Нафтохімічний комплекс у Пріоло

Пріоло

class=notpageimage|

Виробничий майданчик у Пріоло

Нафтохімічний комплекс у Пріоло — виробництво нафтохімічної галузі в Італії на острові Сицилія.

Піролізні виробництва

Проєкт комплексу в Піроло започаткувала в 1954 році компанія Edison (після злиття в 1966-му перетворилась на Montedison), а безпосереднім власником майданчику виступала її дочірня структура Società Industriale Catanese (Sincat, в 1972-му була приєднана до Montedison). У 1959-му ввели в дію базове виробництво – установку парового крекінгу (піролізу) потужністю 50 тисяч тонн етилену на рік. Станом на 1963 рік її вже модернізували до рівня у 75 тисяч тонн, а в 1967-му запустили другу піролізну установку, що довело загальний показник заводу до 150 тисяч тонн. В 1970-х роках сукупну потужність майданчику по етилену збільшили до 250 тисяч тонн на рік.

В 1975-му Montedison та ANIC із групи ENI заснували спільне підприємство Impresa Congiunta Anic Montedison (Icam), що узялось за спорудження в Пріоло найпотужнішої піролізної установки комплексу. Вона стала до ладу в 1982-му з початковим показником у 600 тисяч тонн етилену на рік, а наступного року Montedison продала завод у Пріоло компанії Enichem (ще одна структура із групи ENI, яка поглинула ANIC). Що стосується старих піролізних установок, то першу закрили в 1980-му, а другу протягом 1982 – 1985 років.

Вже у 1985-му піролізна установка пройшла модернізацію і станом на 1995 рік її потужність по етилену рахувалась як 700 тисяч тонн на рік, а станом на початок 2010-х цей показник становив 790 тисяч тонн.

На пріольському майданчику використовували важку (як для піролізу) сировину –naphtha (суміш рідких вуглеводнів фракції С5 – С9, 65%), газойль (32 %), а також незначні обсяги зріджених газів (етан і бутан, 3%). Як наслідок, окрім етилену також отримували великі обсяги пропілену, фракції С4 та піролізного бензину. Що стосується поставок сировини, то їх могли забезпечувати нафтопереробний завод у Піроло, запущений Edison в першій половині 1960-х, та розташований лише за кілька кілометрів північніше нафтопереробний завод у Аугусті, що діяв з 1950-х років. Інші інтеграційні зв’язки включали переробку багатих на пропілен та етилен газів з установки каталітичного крекінгу НПЗ Аугуста і поставки отриманого під час піролізу водню на обидва названі НПЗ.

Похідні виробництва

Етилен використовувався для:

- полімеризації у поліетилен. Перші призначені для цього чотири лінії були запущені в 1959-му компанією Celene, яку Edison заснувала на паритетних засадах з американською компанією Union Carbide (в подальшому Celene була поглинута Sincat). Три з них закрили в 1985-му, а четверту до кінця 1990-х років, втім, випуск поліетилену продовжувався на нових потужностях – з 1987-го у Пріоло могли продукувати 140 тисяч тонн цього полімеру, а станом на кінець наступного десятиліття вже 380 тисяч тонн;

- продукування дихлоретану – напівфабрикату у отриманні мономеру вінілхлориду. Це виробництво запустили вже у 1959 році;

- продукування оксиду етилену (оксирану). Первісна потужність майданчику по цьому напряму рахувалась як 16 тисяч тонн на рік, а станом на 1991 рік могли випускати 40 тисяч тонн оксирану (та 40 тисяч тонн такої його похідної як моноетиленгліколь).

Первісний проект також передбачав продукування тетрахлоретилену (результат хлорування етилену), а з 1968-го діяла лінія ацетальдегіду (найбільш поширений вакер-процесс передбачає окиснення етилену). Крім того, відомо про випуск в Пріоло хлоретану (можливо отримати реакцією етилену та соляної кислоти).  

Частину етилену відправляли на інші нафтохімічні майданчики Сицилії по етиленопроводу Пріоло – Рагуса – Джела. Також після вибуху в 1977-му піролізної установки у Бриндизі та до спорудження нової в 1990-х роках з Пріоло здійснювались поставки етилену для живлення похідних виробництв бриндизійського майданчику (останній належав Montedison і одночасно із заводом у Пріоло був проданий Enichem).

Пропілен використовувався для:

- запущеного в 1962 році виробництва оксиду пропілену (епоксипропану), яке у підсумку досягнуло потужності в 60 тисяч тонн на рік. Похідним виробництвом у цьому напряму було продукування пропіленгліколю. Також відомо про випуск дихлорпропану;

- введеного в 1968-му виробництва кумену. Станом на 1999 рік за ним рахувалась потужність у 290 тисяч тонн, а в 2005-му цей показник складав 320 тисяч тонн на рік;

- продукування акрилонітрилу.

Враховуючи потребу у хлорі для випуску ряду названих вище продуктів, вже у 1959-му ввели в дію власне електролізне виробництво, що на основі хлориду натрію продукувало хлор, каустичну соду та водень. Первісно його потужність становила 5 тисяч тонн каустичної соди та 4,5 тисячі тонн хлору на рік, але вже у середині 1970-х майданчику в Пріоло міг продукувати 160 тисяч тонн хлору. Окрім названих продуктів випускали соляну кислоту (результат реакції хлору та водню) та гіпохлорит натрію (отримують з хлору та каустичної соди). Особливістю пріольського електролізного виробництва стало те, що тут також піддавали електролізу хлорид калію з отриманням гідроксиду калію.

У 1960-х роках у Пріоло запустили установку вилучення бутадієну, що пропрацювала до 1985-го. В подальшому фракцію С4 почали відправляти морем до комплексу фракціонування у Равенні, який завершив велике розширення наприкінці 1980-х.

Піролізний бензин поряд з іншою сировиною використовувався комплексом ароматики, де відбувались такі технологічні процеси, як гідрування сировини, каталітичний риформінг, екстракція та розділення ароматичних сполук (бензен, толуен, ксилени), селективне диспропорціонування толуену (здійснюється задля отримання додаткових обсягів бензену та ксиленів), розділення ксиленів. Кінцевою продукцією виступали бензен, толуен, ортоксилен та параксилен, а також етилбензен (напівфабрикат для отримання стирену).

Бензен, кумен та етилбензен могли відправялись до Порто-Маргера для подальшого перекачування по продуктопроводу Порто-Маргера – Мантуя (нафтохімічний комплекс у Мантуї створила все та ж Edison).

З плином часу нерентабельні виробництва закривали. Так, в 1983/1984 зупинили цех акрилонітрилу, а в 2000-му закрили напрям ацетальдегіду.

Майданчик у XX столітті

В умовах високих цін на нафту піроліз отриманих із неї вуглеводнів у Пріоло завдавав збитків, внаслідок чого в 2013-му провели оптимізацію потужності, зменшивши її на постійній основі до 490 тисяч тонн етилену на рік. Потужність по пропілену зменшилась з 440 до 275 тисяч тонн. Тоді ж на пріольському майданчику перестали продукувати поліетилен.

Станом на першу половину 2020-х річна потужність заводу в Пріоло становила 430 тисяч тонн етилену, 250 тисяч тонн пропілену та 790 тисяч тонн ароматичних сполук.

Навесні 2025-го оголосили про намір до кінця року закрити піролізне виробництво (при цьому на той час Пріоло вже був єдиним італійським майданчиком, що здійснював паровий крекінг задля отримання олефінів).