Кравчук Віктор Оксентійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кравчук Віктор Оксентійович
Viktor Kravchuk.jpg
Народився 25 липня 1951(1951-07-25)
Гірки, Любешівського району, Волинської області, УРСР
Помер 8 лютого 2017(2017-02-08) (65 років)
м. Луцьк
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання Луцьк
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Родичі Кравчук Оксентій Федорович (1927—1996), Кравчук Єфросинія Олексіївна (1923—1983)
У шлюбі з Валентина Теофілівна (1952)
Діти Ірина (1980), Віталій (1984)
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений юрист України

орден «Різдво Христове 2000» II ст. (2000)
орден Святого Володимира (2006)

Віктор Оксентійович Кравчук (* 25 липня 1951, с. Гірки, Любешівський район, Волинська область — 8 лютого 2017, м. Луцьк) — український правник, заслужений юрист України (2000), почесний член Спілки юристів України (з 1998 р.), заступник голови Волинської організації Спілки юристів України. Має другий кваліфікаційний клас судді (2005), обраний суддею безстроково (2006)[1]. Голова Господарського суду Волинської області (2002—2012).[2][3][4][5]

Біографія[ред. | ред. код]

Батьки: Оксентій Тодорович із дружиною Єфросинією Олексіївною

Народився Віктор Оксентійович Кравчук 25 липня 1951 року у селі Гірки Любешівського району Волинської області. Українець.

Навчався у Гірківській восьмирічній школі. Середню освіту здобув у Ветлівській середній школі.

Після закінчення Луцького технічного училища № 10 працював слюсарем-складальником на Кременчуцькому автомобільному заводі.

Служив у Радянській армії.

У 1977 році закінчив юридичний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка за спеціальністю "Правознавство"[6].

Трудову діяльність розпочав виконуючим обов'язки народного судді Турійського районного суду (08.1977–06.1978).

У червні 1978 р. переведений на посаду старшого консультанта по кадрах відділу юстиції Волинського облвиконкому.

З лютого 1980 р. по червень 1981 р. — старший юрисконсульт Волинського облвиконкому.

З червня 1981 р. по квітень 1986 р. працював інструктором відділу адміністративних органів Волинського обкому партії.

У квітні 1986 р. призначений на посаду заступника начальника відділу юстиції Волинського облвиконкому.

З 1992 по 2001 р. працював начальником Волинського обласного управління юстиції.

З 2001 по 2002 р. — радник із правових питань голови Волинської облдержадміністрації.

З лютого 2002 р. — суддя, а з квітня того ж року — голова Господарського суду Волинської області.

Викладав на факультеті післядипломної освіти у Волинському національному університеті імені Лесі Українки, очолював державні екзаменаційні комісії в декількох вищих навчальних закладах міста Луцька.

Одружений, дружина Валентина Теофілівна (1952) — учитель математики. Дочка Ірина (1980) — працювала керівником та заступником керівника Служби віце-прем'єр-міністра України (2007—2009), кандидат наук з державного управління, член Національної спілки письменників України, зараз навчається у докторантурі Національної академії державного управління при Президентові України. Син Віталій (1984) — науковий співробітник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (м. Київ). Має двох онуків: Ігора та Марічку.

Віктор Кравчук (крайній зліва у третьому ряду) – серед одногрупників Луцького технічного училища № 10. 1970 рік
Віктор Кравчук – солдат Радянської армії

Мав братів Петра (1947) і Леоніда (1957—2014).

У 2016 році вийшов на пенсію у зв'язку з досягненням 65 років.

Помер 8 лютого 2017 року.

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

Віктор Кравчук (він посередині) брав посильну участь у подіях Революції Гідності в м. Києві. Фото 21.12.2013 р.

Життєве кредо: «Суддя це не професія, а спосіб життя».

Улюблений вислів – афоризм давньогрецького мудреця Біанта: «Краще розбирати суперечки між своїми ворогами, ніж між своїми друзями, бо свідомо після цього один із друзів стане ворогом, а один із ворогів – другом».

Як керівник державних установ, Віктор Кравчук започаткував добру духовну традицію: щороку напередодні 14 червня – Дня господарського суду і 8 жовтня – Дня юриста влаштовувати урочисті богослужіння в усіх християнських храмах області.

