Красицький Фотій Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Красицький Фотій Степанович
Красицький Фотій Степанович.jpg
Народження 12 (24) серпня 1873
Зелена Діброва, Звенигородський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Смерть 2 червня 1944(1944-06-02) (70 років)
  Київ, Київська область, Українська РСР, СРСР
Поховання
Національність українці
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of Ukraine.svg УНР
Flag of the Ukrainian State.svg Українська Держава
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919-1929).svg Українська РСР
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність художник
Напрямок реалізм

Красицький Фотій Степанович у Вікісховищі?

Фо́тій Степа́нович Краси́цький (12 (24) серпня 1873, Зелена Діброва, Російська імперія — 2 червня 1944(1944-06-02), Київ, Українська РСР, СРСР) — український художник, класик українського малярства і графіки, карикатурист, професор, внучатий небіж Т. Шевченка по лінії його сестри Катерини, член АХЧУ.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 12 (24) серпня 1873(18730824) року в селі Зелена Діброва (тепер Городищенський район, Черкаська область, Україна) в селянській родині Степана Антоновича Красицького, який був сином Красицької Катерини Григорівни — рідної сестри Тараса Шевченка.

Початкову освіту здобув у сільській школі.

18881892 роки — коштом Миколи Лисенка навчався в Київській рисувальній школі Миколи Мурашка (майстерня Миколи Пимоненка).

18921894 роки — продовжував освіту в Одеському художньому училищі (майстерня Киріака Костанді).

18941901 роки — навчався у Вищій художній школі при Імператорській академії мистецтв (Санкт-Петербург) (майстерня Іллі Рєпіна).

1901 року створив одне з перших великих полотен «Гість із Запоріжжя» — конкурсна робота після закінчення Академії, що зарекомендувала Красицького як одного з кращих українських живописців. 1905 року Наукове Товариство імені Тараса Шевченка придбало полотно з виставки і незабаром воно посіло своє місце в постійній експозиції Львівського музею українського мистецтва.

Друкував свої малюнки та політичні карикатури в сатиричному журналі «Шершень» (1906), зокрема виконав обкладинку першого його номера, зобразивши в плакатному стилі символи волі, робітництва, України. Став автором першого українського посібника з малювання «Рисування та малювання» (1929).

З 1903 року постійно працював у Києві: викладав у художньому училищі (19121920) та в Київському художньому інституті (19271939, з перервами). З 1927 року професор. 1929 р. проходив по справі СВУ.

Жив на Андріївському узвозі, потім у 19101944 роках на Пріорці, на теперішній вулиці Брюсова (колишній Мукачевський провулок № 20/16), де 1977 року встановлено меморіальну дошку (бронза; скульптор Оксана Супрун, архітектор Костянтин Сидоров)[1]. Приятелював з багатьма діячами української культури, зокрема з родинами Косачів, Лисенків, Матушевських, Грушевських, Старицькиих, Марією Заньковецькою та ін.

Похований на Куренівському кладовищі, 1963 року прах перенесено на Байкове кладовище (тоді ж на могилі встановлено надгробок)[1].

1961 — на його честь названо в Києві вулицю імени Красицького.

Будинок-музей Ф.Красицького Київ 2016.jpg МД Красицький.jpg Могила Фотія Красицького.jpg
Будинок на вул. Брюсова
Меморіальна таблиця
Могила

Пам'ять[ред. | ред. код]

Повернувшись до Києва після навчання в Петербурзі, Фотій Красицький оселився разом зі своєю юною дружиною Ганною на Андріївському узвозі, 15. Ілюстрації до журналу «Шершень» та інші роботи митця можна побачити в Музеї Однієї Вулиці. Політик та історик Ігор Шаров подарував Канівському музею Тараса Шевченка портрет Кобзаря 1910 року пензля класика українського малярства та графіки Фотія Красицького.

Творчість[ред. | ред. код]

Працював у різних жанрах:

  • портрета — виконав живописні та графічні портрети Михайла Старицького (1893), Лесі Українки (1904), Івана Франка (1907), Миколи Садовського (1912), Олени Пчілки (1927), Амвросія Ждахи (1928), Дмитра Багалія (1929), Олекси Кундзіча (1933), Дмитра Яворницького (1934) та інших; Фотій Красицький писав портрети селян. Відомі його роботи напіветюдного характеру «Баба Олійничиха» (1894) і «Дід Грицько» (1905).
  • тематичної картини — «У найми» (1895), «За обідом», «У хаті шевця» (обидві — 1898), «Якби ви не панич…» (1899), «Біля криниці» (1900), «На пасіці» (1901), «Гість із Запоріжжя» (1901, другий варіант — 1916), «У свято» (1902), «Надвечір» (1905), «Подруги» (1915);
  • пейзажу — «На Чорториї» (1890), «Хутір Хатки на річці Пслі» (1898), «Дорога в село Козацьке» (1899), «Село Кирилівка» (1901), «Село в долині», «Хата в балці», «Похмурий день», «Літній день» (усі — 1902), «Одеса. Ланжерон» (1904), «Ореанда», «Море біля Ай-Петрі», «Кримські гори» (усі — 1906), «У Західній Україні» (1914), «Старовинна садиба в Седневі» (1916) тощо.
  • театральні декорації – захоплення Фотія Красицького українською етнографією яскраво виявилося в його театральних декораціях у грудні 1903 року широко відзначалося 35-річчя видатного українського композитора і давнього доброго друга художника Миколи Лисенка. Оперний театр, який нещодавно перейшов у новий будинок, підготував під керівництвом ювіляра оперу «Різдвяна ніч». Постановку здійснив Михайло Старицький, а декорації виготовили за ескізами Красицького.

Створив низку полотен на шевченківську тематику — портрети Тараса Шевченка (1899, 1905, 1938), «Шевченко в майстерні» (1937), «Шевченко в творчому екстазі», «Шевченко на Чернечій горі», «Шевченко над Дніпром» (усі — 1938), «Смерть Шевченка» (1940) та інші.

Твори зберігаються в Національному художньому музеї.

Родина[ред. | ред. код]

Подружжя Фотія та Ганни Красицьких мало 5 дітей.

а також три доньки:

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Даниленко В. Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції. — К.: Смолоскип, 2011. — 255 с.
  • Шлёнский Д., Браславец А. Музей одной улицы. Путеводитель. — Львов-Киев:  «Центр Европы», 2002. (рос.)
  • Шльонський Д., Браславець О. Андріївський узвіз, його історія та путівник по Музею однієї вулиці. — Львів-Київ : «Центр Європи», 2008, 2009.