Красноград

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Красноград
Герб Краснограда (Small).png Krasnohrad prapor.png
Герб Краснограда Прапор Краснограда
Красноград.JPG
Красноградський вокзал
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область
Район Красноградський район
Рада Красноградська міська рада
Код КОАТУУ 6323310100
Засноване 17311733
Статус міста з 1731 року
Населення 20 914 (01.01.2017)[1]
Поштові індекси 63300
Телефонний код +380-5744
Координати 49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д. / 49.37167° пн. ш. 35.45667° сх. д. / 49.37167; 35.45667Координати: 49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д. / 49.37167° пн. ш. 35.45667° сх. д. / 49.37167; 35.45667
Водойма р. Берестова
День міста 19 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Красноград
До обл./респ. центру
 - залізницею 110 км
 - автошляхами 100 км
Міська влада
Адреса 63304, Харківська обл., Красноградський р-н, м. Красноград, вул. Бєльовська, 94
Міський голова Максим Володимир Іванович

Commons-logo.svg Красноград у Вікісховищі

Карта
Красноград. Карта розташування: Україна
Красноград
Красноград
Красноград. Карта розташування: Харківська область
Красноград
Красноград
Красноград. Карта розташування: Красноградський район
Красноград
Красноград
Памятник авиации — самолёт Су-7Б в центре города, Красноград.jpg

Красногра́д (до 1922 р. - Костянтиногра́д) — місто районного підпорядкування в Україні, центр однойменного району Харківської області.

Географія й основні відомості[ред. | ред. код]

Красноград стоїть на правому березі річки Берестової за 101 км на південний захід від обласного центру — м. Харкова. На противному березі лежить село Наталине, з містом з північного боку межує село Піщанка. Через місто проходять автомобільна дорога М18 (E105) та залізничні лінії на Дніпро, Харків, Полтаву, Лозову, залізнична станція Красноград.

Місто лежить на вододільному плато, що круто спускається до правобережжя долини р. Берестової. Загальний схил поверхні спостерігається з північного сходу на південний захід у бік річки.

Клімат — помірно континентальний. Середньомісячна температура січня — −7,2 °C, липня — +20,8 °C. Абсолютний максимум — +37 °C, мінімум — −35 °C. Середньорічна кількість опадів — 536 мм.

Площа міста — 1355 га, з них 58 % забудовано. Населення на 1 січня 1992 р. становило 27,6 тис. осіб. Проти 1979 р. воно зменшилося на 17,9 пункта.

Історія[ред. | ред. код]

Бєльовськ[ред. | ред. код]

Місто засноване як Бєльовськ — десята фортеця у складі Української лінії оборонних зміцнень в 17311733 роках, що проходила від Дніпра до Сіверського Дінця. Фортецю заклав генерал Тараканов 11 серпня 1731 року. Вона стала перша споруда прийдешнього міста. Фортецю збудовано 20 жовтня 1731 року. Тут 1733 року розмістився один з 20 ландміліцьких полків, що був сформований у місті Більові Тульської губернії Бєлгородським (Білгородським) військовим столом. Від назви міста Бєльова дістав назву полк, а фортеця, у котрій він оселився, стала називатися Бєльовською (Більовською).

Бєльовськ був центр Азовської губернії в 17751778 роках.

Костянтиноград[ред. | ред. код]

1784 року фортецю перейменовано на Костянтиноград (скороч. Конград), а 1797 року вона дістала статус міста.

Синагога в Конграді, поштівка

На середину XIX століття в Костянтинограді жило 2289 душ, було 2 кам'яні храми, 4 цегляні будинки й 326 дерев'яних.[2] 1842 року для міста було затверджено герб: у зеленому щиті — план Більовської фортеці, під ним — постать озброєного татарина.

Відомо, що 1859 року в місті жило 3258 осіб (1696 чоловічої статі та 1562 — жіночої), налічувалося 935 дворових господарств, були 3 православні церкви, євангелістсько-лютеранський молитовний будинок, єврейський молитовний будинок, лікарня, богодільня, повітове, парафійна та німецька школи, поштова станція, 8 фабрик та заводів, відбувалося 5 ярмарків на рік, були базари.[3]

У березні 1869 року в Костянтинограді відкрили земську фельдшерську школу на 10 учнів.