Брав посильну участь у подіях Революції Гідності в м. Києві. Законодавством суддям заборонено займатися іншою роботою, ніж відправлення правосуддя. Але, як громадянин своєї країни, Віктор Оксентійович брав активну участь у протестних заходах на Майдані в Києві в листопаді – 2013 року – лютому 2014 року (у вихідні дні, а в січні – постійно, оскільки був у відпустці). Працював в інфоцентрі, надавав юридичну консультацію, часто був розсильним, провідником, звичайним робітником, брав участь у спорудженні барикад, виконував різну чорнову роботу. «Я переконався, що український народ перемогти неможливо. На Майдані розкривались найкращі людські цінності: доброта, чуйність підтримка один одного, – згодом згадував В. Кравчук. У кабінеті судді Віктора Кравчука був куточок з портретами загиблих «Небесної Сотні», де упродовж робочого дня горів вогонь у лампадці. Влада не могла простити таку громадянську позицію судді, тому почала слідкування за ним (особистий супровід, прослуховування мобільного телефону, інші заходи) та його дискредитацію. Але в колишніх не вистачило на це часу.

Боляче переживав В. Кравчук окупацію Криму Російською Федерацією. Протестував проти захоплення росіянами військового аеропорту Бельбек у м. Севастополі, де у свій час проходив строкову військову службу. Закликав людей ширше використовувати можливості «народної дипломатії» через знайомих, рідних, через професійні зв’язки для захисту своєї Батьківщини[7].

Спогади про Віктора Кравчука[ред. | ред. код]

ПИШАЮСЯ СВОЇМ БРАТОМ ВІКТОРОМ!

Якось непомітно й так швидко журавлиним клином відлетіли наші молодії літа. Пишу ці спогади, а за моїм вікном знову неповторним квітом цвіте калина та радує такий гарний і пахучий бузок. Незабаром зі стиглими вишнями прилетить красне літечко, а з ним, у липні, — у нашу родину приходить своєрідний «парад» днів народжень.

Цьогоріч, 25 липня, будемо вітати мого дорогого брата Віктора з його 65-річним ювілеєм. Напевно, вперше цей день народження для нього буде трішки з гірким присмаком… Адже доведеться попрощатися не лише зі своєю любимою роботою, але й з колективом, з яким пропрацював стільки років. Адже закон ставить вікові обмеження для суддів.

Суддею Віктор мріяв стати ще в шкільні роки. І досі не знаю, що його спонукало вибрати цю нелегку, але таку відповідальну професію? Чомусь ніколи й не запитав його про це.

Якщо чесно, то ні я, ні батько з мамою, тоді не дуже-то й вірили, що мрія Віктора стати суддею здійсниться. Учився він добре. Однак суддя для нас був чимось надто недосяжним. Та й у родині не було служителів Феміди. Крім того, у радянські часи, не так то й просто було здобути професію юриста, а згодом стати суддею.

Та, на щастя, дитячі мрії збуваються, якщо цього дуже захотіти. Після строкової служби в радянській армії брат поступив на юридичний факультет Львівського університету імені Івана Франка. Скоро пролетіли студентські роки і ось я вперше побачив свого брата суддею.

Цей день пам'ятаю ще й досі, хоч минуло вже стільки літ! Було це у 1979 році. Після закінчення університету Віктор отримав направлення на роботу в Турійський районний суд. Невдовзі я поїхав до нього. Поїхав без попередження. Коли в суді запитав, як знайти Віктора Кравчука, то секретарка відповіла, що він розглядає справу. Серце забилося від радості: «Мій брат розглядає справу! Отже, він — суддя! Збулася його мрія!» Підходжу до судової зали, прочиняю двері і тихенько заходжу. Віктор побачив мене, привітно посміхнувся, і через якийсь час зробив перерву в судовому засіданні. Я привітав його й побажав бути справедливим і чесним суддею. І він цього дотримався протягом усієї своєї професійної діяльності.

А як раділи, гордилися своїм сином наші мама й батько! Спершу вони дуже переживали за його роботу.

Віктор «перевершив» свою дитячу мрію. Адже став не лише суддею. Він — заслужений юрист України. Тривалий час працював начальником Волинського обласного управління юстиції. Згодом дві каденції очолював Господарський суд Волинської області. Займається викладацькою роботою, передає свій досвід майбутнім юристам.

