. ↑ а б в Архівована копія. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021. 
  8. ↑ Загинув засновник видавництва «Орієнтир» Микола Кравченко. Суспільне. Процитовано 19 червня 2022. 
  9. ↑ Publisher, Azov fighter Mykola Kravchenko died defending Ukraine. Kyiv Post (англійська). Архів оригіналу за 3 травня 2022. Процитовано 19 червня 2022. 
  10. ↑ а б в г д е Микола Кравченко, позивний «Крук», начальник партизанського штабу «Чорних чоловічків»: На Римарській ми отримали перемогу, а росіяни — перші свої трупи. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 29 березня 2021. 
  11. ↑ 14 березня 2014 - Україна відстояла Харків. Цензор.нет. 14 березня 2018. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 18 березня 2022.  (укр.)
  12. ↑ Андрій Євгенійович Білецький. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 29 березня 2021. 
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021. 
  14. ↑ ГО «Національний кореспондент». https://opendatabot.ua/. Архів оригіналу за 16 березня 2022. Процитовано 6 квітня 2021. 
  15. ↑ У Маріуполі відбулось відкриття Хорунжої школи імені Миколи Сціборського. https://nackor.org/. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 6 квітня 2021. 
  16. ↑ Список авторського колективу проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо забезпечення відповідальності осіб, які здійснювали колабораційну діяльність). Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2021. 
  17. ↑ Законопроект про протидію колабораціонізму: коротко і по пунктах. https://nationalcorps.org/. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 6 квітня 2021. 
  18. ↑ Інститут національного розвитку. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 22 лютого 2021. 
  19. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 14 червня 2021. 
  20. ↑ У Києві вручили першу українську відзнаку для редакторів Вікіпедії. MediaSapiens. 7 червня 2021. Процитовано 27 серпня 2022. 
  21. ↑ Оксана Воронцова (7 червня 2022). «Вікімеч». Українські редактори Вікіпедії вперше отримали нагороди (фото). Главком. Процитовано 27 серпня 2022. 
  22. ↑ Полк «Азов» зібрав унікальні документи для істориків. Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2021. 
  23. ↑ Науковці України НБУВ. Архів оригіналу за 25 березня 2022. Процитовано 29 березня 2021. 
  24. ↑ Посилання на дисертацію. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019. 
  25. ↑ Відбулося нагородження переможців національного конкурсу малих літературних форм ім. А.Лупиноса. 10 листопада 2020. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 27 березня 2021. 
  26. ↑ Ідеологічна спадкоємність. Український націоналістичний рух ІІ половини XX століття. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 6 березня 2019. 
  27. ↑ Українська аргонавтика. Закордонна діяльність УНА-УНСО (1991—2001 рр.). Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 6 березня 2019. 
  28. ↑ Широкинська операція. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019. 
  29. ↑ Визволення Маріуполя. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 3 квітня 2022. 
  30. ↑ День провокатора. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019. 
  31. ↑ Фундамент українського націоналізму. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 6 березня 2019. 
  32. ↑ Nаціоналістичний Ідеологічний Журнал (NIЖ). Архів оригіналу за 1 листопада 2021. Процитовано 29 березня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]

Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кравченко_Микола_Сергійович&oldid=40980914