Кредитний скоринг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кредитний скоринг (від англ. score — бал) — метод класифікації позичальників на групи для оцінки їх кредитоспроможності та рівня кредитного ризику на основі кредитної історії та соціально-демографічних характеристик[1]. Маючи базу даних поганих і гарних кредитів, фінустанова за допомогою статистичних інструментів може виявити фактори, що впливають на здатність і бажання клієнта повернути борг.

Для чотирьох основних роздрібних продуктів — кредитних карток, споживчих позик, автокредитування та іпотеки — необхідно використовувати різні скорингові моделі.

Якщо визначити кредитний скоринг як розробку моделей, то основні завдання, що стоять перед банком, можна сформулювати так[джерело?]:

  • визначення основної мети і типу скорингу: оцінка позичальника, оцінка динаміки стану рахунку або ж визначення оптимальної стратегії щодо «поганих» позичальників;
  • оцінка, аналіз та визначення критеріїв оцінки кредитоспроможності та визначення базових параметрів класифікації позичальників;
  • вибір методів побудови і дослідження доступних методів створення скорингових моделей щодо максимальної адекватності наявній ситуації;
  • оцінки фінансової ефективності моделей: оцінка та аналіз загального впливу скорингової моделі на кредитний портфель загалом.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. С.Г. Арбузов, Ю.В. Колобов, В.І. Міщенко, С.В. Науменкова. Кредитний скоринг // Банківська енциклопедія. — Київ : Центр наукових досліджень Національного банку України : Знання, 2011. — С. 246. — (Інституційні засади розвитку банківської системи України). — ISBN 978-966-346-923-2.

Посилання[ред. | ред. код]