Його чесну багаторічну працю гідно оцінили краяни. Адже двічі (у 1997 і 1998 роках) визнавали «Юристом року Волині», а в 2000 році — ще й «Людиною року Волинського краю».

Подвижницьку працю церква відзначила трьома орденами: «Різдво Христове 2000», «Святого Миколая», «Рівноапостольного князя Володимира Великого».

Серед професійних нагород — Почесна відзнака Вищої ради юстиції, Почесна грамота Верховного суду України, ювілейний знак «Господарським судам України 20 років».

А за вагомий особистий внесок у здійснення правосуддя, захист конституційних прав і свобод громадян, високу професійну майстерність він на посаді голови господарського суду у 2009 році був нагороджений орденом «За заслуги» III-го ступеня.

Безсумнівно, це так добре, коли дитяча мрія перетворилася на професію! Коли на роботу йдеш не з примусу, а з радістю! Коли від роботи отримуєш задоволення! Однак робота судді, ой яка непроста! Адже повсякчас потрібно вирішувати чиюсь долю чи господарські відносини. І справи деякі такі заплутані. Тож так важливо було залишатися чесною й порядною Людиною.

А тепер можна йти й на відпочинок. Хоч я знаю, брате, що й на заслуженому відпочинку ти не надто будеш відпочивати. Знайдеш собі якесь заняття, бо не любиш сидіти без діла. Добре, що часу тепер у тебе добавиться для сім'ї, родини, друзів, для спілкування з онуками Марійкою та Ігорчиком. Он які вони в тебе гарні, непосидючі та допитливі!

А, можливо, що ти все-таки зголосишся на мою давню пропозицію написати спогади про прожите, про роботу. Адже пропрацював на різних відповідальних посадах у радянський період і на нинішньому непростому етапі становлення нашої Української Держави. Була б дуже цікава книга!

Фото зі студентських часів. Віктор Кравчук (справа) біля Львівського університету ім. Івана Франка. 1976 рік

Вікторе, ми гордимося тобою, шануємо і поважаємо!

Петро КРАВЧУК. літератор, почесний громадянин Любешова[8]


БОГОБО'ЯЗЛИВИЙ, ВІКТОРЕ ОКСЕНТІЙОВИЧУ!

Ось і прийшов час, коли, відповідно до законодавства, Ви маєте завершити про¬фесійний шлях судді. Шко¬да, звичайно, та, як казали древні, суворий закон, але закон. Проте не завершується при цьому шлях християнина, який теж є служінням Закону.

У Біблії чимало місця відведено суддям. Го¬вориться в багатьох місцях про Господа як най¬вищого непомильного Суддю, ціла велика епоха священної історії називається епохою суддів, а пре¬мудрий Соломон був зразком чесного судочин¬ства. Люди кажуть, що є особливі професії «від Бога»: священик, учитель, суддя. Трудно щось на це заперечити, адже на цих професіях багато в чому світ стоїть.

Немало й нарікань чуємо нині на суддів (як, втім, і на священослужителів, медиків і педагогів). Проте є серед «служителів Феміди» й такі, яких де в чому варто поставити за приклад і зразок. На¬скільки знаю, до таких належите й Ви, дорогий во Христі брате Вікторе.

Ми з Вами не раз і не два зустрічалися, спілку¬вались на духовні та й інші теми, Ви нагородже¬ні низкою церковних відзнак за щедрі пожертви на будівництво та благоустрій волинських храмів і монастирів. Але головна Ваша відзнака — добра репутація серед колег і простих людей, а найголо¬вніша — від Господа Бога, Непомильного Судії. Тож бажаю Вам ще довгих літ земного життя у міцному здоров'ї, любові й повазі та доброї від¬повіді на Суді Христовім.

Будьте благословенні!

+ МИХАЇЛ, митрополит Луцький і Волинський[9]


Віктор Кравчук (справа) із братом Петром біля рідної школи. Село Гірки, 23 квітня 2009 р.

ЩОБ ВІДЧУВАТИ СЕБЕ ЩАСЛИВОЮ ЛЮДИНОЮ, НЕОБХІДНО ЯКОМОГА БІЛЬШЕ ЩАСТЯ ДАРУВАТИ ЛЮДЯМ!

