Кравчук Леонід Макарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонід Макарович Кравчук
Леонід Макарович Кравчук
Flag of the President of Ukraine.svg 1-й Президент України
5 грудня 1991 — 19 липня 1994
Прем'єр-міністр Вітольд Фокін
Валентин Симоненко (в. о.)
Леонід Кучма
Юхим Звягільський (в. о.)
Попередник перший на посаді; Микола Плав'юк як останній Президент УНР у вигнанні
Наступник Леонід Кучма
Україна 1-й Голова Верховної Ради України,
Українська РСР останній Голова Верховної Ради УРСР
23 липня 1990 — 5 грудня 1991
Попередник Володимир Івашко як Голова Верховної Ради УРСР
Наступник Іван Плющ як Голова Верховної Ради України
Народився 10 січня 1934(1934-01-10)[1][2][…]
Великий Житин, гміна Кустин, Ровенський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка
Помер 10 травня 2022(2022-05-10)[4] (88 років)
Мюнхен, Німеччина[5]
Похований Байкове кладовище
Відомий як політик, депутат, перший президент України
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Національність українець
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка (1958) і Академія суспільних наук при ЦК КПРС[d] (1970)
Політична партія Комуністична партія Радянського Союзу (19581991)
Безпартійний (19911998)
Соціал-демократична партія України (об'єднана) (19982009)
У шлюбі з Антоніна Михайлівна Кравчук, доцент економічного факультету КНУ ім. Т. Г. Шевченка
Діти Олександр
Релігія УПЦ КП
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Свободи
Орден Князя Ярослава Мудрого І ступеня
Орден князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Орден Жовтневої РеволюціїОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного Прапора
Підпис Leonid Kravchuk Signature 1991.png
leonid-kravchuk.com.ua
Україна Народний депутат України
1-го скликання
КПУ 15 травня 1990 5 грудня 1991
2-го скликання
безпартійний 18 жовтня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
СДПУ (о) 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
СДПУ (о) 14 травня 2002 25 травня 2006

Леоні́д Мака́рович Кравчу́к (10 січня 1934, село Великий Житин, Волинське воєводство, Польська Республіка, нині Рівненська область, Україна — 10 травня 2022[6], Мюнхен, Німеччина[7][8]) — український політик, державний діяч, перший Президент України після відновлення нею незалежності (1991—1994), Голова Верховної Ради України та останній Голова Верховної Ради УРСР (1990—1991). Депутат Верховної ради УРСР 10—11-го скликань. Народний депутат України (1990—1991 та 1994—2006). Голова громадської організації "Українська Рада Миру". Герой України (2001), кавалер ордена Свободи (2014), повний кавалер ордена князя Ярослава Мудрого. Кандидат економічних наук. Лауреат премії «Celebrity Awards 2020» в номінації «Людина року».[9]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 10 січня 1934 року в родині селянина в селі Великий Житин Волинського воєводства (тепер Рівненська область України). Батько, Макар Олексійович Кравчук, у 1930-ті роки служив у польській кавалерії, пізніше він та мати Кравчука (Юхимія Іванівна, дівоче прізвище Мельничук) працювали у польських осадників. Під час Другої світової війни батько Леоніда Кравчука загинув на фронті в 1944 році й був похований у братській могилі в Білорусі. Хлопця виховували вітчим з матір'ю, яка померла в 1980 від інсульту в рідному селі Житин і там похована.

Спочатку здобував освіту за спеціальністю «Бухгалтерський облік» у Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (тепер Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж) у період з 1950 по 1953 рік. Згодом закінчив Київський державний університет (отримав спеціальність викладача суспільних наук, 1958) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Кандидат економічних наук.

Наукова та політична діяльність (до 1991)[ред. | ред. код]

Член КПРС з 1958 року.

У 1958—1960 роках викладав політекономію у Чернівецькому фінансовому технікумі. У 1960—1967 роках — консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу пропаганди і агітації Чернівецького обласного комітету КПУ.

