Кривошиї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кривошиї
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Хмільницький район
Рада Хмільницька міська громада
Основні дані
Засноване 1905
Населення 514
Площа 3,2 км²
Густота населення 160,63 осіб/км²
Поштовий індекс 22073
Телефонний код +380 4338
Географічні дані
Географічні координати 49°35′58″ пн. ш. 28°12′23″ сх. д. / 49.59944° пн. ш. 28.20639° сх. д. / 49.59944; 28.20639Координати: 49°35′58″ пн. ш. 28°12′23″ сх. д. / 49.59944° пн. ш. 28.20639° сх. д. / 49.59944; 28.20639
Середня висота
над рівнем моря
251 м
Водойми Снивода
Місцева влада
Адреса ради 22073, Вінницька обл., Хмільницький р-н, с. Кривошиї
Карта
Кривошиї. Карта розташування: Україна
Кривошиї
Кривошиї
Кривошиї. Карта розташування: Вінницька область
Кривошиї
Кривошиї
Мапа

CMNS: Кривошиї у Вікісховищі

Кривоши́ї — село в Україні, у Хмільницькій міській громаді Хмільницького району Вінницької області. Населення становить 514 осіб.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області» увійшло до складу Хмільницької міської громади.[1]

Село постраждало внаслідок Голодомору 1932—1933 рр.

Історія[ред. | ред. код]

На території села комуністична влада проводила систематичний терор проти господарств, члени яких відмовлялися вступати до колгоспів. До початку Другої світової війни незалежність зберегли три родини: Чубар, Дем'янець та Пороховникових. Родина Семена Чубаря мала десять дітей, більшість із яких виїхало на каторжні роботи до післявоєнного Києва.

Киянин Федір Чубар свідчить:

Я народився 1934 року, у селі Кривошиї. Тоді ще люди й далі голодували. Маленьким я часто їв траву та будяки - мене буквально "випасала" моя сестра, бо їсти було нічого. На траві я й виріс. Голова сільради мстився матері за те, що не була в колгоспі. Хоч вона й мала статус матері-героїні, але не давав їй належних продуктів. А коли мати принесла йому припис з району, щоб віддав, то він ту бумажку порвав у неї на очах. Дуже здівалися над нами комуняки...

Після вигнання сталінських загонів із села, 1941 року німецька влада дала дозвіл на відкриття православної церкви. Її старостою став Семен Чубар. У 1960-тих комуністи знову закрили церкву, переслідуючи мешканців села за віру.

Абсолютна більшість селян підтримала Акт відновлення незалежності України на референдумі 1 грудня 1991.

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 732 особи, з яких 326 чоловіків та 406 жінок.[2]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 512 осіб.[3]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]

Мова Відсоток
українська 99,61 %
російська 0,39 %

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Снивода — гідрологічний заказник місцевого значення.

Постаті[ред. | ред. код]

  • Рудюк Максим Павлович — акушер-гінеколог, учасник Другої світової війни, ректор Вінницького державного медичного інституту.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 10 листопада 2021. 
  2. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 5 листопада 2019. 
  3. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 5 листопада 2019. 
  4. Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 5 листопада 2019. 

Література[ред. | ред. код]

  • Колиба́бинці // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.674

Посилання[ред. | ред. код]