Беручись за ручку та папір, довго розмірковував, що ж я можу сказати про таку поважну людину, як Ви, шановний Вікторе Оксентійовичу…

Та зрозумів, що ніякі слова не додадуть беззаперечного авторитету поважному волинянину, знаному й за межами нашого міста та області фахівцю судочинства.

Прийшли на думку слова, які сказав один відомий учений: «Служіння іншим — це платня, яку ми віддаємо за те, що живемо на Землі».

Мені здається, що ці слова про Вас, саме Ваша професія — це та платня людям, обов'язок бути справедливими та чесними перед ними у при¬йнятті рішень.

Знаючи Вас особисто, вирішуючи спільно не одну справу, вважаю, що Ви дотримуєтеся цього важливого життєвого принципу — служити людям.

Відповідальність за свої вчинки, поведінку, за результати своєї роботи, зрілість і духовна стійкість, порядність у відносинах — це лише маленька частинка слів, які мені хочеться сказати про Вас, шановний Вікторе Оксентійовичу.

На порозі поважної частини Вашого життя бажаю міцного здоров'я, успіхів, Божого благосло¬вення, приносити якомога більше радості і світла в життя близьких Вам людей.

Любіть та піклуйтеся про рідних, про дітей, тіштеся онуками. Щоб відчувати себе щасливою людиною, необхідно якомога більше щастя дарувати іншим!

Микола РОМАНЮК, Луцький міський голова[10]


ВАШ ДОСВІД — ТО ВАГОМИЙ ВКЛАД

«Минуле належить історії, майбутнє — це таємниця, а ця мить — подарунок. Ось чому цю мить називають сьогоденням». Цей вислів А. Смоловика спадає на думку, коли пригадую своє знайомство із Вами, Вікторе Оксентійовичу. Адже у ті 90-ті роки, коли відбулася наша перша зустріч, я, молодий недосвідчений кандидат на посаду судді, вважав це знайомство подарунком долі. Із глибокою повагою спостерігав, як Ви із чистого аркушу розбудовували районні та міські управління юстиції та самостійні відділи виконавчої служби, як ретельно підбирали кадри, шукали приміщення… Але, як кажуть, немає нічого, що не долалось би працею, і Ви своїм трудом це довели.

У той самий період судова система Волині теж перебувала на стадії свого становлення, і мені, як голові Луцького районного суду, неодноразово доводилося співпрацювати із Вами. Я перейняв неоцінений досвід зі створення належних умов праці для своїх працівників, із організації Вами трудового процесу та розбудови приміщень суду, із формування здорової атмосфери роботи у колективі.

Але попри виробничі моменти, усі ми залишаємось насамперед людьми, і «щоб бути Великим — треба бути людиною Великої ідеї та великого характеру». Саме завдяки цим якостям — високій ідейності та твердості характеру, у поєднанні із творчим потенціалом — Ви здобули шану не лише у тих, із ким співпрацювали безпосередньо, а й у кожного, хто мав за честь знайомство із Вами. І я не є виключенням.

Ви один із перших керівників державних установ, хто започаткував добру духовну традицію, адже щорічно із Вашої ініціативи до Дня юриста та Дня господарського суду, влаштовуються урочисті богослужіння в усіх християнських храмах області. Це є свідченням високого рівня моральних та суспільних цінностей.

Кажуть, у будь-якій справі досконалість досягається не тоді, коли більше нічого додати, а тоді, коли нічого відняти. Ваш досвід — це вагомий вклад, який ніхто не в змозі вилучити зі сторінок історії. Ваша праця — це надбання для багатьох прийдешніх поколінь. Ваш приклад — це неоці¬ненний скарб, який стане путівником для молоді, адже за ними — майбутнє і ми ще в змозі вплинути на нього.

Щира дяка Вам за роки плідної співпраці на засадах толерантності, взаємоповаги, доброзичливості та порядності. Спасибі за можливість спільно із Вами залишити свій спогад на сторінках Вашої книги.

Петро ФІЛЮК, голова апеляційного суду Волинської області[11]

Віктор Кравчук третій справа від Президента України Л. Кучми
Віктор Кравчук (крайній зліва) на зустрічі з патріархом Філаретом у 2005 р.


