Кравченко Охрім Севастьянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Охрім Севастьянович Кравченко
Kravchenko ohrim-1.jpg
Ме­моріальна таблиця на честь Охріма Кравченка у Львові
При народженні Охрім Севастьянович Кравченко
Народження 10 лютого 1903(1903-02-10)
с. Кищенці
Смерть 31 жовтня 1985(1985-10-31) (82 роки)
  м. Львів
Національність українець
Громадянство СРСР СРСР
Навчання Київський художній інститут
Діяльність іконописець
Напрямок Нонконформізм
Роки творчості 1928—1985
Вплив М. Бойчука
Вплив на Б. Гориня, В. Глинчака, О. Сидора, Л. Волошину
Твори Хата мого дитинства, Богдан Хмельницький, Мені тринадцятий минало, Голод в Україні. Скорбота, ін.

Охрі́м Севастьянович Кра́вченко (10 лютого 1903, с. Кищенці — 31 жовтня 1985, м. Львів) — український художник—монументаліст, графік, яскравий представник школи Михайла Бойчука, нонконформіст у часи войовничого штибу радянського соцреалізму в українському мистецтві.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Охрім Кравченко 10 лютого 1903 р. в с. Кищенці на Київщині.

1921 р. закінчив робітничо-селянську художню студію у Білій Церкві і того ж року вступив до Київського художньо-індустріального технікуму (викладачі К. Єлева, М. Козик, С. Налепинська—Бойчук), який закінчив 1924 р., а ввосени того ж року продовжив навчання на художньому факультеті Київського художнього інституту (викладачі Михайло Бойчук, Андрій Таран). По закінченню вишу, у 1930 р. Кравченка несподівано заарештували і «за систематичну антирадянську діяльність» засудили на заслання до Котласа, що на Північній Двіні. 1939 р. отри­­мав дозвіл на проживання у Кривому Розі на Дніпропетровщині.

Під час другої світової війни співпрацював з ОУНівським підпіллям. У 1941 р. ілюстрував часопис «Дзвін», збірки поезій «Кобза» Михайла Прон­ченка, роман «Під Корсунем» Андріана Кащенка, а 1942 р. виконав проект пам’ятника на честь перемоги козаків під Жовтими Водами. Але коли 1942 р. розпочались арешти та розстріли ОУНівців, вирішує пішки добратися до Києва, де архітектор Петро Костирко допоміг знайти роботу. Так, у 1942—1943 рр. працював у май­стерні монументального розпису церков при Київському художньому інституті, у червні 1943 р. брав участь у Другій художній виставці українських художників (акварель «Кам'яна гора в Чигирині» та малюнок «Портрет бандуриста»). По війні працював у центральному будинку народної твор­чості[1].

Уникаючи можливих повоєнних переслідувань і репресій, Охрім Кравченко переїжджає до Львова, де протягом 1946—1948 рр. працює спочатку методистом у Будинку народної творчості, потім викладачем стінної поліхромії у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва та Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва. Оскільки він був «людиною твердих переконань», то дуже швидко опинився в колі «ненадійних приїжджих». Пропагуючи національні принципи та лаконічні форми монументального малярства, був звинувачений «борцями за реалістичне радянське мистецтво» — В. Любчиком та І. Гуторовим[2] — у «формалізмі» й 1948 р. його було звіль­­нено з викладацької роботи. У 1949—1956 рр. працював старшим лаборантом кафедри дизайну книжки в Українському поліграфічному інституті ім. І. Федорова/, пізніше — викладачем у ремісничому училищі № 2 (нині — Ставропігійське вище професійне училище м. Львова)[3]. У 1950—1959 рр. займався розписом церков у Золочеві, Оброшині, Сихові, Соколівці, Яворові. У 1960—1963 рр. працював художником конструкторського бюро Львівського телевізійного заводу, де розробив дизайн телевізорів «Верховина», «Трем­­біта», «Україна».

Учасник багатьох мистецьких виставок, починаючи з 1928 р.. У період сталінського режиму вважав­ся «неблагонадійним», його участь у виставках поновлена в часи «хру­­щовської відлиги». Персональні виставки проходили у Києві (1967), Львові (1968, 1973, 1985, посмертна – 1988); у Тернополі, Івано-Франківську і Чернівцях (посмертні; 1986–1988) та Миколає­ві (2002).

Членом Спілки художників України став майже у 70-річному віці.

Творчість[ред. | ред. код]

На своїх полотнах О. Кравченко послідовно стверджував принципи українського монументалізму, засвоївши у М. Бойчука потяг до національної тематики, «вічних тем» народного буття, виражених у цільній лако­нічній формі узагальнених образів монументального мистецтва, ніби понадчасового образу-символу. Автор полотен на українську історичну тематику, побутових картин з народного життя, портретів сучасників та видататних особистостей минулого у техніці темперного живопису. Для творчості характерні тяжіння до монументальності, узагальнення образів, ла­­конічні композиції площинного харак­теру, стримано-декоративна кольорова гама.

Роботи:

  • 1922 р. — «Хата мого дитинства»;
  • 1929 р. — «Бі­­ля терниці»;
  • 1930 р. — «Копання картоплі», «Старий млин»;
  • 1933 р. — «Шпа­­на»;
  • 1940 р. — «Мати»;
  • 1947 р. — «Автопортрет із люлькою»;
  • 1954 р. — «Богдан Хмельницький»;
  • 1958 р. — «Мені тринадцятий минало»;
  • 1960 р. — «Вівчар»;
  • 1961 р. — «За пивом», «На буряках»;
  • 1963 р. — «На будові»;
  • 1964 р. — «Косар»;
  • 1965 р. — «На панщині», «Козак Мамай»;
  • 1966 р. — «Укра­­їнська пісня»;
  • 1967 р. — «Музики»;
  • 1968 р. — «Дівчина з голубом», «Перемога»;
  • 1969 р. — «Музики»;
  • 1970 р. — «Лісоруби. В обідню пору»;
  • 1971 р. — «Василь Стефаник»;
  • 1972 р. — «Голод в Україні. Скорбота», «Автопортрет»;
  • 1973 р. — «Горбун в їдаль­ні», «М. Бойчук»;
  • 1978 р. — «Мати (У задумі)»;
  • 1980 р. — «Подруги»;
  • 1982 р. — «У неділю рано зілля копала…», «Мати з дитям».

До теперішнього часу збереглося близько 170 художніх творів, 140 малюнків, акварелей і пастелей, альбомів ескізів і замальовок. Окремі роботи О. Кравченка зберігаються в Національному музеї у Льво­ві, Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Возницького, Тернопільській картинній галереї, а також у Івано-Франківському, Чер­­нівецькому та Запорізькому художніх музеях.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

31 жовтня 2008 р. на бу­динку по вул. Лисенка, 26 у Львові, де мешкав мистець, відкрито ме­моріальну таблицю (скульптор Володимир Ропецький, архітектор Ярослав Трескот)[4].

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]