У 1967—1970 роках — аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС (Москва).

У 1970—1980 роках — завідувач сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, а з 1980 до 1988 року — завідувач відділу агітації та пропаганди ЦК КПУ.

У червні 1982 року завідувач відділу пропаганди і агітації Л. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, у якій виклав заходи з протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України, і пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення «уніатсько-націоналістичних символів», виявити «проуніатськи настроєних осіб», провести інші організаційні та ідеологічні заходи.

У 1981—1991 роках — член ЦК КПУ. У 1988—1990 роках — завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ, з 18 жовтня 1989 до 19 червня 1990 року — секретар ЦК КПУ, 23 червня — 28 вересня 1990 року — другий секретар ЦК КПУ. У жовтні 1989 — червні 1990 — кандидат у члени Політбюро, у червні 1990 — серпні 1991 — член Політбюро ЦК КПУ.

У 1989 році відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.

Народний депутат України Х—XI скликань.

У липні 1990 — листопаді 1991 року — Голова Верховної ради України.

Президент України[ред. | ред. код]

Київ, 2009. Палац «Україна»

У серпні 1991 року залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Кравчук переміг уже в першому турі, отримавши понад 60 % голосів. Основний опонент від демократичних сил В'ячеслав Чорновіл зібрав 23,27 % голосів.

З 5 грудня 1991 року по 19 липня 1994 року — Президент України.

8 грудня 1991 року від імені України підписав Біловезьку угоду разом з першим президентом Росії Борисом Єльциним та головою Верховної ради Білорусі Станіславом Шушкевичем про припинення існування СРСР.

3 вересня 1993 року підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України ЧФ та ядерної зброї. Після того погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.

14 січня 1994 року в Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 Лісабонському протоколу (СНО-1), яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України, самочинно прийняв рішення підписати «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996 року), причому без будь-яких конкретних гарантій безпеки та документально зафіксованих фінансових компенсацій[10].

У вересні 1993 року взяв участь у державних скорботних заходах до 60-х роковин Голодомору. У виступі на Міжнародній науковій конференції «Голодомор 1932-33 років в Україні: причини і наслідки» зазначив: «…сьогодні ми схиляємо голову перед однією з найстрахітливіших і найсумніших дат не тільки в нашій, а й у світовій історії — 60-ми роковинами Голодомору 1932-33 рр., який знекровив і спустошив нашу землю, забрав мільйони і мільйони життів її безневинних дітей… І щоб зламати устремління народу до кращого майбуття, тодішнє політичне керівництво Союзу розробило й здійснило найжахливішу і найжорстокішу людиноненависницьку акцію в історії сучасної Європи — штучний голод 1932-33 рр. в Україні, який забрав близько 8-ми мільйонів (за іншими даними — близько 11 млн) життів»[11].

Період президенства Леоніда Кравчука запам'ятався економічною кризою на початку незалежність України, політичною нестабільністю та шахтарським страйком в 1993. З ішого боку під час президенства Крачука було запроваджено Національний Герб, прапор та Гімн України, принято перші 400 законодавчих актів, сформування Зброяних сил України, підписання Біловезької угоди про припинення існування СРСР та Гельсінського заключного акту про інтерграцію України в Європу та визнання незалежності України 171 країною.

На честь Кравчука названо тачку-кравчучку.

Наукова та політична діяльність (після 1994)[ред. | ред. код]

Обраний народним депутатом у 1994-му — на довиборах у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. У 1998-му, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.

З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002—2006 роках очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.

З 1999 по 2004 рік — почесний доктор НаУКМА.

З 1999 року — співголова Всеукраїнського об'єднання демократичних сил «Злагода».

25 листопада 2004 року Рішенням Вченої ради позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції».

У 2006 році очолив список опозиційного блоку «Не так» разом з Віктором Медвечуком, Юрієм Бойком та Нестором Шуфричем. Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар'єр (1,1 %). Після перемоги Ющенка, пішов з блоку.