ЛЮДИНА НА СВОЄМУ МІСЦІ

Віктора Оксентійовича Кравчука, мабуть, нема потреби особливо пред¬ставляти, бо ж і на Волині і загалом у країні він широковідомий як висококваліфікований правник, заслужений юрист України, почесний член Спілки юристів України, заступник голови її обласної організації. Віктор Оксентійович має другий кваліфікаційний клас судді, обраний суддею безстроково. Упродовж десяти років (20002–2012) очолював Господарський суд Волинської області. За свою сумлінну працю В. Кравчук удостоєний багатьох нагород, серед яких – ордени «Різдво Христове 2000» (II ступеня), «За заслуги» (III ступеня), Святого Володимира, Святого Миколая, Почесна відзнака Вищої ради юстиції, Почесна грамота Верховного суду України, Ювілейний знак «Господарським судам Украї¬ни 20 років». Окрім того, пана Віктора було прого¬лошено Людиною року (2000) та Професіоналом року Волинського краю (2001) і двічі – у 1997-му й 1998-му, – Юристом року Волині.

Така шана й визнання, зрозуміло, не зроджу¬ються на порожньому місці. Витоки їхні глибоко коріняться в дитинстві, коли закладаються підва¬лини мислення й формуються трудові та інтелек¬туальні навички. Для В. Кравчука це село Гірки на Любешівщині, де він уперше з'явився на світ 25 липня 1951 року – непростого року, коли відлуння минулої війни було ще ой як відчутним. Батьки Віктора – Оксентій Федорович та Єфросинія Олексіївна – виховали його в любові до рідної землі, природи, людей, у загостреному почутті справедливості й спразі до знань та зробили все можливе, аби син їхній отримав добру освіту. Все це – плюс невтомна праця над собою, поглиблен¬ня життєвого досвіду (школа, служба у війську, навчання у Львівському університеті, робота на різ¬них правничих посадах), – і є тим благодатними складниками, які сформували Віктора Оксентійовича як інтелектуала, людину на своєму місці, талановитого правника й чуйного педагога. Віктор Кравчук очолює державні екзаменаційні комісії в декількох вищих навчальних закладах міста Луцька, він є щирим другом Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (чимало післядипломників Лесиного вишу пройшли через його дбайливу викладацьку опіку). А ще він – цікавий співрозмовник і чудовий сім'янин. Його дружина – Валентина Теофілівна (1952) – вчитель математики. Дочка Ірина (1980) –доктор наук з державного управління, працювала керівником та заступником керівника Служби віце-премєр-міністра України (2007–2009), зараз доцент Національної академії державного управ¬ління при Президентові України. При цьому вона талановита поетеса, член Національної спілки письменників України. Син Віталій (1984) – науковий співробітник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (м. Київ). Є й онуки – Ігор та Марічка – школярі.

Книга, яку читач тримає в руках – далеко не перша проба пера Віктора Оксентійовича (ще 2009 року в «Надстирї» побачмо світ історичний нарис «Від арбітражу – до господарського суду», написаний у співавторстві з Тамарою Борисівною Копиловою; сюди ж додамо численні статті та ін¬терв'ю). Це намір розповісти про пережите, передумане, поділитися набутим досвідом. Певен, що вона припаде до вподоби шанувальникам друко¬ваного слова.

В добрий час!

Ігор КОЦАН, ректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, доктор біологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України[12]


ОСВІТА НЕ ПРИПИНЯЄТЬСЯ З ОТРИМАННЯМ ДИПЛОМА, ЦЕ – ПОЖИТТЄВЕ САМОВДОСКОНАЛЕННЯ

Перша ділова зустріч-знайомство колективу Волинського інституту імені В'ячеслава Липинського МАУП з Віктором Оксентійовичем Кравчуком відбулася 2006 року, коли він люб’язно погодився очолити Державну екзаменаційну комісію за спеціальністю «Правознавство».

На той час Віктор Оксентійович був головою Господарського суду Волинської області. Тому ми чекали на церемонного, байдужого і зверхнього (вирішує ж долі людей!) звичного українського чиновника. А доля подарувала нам зустріч та довгу, плідну й приємну співпрацю з непересічною людиною: шляхетною, високоморальною і духовною, скромною та небайдужою і з величезним життєвим та професійним досвідом, з чистим сумлінням і почуттям високого обов'язку, справжнього сина своєї Батьківщини.

