Крикливець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Крикливець
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Крижопільський
Рада Крикливецька сільська рада
Код КОАТУУ 0521984401
Код КАТОТТГ
Облікова картка Крикливець 
Основні дані
Засноване 1500
Населення 1139
Площа 2,35 км²
Густота населення 484,68 осіб/км²
Поштовий індекс 24641
Телефонний код +380 4340
Географічні дані
Географічні координати 48°19′18″ пн. ш. 28°58′43″ сх. д. / 48.32167° пн. ш. 28.97861° сх. д. / 48.32167; 28.97861Координати: 48°19′18″ пн. ш. 28°58′43″ сх. д. / 48.32167° пн. ш. 28.97861° сх. д. / 48.32167; 28.97861
Середня висота
над рівнем моря
250 м
Місцева влада
Адреса ради 24641, с. Крикливець, вул. Центральна, 63
Карта
Крикливець. Карта розташування: Україна
Крикливець
Крикливець
Крикливець. Карта розташування: Вінницька область
Крикливець
Крикливець
Мапа

Крикли́вець (Волосо-Крикливець та Русо-Крикливець) — село у Крижопільському районі Вінницької області. Населення налічує близько 5 тис. жителів. Має село-«супутник» — Іллівку, що знаходиться на відстані 3 км від Крикливця, ближче до Крижополя.

Назва[ред. | ред. код]

7 червня 1946 р. село Волосько-Крикливець отримало назву «Крикливець» і Волосько-Крикливецьку сільську Раду названо Крикливецькою, а село Русо-Крикливець отримало назву «Крикливець Другий» і Русо-Крикливецьку сільську Раду названо Крикливецькою Другою.[1]

Географія і топологія[ред. | ред. код]

Село міститься в південно-східній частині Крижопольського району (раніше — Ольгопольського повіту).

Село ділиться на частини: Кордонівка, Буківка, Бабіївка, Клопотовщина, Пляц, Глинища, Горбок, Новоселиця, Ланок, Золота Гора (тому що вона найшвидше прогрівається сонцем), Ковалівка. Через село протікає струмок, що започатковується з Лісового озера в Чорному лісі, підсиленого джерелами, що б'ють з-під гір. У центрі Русо- та Волосо-Крикливця є невеликі ставки, очищені та оновлені у 1992—1995 роках. Є ставок за селом у напрямку до села Павлівка, яке було забудоване у 1960 році. Основне живлення ставків — дощово-снігові води, підсилені підґрунтовими водами, джерелами, якими багаті долини. Серед жителів з цього приводу побутує поговірка: «Де не копни ямку на долині — буде вода; забий сухий вербовий кілок — виросте верба».

З усіх боків село оточують ліси, які мають свої назви — Колгоспні, Малаїха, Мартинівка, Лиса Гора, Парок; державний лісфонд — Журавель, Чорний, Тороканиха, Легойдина, Довжок. Усі ліси — мішані.

Хати села, за винятком Ланка та Новоселиці, утворюють звивисті вулички, які зазвичай, дуже рідко мали назву — хіба що за прізвищем близького господаря: Фатова, Комарова, Голиченкова, Громикова.

У садах ростуть переважно сливи, горіхи, яблуні, черешні, вишні, абрикоси та шовковиця. Зрідка росте кизил (або як тут кажуть — дерен), обліпиха, та інші. Луги та лісові поляни багаті на лікарські рослини.

Між горами — Бабина гора, Балки, Грабова балка, Верестунів лісок, Драпачиха, Дохна — протікала колись повноводна річка Дохна, яка зараз є маленьким струмком, що часто пересихає літом. Ця річка брала свій початок з лісового озера Крижанівський ставок, підсилювалася джерелами та дощово-сніговими водами.

Історія сіл Крикливець та Іллівка[ред. | ред. код]

Заснування сіл, археологічні дані, дані літератури, перекази[ред. | ред. код]

Зародження села Крикливець слід віднести до 15 століття. На це вказують такі перекази: часто нападали кочовики-татари, які грабували селян. Внаслідок цього за селом на горбах стояли вартові, що пильнували шляхи. Коли показувалися татари, вартові бралися за зброю й давали відсіч непрошеним гостям. Характерно, що про небезпеку вони сповіщали криком, і від цього могла постати назва села «Крикливець».

