Красноград
.png)
.jpg)
.jpg)
Красногра́д (до 1922 р. — Костянтиногра́д) — місто в Україні, адміністративний центр Красноградської міської громади та Красноградського району Харківської області.
Географія й основні відомості[ред. | ред. код]
Красноград стоїть на правому березі річки Берестової за 101 км на південний захід від обласного центру — м. Харкова, на протилежному березі річки розкинулось село Наталине, з північного боку місто межує з селом Піщанка. Через місто проходять автомобільна дорога М18 (E105) та залізничні лінії на Дніпро, Харків, Полтаву, Лозову, залізнична станція Красноград.
Місто лежить на вододільному плато, що круто спускається до правобережжя долини р. Берестової. Загальний схил поверхні спостерігається з північного сходу на південний захід у бік річки.
Клімат — помірно континентальний. Середньомісячна температура січня — −7,2 °C, липня — +20,8 °C. Абсолютний максимум — +37 °C, мінімум — −35 °C. Середньорічна кількість опадів — 536 мм.
Площа міста — 1355 га, з них 58 % забудовано. Населення на 1 січня 1992 р. становило 27,6 тис. осіб. Проти 1979 р. воно зменшилося на 17,9 пункта.
Історія[ред. | ред. код]
Запорізька Січ[ред. | ред. код]
Наприкінці XVI століття Запорізька Січ мала військово-адміністративний уклад. До складу території козацької держави входили величезні простори степової України, включаючи укріплене поселення на теренах сучасного Краснограда, яке у другій половині XVII сторіччя мале назву — Пархомові Байраки[2]. Назву «пархомові» поселення отримало на честь Пархома – сотника Полтавського полку, який його очолював. «Байрак» турецькою мовою — означає прапороносець. У 1686 році Пархомові Байраки — козацьке укріплене напіввійськове поселення на території сучасного Краснограда у складі Запорізької Січі перейшло під протекторат Московського царства. Саме на цих укріпленях пізніше буде заснована десята фортеця Української лінії, яку назвуть Бельовська фортеця.
Бельовська фортеця[ред. | ред. код]
Бельовська фортеця заснована, як десята фортеця у складі Української лінії оборонних зміцнень в 1731 році, що проходила на сучасних територіях Харківської та Дніпропетровської області. Українська оборонна лінія була збудована за наказом Імператриці Анни Іоанівни. Бельовська фортеця стала першою спорудою прийдешнього міста. Фортецю була закладена 11 серпня 1731 року, завершилось будівництво 20 жовтня 1733 року. Свою назву фортеця отримала від міста Бельов, звідки прибув гарнізон. З часом навколо Бельовської фортеці розрослось містечко, яке у народі мало назву містечко при Бельовській фортеці.
Імператорським указом від 14 лютого 1775 року було створено Азовську губернію у складі Катерининської і Бахмутської провінцій із центром у місті-фортеці Бельовській. Катерининську провінцію було розширено землями Азова і Таганрога, Війська Донського та Дніпровської лінії, Кінбурна із землями між Бугом і Дніпром. Бахмутська провінція складалася з Бахмутського повіту і Слов'яносербії. Проведена ревізія 1775 року чоловічого населення Катерининської провінції у віці від 17 років зареєструвала 64 503 осіб. На запорізьких землях, включених до складу в Азовській губернії, було обліковано 36 574 чоловік: 21 728 чоловіків і 14 846 жінок. Населення проживало в 27 хуторах і 833 зимівниках.
Костянтиноград[ред. | ред. код]
У 1784 року повз містечко при Бельовській фортеці проїздила Імператриця Катерина Велика за легендою вона зупинилась у місті та саме в цей час дізнається про народження свого онука Костянтина. За наказом Імператриці містечку надано статус міста та названий на честь онука Костянтиноградом.
_synagogue.jpg)
На середину XIX століття в Костянтинограді проживало 2289 душ, було 2 кам'яні храми, 4 цегляні будинки й 326 дерев'яних[3]. 1842 року для міста було затверджено герб: на зеленому щиті — план Бельовської фортеці, під ним — постать воїна з кривою шаблею.
На кінець ХІХст. в місті проживало 3258 осіб (1696 чоловічої статі та 1562 — жіночої), налічувалося 935 дворових господарств, були 3 православні церкви, лютерано-німецька кірха, синагога, лікарня, повітове, парафійна та німецька школи, поштова станція, налічувалось 27 промислових підприємств, відбувалося 5 ярмарків на рік, були базари[4].
Красноград[ред. | ред. код]
26 березня 1923 року Полтавський губернський виконком «засвідчив» постанову Костянтиноградського повітового виконкому від грудня 1922-го року перейменувати на знак нагородження орденом Трудового Червоного Прапора УСРР місто й повіт на Красноград і Красноградський. У 1923—1932 рр. разом з назвою Красноград вживали й українізований варіант Червоноград[5][6].