Красноград, Червоноград[ред. | ред. код]

26 березня 1923 року Полтавський губернський виконком «засвідчив» постанову Костянтиноградського повітового виконкому від грудня 1922-го року перейменувати на знак нагородження орденом Трудового Червоного Прапора УСРР місто й повіт на Красноград і Красноградський. У 19231932 рр. разом з назвою Красноград вживали й української відміни Червоноград.[4][5]

12 квітня 1923 р. ВУЦВК затвердив поділ Української СРР на 53 округи та 706 районів. Створена 7 березня 1923 року в Полтавській губернії Красногра́дська (іноді ще Червоногра́дська) окру́га займала 1113 квадратних верств (1266,66 км2) з населенням 49048 осіб.[4] Красноградську округу ліквідовано 15 червня 1925 постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року.

Красноград[ред. | ред. код]

З 1932 року місто називається тільки Красноград. Однак ще до початку 1980-х років залізнична станція називалася Конград (Константиноград), та ходив так званий «робочий» (тобто приміський) поїзд «Конград-Лозова».

9 лютого 1932 р. ВУЦВК затвердив постанову створити в УСРР п'ять областей: Харківську, Вінницьку, Київську, Одеську та Дніпропетровської. Землі колишньої Полтавської губернії розділили між Харківською, Дніпропетровською та Київською областями. Красноградський район відійшов до Харківської.[4]

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 1062 жителі міста[6].

Нацистські війська вступили до міста 20 вересня 1941 року. Радянські частини вибили нацистські війська з Краснограда 18 вересня 1943 року.

Економіка[ред. | ред. код]

Олійний завод (Маслобійня), м. Красноград, вул. Бєльовська / Білевська, (колиш. Леніна), 2.
Світлина корпусу з вул. Харківська.
Координати: 49°22'38"N, 35°27'42"E.
Колишня харчосмакова фабрика, тепер — олійний завод з китайськими інвестиціями.

Основна галузь економіки міста — промисловість: газовидобувна (представлена підприємством Укргазвидобування), легка (ткацька фабрика), харчова (комбінати м'ясний і хлібопродуктів, маслозавод, завод продтоварів, хлібозавод, овочева фабрика), деревообробна (меблева фабрика), а ще промисловість будівельних матеріалів. З міста до інших поселень на роботу виїжджають 14 тис. чол.

Місто газифіковане мережним і зрідженим газом.

Перевіз[ред. | ред. код]

Через місто проходить автомагістраль Харків — Сімферополь, залізничні лінії на Дніпро, Харків, Полтаву, Лозову.

Соціальна сфера і культура[ред. | ред. код]

Особняк Р. Ф. Шиндлера (сучасне використання — краєзнавчий музей)

Житловий фонд Краснограда становить 396 тис. м² з них 56 % — громадський. Забезпеченість житлом 14,3 м² на 1 ос.

Сфера обслуговування й культури представлена 4 загальноосвітніми, музичною, художньою й спортивною школами, 2 лікувальними установами, 16 бібліотеками разом з Красноградською районною бібліотекою, 7 клубними установами, кінотеатром. Є медичний і професійний ліцеї, педагогічний коледж, технікум механізації сільського господарства. Працює краєзнавчий музей, картинна галерея.

Зелені масиви й насадження Краснограда займають 504 га. Там і на з р. Берестовій спочивають городяни.

У місті встановлено пам'ятника воякам, що загинули в боях за звільнення Краснограда в роки війни.

Персоналії, пов'язані з містом[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 травень 2011. Процитовано 30 вересень 2011. 
  3. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 6)
  4. а б в От Константинограда до Червонограда // Гербы Слобожанщины: Красноград и Красноградский район
  5. Іван Сенченко. Подорож до Червонограда
  6. Красноград. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  7. Through Russia on a mustang. archive.org. Процитовано 2017-08-24. 
  8. а б Ярослав Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917 — 1921). — Наукове видання. — Київ : Темпора, 2007. — 536 с. — ISBN 966-8201-26-4.
  9. Сайт Герои страны (рос.). 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]