Крайчий великий литовський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Крайчий великий литовський (пол. Krajczy wielki litewski, лат. incisor Lithuaniae) — уряд дворський Великого князівства Литовського Речі Посполитої.

Історія[ред. | ред. код]

Посада крайчого з'явилися у Литві з XV століття. Першим відомим був Федько Хомич, крайчий Свидригайла 1446 року. Однак тільки наприкінці правління Казимира IV Ягеллончика формується постійний склад крайчих Великого князівства Литовського на взірець коронних. Уряд крайчого великого литовського був створений 1569 року як відповідник урядові Корони крайчого великого коронного.

Обов'язки[ред. | ред. код]

Після підготовки столу стольником, до завдань крайчого входили нарізка і куштування страв під час прийомів великого князя, подавання цих страв чашнику, котрий ставив їх на стіл. Іноді перевірку їжі виконував стольник великий литовський.

Пізніше функції крайчого стали номінальними, починаючи з XVII століття цей уряд став дигнітарським. В ієрархії урядів ця посада займала досить високе місце. Зазвичай, крайчими призначалися молоді представники магнатських родів, для яких цей уряд був першою сходинкою в кар'єрі.

Деякі відомі крайчі великі литовські[ред. | ред. код]

Крайчі ВКЛ[ред. | ред. код]

Крайчі великі литовські[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Wolff J. Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885.
  • Zygmunt Gloger Encyklopedja staropolska ilustrowana (tom ІII — Krajczy). Warszawa: Druk P. Laskauer, W. Babicki, 1902.
  • Żychliński T. Złota księga szlachty polskiej. T. 1—31. — Poznań, 1879—1908.
  • Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Менск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — 788 с.: іл. ISBN 985-11-0378-0.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Старченко Н. П. КРАЙЧИЙ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон — Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2008. — 568 с.: іл.. — Режим доступу: [1] (останній перегляд: 08.08.2019)