У 2009 році вийшов з партії СДПУ(о). Почесний Президент Міжнародного громадського об'єднання «Рівненське земляцтво»[12]. Почесний голова фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське народне посольство» (з 1994).

25 лютого 2009 року закликав президента Ющенка подати у відставку.[13]

3 2011 року — почесний президент Фонду «Перспективна Україна»[14].

29 серпня 2011 року Рішенням Вченої ради Київського університету ім. Грінченка (протокол № 10) надано звання почесного професора «за багаторічну плідну громадську, політичну діяльність, подвижницьку працю, визначний особистий внесок у становлення і розбудову суверенної демократичної Української держави, національної освіти та науки»[15].

У січні 2016 року запропонував надати Криму державну автономію у складі України[16], а Донбасу — «особливий статус»[17].

У липні 2020 року на громадських засадах став головою української делегації в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на сході України. Відповідне розпорядження № 424 / 2020 рп від 30 липня опубліковано на сайті глави держави[18].

Останні роки[ред. | ред. код]

29 червня 2021 року переніс операцію на серці, згодом потрапив до реанімації, був підключений до апарату ШВЛ. Реабілітацію проходив у Munich university clinic у Мюнхені (Німеччина)[19], де і проживав останні роки свого життя. Помер 10 травня 2022 року в Мюнхені о 17:00 за київським часом на 89-му році життя після тривалої хвороби, всього на тиждень переживши іншого підписанта Біловезьких угод - Станіслава Шушкевича[20]. Через війну доправити тіло першого президента з Мюнхена в Україну літаком було неможливо, тому родина була змушена організувати перевезення наземним транспортом, у тому числі й залізницею[21].

Поховання[ред. | ред. код]

Прощання пройшло у вівторок 17 травня в Українському домі в Києві[22]. Попрощатися з першим президентом України прийшов шостий президент Володимир Зеленський[23][24], перша леді Олена Зеленська[23][24], другий президент Леонід Кучма[23], третій президент Віктор Ющенко[23], п'ятий президент Петро Порошенко[23], прем'єр-міністр Денис Шмигаль[25], Голова Верховної ради України Руслан Стефанчук[25], міністр оборони Олексій Резніков[25], мер Києва Віталій Кличко[25], міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко[25], Ігор та Григорій Суркіси [25], колишній міністр оборони Олександр Кузьмук[25], колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко[25], радник голови МВС Антон Геращенко[25], колишній спікер Верховної Ради Олександр Мороз[25], політик Іван Заєць, народний депутат Мустафа Джемілєв, дружина Кравчука Антоніна. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 42а).

Ушанування Пам'яті[ред. | ред. код]

  • У його рідному селі Великий Житин є Таблиця, на якій написано: «Великий Житин: Батьківщина першого президента України».
  • 11 травня 2022 року президент Зеленський видав указ про вшанування пам'яті Кравчука, доручивши заснувати премію Кравчука[26].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Звання Герой України з врученням ордена Держави (21 серпня 2001) — за визначний особистий внесок у становлення і розбудову незалежної Української держави, багаторічну активну політичну та громадську діяльність[27]
  • Орден Свободи (10 січня 2014) — за визначний особистий внесок у розбудову Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність[28]
  • Орден князя Ярослава Мудрого I ст. (16 липня 2020) — за значний особистий внесок у справу державотворення, побудову незалежності Української держави, активну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 30-річчя проголошення Декларації про державний суверенітет України[29]
  • Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (9 січня 2007) — за визначну державну і політичну діяльність в ім'я побудови незалежної України, вагомий внесок у становлення та розвиток українського громадянського суспільства[30]
  • Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (10 січня 2004) — за визначні особисті заслуги у становленні та розвитку незалежної Української держави, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 70-річчя від дня народження[31]
  • Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (10 січня 1999) — за видатні особисті заслуги перед Українською державою в галузі державного будівництва, багаторічну громадську діяльність[32]
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (21 серпня 1996) — за значний особистий внесок у становлення і розбудову суверенної демократичної Української держави та з нагоди п'ятої річниці незалежності України[33]
  • Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння українському народу[34]
  • Орден Жовтневої Революції, два ордени Трудового червоного прапора (СРСР)[35]
  • Медаль «На славу Чернівців»
  • Лауреат премії «Celebrity Awards 2020» в номінації «Людина року».[9]

