Красноград

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Красноград
Герб Краснограда (Small).png Krasnohrad prapor.png
Герб Краснограда Прапор Краснограда
Zemska Executive in Kongrad Panorama.jpg
P.D. Martynovych Kracnohrad Raion Local Museum.JPG
CategoryMonument to pilots fighters in Krasnograd (3).jpg
Zemstvo hospital in Krasnohrad (4).jpg
Bank in Krasnohrad.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Красноградський район
Код КОАТУУ: 6323310100
Засноване 1731 року, як Бєльовська фортеця
Облікова картка Красноград
Статус міста з 1784 року
Населення 20 914 (01.01.2017)[1]
Поштові індекси 63300
Телефонний код +380-5744
Координати 49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д. / 49.37167° пн. ш. 35.45667° сх. д. / 49.37167; 35.45667Координати: 49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д. / 49.37167° пн. ш. 35.45667° сх. д. / 49.37167; 35.45667
Водойма р. Берестова
Назва мешканців красногра́дець, красногра́дка, красногра́дці
День міста 19 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Красноград
До обл./респ. центру
 - залізницею 110 км
 - автошляхами 100 км
Міська влада
Рада Красноградська міська рада
Адреса 63304, Харківська обл., Красноградський р-н, м. Красноград, вул. Бєльовська, 94
Міський голова Кривенко Світлана Миколаївна

Commons-logo.svg Красноград у Вікісховищі

Карта
Красноград. Карта розташування: Україна
Красноград
Красноград
Красноград. Карта розташування: Харківська область
Красноград
Красноград
Самолёт Су-7Б в центре города.jpg

Красногра́д (до 1922 р. — Костянтиногра́д) — місто районного підпорядкування в Україні, центр однойменного району Харківської області.

Географія й основні відомості[ред. | ред. код]

Красноград стоїть на правому березі річки Берестової за 101 км на південний захід від обласного центру — м. Харкова, на протилежному березі річки розкинулось село Наталине, з північного боку місто межує з селом Піщанка. Через місто проходять автомобільна дорога М18 (E105) та залізничні лінії на Дніпро, Харків, Полтаву, Лозову, залізнична станція Красноград.

Місто лежить на вододільному плато, що круто спускається до правобережжя долини р. Берестової. Загальний схил поверхні спостерігається з північного сходу на південний захід у бік річки.

Клімат — помірно континентальний. Середньомісячна температура січня — −7,2 °C, липня — +20,8 °C. Абсолютний максимум — +37 °C, мінімум — −35 °C. Середньорічна кількість опадів — 536 мм.

Площа міста — 1355 га, з них 58 % забудовано. Населення на 1 січня 1992 р. становило 27,6 тис. осіб. Проти 1979 р. воно зменшилося на 17,9 пункта.

Історія[ред. | ред. код]

Бєльовська фортеця[ред. | ред. код]

Бєльовська фортеця заснована, як десята фортеця у складі Української лінії оборонних зміцнень в 1731 році, що проходила на сучасних територіях Харківської та Дніпропетровської області. Українська оборонна лінія була збудована за наказом Імператриці Анни Іоанівни. Бєльовська фортеця стала першою спорудою прийдешнього міста. Фортецю була закладена 11 серпня 1731 року, завершилось будівництво 20 жовтня 1733 року. Свою назву фортеця отримала від ландміліціонерів які прибули її охороняти, а точніше від міста звідки вони прибули Бєльовсь. З часом навколо Бєльовської фортеці розрослось містечко, яке у народі мало назву містечко при Бєльовській фортеці.

Імператорським указом від 14 лютого 1775 року було створено Азовську губернію у складі Катерининської і Бахмутської провінцій із центром у місті-фортеці Бєльовська. Катерининську провінцію було розширено землями Азова і Таганрога, Війська Донського та Дніпровської лінії, Кінбурна із землями між Бугом і Дніпром. Бахмутська провінція складалася з Бахмутського повіту і Слов'яносербії. Проведена ревізія 1775 року чоловічого населення Катерининської провінції у віці від 17 років зареєструвала 64 503 осіб. На запорізьких землях, включених до складу в Азовській губернії, було обліковано 36 574 чоловік: 21 728 чоловіків і 14 846 жінок. Населення проживало в 27 хуторах і 833 зимівниках.

Костянтиноград[ред. | ред. код]

У 1784 року повз містечко при Бєльовській фортеці проїздила Імператриця Катерина Велика за легендою вона зупинилась у місті та саме в цей час дізнається про народження свого онука Костянтина. За наказом Імператриці містечку надано статус міста та названий на честь онука Костянтиноградом.

Синагога зруйнована у роки окупації міста

На середину XIX століття в Костянтинограді проживало 2289 душ, було 2 кам'яні храми, 4 цегляні будинки й 326 дерев'яних[2]. 1842 року для міста було затверджено герб: на зеленому щиті — план Бєльовської фортеці, під ним — постать воїна з кривою шаблею.