12 квітня 1923 р. ВУЦВК затвердив поділ Української СРР на 53 округи та 706 районів. Створена 7 березня 1923 року в Полтавській губернії Красногра́дська (іноді ще Червоногра́дська) окру́га займала 1113 квадратних верств (1266,66 км2) з населенням 49 048 осіб[5]. Красноградську округу ліквідовано 15 червня 1925 постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року.
І хоч з 1923 року місто перейменоване на Красноград, однак ще до 1964 року залізнична станція в місті називалася Костянтиноград.
9 лютого 1932 р. ВУЦВК затвердив постанову створити в УСРР п'ять областей: Харківську, Вінницьку, Київську, Одеську та Дніпропетровської. Землі колишньої Полтавської губернії розділили між Харківською, Дніпропетровською та Київською областями. Красноградський район відійшов до Харківської[5].
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 1062 жителі міста[7].
Нацистські війська вступили до міста 7 жовтня 1941 року. Радянські частини вибили нацистські війська з Краснограда 19 вересня 1943 року.
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[8]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 77,78% |
| російська | 21,52% |
| інші/не визначилися | 0,7% |
Економіка[ред. | ред. код]
Світлина корпусу з вул. Харківська.
Координати: 49°22'38"N, 35°27'42"E.
Колишня харчосмакова фабрика, тепер — олійний завод з китайськими інвестиціями.
Основна галузь економіки міста — промисловість: газовидобувна (представлена підприємством Укргазвидобування). Місто газифіковане мережним і зрідженим газом.
Перевіз[ред. | ред. код]
Через місто проходить автомагістраль Харків — Сімферополь, залізничні лінії до Дніпра, Харкова, Полтави, Лозової.
Соціальна сфера і культура[ред. | ред. код]
Житловий фонд Краснограда становить 396 тис. м² з них 56 % — громадський. Забезпеченість житлом 14,3 м² на 1 ос.
Сфера обслуговування й культури представлена 4 загальноосвітніми, музичною, художньою й спортивною школами, 2 лікувальними установами, 16 бібліотеками разом з Красноградською районною бібліотекою, 7 клубними установами. Є медичний коледж,професійний ліцеї, педагогічний коледж, сільсько-господарський коледж. Працює краєзнавчий музей, молодіжний центр.
Зелені масиви й насадження Краснограда займають 504 га. Там і на з р. Берестовій спочивають городяни.
У місті встановлено меморіальний комплекс Братські могили де сплять мирним сном: воїни, що визволяли місто від окупантів 1941—1943 рр., 47 мирних жителів міста, які були розстріляні фашистами, 96 Естонських стрільців, які загинули під Красноградом у роки громадянської війни, меморіальний комлекс ліквідаторам ЧАЄС, пам'ятний знак воїнам інтернаціоналістами, воїнам прикордонникам, воїнам морського флоту, пам'ятний знак Тризуб на честь 25-ї річниці Незалежності України, пам'ятний знак: літак СУ-7, танк Т-34.
Персоналії[ред. | ред. код]
- Євстаф'єв Микита Павлович (1814 — 4 (16) серпня 1883) — український лексикограф.
- У 1890 році місто відвідав відомий американський мандрівник Томас Стівенс. Він написав про це в книжці «Через Росію на мустангу» (англ. Through Russia on a Mustang).[9]
- Будяк Юрій Якович (1879—1943) — український письменник та поет, член літературної організації «Плуг».
- Ващенко-Захарченко Олександр Петрович — підполковник Армії УНР.[10]
- Васильєв Вадим Васильович (нар. 1933) — український театральний актор. Народний артист України (1993).
- Крикля Роман Олегович (1991) — український професійний кікбоксер, чемпіон світу.
- Кованько Олександр Сергійович — український та російський математик, професор, доктор фізико-математичних наук.
- Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович — народився в Краснограді (Костянтинограді) 28 лютого 1857 року. Міністр народного здоров'я Української Народної Республіки.
- Кудрявцев Павло Омелянович — генерал-поручник Армії УНР (посмертно).[10]
- Толубко Володимир Федорович (1914—1989) — народився в Краснограді. Радянський військоначальник, член ЦК КПРС, Герой Соціалістичної Праці, головний маршал артилерії.
- Мартинович Порфирій Денисович (24 лютого (7 березня) 1856 — 15 грудня 1933, Красноград) — живописець, графік, фольклорист і етнограф, дослідник кобзарства. 1873—1880 навчався в Петербурзькій академії мистецтв. З ініціативи Мартиновича в Краснограді було засновано краєзнавчий музей.
- Копиленко Олександр Іванович (1900—1958) — український письменник.
- Первомайський Леонід Соломонович (справжнє ім'я — Гуревич Ілля Шльомович) (1908—1973) — український письменник. Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1946).