Твори[ред. | ред. код]

  • Палкин Ю. И. Краткий экономический словарь пятилетки эффективности и качества [Текст] / Ю. И. Палкин, М. С. Черненко, Л. М. Кравчук, П. С. Ещенко. — К. : Политиздат Украины, 1978. — 264 с.
  • Союз нерушимый [Текст] : справочник / [А. И. Акбаров, З. Г. Ахвеледиани, А. Г. Бабаев,… Л. М. Кравчук,…] ; сост. А. А. Гришкевич ; под общ. ред. М. А. Морозова. — М. : Политиздат, 1982. — 304 с.
  • Ещенко П. С. Экономический словарь одинадцатой пятилетки [Текст] / П. С. Ещенко, Л. М. Кравчук, Ю. И. Палкин, М. С. Черненко. — К. : Политиздат Украины, 1982. — 300 с.
  • Ещенко П. С. Новый хозяйственный механизм [Текст] : справочник / П. С. Ещенко, Л. М. Кравчук, Ю. И. Палкин. — К. : Политиздат Украины, 1989. — 254 с. — ISBN 5-319-00633-0.
  • Василенко В. К. Идеологическая работа: опыт перестройки [Текст] : на материале парторганизации республики / В. К. Василенко, Л. М. Кравчук, А. А. Спирин и др. — К. : Политиздат Украины, 1989. — 252 с. — ISBN 5-319-00579-2.
  • Кравчук Л. М.:Одна Україна, єдиний народ.(Політичні роздуми над записами в щоденнику).:Фоліо.2010 р., укр.,542 с.(кольорові вклейки), 130×210 мм, тв. пал., 1500 екз., ISBN 978-966-03-5317-6.[36]
  • Кравчук Л. М.: Перший про владу. 2018.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. SNAC — 2010.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
  4. Leonid Kravchuk Died. First President Of Ukraine Passed Away At Age Of 89
  5. https://glavcom.ua/country/politics/pohoron-kravchuka-priznacheniy-lishe-na-vivtorok-stala-vidoma-prichina-845115.html
  6. Помер перший Президент України Леонід Кравчук.... Новий канал. 10 травня 2022. Архів оригіналу за 10 травня 2022. Процитовано 10 травня 2022. 
  7. Похорон Кравчука призначений лише на вівторок. Стала відома причина. glavcom.ua (укр.). Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  8. "Я сам візьму зброю!" Кучма та Порошенко згадали першого президента Кравчука. LIGA. 11 травня 2022. Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  9. а б Ольга Сумская актриса года, а Александр Жеребко молодой деятель искусств — премия «Celebrity Awards 2020». Hronika (рос.). 21 вересня 2020. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 24 вересня 2020. 
  10. Костенко, Юрій (10 січня 2014). 10 міфів про ядерне роззброєння України. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 26 серпня 2016. Процитовано 10 січня 2014. 
  11. Архівована копія. Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020. 
  12. Біографії правління. Офіційний сайт МГО «Рівненське земляцтво». Архів оригіналу за 12 серпня 2014. 
  13. Кравчук закликав Ющенка піти у відставку [Архівовано 9 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Українська правда. — 2015. — 14 жовтня.
  14. Головна сторінка. Фонд «Перспективна Україна». Архів оригіналу за 9 лютого 2019. 
  15. Кравчук Леонід Макарович [Архівовано 25 листопада 2021 у Wayback Machine.] Почесний професор Київського Університету ім. Бориса Гринченка
  16. Кравчук радить запропонувати Криму державну автономію в Україні. Українська правда. 8 січня 2016. Архів оригіналу за 10 січня 2016. Процитовано 8 січня 2016. 
  17. Не треба боятися особливого статусу Донбасу — Кравчук. КорреспонденТ. Архів оригіналу за 9 січня 2016. Процитовано 9 січня 2016. 
