Красноград

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Красноград
Герб Краснограда (Small).png Krasnohrad prapor.png
Герб Краснограда Прапор Краснограда
Красноград.JPG
Красноградський вокзал
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Харківська область
Район Красноградський район
Рада Красноградська міська рада
Код КОАТУУ 6323310100
Засноване 17311733
Статус міста з 1731 року
Населення 20 914 (01.01.2017)[1]
Поштові індекси 63300
Телефонний код +380-5744
Координати 49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д. / 49.37167° пн. ш. 35.45667° сх. д. / 49.37167; 35.45667Координати: 49°22′18″ пн. ш. 35°27′24″ сх. д. / 49.37167° пн. ш. 35.45667° сх. д. / 49.37167; 35.45667
Водойма р. Берестова
День міста 19 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Красноград
До обл./респ. центру
 - залізницею 110 км
 - автошляхами 100 км
Міська влада
Адреса 63304, Харківська обл., Красноградський р-н, м. Красноград, вул. Бєльовська, 94
Міський голова Максим Володимир Іванович

Commons-logo.svg Красноград у Вікісховищі

Карта
Красноград. Карта розташування: Україна
Красноград
Красноград
Красноград. Карта розташування: Харківська область
Красноград
Красноград
Красноград. Карта розташування: Красноградський район
Красноград
Красноград

Красногра́д (до 1922 р. Костянтиноград Полтавської губернії) — місто районного підпорядкування, центр однойменного району Харківської області.

Географія і основні дані[ред. | ред. код]

Красноград стоїть на правому березі річці Берестовій за 101 км на південь від обласного центру — м. Харкова. На протилежному березі розташоване село Наталине, до міста з північного боку примикає село Піщанка. Через місто проходять автомобільна дорога М18 (E105) та залізничні лінії на Дніпро, Харків, Полтаву, Лозову, залізнична станція Красноград.

Місто розташоване на вододільному плато, що круто спускається до правобережжя долини р. Берестової. Загальний схил поверхні спостерігається з північного сходу на південний захід у бік річки.

Клімат — помірно континентальний. Середньомісячна температура січня — −7,2 °C, липня — +20,8 °C. Абсолютний максимум — +37 °C, мінімум — −35 °C. Середньорічна кількість опадів — 536 мм.

Площа міста — 1355 га, з яких 58 % зайняте під забудову. Населення на 01.01.1992 р. становило 27,6 тис. чол. У порівнянні з 1979 р. воно зменшилося на 17,9 пункта.

Історія[ред. | ред. код]

Бєльовськ[ред. | ред. код]

Місто засноване як Бєльовськ — десята фортеця у складі Української лінії оборонних зміцнень в 1731-33 роках, що проходила від Дніпра до Сіверського Дінця. Фортеця була закладена 11 серпня 1731 року генералом Таракановим і стала першою спорудою майбутнього міста. Завершено будівництво фортеці 20 жовтня 1731 року. Тут 1733 року розмістився один з 20 ландміліцьких полків, який був сформований у місті Більові Тульської губернії Бєлгородським (Білгородським) військовим столом. Від назви міста Бєльов одержав назву полк, а фортеця, в якій він поселився стала називатися Бєльовською (Більовською).

Бєльовськ був центром Азовської губернії у 1775—1778 роках.

Костянтиноград[ред. | ред. код]

У 1784 році фортеця перейменована на Костянтиноград (скороч. Конград), , а в 1797 році одержала статус міста.

На середину XIX століття в Костянтинограді проживало 2289 чоловік, було 2 кам'яні храми, 4 цегляні будинки і 326 дерев'яних.[2] 1842 року для міста було затверджено герб: у зеленому щиті — план Більовської фортеці, під яким — постать озброєного татарина.

За даними на 1859 рік у місті мешкало 3258 осіб (1696 чоловічої статі та 1562 — жіночої), налічувалось 935 дворових господарств, існували 3 православні церкви, євангелістсько-лютеранський молитовний будинок, єврейський молитовний будинок, лікарня, богодільня, повітове, приходське та німецьке училища, поштова станція, 8 фабрик та заводів, відбувалось 5 ярмарків на рік та базари[3].

