Крижчене

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Крижчене
Країна Україна Україна
Область Запорізька область
Район Бердянський район
Громада Чернігівська селищна громада
Основні дані
Засноване 1861
Населення 68 (на 2015 рік)
Площа 1,28 км²
Густота населення 82,81 осіб/км²
Поштовий індекс 71213
Телефонний код +380 6140
Географічні дані
Географічні координати 47°17′50″ пн. ш. 36°08′53″ сх. д. / 47.29722° пн. ш. 36.14806° сх. д. / 47.29722; 36.14806Координати: 47°17′50″ пн. ш. 36°08′53″ сх. д. / 47.29722° пн. ш. 36.14806° сх. д. / 47.29722; 36.14806
Середня висота
над рівнем моря
163 м
Місцева влада
Адреса ради 71211, Запорізька обл., Чернігівський р-н, с. Новоказанкувате, вул. Центральна, 2
Карта
Крижчене. Карта розташування: Україна
Крижчене
Крижчене
Крижчене. Карта розташування: Запорізька область
Крижчене
Крижчене
Мапа
Мапа

Крижче́несело в Україні, у Чернігівській селищній громаді Бердянського району Запорізької області. Населення становить 68 осіб (1 січня 2015)[1]. До 2016 орган місцевого самоврядування — Новоказанкуватська сільська рада.

Село тимчасово окуповане російськими військами 24 лютого 2022 року.

Географія[ред. | ред. код]

Село Крижчене лежить за 4 км від правого берега річки Каїнкулак, на відстані 2 км від села Петропавлівка і за 20 км на північний захід від Чернігівки. По селу протікає струмок що пересихає із загатою.

Історія[ред. | ред. код]

Заснування пов'язане із земельною реформою 1921 року. Отримавши землю сюди переселилися новогригорівці. Село й назване за прізвищем одного з першого з них — Крижка. Переселилося 30 сімей, до 1924 року вони збудували хати й початкову школу.

В умовах НЕПу селянам, які мали бажання працювати вдалося організувати господарство й отримати прибутки. У ході колективізація й розкуркулення репресували найкращих господарів: Кислицького, Юхименка, Савченка та Іваненка, син якого внаслідок цього помер від голоду.

Була утворена комуна, яка 1930 року стала сільгоспартіллю «Комунар». У передвоєнні роки завдяки важкій праці селян було укріплено матеріально-технічну базу, з'явився клуб.

З початком німецько-радянської війни більшість чоловіків іде на фронт, а жінки й діти працюють у полі й бригаді. У жовтні 1941 року село окуповують німецькі загарбники. За роки окупації 32 жителі села відправлено на каторгу в Німеччину, де одна жінка померла.

Під час голоду 1946–1947 років помер один житель села.

Після війни село відбудовується, з'явилися ферми, новий клуб, відбудували школу. 1950 року місцевий колгосп об'єднано з колгоспами сіл Зелений Луг і Петровське, а 1959 року цей колгосп увійшов до складу колгоспу ім. Леніна з центром у Новомихайлівці.

Село потрапляє у розряд «неперспективних». 1969 року закривають школу, молодь від'їздить, а село старіє.

У селі працює відділення зв'язку й ФАП. Селяни здають землю в оренду ТОВ «Новополтавське» та СВК «Україна».

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області», увійшло до складу Чернігівської селищної громади.[2]

17 липня 2020 року після ліквідації Чернігівського району село увійшло до Бердянського району[3].

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення становило 106 осіб[4].

Мова[ред. | ред. код]

Населення за рідною мовою (2001)
українська мова російська білоруська
95.28% 3.77% 0.94%

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чернігівська територіальна громада - Запорізька область - Децентралізація влади. Архів оригіналу за 22 жовтня 2016. Процитовано 22 жовтня 2016.
  2. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 18 жовтня 2022.
  3. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  4. Населення населених пунктів Запорізької області за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 13 травня 2016.

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Єременко, М. Край шляху Муравського: Нариси з історії Чернігівського району. — Запоріжжя : Лана-друк, 2006. — 436 с.