  18. Розпорядження Президента України № 424/2020-рп. Офіційне інтернет-представництво Президента України. 30 липня 2020. Архів оригіналу за 3 листопада 2021. Процитовано 25 листопада 2021. 
  19. Кравчука перевезли у реанімацію мюнхенської клініки. Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 13 травня 2022. 
  20. Красінський, Владислав (10 травня 2022). Помер Леонід Кравчук. РБК-Україна. Архів оригіналу за 10 травня 2022. Процитовано 10 травня 2022. 
  21. Похорон Кравчука призначений лише на вівторок. Стала відома причина. Архів оригіналу за 12 травня 2022. Процитовано 12 травня 2022. 
  22. Сарахман Е., Рощіна О. У Києві прощаються з Леонідом Кравчуком [Архівовано 17 травня 2022 у Wayback Machine.] // «Українська правда», 17 травня 2022
  23. а б в г д Зеленський та троє експрезидентів попрощалися з Леонідом Кравчуком. ТСН.ua (укр.). 17 травня 2022. Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 18 травня 2022. 
  24. а б Зеленський із дружиною прибули на церемонію прощання з Кравчуком — відео. nv.ua (укр.). Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 18 травня 2022. 
  25. а б в г д е ж и к л У Києві поховали Кравчука: як проходила церемонія прощання та хто прийшов віддати шану першому президенту. ТСН.ua (укр.). 17 травня 2022. Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 18 травня 2022. 
  26. Гурковська, Наталія (11 травня 2022). Зеленський доручив заснувати премію Кравчука. РБК-Україна. Архів оригіналу за 11 травня 2022. Процитовано 11 травня 2022. 
  27. Указ Президента України від 21 серпня 2001 року № 701/2001 «Про присвоєння звання Герой України»
  28. Указ Президента України від 10 січня 2014 року № 2/2014 «Про нагородження Л. Кравчука орденом Свободи»
  29. Указ Президента України від 16 липня 2020 року № 277/2020 «Про відзначення державними нагородами України»
  30. Указ Президента України від 9 січня 2007 року № 4/2007 «Про нагородження Л. Кравчука орденом князя Ярослава Мудрого»
  31. Указ Президента України від 10 січня 2004 року № 11/2004 «Про нагородження Л. Кравчука орденом князя Ярослава Мудрого»
  32. Указ Президента України від 10 січня 1999 року № 6/99 «Про нагородження відзнакою Президента України "Орден князя Ярослава Мудрого"»
  33. Указ Президента України від 21 серпня 1996 року № 731/96 «Про нагородження відзнакою Президента України "Орден князя Ярослава Мудрого"»
  34. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "25 років незалежності України"»
  35. Леонід Макарович Кравчук. Офіційне інтернет-представництво Президента України. Архів оригіналу за 25 грудня 2010. Процитовано 21 квітня 2011. 
  36. Купити книгу Одна Україна, єдиний народ… (Укр.). Архів оригіналу за 23 квітня 2019. Процитовано 23.4.19.. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Хто є хто в Україні : довідник. — К. І. С.

Література[ред. | ред. код]

  • Л. В. Губерський. Кравчук Леонід Макарович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Ю. Шаповал, М. Михальченко. Кравчук Леонід Макарович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.371 ISBN 978-966-611-818-2

ЗМІ про Кравчука[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник: Президент України


19911994

Наступник:
Посада заснована Леонід Кучма
Попередник: Голови Верховної Ради України


19901991

Наступник:
Володимир Івашко Іван Плющ