На кінець ХІХст. в місті проживало 3258 осіб (1696 чоловічої статі та 1562 — жіночої), налічувалося 935 дворових господарств, були 3 православні церкви, лютерано-німецька кірха, синагога, лікарня, повітове, парафійна та німецька школи, поштова станція, налічувалось 27 промислових підприємств, відбувалося 5 ярмарків на рік, були базари[3].

Красноград[ред. | ред. код]

26 березня 1923 року Полтавський губернський виконком «засвідчив» постанову Костянтиноградського повітового виконкому від грудня 1922-го року перейменувати на знак нагородження орденом Трудового Червоного Прапора УСРР місто й повіт на Красноград і Красноградський. У 19231932 рр. разом з назвою Красноград вживали й української відміни Червоноград[4][5].

12 квітня 1923 р. ВУЦВК затвердив поділ Української СРР на 53 округи та 706 районів. Створена 7 березня 1923 року в Полтавській губернії Красногра́дська (іноді ще Червоногра́дська) окру́га займала 1113 квадратних верств (1266,66 км2) з населенням 49 048 осіб[4]. Красноградську округу ліквідовано 15 червня 1925 постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року.

Красноград[ред. | ред. код]

З 1922 року місто перейменоване на Красноград, однак ще до 1964 року залізнична станція називалася Костянтиноград.

9 лютого 1932 р. ВУЦВК затвердив постанову створити в УСРР п'ять областей: Харківську, Вінницьку, Київську, Одеську та Дніпропетровської. Землі колишньої Полтавської губернії розділили між Харківською, Дніпропетровською та Київською областями. Красноградський район відійшов до Харківської[4].

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 1062 жителі міста[6].

Нацистські війська вступили до міста 7 жовтня 1941 року. Радянські частини вибили нацистські війська з Краснограда 19 вересня 1943 року.

Економіка[ред. | ред. код]

Олійний завод(Маслобійня), м. Красноград, вул. Бєльовська (колиш. Леніна), 2.
Світлина корпусу з вул. Харківська.
Координати: 49°22'38"N, 35°27'42"E.
Колишня харчосмакова фабрика, тепер — олійний завод з китайськими інвестиціями.

Основна галузь економіки міста — промисловість: газовидобувна (представлена підприємством Укргазвидобування).Місто газифіковане мережним і зрідженим газом.

Перевіз[ред. | ред. код]

Через місто проходить автомагістраль Харків — Сімферополь, залізничні лінії до Дніпра, Харкова, Полтави, Лозової.

Соціальна сфера і культура[ред. | ред. код]

Будинок Р. Ф. Шиндлера (сучасне використання — Красноградський краєзнавчий музей ім. П. Д. Мартиновича)

Житловий фонд Краснограда становить 396 тис. м² з них 56 % — громадський. Забезпеченість житлом 14,3 м² на 1 ос.

Сфера обслуговування й культури представлена 4 загальноосвітніми, музичною, художньою й спортивною школами, 2 лікувальними установами, 16 бібліотеками разом з Красноградською районною бібліотекою, 7 клубними установами. Є медичний коледж,професійний ліцеї, педагогічний коледж, сільсько-господарський коледж. Працює краєзнавчий музей, молодіжний центр.

Зелені масиви й насадження Краснограда займають 504 га. Там і на з р. Берестовій спочивають городяни.

У місті встановлено меморіальний комплекс Братські могили де сплять мирним сном: воїни, що визволяли місто від окупантів 1941—1943 рр., 47 мирних жителів міста, які були розстріляні фашистами, 96 Естонських стрільців, які загинули під Красноградом у роки громадянської війни, меморіальний комлекс ліквідаторам ЧАЄС, пам'ятний знак воїнам інтернаціоналістами, воїнам прикордонникам, воїнам морського флоту, пам'ятний знак Тризуб на честь 25-ї річниці Незалежності України, пам'ятний знак: літак СУ-7, танк Т-34.

Персоналії, пов'язані з містом[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 травня 2011. Процитовано 30 вересня 2011. 
  3. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 6)
  4. а б в От Константинограда до Червонограда // Гербы Слобожанщины: Красноград и Красноградский район [Архівовано 30 березня 2018 у Wayback Machine.]
  5. Іван Сенченко. Подорож до Червонограда [Архівовано 29 березня 2018 у Wayback Machine.]
  6. Красноград. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  7. Through Russia on a mustang. archive.org. Процитовано 24 серпня 2017. 
  8. а б Ярослав Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917 — 1921). — Наукове видання. — Київ : Темпора, 2007. — 536 с. — ISBN 966-8201-26-4.
  9. Сайт Герои страны (рос.). Архів оригіналу за 30 листопада 2016. 
  10. Історія коледжу [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.], іл. меморіальна дошка: Цю лікарню збудував у 1914 році ... доктор медицини Шиндлер Роберт Федорович 1858-1921 р.р.
  11. Наталья Коган, Земский лекарь Роберт Шиндлер [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]