Кравчук Леонід Макарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Леонід Макарович Кравчук
Леонід Макарович Кравчук

Час на посаді:
5 грудня 1991 — 19 липня 1994
Прем'єр-міністр   Вітольд Фокін
Валентин Симоненко (в. о.)
Леонід Кучма
Юхим Звягільський (в. о.)
Попередник Микола Плав'юк як останній Президент УНР в екзилі
Наступник Леонід Кучма

Час на посаді:
23 липня 1990 — 5 грудня 1991
Президент Михайло Горбачов
Попередник Володимир Івашко
Наступник Іван Плющ

Народився 10 січня 1934(1934-01-10) (83 роки)
Великий Житин,
Волинське воєводство,
Польща Польська республіка
Політична партія Комуністична партія Радянського Союзу (19581991)
Безпартійний (19911998)
Соціал-демократична партія України (об'єднана) (19982009)
Дружина Антоніна Михайлівна Кравчук, доцент економічного факультету КНУ ім. Т. Г. Шевченка
Діти Олександр
Релігія УПЦ КП
Особистий підпис Leonid Kravchuk Signature 1991.png
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Свободи Орден князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
1-го скликання
КПУ 15 травня 1990 5 грудня 1991
2-го скликання
безпартійний 18 жовтня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
СДПУ (о) 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
СДПУ (о) 14 травня 2002 25 травня 2006

Леоні́д Мака́рович Кравчу́к (нар. 10 січня 1934, село Великий Житин, Волинське воєводство, Польська республіка, нині Рівненська область) — перший Президент України після здобуття нею незалежності (19911994), Голова Верховної Ради України у 19901991 роках, Народний депутат України у 19901991 та 19942006 роках, Герой України (2001).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 10 січня 1934 року у родині селянина, в селі Великий Житин що з 1939 року входило до складу Рівненської області, Волинського воєводства Польщі (тепер Рівненська область України). Макар Кравчук в 1930-ті роки служив у польській кавалерії, пізніше він та мати Кравчука (Юхимія Іванівна, дівоче прізвище Мельничук) працювали у польських осадників, під час Другої світової війни батько Леоніда Кравчука загинув на фронті (у 1944 році) і був похований у братській могилі в Білорусі. Виховувався вітчимом і матір'ю, яка померла в 1980 році від інсульту в рідному селі Житин, і там похована. Спочатку здобував освіту за спеціальністю «Бухгалтерський облік» в Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (теперішній Рівненський кооператиний економіко-правовий коледж) в період з 1951 по 1953. Згодом закінчив Київський державний університет, отримав спеціальність викладача суспільних наук (1958) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Кандидат економічних наук.

Наукова та політична діяльність до проголошення незалежності України[ред.ред. код]

Член КПРС з 1958 року.

У 19581960 рр. викладав політекономію у Чернівецькому фінансовому технікумі.

У 19601967 рр. — консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу пропаганди і агітації Чернівецького обласного комітету КПУ.

У 19671970 рр. — аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС.

У 19701980 рр. — завідувач сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, а з 1980 рр. — завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ. У червні 1982 завідувач відділом пропаганди і агітації Л. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, в якій виклав заходи по протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України, і пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення «уніатсько-націоналістичних символів», виявити «проуніатські настроєних осіб», провести інші організаційні та ідеологічні заходи.

У 19811991 рр. — член ЦК КПУ.

У 19881990 рр. — завідувач ідеологічного відділу, з жовтня 1989 р. — секретар ЦК КПУ, у 1990 р. — другий секретар ЦК КПУ. У 19891990 рр. — кандидат у члени Політбюро, у 19901991 рр. — член Політбюро ЦК КПУ.

У 1989 році відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.

Народний депутат України Х—XIV (в тому числі І—IV) скликань. У 19901991 рр. — Голова Верховної Ради України.

Політична діяльність після проголошення незалежності України[ред.ред. код]

Київ, 2009. Палац «Україна».

У серпні 1991 року Кравчук залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Кравчук переміг уже в першому турі, отримавши понад 60% голосів. Основний опонент від демократичних сил В'ячеслав Чорновіл зібрав 23,27 % голосів.

У 19911994 рр. — Президент України.