Десять років співпраці – це чималий проміжок. Та за всі роки ділових контактів – жодного, навіть найменшого, конфлікту!

Ми захоплено відкривали для себе всі чесноти Віктора Оксентійовича. Людина він по-справжньому, по-європейськи ділова, високопрофесійна, впливова, ерудована, принципова й відповідальна, вимоглива й справедлива, пунктуальна, людина слова і діла. Та серця наші відгукувалися на інше – привітну посмішку, добре слово, вдалий комплімент чи жарт, інтелігентне й толерантне ставлення людини виняткової доброти і великої душі.

Державна атестація (іспити, захист дипломних робіт) – це не просто випуск, закінчення навчального закладу, отримання омріяного диплома. Це ще й хвилювання, відповідальність і стрес. Віктор Оксентійович, як Голова Державної комісії, віртуозно перетворює цей складний процес у приємне і спокійне дійство, радісну урочистість, коли кожен випускник почувається цінним, знаючим – майже колегою. При цьому Голова ніколи не вдається до панібратства. Все організовано, чітко, професійно, достойно.

Панує думка, що на екзаменах уже вчити пізно. Але наші випускники стверджують, що для них це все-таки уроки. Уроки мудрого вчителя, який щедро ділиться своїми знаннями і досвідом, є зразком шляхетності, моральності, високої державницької позиції та патріотизму.

«Освіта не припиняється з отриманням диплома, це пожиттєве самовдосконалення», – такими, як правило, є напутні слова нашого Голови випускникам.

А якими актуальними є такі чесноти ювіляра як зразкове ділове спілкування, талановите володіння юридичною риторикою, достойне володіння державною мовою, вміння чітко й зрозуміло формулювати запитання та делікатна допомога під час студентської відповіді. Найнедбаліший студент ніколи не почувається приниженим – талант людяності!

Чимало людей не проходять перевірки владою і матеріальними благами. Віктор Оксентійович Кравчук при всіх своїх високих посадах, нагородах та званнях не розгубив найголовнішого – людяності, чистоти сумління і багатства душі.

Доки в державі активно пропонують «слугам народу» пересісти в скромні автомобілі, а високопосадовці влаштовують показові виступи їзди на дуже недешевих велосипедах, – стриманий у всьому Віктор Оксентійович, скільки ми його знаємо, легко, звично й часто користується звичайнісіньким громадським транспортом. Чи багато ви можете назвати ще таких українських держслужбовців?!

Юристи, як ніхто, причетні до творення держави. «Творити державу можуть тільки люди моральні, які вірять в те, що роблять, в те, що вони творять правду і добро», – писав наш великий земляк В. Липинський, ім'я якого носить Волинський інститут МАУП.

Саме такою особистістю і є Віктор Оксентійович Кравчук.

Оксана САМОЙЛЕНКО, директор Волинського інституту імені В. Липинського міжрегіональної академії управління персоналом, кандидат політичних наук[13]


З ДОБРИМИ СПОМИНАМИ ПРО ДОБРУ ЛЮДИНУ

У той далекий серпневий місяць у студентському гуртожитку Львівського університету імені Івана Франка абітурієнти готувались до вступних екзаменів. Помітно від абітурієнтів — вчорашніх десятикласників відрізнялись демобілізовані з армії абітурієнти. Попри майже добову зайнятість підготовкою до чергового екзамену нам ніщо не заважало перезнайомитись, відшукати серед ото¬чуючих своїх земляків. Саме в ці серпневі дні, віддалені майже п'ятдесятиліттям, я познайомився з Віктором Кравчуком, дружба з яким триває до сьогодні.

Позаду залишились вступні екзамени, від'їзд зі Львова по домівках до отримання результатів екзаменів. І скільки було радості, коли Віктор повідомив мене про зарахування на навчання до престижного юридичного факультету. А потім поча¬лось наполегливе освоювання професії, дискусії на різні теми суспільного життя. Пригадую, як біля В. Кравчука, товариського по натурі, збира¬лись групи однокурсників, обговорюючи питання екзаменаційних білетів. Підготовленість Віктора до екзаменів видавала врівноваженість, душев¬ний спокій, позбавлений всякої метушні. Іншим напрямком наших відносин стало забезпечення матеріальних умов, потрібних для навчання. Як і більшості вихідців з робітничо-селянських родин, нам приходилось заробляти на розвантаженнях вагонів, а здавши достроково екзамени, зі студентським загоном їхати на заробітки в Тюмень. Найбільш прикольною для нас з Віктором, стала робота Дідами Морозами в міському бюро з на¬дання цих послуг. Із завданням доставити пода¬рунки та ще і зуміти проголосити тост на вимогу замовників Віктор теж справлявся.