- Грінченко В'ячеслав Олександрович (1938—1998) — оперний співак, народний артист СРСР (1980).
- Ревзіна Віра Ісаківна — член Української Центральної Ради.
- Соммер Андрій Йосипович (1897—1966) — Герой Радянського Союзу, генерал майор танкових військ.
- Толубко Володимир Борисович (нар. 1948) радянський та український військовий діяч і педагог, доктор технічних наук, професор, генерал-полковник, ректор Державного університету телекомунікацій.
- Тимошенко Федір Якимович (1915—1945) — Герой Радянського Союзу[11].
- Лунін Андрій Олексійович (1999) — український футболіст, воротар.
- Мудрик Михайло Петрович (2001) — український футболіст.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Автовокзал
-
Красноградське поштове відділення №1
-
Районний будинок культури
-
Районний будинок культури. Вид спереду
-
Пам'ятники Шевченку та Пушкіну біля районної бібліотеки
-
Чоловіча гімназія, збудована 1906 року, тепер корпус с/г коледжу
-
Чоловіча гімназія, збудована 1906 року, тепер корпус с/г коледжу
-
Храм Святителя Луки Кримського (Войно-Ясенецького) при центральній районній лікарні
-
Меморіальний комплекс на честь героїчного подвигу земляків у ліквідації аварії Чорнобильської АЕС
-
Меморіальний комплекс на честь героїчного подвигу земляків у ліквідації аварії Чорнобильської АЕС. Вид збоку
-
Пам'ятний знак воїнам-визволителям: танк Т-34
-
![Колишня земська лікарня 1914[12] року. Лікарня Шиндлера Р. Ф. [13]](//upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/cd/%D0%97%D0%B5%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BD%D1%8F._%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4.JPG/120px-%D0%97%D0%B5%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BD%D1%8F._%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4.JPG)
Колишня земська лікарня 1914[12] року. Лікарня Шиндлера Р. Ф. [13]
-
Могила етнографа-художника Порфирія Денисовича Мартиновича
-
Пам'ятний знак радянським льотчикам: бойовий літак Су-7
-
Пам'ятний знак льотчикам-захисникам: бойовий літак Су-7. Вид збоку
-
Пам'ятка архітектури «Російсько-азіатський банк»
-
-
Пам'ятний знак: стела, де зберігалась капсула часу 1967 р.
-
Земська управа. Панорамне фото
-
Земська управа (теперішній ужиток — міська рада, редакція місцевої газети та ін.)
-
Земська управа. Вид з двору
-
Земська управа. Центральний вхід
-
Бельовська фортеця Української лінії
-
Бельовська фортеця
-
Пам'ятний знак на честь 25-ї річниці Незалежності України, на місці колишнього пам'ятника Леніну
-
-
Будівля Укртелекому
-
Водонапірна вежа
![Колишня земська лікарня 1914[12] року. Лікарня Шиндлера Р. Ф. [13]](/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%97%D0%B5%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%BD%D1%8F._%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4.JPG)
-IMG-5477.jpg)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Багалей Д.И. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства, – М., 1887. Архів оригіналу за 25 березня 2022. Процитовано 23 вересня 2013.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 травня 2011. Процитовано 30 вересня 2011.
- ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 6)
- ↑ а б в От Константинограда до Червонограда // Гербы Слобожанщины: Красноград и Красноградский район [Архівовано 30 березня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ Іван Сенченко. Подорож до Червонограда [Архівовано 29 березня 2018 у Wayback Machine.]
- ↑ Красноград. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
- ↑ Through Russia on a mustang. archive.org. Процитовано 24 серпня 2017.
- ↑ а б Ярослав Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917 — 1921). — Наукове видання. — Київ : Темпора, 2007. — 536 с. — ISBN 966-8201-26-4.
- ↑ Сайт Герои страны (рос.). Архів оригіналу за 30 листопада 2016.
- ↑ Історія коледжу [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.], іл. меморіальна дошка: Цю лікарню збудував у 1914 році ... доктор медицини Шиндлер Роберт Федорович 1858-1921 р.р.
- ↑ Наталья Коган, Земский лекарь Роберт Шиндлер [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.]
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Я. В. Верменич. Красноград [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 297. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- В. В. Щепіна. Красноград [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- В'ячеслав Труш. - Національно-визвольний рух на Лозівщині у двадцятому столітті [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Константиноград (Проект Викизнание [Архівовано 12 вересня 2014 у Wayback Machine.])(рос.)
- Інститут історії України, 17 вересня [Архівовано 29 червня 2016 у Wayback Machine.]
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Красноград |
- На Конградському (Константиноградському) напрямку. Настрої місцевого населення, добровільна поміч села, підхід Слобідського Коша. Бої під Лозовою та Понятином.
| |||||||||||
| |||||||||||
| ||||||||
| ||||||||||||||
|