В березні 1869 року в Костянтинограді відкрилася земська фельдшерська школа на 10 учнів.

Красноград, Червоноград[ред. | ред. код]

26 березня 1923 р Полтавський губернський виконком «підтвердив» прийняте в грудні 1922-го Костянтиноградським повітовим виконкомом постанову про перейменування в знак нагородження орденом Трудового Червоного Прапора УСРР міста і повіту в Красноград і Красноградський. У 1923-1932 рр. нарівні з назвою Красноград також використовувався український варіант Червоноград.[4][5]

12 квітня 1923 р. ВУЦВК затвердив поділ Української СРР на 53 округи та 706 районів. Створена 7 березня 1923 року у складі Полтавської губернії Красногра́дська (іноді також Червоногра́дська) окру́га займала 1113 квадратних верст (1266,66 км2) з населенням 49048 осіб.[4] Красноградська округа ліквідована з 15 червня 1925 постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року.

Красноград[ред. | ред. код]

З 1932 року місто називається лише Красноград. Однак ще до початку 1980-х років залізнична станція називалася Конград (Константиноград), та ходив т. зв. «робочий» (тобто приміський) поїзд «Конград-Лозова».

9 лютого 1932 р. ВУЦВК прийняв постанову про створення на території УСРР п'яти областей: Харківської, Вінницької, Київської, Одеської та Дніпропетровської. Територію колишньої Полтавської губернії розділили між Харківською, Дніпропетровською та Київською областями. Красноградський район увійшов до складу Харківської.[4]

Нацистські війська вступили до міста 20 вересня 1941 року.

Радянські частини вибили нацистських окупантів з Краснограда 18 вересня 1943 року.

Економіка[ред. | ред. код]

Олійний завод (Маслобійня), м. Красноград, вул. Бєльовська / Білевська, (колиш. Леніна), 2.
Світлина корпусу з вул. Харківська.
Координати: 49°22'38"N, 35°27'42"E.
Колишня харчосмакова фабрика, зараз — олійний завод з китайськими інвестиціями.

Основна галузь економіки міста — промисловість: газовидобувна (представлена підприемством Укргазвидобування), легка (ткацька фабрика), харчова (комбінати м'ясний і хлібопродуктів, маслозавод, завод продтоварів, хлібозавод, овочева фабрика), деревообробна (меблева фабрика), а також промисловість будівельних матеріалів. Із міста в інші поселення на роботу виїжджають 14 тис. чол.

Місто газифіковане мережним і зрідженим газом.

Транспорт[ред. | ред. код]

Через місто проходить автомагістраль Харків — Сімферополь, залізничні лінії на Дніпро, Харків, Полтаву, Лозову.

Соціальна сфера і культура[ред. | ред. код]

Житловий фонд Краснограда становить 396 тис. м² з них 56 % — громадський. Забезпеченість житлом 14,3 м² на 1 чол.

Сфера обслуговування і культури представлена 4 загальноосвітніми, музичною, художньою і спортивною школами, 2 лікувальними установами, 16 бібліотеками включно з Красноградською районною бібліотекою, 7 клубними установами, кінотеатром. Є медичний і професійний ліцеї, педагогічний коледж, технікум механізації сільського господарства. Працює краєзнавчий музей, картинна галерея.

Зелені масиви і насадження Краснограда займають 504 га, що разом з р. Берестовою є місцем відпочинку містян.

У місті встановлений пам'ятник воїнам, що загинули в боях за звільнення Краснограда в роки війни.

Персоналії, пов'язані з містом[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. http://krasnograd.org.ua/history.php?h=2-1
  3. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 6)
  4. а б в От Константинограда до Червонограда // Гербы Слобожанщины: Красноград и Красноградский район
  5. Іван Сенченко. Подорож до Червонограда
  6. Through Russia on a mustang. archive.org. Процитовано 2017-08-24. 
  7. а б Ярослав Тинченко. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917 — 1921). — Наукове видання. — Київ : Темпора, 2007. — 536 с. — ISBN 966-8201-26-4.
  8. Сайт Герои страны (рос.). 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]