Кремінна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кремінна
Kreminna gerb.png Kreminna prapor.png
Герб Кремінної Прапор Кремінної
Кремінна Пам'ятник землякам.jpg
Пам'ятник загиблим землякам в центрі міста. На задньому плані Кремінський професійний ліцей
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район Кремінський район
Рада Кремінська міська рада
Код КОАТУУ 4421610100
Засноване 1679
Статус міста з 1938 року
Населення 18 859 (01.01.2019)[1]
Площа 15,72 км²
Густота населення 1239 осіб/км²
Поштові індекси 92900-905
Телефонний код +380-6454
Координати 49°03′00″ пн. ш. 38°13′16″ сх. д. / 49.05000° пн. ш. 38.22111° сх. д. / 49.05000; 38.22111Координати: 49°03′00″ пн. ш. 38°13′16″ сх. д. / 49.05000° пн. ш. 38.22111° сх. д. / 49.05000; 38.22111
Висота над рівнем моря 56 м
Водойма р. Красна, р. Сіверський Донець
Відстань
Найближча залізнична станція Кремінне
До обл./респ. центру
 - залізницею 210 км
 - автошляхами 117 км
До Києва
 - залізницею 774 км
 - автошляхами 698 км
Міська влада
Адреса 92900, Луганська обл., Кремінський р-н, м. Кремінна, пр. Дружби, 13
Веб-сторінка Кремінська міськрада
Міський голова Юрій Прокопенко

Commons-logo.svg Кремінна у Вікісховищі

Карта
Кремінна. Карта розташування: Україна
Кремінна
Кремінна
Кремінна. Карта розташування: Луганська область
Кремінна
Кремінна

Кремінна́ (в минулому — Новоглухів) — місто на Слобожанщині. Місто районного значення в Луганській області України, адміністративний центр Кремінського району. Розташоване на річці Красна та Сіверський Донець за 117 км від облцентру. Місто має славу "Легень Донбасу", оскільки відзначається гарними рекреаційними можливостостями (ліси, озера, річки, дитячі табори відпочинку,). В місті діє сучасний спортивний центр для підготовки олімпійських та паралімпійських спортсменів.

Місто Кремінна займає територію в 5,5 тис. га. Чисельність населення становить 24,4 тис., з яких 12,2 тис. — працездатного віку. Після початку Війни на сході України у 2014 році, місто стало центром притулку для біженців.


Місто Кремінна.


Історія[ред. | ред. код]

Роком заснування Кремінної слободи вважається 1679.

Поселення тут утворилися коли сюди прийшли Донські козаки, яких царський уряд вигнав сюди за участь у повстанні під керівництвом Степана Разіна. Близько 1680 року вони заснували Сухарєв городок при впаданні річки Бахмутки у Сіверський Донець. У цей же час на берегах річки Красної кріпаки-втікачі з Правобережної України заснували слободу Кремінну. У цій слободі в 1688 році розмістилася одна із сотень Ізюмського слобідського полку.

У процесі суперечки між цими селищами цар Петро I став на сторону ізюмських козаків. В 1707 році в Сухарєв городок був направлений князь Юрій Долгоруков щоб описати майно донських козаків Сухарєва городка в царську скарбницю. Після цього походу містечко втратило своє значення. Останні його жителі перебралися жити в Кремінну в 1836 році.

В 1740-х роках на території містечка виявили свинцеві залізні руди. Але з'ясувалося, що вони низької якості та в недостатній кількості для організації промислового видобутку.

У першій чверті XIX століття селище отримало статус військового і до початку XX століття називалося Новоглуховим на честь Глухівського полку, що тут розташувався. Військові рекрути перебували на правах кріпаків і служили 25 років.

В 1825 році практикант Петербурзького гірничого корпусу Першин знайшов тут кілька шматків кам'яного вугілля. За якістю вугілля не уступало найкращому англійському. Через кріпосну систему господарювання розвинути видобуток вугілля відразу не вдалося. Тільки на початку 1890-х років починається видобуток кам'яного вугілля в Кремінній. Це робили як окремі селяни так і цілі селянські артілі в місцях де вугільні шари виходили на поверхню. В 1893 році закладена перша шахта в Кремінній. Вона належала відомому промисловцю Алчевському. Будівництво завершили в 1895 році. Цього року ввели в експлуатацію залізницю ЛисичанськКуп'янськ. Видобуток кам'яного вугілля одержав поштовх до розвитку.

За даними на 1864 рік у казенній слободі Новоглухів Куп'янського повіту Харківської губернії мешкало 4073 особи (1932 чоловічої статі та 2141 — жіночої), налічувалось 362 дворових господарства, існувала православна церква та училище[2].

у 1882 році Новоглухів отримав статус повітового міста (Старобільський повіт Катеринославської губернії).

Станом на 1885 рік у колишній державній слободі, центрі Новоглухівської волості, мешкало 4213 осіб, налічувалось 989 дворових господарств, існували 2 православні церкви, школа, 10 лавок, 4 ярмарки на рік: середопісний, троїцький, 23 вересня та 8 листопада[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 6004 осіб (3048 чоловічої статі та 2956 — жіночої), з яких 6314 — православної віри[4].