3 вересня 1993 року підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України ЧФ та ядерної зброї. Після того погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.

У 14 січні 1994 р. у Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 р. Лісабонському протоколу (СНО-1), яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України, самочинно прийняв рішення підписати «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996 р.), причому без будь-яких конкретних гарантій безпеки та документально зафіксованих фінансових компенсацій[1].

Обраний народним депутатом у 1994 р. — на довиборах у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. У 1998 році, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.

З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 20022006 році очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.
З 1999 року — співголова Всеукраїнського об'єднання демократичних сил «Злагода».
У 2006 році очолив список опозиційного блоку «Не так». Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар'єр.

У листопаді 2004 позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції».

На честь Кравчука названа тачка-кравчучка.

Почесний Президент Міжнародного громадського об'єднання «Рівненське земляцтво».[2]

Почесний Голова Всеукраїнського фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське народне посольство»1994 р.).

25 лютого 2009 року Леонід Кравчук закликав президента Віктора Ющенка подати у відставку.[3]

3 2011 року — Почесний Президент Фонду «Перспективна Україна».

У січні 2016 року запропонував надати Криму державну автономію у складі України[4], а Донбасу — «особливий статус»[5].

Державні нагороди[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

  • Палкин Ю. И. Краткий экономический словарь пятилетки эффективности и качества [Текст] / Ю. И. Палкин, М. С. Черненко, Л. М. Кравчук, П. С. Ещенко. — К. : Политиздат Украины, 1978. — 264 с.
  • Союз нерушимый [Текст] : справочник / [А. И. Акбаров, З. Г. Ахвеледиани, А. Г. Бабаев,… Л. М. Кравчук,…] ; сост. А. А. Гришкевич ; под общ. ред. М. А. Морозова. — М. : Политиздат, 1982. — 304 с.
  • Ещенко П. С. Экономический словарь одинадцатой пятилетки [Текст] / П. С. Ещенко, Л. М. Кравчук, Ю. И. Палкин, М. С. Черненко. — К. : Политиздат Украины, 1982. — 300 с.
  • Ещенко П. С. Новый хозяйственный механизм [Текст] : справочник / П. С. Ещенко, Л. М. Кравчук, Ю. И. Палкин. — К. : Политиздат Украины, 1989. — 254 с. — ISBN 5-319-00633-0.
  • Василенко В. К. Идеологическая работа: опыт перестройки [Текст] : на материале парторганизации республики / В. К. Василенко, Л. М. Кравчук, А. А. Спирин и др. — К. : Политиздат Украины, 1989. — 252 с. — ISBN 5-319-00579-2.

Примітки[ред.ред. код]

  1. 10 міфів про ядерне роззброєння України / Юрій Костенко // Радіо Свобода : сайт. — 2014. — 10 січня.
  2. Біографії правління МГО «Рівненського земляцтва» // Офіційний сайт МГО «Рівненське земляцтво»
  3. Кравчук закликав Ющенка піти у відставку // Українська правда. — 2015. — 14 жовтня.
  4. Кравчук радить запропонувати Криму державну автономію в Україні
  5. Не треба боятися особливого статусу Донбасу — Кравчук
  6. Указ Президента України № 701/2001 від 21 серпня 2001 року «Про присвоєння звання Герой України»
  7. Указ Президента України № 2/2014 від 10 січня 2014 року «Про нагородження Л.Кравчука орденом Свободи»
  8. Указ Президента України № 4/2007 від 9 січня 2007 року «Про нагородження Л. Кравчука орденом князя Ярослава Мудрого»
  9. Указ Президента України № 11/2004 від 10 січня 2004 року «Про нагородження Л. Кравчука орденом князя Ярослава Мудрого»
  10. Указ Президента України № 6/99 від 10 січня 1999 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Орден князя Ярослава Мудрого“»
  11. Указ Президента України № 731/96 від 21 серпня 1996 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Орден князя Ярослава Мудрого“»
  12. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "25 років незалежності України"»
  13. Леонід Макарович Кравчук // Офіційне інтернет-представництво Президента України

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник: Президент України


1991-1994

Наступник:
Посада заснована Леонід Кучма
Попередник: Голови Верховної Ради України


1990-1991

Наступник:
Володимир Івашко Іван Плющ