Пролетіло п'ять незабутніх молодих студент¬ських років. І хоч живемо ми в різних областях, дружні відносини і надалі підтримуємо. Вдячний Віктору і за посильну допомогу, надавати яку він ніколи не відмовлявся.

Як кажуть, добрий товариш — це старий товариш!

Петро БОГДАН, адвокат, однокурсник

Звання, нагороди[ред. | ред. код]

  • Заслужений юрист України (2000)[14][15][16]
  • Орден «Різдво Христове 2000» II ст. (2000)
  • Орден Святого Володимира (2006)
  • Почесна відзнака Вищої ради юстиції (2008)[17]
  • Почесна подяка Волинського національного університету ім. Лесі Українки (2008)
  • Орден «За заслуги» III ст. (2009)[18]
  • Юрист року Волині (1997, 1998)
  • Людина року Волинського краю (2000)
  • Професіонал року Волинського краю (2001)[19]
  • Почесна грамота Верховного суду України (2006).
  • Орден Святого Миколая (2011)
  • Ювілейний знак «Господарським судам України 20 років» (2011)

Бібліографія[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

  • Кравчук В., Копилова Т. Від арбітражу – до господарського суду: Історичний нарис. — Науково-популярне видання. — Луцьк : Надстир'я, 2009. — 208 с. — ISBN 978-966-517-670-1.
  • Кравчук В. О. Висоти та злети юриста Віктора Кравчука: спогади, публіцистика. — Луцьк : ПДВ «Твердиня», 2016. — 228 с. — ISBN 978-617-517-213-9.


Книги Віктора Кравчука

Виступи в пресі[ред. | ред. код]

  • Смертна кара чи довічне увязнення? Газ. «Волинь», 14 лютого 1998 р., с. 7.
  • У господарському суді домінують справи майнового характеру. Газ. «Луцький замок», 11 серпня 2005 р.
  • На захист інтересів підприємців. Газ. «Волинь», 15 грудня 2007 р., с. 9.
  • «Нашому колективу вдається розв’язувати навіть «гордієві вузли» (інтерв'ю І. Луківу). Газ. «Правосуддя України» 26 вересня – 02 жовтня 2008 р.
  • Господарський суд Волинської області — ефективний та надійний спосіб вирішення спорів в економічній сфері. Газ. «Волинська газета», 22 січня, 2009 р.
  • «Черги „посіяти“ в моєму кабінеті немає». Газ. «Волинські новини», 4 серпня 2009 р. Інтерв'ю Оксани Лукашук.
  • Свої «зваричі» є у кожній структурі (інтерв'ю Оксані Лукашук). Газ. «Правосуддя України».
  • Знати, служити і захищати (інтерв'ю). Газ. «Волинська газета», 9 жовтня 2009 р., с. 1, 13.
  • Захищаємо економічні інтереси громадян (інтерв'ю О. Нагорному). Газ. «Волинь», 12 грудня 2009 р., с.3.
  • Багаторічна битва за гуртожитки. Газ. «Волинь», 3 лютого 2011 р., с. 6. (співавтор В. Калитенко).
  • Ровесник держави (інтерв'ю Г. Миколайчуку). Газ. «Діалог» 2 червня 2011 р.
  • Шлях до незалежного правосуддя (з історії Господарського суду Волинської області) (інтерв'ю В. Приходько). Газ. «Діалог», 27 лютого 2014 р.

