Кремінь Дмитро Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дмитро Кремінь
Дмитро Кремінь

Дмитро Кремінь
Дата народження 21 серпня 1953(1953-08-21) (63 роки)
Місце народження с. Суха, Іршавський район Закарпатська область, Українська РСР, СРСР
Національність українець
Громадянство Україна Україна
Рід діяльності поет, публіцист, есеїст, перекладач
Жанр лірика
Нагороди:
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1999

[1]Дмитро́ Дми́трович Кре́мінь (21 серпня 1953(19530821), с. Суха, Іршавський район Закарпатська область, Українська РСР, СРСР) — поет, публіцист, есеїст, перекладач, заслужений діяч мистецтв України (2016), лауреат Шевченківської премії. Член Національної спілки письменників України (1979), Асоціації українських письменників (1997), Асоціації естрадних діячів України (1999), головний редактор часопису "Соборна вулиця". Батько українського політика та науковця, голови Миколаївської обласної ради з 25 лютого 2014, народного депутата України VIII скликання Тараса Креміня[2].[ред.ред. код]

Біографічні дані[ред.ред. код]

Випускник філологічного факультету Ужгородського держуніверситету (1975). По закінченню навчання потрапив на роботу за направленням учителем російської мови та літератури, згодом — української мови та літератури (смт Казанка Миколаївської області), пізніше перейшов до районної газети. Після переїзду до Миколаєва, який став для поета другою Батьківщиною, обіймав посаду викладача кафедри української літератури в Миколаївському педінституті ім. В. Бєлінського (1979–1981), керував обласною літературною студією «Джерела», працював заввідділом найбільшої в області молодіжної газети «Ленінське плем'я» (1981–1990). З 1991 року працював заввідділом культури і духовності, заступником головного редактора газети обласної ради «Рідне Прибужжя» (до 2008 р.). З 2010 року — голова Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України, головний редактор часопису «Соборна вулиця».

Творчість[ред.ред. код]

Дмитро Кремінь (2013)

Поетичний дебют Д. Д. Кременя відбувся у студентські роки на сторінках альманаху «Вітрила» (1970–1971). Згодом були публікації у журналі «Ранок», закарпатській комсомольській пресі, активна участь у роботі обласного літоб'єднання при Закарпатській організації СПУ, членство в художній раді цього літоб'єднання на посаді завсекцією поезії, а також знайомство і приятелювання, зокрема, із класиками закарпатської літератури Петром Скунцем, Іваном Чендеєм і Феліксом Кривіним, на яких, фактично, трималося мистецьке життя краю. Тоді він познайомився з Василем Густі, який, по суті, увів його до кола університетських поетів, а також Миколою Матолою, Іваном Петровцієм, Дмитром Кешелею, Йосипом Клейманом, В. Демидовим, А. Степанян, Й. Желіцкі, Г. Фодором.

Роки спротиву[ред.ред. код]

Вступивши до Ужгородського університету вже відомим українським поетом,[Джерело?] Дмитро Кремінь потрапив у вир активного мистецького життя, придушення якого почалося з «брежнєвської відлиги». Отже, коли тоталітарна машина взялася і за пошуки жертв на Закарпатті, все почалося із цькування Івана Чендея за його книгу «Березневий сніг», а також сценарій до «Тіней забутих предків», Петра Скунця за поему «Розп'яття». Майже водночас вилучали готові до друку книги Миколи Матоли, знищили тираж книги Фелікса Кривіна «Подражание театру».

Як пригадує Дмитро Кремінь, арешти інтелігенції йшли превентивно. Але це не лякало радикальну молодь: студентська «вольниця», поїздки Дмитра Кременя до Львова із Михайлом Чендеєм, знайомство з Григорієм Чубаєм, Миколою Рябчуком, Олегом Лишегою, Віктором Морозовим, Володимиром Івасюком, Романом Безпалковим налаштовувало на духовний спротив системі. А коли поет разом із Миколою Матолою зайнялися самвидавом, передрукувавши на машинці свої поезії, поеми, симфонії, а потім їх художньо оформлювали в кілька чисел альманаху «Скриня». Усе це було художньо мило, але тягло на кримінальну статтю.