У грудні 1917 року у селищі Кремінне був утворений Ревком. Проте у квітні 1918 року, як і Рубіжне, Кремінну захопили війська кайзерівської Німеччини, а у грудні 1918 року — більшовики. У лютому 1919 стало центром новоствореної Донецької губернії. В 1919 році сюди прийшли війська Денікіна. 21 грудня частини 11-ої й 4-ої кавалерійських дивізій Першої кінної армії захопили Кремінну.

Місто постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СССР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 161 людина[5].

З червня 1938 через розділення Донецької губернії на Сталінську і Ворошиловградську області входить до складу Ворошиловградської області. 28 жовтня 1938 року Кремінна отримала статус міста. У 1940 році місто стає районним центром. В 1940 році на території міста був виявлений природний газ. Але видобуток газу не організували. У лісах будувалися бази відпочинку й санаторій.

10 липня 1942 року після масових повітряних атак місто захопили німецькі війська. 31 січня 1943 року радянські війська 195-ї гвардійської дивізії звільнили місто.

Із початком війни на Сході України, Кремінна була в небезпеці опинитися в епіцентрі бойових дій. Починаючи із квітня і до середини липня 2014 року місто фактично знаходилося на лінії фронту. Бойові дії місто оминули.

У зв'язку із початком декомунізації, 22 липня 2015 року в Кремінній був демонтований пам'ятник Леніну[6].

Економіка[ред. | ред. код]

Кремінна відзначається не типовою для більшості слобожанських міст структурою виробництва. Так, Кремінна має значний потенціл в переробній, харчовій, будівельній та добувній (надра міста багаті на природний газ та вугілля) промисловості. Чудові рекреаційні можливості створють гарні умови для розвитку туризму та спорту. Агропромисловий комплекс в нових умовах економіки має значний потенціал до завоювання ринку ЄС, Близького Сходу та Африки, адже місто славиться своїми чорноземами.

У структурі промисловості переважають енергомісткі і фондомісткі галузі, на їхню частку приходиться найбільша частина промислово-виробничих фондів.

Раніше здійснювався видобуток кам'яного вугілля (Шахта № 1 і «Східна»), існувала меблева фабрика, фабрика баянів, завод «Кремінмаш». В даний час працюють завод «Хімавтоматика», пивзавод «Пінта», молочний завод, лісозаготівельні та деревообробні цехи, звірогосподарство. На території району ведеться видобуток природного газу.

Терикон раніше діючої шахти №1


У 1932 році в Кремінському лісі був створений національний заповідник. У той час тут розводили нутрію, норку, ласку; також завезли в заповідник оленів, козуль і лосів. Зараз у Кремінній є звіроферма. У 2004 році сюди завезли 8 тисяч самиць. Приплід кожної самиці — 18 щенят.

Сильні сторони економіки міста: багата сировинна база (деревина, вугілля, природний газ), наявнысть великих площ чорнозему. Загалом, місто має значний потенціал, насамперед, в харчовій, переробній промисловості, а також в сфері туризму та відпочинку.

Слабкі сторони економіки міста: депопуляція, слабка ініціатива місцевих жителів до ведення комерційної діяльносты (цей фактор стримує потенціал до збільшення доходів населення, адже такий стан справ призвів до підвищенного рівня безробітності серед місцевих жителів), близкість до зони бойового конфлікту.

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Медичну допомогу населенню міста надає чотири медичні установи, у тому числі дві лікувально-профілактичних. Будуються дві амбулаторії. Місто є центром підготовки медичних фахівців різного спрямування.

Кремінська районна поліклініка

Освіта[ред. | ред. код]

Мережа загальноосвітніх установ складає чотири загальноосвітні школи (Кремінська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1, Кремінська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2, навчально-виховний комплекс «Кремінська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3 — дошкільний навчальний заклад», Кремінська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4) та Кремінська школа-гімназія. Дошкільну освіту надають п'ять дитячих садків («Зірочка», «Берізка», «Ластівка», «Катруся», «Малятко»). Позашкільну освіту дітям надають в дитячо-юнацькій спортивній школі та у Будинку дитячої творчості. Також у місті є дитяча художня школа та музична школа. Крім цього у Кремінній діють професійний ліцей, ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус», медичний коледж та три школи-інтернати.

Культура[ред. | ред. код]

Культурна сфера міста представлена краєзнавчим музеєм, міською бібліотекою, будинком культури, музичною і художньою школами, будинком дитячої творчості.

Спорт[ред. | ред. код]

В місті діє спорт-комплекс «Олімп» - сучасний спортивний центр для підготовки олімпійських та паралімпійських спортсменів.

5-й Президент України Петро Порошенко відкриває басейн на стадіоні "Олімп"

Готелі[ред. | ред. код]

Готель «Кремінна», готельно-ресторанний комплекс "ПриЛесное"

Готельно-ресторанний комплекс "ПриЛесное"


Відомі люди[ред. | ред. код]

У місті народилися:

Кремінську ЗОШ закінчив нагороджений відзнакою «Хрест слави» молодший лейтенант міліції (посмертно) Запорожець Костянтин Леонідович.

Також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
  2. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 2314)
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-251)
  5. Мартиролог. Луганська, с. 158—161
  6. На Луганщині знесли чергового Леніна

Література[ред. | ред. код]

  • Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945–1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
  • Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939 - 1959 рр.) : монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. - Донецьк, 2008. - 192 c.