Про Віктора КРАВЧУКА[ред. | ред. код]

  • Бущик П. (упорядник). «Любешівщина». Історично — краєзнавчий нарис., ВОРВП «Надстир'я», Луцьк,1996. ISBN 966-517-075-9.
  • Кравчук П. А. Рекорди Волині 1998. – Любешів: Ерудит, 1999. – 206 с. ISBN 966-95453-0-7. Суди, с. 35.
  • Визнання: Віктор Кравчук — заслужений юрист України. Газ. «Волинь», 7 жовтня 2000 р., с. 1.
  • Віктор Кравчук — заслужений юрист. Газ. «Віче», 19 жовтня 2000 р., с. 3.
  • Бишевич П. К., Журавлюк І. С., Клубук П. А. Любешівщина: з глибин століть — у майбуття. Історико-краєзнавчий нарис. 2004. «Надстир'я», Луцьк. Коротко — про відомих (с. 199). ISBN 966-517-468-1.
  • Світліковський М. Віктор Кравчук: «Від судді залежить багато, але не все…». Газ. «Луцький замок, 6 жовтня 2005 р.
  • Терпелюк О. Голова Господарського суду Волинської області Віктор Кравчук: закон і право знати,служити і захищати!. Газ. "Волинська газета", 9 жовтня 2008 р., с. 1, 13.
  • Вакульчук Р. Господарський суд Волинської області - ефективний та надійний спосіб вирішення спорів в економічній сфері. Газ. "Волинська газета", 22 січня 2009 р., с. 1, 2.
  • Герасимик М. Не професія, а стан душі. Газ. «Діалог», 16 вересня 2010 р.
  • Герасимик М. Згадати є про що. Інтерв'ю з головою Господарського суду Волинської області В. О. Кравчуком з нагоди його 60-річчя. Газ. «Діалог», 21 липня 2011 р., с. 6.
  • Нагорний О. Як суддям заслужити повагу. Газ. Волинь, 5 травня 2012 р., с. 4.
  • Локачук О. Стригти усіх під одну гребінку не треба. Газ. «Діалог», 20 березня 2014 р.
  • Він був взірцем високого професіоналізму. Газ. "Волинь-нова", 11 лютого 2017 р., с. 8.

Ресурси Інтернет[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Постанова Верховної Ради України «Про обрання суддів» 30 листопада 2006 року, № 405-V
  2. Державні нагороди України. Кавалери та лауреати. — Довідково-енциклопедичне видання. — Київ : Інститут біографічних досліджень, 2008. — С. 581. — ISBN 978-966-8178-24-5.
  3. Господарські суди України. — Історичний нарис, портрети, події. — Київ : Видавничий дім «Ін Юре», 2006. — С. 273–277. — ISBN 966-313-314-7.
  4. Болгов В. та ін. Новітня історія України. Волинь. — Науково-популярне видання. — Київ : Інститут біографічних досліджень, 2006. — С. 121. — ISBN 966-8178-07-6.
  5. Кравчук П. А. Рекорди Волині 1998. – Любешів: Ерудит, 1999. – 206 с. ISBN 966-95453-0-7.
  6. Літопис випускників Львівського національного університету імені Івана Франка. — Київ : Видавничий центр «Логос Україна», 2010. — С. 119. — ISBN 978-966-1581-09-7.
  7. Олег Локачук. Стригти усіх під одну гребінку не треба. Газ. «Діалог», 20 березня 2014 р.
  8. Із книги «Висоти та злети юриста Віктора Кравчука», 2016. Стор. 19-22.
  9. Із книги «Висоти та злети юриста Віктора Кравчука», 2016. Стор. 13-14.
  10. Із книги «Висоти та злети юриста Віктора Кравчука», 2016. Стор. 15-16.
  11. Із книги «Висоти та злети юриста Віктора Кравчука», 2016. Стор. 23-25.
  12. Із книги «Висоти та злети юриста Віктора Кравчука», 2016. Стор. 26-28.
  13. Із книги «Висоти та злети юриста Віктора Кравчука», 2016. Стор. 47-50.
  14. Президент України; Указ від 04.10.2000 № 1110/2000
  15. Визнання: Віктор Кравчук — заслужений юрист України. Газ. «Волинь», 7 жовтня 2000 р., с. 1.
  16. Віктор Кравчук — заслужений юрист україни. Газета «Віче», 19 жовтня 2000 р., с. 3.
  17. Вища рада юстиції; 11 листопада 2008 року
  18. Президент України; Указ від 15.12.2009 № 1053/2009
  19. Лауреати Першої обласної незалежної премії за вищі професійні та громадські досягнення «Крило натхнення». Газета «Віче», 22 березня 2001 р., с. 7.