Поет пригадує:

« Микола рідко бував у кімнаті гуртожитку, яку нам із ним дали: частіше спав у Світлани, першої дружини. А я приймав своїх богинь та муз і малював сюрреалістичні картини вже не аквареллю, а гуашшю. Тоді я вже дружив із великими художниками Ференцом Семаном, Павлом Бедзіром. Зрештою, вся ужгородська мистецька богема тих часів мене знала.  »

Незважаючи на такі реалії, один із варіантів журналу, скоріше за все, потрапив до рук каральних органів. Тоді проти нього почалися репресії.

На початку 1974 року, коли була фактично готовою до друку перша книга поета, де, окрім інших текстів, містилися поема «Меморандум Герштейна», поетичні симфонії: «Сад», «Параноїчна зона „А“», «Танок блукаючого вогню», «Коні Адамові», на засіданні університетської літературної студії ім. Юрія Гойди, якою керував доцент Василь Поп, студентові було влаштовано своєрідний, але такий популярний у ті часи «творчий звіт», за результатами якого його творчість піддали критиці, причому звинуватили у вільнодумстві, незрозумілості образів тощо. Згодом, під час чергового обшуку, котрий збігся із другою хвилею арештів в Україні, в нього вилучено рукопис і нині невідомої широкому загалу книги. Вже тоді Дмитро Кремінь, котрого лякали «вовчим квитком», вилученням з університету, від чого, до речі, його врятував ректор Дмитро Чепур, зізнався, що витоки свого т. зв. незрозумілого письма він черпає в ліриці епохальних українських поетів: Тараса Шевченка, Богдана-Ігоря Антонича, Павла Тичини, котрих визнавав за своїх літературних вчителів.

Рукопис першої книги Дмитра Кременя вилучено під час навчання в університеті.

Як пригадує поет:

« …переїзд до смт Казанка Миколаївської області був доленосним. У Миколаєві, закритому місті, порядки були суворі, але саме там перший секретар обкому Володимир Васляєв наклав табу на шельмування роману Олеся Гончара «Собор». І саме при цьому чоловікові в Миколаєві були засновані організації Спілки художників (1970) і письменників (1974). Я прожив у Казанці чотири роки. Там же став автором першої книжки «Травнева арка» з передмовою Віталія Коротича і членом Спілки письменників СРСР, прославився в Москві на зльоті молодих письменників Союзу. Якби я був «під оком» і про мене не лунали б схвальні слова класиків у Києві та Москві, я міг би загриміти в Новоданилівську колонію поблизу Казанки: там чимало пересиділо дисидентів.

Тут, у Казанці, я відкрив собі цілий степовий материк. Це батьківщина Павла Глазового, батьківщина народної комедії Леоніда Юхвіда «Весілля в Малинівці». Але це тільки література. А народ виявився страшенно доброзичливим. Тим паче — море вчорашніх студентів, які тут же, як і я, ставали лікарями, вчителями. Я ж тоді був двадцятирічним хлопцем, елегантним і красивим. А що дітей у школі любив і ніколи не давав ображати нервовим колегам, то й діти мене любили. А значить, полюбили й ненависну їм до того укрмову й укрлітературу, яку я викладав. Щоб тебе пам'ятали, щоб тебе любили в народі і в такі часи, як наші, — для цього й самому треба бути людиною.

