Краніхфельд Віктор
| Краніхфельд Віктор Павлович | |
|---|---|
| Народився |
1861 Пинськ |
| Помер |
26 лютого 1922 Петроград ·водянка |
| Громадянство |
 Російська імперія |
| Національність | німець |
| Військове звання | підпоручик |
| Партія | соціалісти-революціонери |
| Рід | Краніхфельди |
| Батько | Павло Іванович |
| У шлюбі з | Евеліна Улановська |
| Діти | Лідія |
Віктор Павлович Краніхфельд (1861 Пинськ — 26 лютого1922 Петроград) — російський революціонер, народоволець, есер.
Дворянин. Син пинського мирового судді, колезького асесора Павла Івановича (Іогановича) Краніхфельда. Брат літературного критика і соціолога Володимира Краніхфельда. Брат Лідії Лядової, дружини революціонера Мартина Лядова (Мандельштам). Дружина Евеліна Людвіговна Улановськая (1860–1915). Донька Лідія Краніхфельд. Помер від водянки.
Біографія[ред. | ред. код]
Закінчив 5 класів Пинського реального училища. В травні 1880 року виключений за політичну неблагонадійність. В 1885 році закінчив Ризьке піхотне училище. Підпоручик 120-го піхотного полку. Організував з офіцерів в Мінську гурток «Народної Волі».
Зіслання[ред. | ред. код]
В кінці 1885 року арештований. Через рік висланий до Балаганська. У відповідь на розстріл політичних в'язнів в Якутську, 22 березня 1889 група варнаків із Балаганська Іркутської губернії підписали протест до «Російського уряду», який був висланий ними до міністра внутрішніх справ. У винику присудом Іркутського губернського суду 8 січня 1891 разом із Павлом Грабовським, Миколаєм Ожиговим, Евеліною Улановською, Михайлом Ромасем, Софією Новаківською Віктор Краніхфельд був позбавлений усіх прав і висланий на чотирирічну каторгу. Після чого його вислали у найвіддаленіші сибірські місця — село Нюрба 2-ого Бордонського наслеге Мархінського улусу. Сенат замінив термін на пожиттєве заслання. Разом із Евеліною Улановською збудували хату, отримали землю і вели господарку. З ними жив також український поет-лірик Павло Грабовський. Краніхфельд і Улановськая познайомились і контактували з місцевими скопцями. Маніфести 14 листопада 1894 року і 14 травня 1896 року дали можливість Віктору Краніхфельду приписатись спочатку до селян, а після й до міщан Якутська. До того сnрок зfслання був обмежений до чотирнадцяти років. Разом із дружиною потрапив на золоті копальні в Вітімі Іркутської губернії.
Есер[ред. | ред. код]
В травні 1905 року кинув копальні і приїхав з дружиною в Петербург. На власну долю від спадщини вдови Гурко придбав на Аглійському проспекті книгарню. Член партії есеров. Використовував приміщення магазину як явочну квартиру ЦК ПСР і інших соціалістичних партій. Різні організатори взяли за посередництвом ЦК ПСР в книгарні Краніхфельда літератури на кілька тисяч рублів. Гроші за неї не були виплачені власнику і магазин довелось ліквідувати.
В 1907 році арештований за переховування нелегальної літератури (книга Вільгельма Лібкнехта «Павуки і мухи»). Відбув покарання у в'язниці «Хрести» в Санкт-Петербурзі.
В квітні 1917 року разом із Максимом Горьким, Іваном Буніним, Олександром Керенським і Володимиром Короленко підписав заклик про створення Музею борців за свободу.
Літературний персонаж[ред. | ред. код]
Один з героїв роману Миколи Сиротюка «Забіліли сніги».
Література[ред. | ред. код]
- Беларусь: созвездие политических имен — Мн., 2009. — с.96
- Павло Грабовський у документах, спогадах і дослідженнях — К., 1965. — с.403