Красюк Петро Харитонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Красюк
Красюк.jpg
Ім'я при народженні Петро Харитонович Красюк
Народився 1 січня 1924(1924-01-01)
с. Трахтемирів, Канівський район, Черкаська область, УРСР, СРСР
Помер 8 січня 2008(2008-01-08) (84 роки)
с. Висоцьк, Рівненська область, Україна
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Національність українець
Діяльність письменник, поет
Alma mater Рівненський державний гуманітарний університет
Мова творів українська
Напрямок сатиричні і гумористичні твори
Жанр байки, вірші, гуморески, усмішки
Премії імені Валер'яна Поліщука та Микити Годованця, Нобельської премії

Петро́ Харито́нович Красю́к (нар. 1 січня 1924, с. Трахтемирів, Черкаська область — пом. 8 січня 2008, с. Висоцьк, Рівненська область) — відомий український поет-сатирик, байкар. Член НСПУ з 1965 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Петро Красюк народився 1 січня 1924 року в селянській родині у с. Трахтемирів на Черкащині. Після закінчення семирічки в рідному селі вчився в Переяслав-Хмельницькому педагогічному училищі, два курси якого встиг закінчити до війни. У 1943 році гітлерівці вивезли на примусові роботи до Німеччини.

У 1946 році, після німецько-радянської війни, закінчив педагогічне училище та був скерований працювати на Рівненщину. У 1958 році заочно закінчив філологічний факультет Рівненського педінституту[1].

Вчителював у селі Висоцьк Дубровицького району з 1946 до 1984 року.

Петро Красюк помер 8 січня 2008 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Окремі його твори перекладено російською, білоруською, тувинською, єврейською, польською та болгарською мовами. Був членом Національної спілки письменників України. Лауреат літературних премій імені Валер'яна Поліщука та імені Микити Годованця, а також Нобельської премії.

Твори[ред. | ред. код]

  • «Байки та гуморески» (1957),
  • «Яке коріння, таке й насіння» (1963),
  • «Премійований Кіт» (1964),
  • «Виграш — програшем» (1966),
  • «Поголений Їжак» (1969),
  • «Сміття і Мітла» (1971),
  • «Пасивний Бобер» (1973),
  • «Ворона на естраді» (1976),
  • «Непідкупний Ведмідь» (1977),
  • «Обережний Півень» (1983),
  • «Хід конем» (1989),
  • «Ретельний терпуг» (1992),
  • «Самостійний син» (1993),
  • «Регламент для Зайця» (1997),
  • «З вогню та в полум'я» (1998),
  • «Дипломатична розмова» (2001),
  • «Двоюрідний чоловік» (2002).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Письменники Радянської України. 1917–1987. Біобібліографічний довідник. — Київ, 1988. — С. 321.
  • Басараба В. На березі озера Нобель. Відбувся перший всеукраїнський фестиваль гумору «Лауреат Нобельської премії» // Вільне слово. — Рівне. — 2003. — 5 вересня.
  • Басараба В. Не менш — до сотні літ! // Вільне слово. — 2004. — 1 с.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]