 »

Поетичні книги[ред.ред. код]

  • «Травнева арка» (1978), «Південне сяйво» (1982), «Танок вогню» (1983), «Бурштиновий журавель» (1987), «Шлях по зорях» (1990), «Пектораль» (1997), «Елегія троянського вина» (2001), «Літопис» (вибрані твори) (2003), «Атлантида під вербою» (2003), "Синопсис (2005), «Полювання на дикого вепра» (2006), «Літній час» (2007), «Вибрані твори» (Бібліотека Шевченківського комітету) (2007), «Лампада над Синюхою» (2007) (спільно з народним художником України А.Антонюком), «Скіфське золото» (вибрані твори 1990-2000-х рр.) (2008), «Замурована музика» (2011), «Медовий місяць у Карфагені» (2013), "Скрипка з того берега" (2016) тощо.

Перекладацька діяльність[ред.ред. код]

Перекладав з російської (Борис Пастернак, Андрій Вознесенський, Євген Євтушенко, А. Чернов, Л. Григор'єва, Володимир Пучков, Тамара Гордієнко) , грузинської (Лаша Надарейшвілі, М. Циклаурі, Шота Нішніанідзе, Ніколоз Баратішвілі, М. Хетагурі), осетинської (С. Міндіашвілі, В. Ікаєв, Н. Бакаті), німецької (Генріх Гейне) та інших мов.

Вірші Д.Кременя перекладені багатьма мовами світу:

•російською (О.Павлов, В.Пучков, Е.Январьов),

•англійською (С.Іщенко, Р.Торнтон, С.Лавочкіна),

•латиською (Р.Чилачава, І.Аузінь),

•словацькою (Т.Юричкова),

•китайською (Чжан Чжічжун).

Переклади видавалися окремими книгами:

«Ольвийский транзит» (пер. рос. О.Павлова, 2006);

книга-трилінгва «Два береги» (рос. пер. В.Пучкова, англійською — С.Іщенко, Р.Торнтон (2007), удостоєна Міжнародної премії імені Арсенія та Андрія Тарковських (2010);

«Осінні афини» в серії «Між Карпатами і Татрами» (пер. слов. В.Юричкової, вип. 17) (2011). У цій же серії вийшли також окремі книги перекладів зі словацької: Л.Фелдека, Я.Костри (2011), Е. Б. Лукача (2013);

Публіцистика[ред.ред. код]

Д. Д. Кремінь друкувався у журналах «Вітчизна», «Київ», «Сучасність», «Кур'єр Кривбасу», «Україна», «Дзвін», «Музейний провулок», «Ukraine», «Вежа», «Море», «Дружба народов», «London Magazine», «Prism», "Hayden's Ferry Review", "Eclectica", газетах, інтернет-виданнях, де опубліковані тисячі матеріалів.

Набули всеукраїнського розголосу його есе «Таємниця саркофага», «Козак Мамай у сузір'ї манкурта», «Куди орел несе дельфіна», «Тризубом по двоглавому горобцю», «Планета під вербою» та ін., видрукувані наприкінці 1980-х — на поч. 1990-х рр. Мають популярність його творчі портрети сучасників: Андрія Антонюка, Володимира Бахтова, Івана Булавицького, Василя Бурдика, Анатолія Завгороднього, Олега Ігнатьєва, Михайла Озерного, Михайла Ряснянського, Петра Скунця, Івана Чендея та ін.

У 2011 р. вийшла есея «Піщаний годинник України» (спільно із Т. Д. Кременем) («Соломонова Червона зірка»).

Нагороди[ред.ред. код]

Лауреат Республіканської літературної премії ім. Василя Чумака (1987), культурологічної премії ім. Миколи Аркаса (1994), Всеукраїнської літературної премії ім. Володимира Свідзінського (2011), Всеукраїнської літературної премії імені Зореслава (2013), Всеукраїнської літературної премії імені Володимира Сосюри (2013), літературної премії ім. Леоніда Вишеславського (2013); Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця (2014), «Городянин року» в номінації «Мистецтво» (Миколаїв, 1999), «Людина року Миколаївщини» (2008), удостоєний почесної грамоти Верховної Ради України (2010). У 1999 р. отримав Державну премію України імені Тараса Шевченка за книгу поезій та симфоній «Пектораль». Заслужений діяч мистецтв України (2016).

У своїй Шевченківській промові Дмитро Кремінь зауважив: «Я щасливий уже тим, що не вчився в поетичній школі п'яного дяка, не шукав провіщення в хлипнівських малярів, не благав перепустки на Парнас у земляків із циновими ґудзиками, хоч холод таємних канцелярій проймав і мене з юних літ, і від колискової землі мене відлучали замолоду. Так, не вбили, не розстріляли, не замучили, не потягли на панську стайню, та хіба Шевченко не мріяв про свободу та життя? Ще рано думати, що наші Берестечко, Полтава й Крути — позаду… Та й там та й мені просяяв удалині берег України-Атлантиди, яка підніметься з дна тоді, коли наші душі встануть з колін, водою Дніпра змиємо із чіл тавра, змахнемо порох і попіл спалених століть України».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Музика поезії над рікою життя... : до 60-річчя від дня народження Дмитра Дмитровича Креміня: біобібліогр. покажч. / склад.: М. В. Тасинкевич ; ред.: Т. С. Астапенко, Л. М. Голубенко ; Миколаїв. обл. універс. наук. б-ка ім. О. Гмирьова. - Миколаїв, 2013. - 220 с. (укр.). 
  2. Пророча правда поетової сльози // «Рідне Прибужжя», 10 жовтня 2014

Публікації[ред.ред. код]

  1. Кремінь, Д. Травнева арка: поезії / Д. Кремінь. — К.: Молодь, 1978. — 82 с.
  2. Кремінь, Д. Південне сяйво: поезії / Д. Кремінь. — Одеса: Маяк, 1982. — 103 с.
  3. Кремінь, Д. Танок вогню: поезії / Д. Кремінь. — Одеса: Маяк, 1983. — 72 с.
  4. Кремінь, Д. Бурштиновий журавель: поезії / Д. Кремінь. — К.: Рад. письменник, 1987. — 110 с.
  5. Кремінь, Д. Шлях по зорях: вірші / Д. Кремінь. — К.: Молодь,1990. — 96 с.
  6. Кремінь, Д.Скіфське золото: поезії / Д. Кремінь // Бузький Гард. — Миколаїв, 1996. — С.27-35.
  7. Кремінь, Д. Пектораль: нова книга / Д. Кремінь. — Миколаїв: МП «Можливості Кіммерії», 1997.-119 с.
  8. Кремінь, Д. Елегія троянського вина / Д. Кремінь. — Миколаїв: МП «Можливості Кіммерії», 2001. — 105 с.
  9. Кремінь, Д. Атлантида під вербою: вибрані поезії / Д. Д. Кремінь. — К.: Неопалима купина, 2003. — 63 с.
  10. Кремінь, Д. Літопис: вибране / Д. Кремінь. — Миколаїв: Можливості Кіммерії, 2003. — 451 с.
  11. Креминь Д. Ольвийский транзит: избранные стихотворения / Д. Креминь; пер. с укр. А. В. Павлов. — Николаев: Изд-во ЮИКСУ, 2006. — 80 с.
  12. Кремінь, Д. Полювання на дикого вепра: поезії / Д. Кремінь. — К.: Факт, 2006. — 96 с.
  13. Кремінь, Д. Літній час: лірика / Д. Кремінь. — Миколаїв: Миколаїв. обл. друкарня, 2007. — 64 с.: іл.
  14. Кремінь, Д. Замурована музика: лірика, симфонії, поеми / Д. Кремінь. — К. : Ярославів Вал, 2011. — 360 с.
  15. Кремінь, Д. Скрипка з того берега : лірика / упор. Т. Д. Кремінь, худ. Ю. С. Гуменний. / Д. Кремінь. - Миколаїв: Іліон, 2016. - 88 с.

Література[ред.ред. код]

  1. Кремінь Дмитро Дмитрович // Шевченківські лауреати 1962–2001. Енциклопедичний довідник. — Київ: Криниця, 2001. — 578 с. — С. 278–280.
  2. Агеев, Ю. «На золотій, на скифській пекторалі»/ Ю. Агеев // Южная правда. — 1999. — 27 апр. — С.1.
  3. Бойченко, В. Бенефіс на Голготі / В. Бойченко // Южная правда. — 2003. — 21 авг. — С.1,2. ; Вересень. — 2003. — № 3. — С. 1-5.
  4. Гужва, В. Незнищенність поезії / В. Гужва // Укр. культура. −1998. — № 11-12. -С.12-13.
  5. Дмитро Кремінь: біограф. довідка // Література рідного краю: Письменники Миколаївщини: посібник-хрестоматія / Ред. Н. М. Огренич. — Миколаїв: Вид-во МОІПЛО, 2003. — С.188-191.
  6. Єжелов Г. "Співати мало: «Ще не вмерла» // Київ. — 1999. — № 11. — С.138-139.
  7. Золота В. «Величава мова» поезії Дмитра Кременя / В.Золота // українська мова та література. −2002. — № 40. — С.41-42.
  8. Качан А. Поетична іскра Дмитра Кременя / А.Качан // Літ. Україна. — 1999. — 13 трав. — С.1.
  9. Ковалів Ю. Літописна історіософія Дмитра Кременя / Ю. Коваль // Кремінь Д. Літопис: вибране / Д. Кремінь. — Миколаїв, 2003. — С.5-16.
  10. Кремінь Д.: [коротка біогр. довідка] // Хто є хто в українських мас-медіа. — К.: «К. І. С.», 1999. — С.351.
  11. Кремінь Д.: [коротка біогр. довідка] // Хто є хто в Україні. — К., 2000. — С.239.
  12. Кремінь Д.: [коротка біогр. довідка] // Письменники Радянської України.1917-1987: біобібліограф. словник. — К.,1988. — С.321-322.
  13. Кремінь Д.: [біогр. довідка] // Шевченківські лауреати. 1962–2001: енцикл. довідник. -К., 2001. — С.278-279.
  14. Кремінь, Д. Кремінь теж Сізіф: бесіда з поетом Д. Кременем / зап. О. Гаврош // Україна молода. — 2004. — 30 вересня. — С.13.
  15. Креминь Д. Д.: [биограф. справка] // Николаевцы.1789-1999: энцикл. словарь.-Николаев,1999. — С.182.
  16. Логвиненко, О. На вагу духу вимірюється нова книжка поета Д. Кременя «Пектораль» /О.Логвиненко // Урядовий кур'єр. — 1999. — 15 черв. — С. 8.
  17. Маляров, А. Елегія троянського вина Дмитра Кременя /А. Маляров // Вітчизна. — 2001. — № 9-10. — С.146-147.
  18. Сизоненко, О. Дмитрові Кременю — на вручення Шевченківської премії /О. Сизоненко // Рад. Прибужжя. — 1999. — 3 квіт. — С.4.
  19. Старовойт, Л. В. «На розпутті великих доріг»: Образ України у збірці Дмитра Кременя «Полювання на дикого вепря» / Л. В. Старовойт // Письменники Миколаївщини: навч. посібник / Л. В. Старовойт. — Миколаїв, 2007. — С. 78-84.
  20. Шуляр, В. І цвістиме його сад упродовж століть! /В. Шуляр // Вересень. — 1999. — № 1. -С.35-38.
  21. Шуляр, В. Поетичне світовідчуття Дмитра Кременя / В.Шуляр // Дивослово. — 2000. — № 1. — С.47-50.
  22. Гладишев В. В. «Треба жити, щоб жила — вона…» / В. Гладишев // Методичні діалоги. — 2011. — № 9-10. — С. 37-43.
  23. Тасинкевич-Кирилюк М. Талант в трех измерениях : [ко дню рождения Дмитра Креминя] / М. Тасинкевич-Кирилюк // Южная правда. - 2014. - 21 авг. (№ 95). - С. 3.

Посилання[ред.ред. код]