Походження села і назви — Свідчення (легенди)[ред. | ред. код]

(Андрусяк Михайло Харитонович, 1904 року народження, освіта — 4 класи)

«Перші поселенці були біглий люд від поміщиків. Проходив час. Поселення назви не мало. І ось одного разу їхав пан, набрів серед лісу на поселення. Був уже вечір. Людям і коням необхідний був відпочинок. У тій хаті, де заночував пан, всю ніч кричала дитина, та не давала пану спати. Йому причувалося, що кричить усе село. На ранок він сказав: „Ну й крикливе село!“ Так від цього й могла піти назва „Крикливець“».

(Мартинюк Іван Петрович, 1911 року народження, освіта — 3 класи)

«Люди були крикливі, якщо нападали татари, то ті люди своїм криком, лементом, плачем так діяли на татар, що ті тікали й брали менший ясир (полонених).»

(Колодій Никифор Семенович, 1904 року народження, освіта — 4 класи)

«Перші поселенці були біглі від жорстких поміщиків і селилися в лісі близько коло води.»

Про село «Крикливці» згадується в літературних джерелах.

У 1865 році в журналі «Подольскія єпархіальныя вѣдомости» № 8 (Отдѣлъ ІІ-й: Религіозная сторона жизни нашаго народа, стр. 127)

«Распоряженіемъ святѣйшаго Синода 16 марта сего года утверждены Его Преосвященствомъ Леонтіемъ Епископомъ Подольскаго и Брацлавскаго сельскія попечительства Ольгопольскаго уѣзда въ слѣдующихъ сёлахъ …М.Пѣсчанка, Голубече, Русо-Крикливецъ, Волосо-Крикливецъ».

Більшість великих землевласників Подільської губернії були поміщики польського походження католицької віри і домагалися покатоличення православних українців. Для цього до тих, хто не хотів перехрещуватися в іншу віру, пани застосовували різні утиски — а особливо таких утисків зазнавали православні священики, тому що вони були поводарями неписьменних православних селян. Такий утиск був у 1831 році.

«Помѣщикъ Карлъ Березовскій въ Крикливецкомъ приходѣ отторгъ отъ церкви 30 десятинъ церковной земли. Священникъ завёлъ судебное дѣло. Но помѣщикъ повёлъ дѣло такъ, что почтенный священникъ и духовникъ, о которомъ ничего не было слышно худого, отрѣшёнъ былъ отъ мѣста, да ещё съ запрѣщеніемъ богослуженія» («Дѣло по ревизіи по Ольгопольскому уѣзду», листъ 218).

«Краткій историческій очеркъ о селѣ Русо-Крикливецъ и Волосо-Крикливецъ, описанный въ 1898 году» пропонує, що «Русо-Крикливецъ ещё древнѣе, чемъ Волосо-Крикливецъ. Офиціальное названіе сёлъ можно отнести къ началу XV вѣка. Приставки Русо- и Волосо- сделаны въ слѣдствіе таго, что Русо- населяли большинство Малоросовъ, а Волосо-Молдаване (Волохи).» Насправді ж ці прикметникові означення додавалися до назви у випадку поділу села щодо феодальних повинностей: за волоським правом та за руським правом.

Перші оселі були побудовані серед лісу, близько коло води, втікачами-кріпаками. Село міститься в південно-східній частині Крижопільського району Вінницької області. Розкинулося воно на невисоких горбах, що придає селу мальовничого вигляду[2]:

« … Въ 1898 году село Русо-Крикливецъ расположено на холмистой мѣстности въ 10 верстахъ отъ желѣзной дороги станціи Крыжополь. Климатическія условія села, хотя и окружоннаго со всѣхъ сторонъ лѣсами, не вполнѣ благопріятны для здоровья людей из-за отсутствія хорошей воды для питья и рѣзкаго сухого климата. Почва суглинистая, но плодородная. Село Волосо-Крикливецъ съ приписанной деревней Ильево Поле отстоитъ отъ станціи Крыжополь въ 8 верстахъ. Расположено на двухъ отлогихъ буграхъ раздѣляющихся нѣкогда рѣкой и прудомъ. Въ настоящее врѣмя рѣка высохла, на мѣстѣ ея течётъ едва замѣтный ручеёкъ.

Ильево Поле лежитъ въ 3 верстахъ на Западъ отъ Волосо-Крикливца, и расположено на восточномъ склонѣ, который сходитъ к сѣверному котлавану. Климатъ села В.-Крикливецъ, окружённаго съ трёхъ сторонъ лѣсами был-бы благопріятнымъ для здоровья людей, если бы не обиліе подпочвенныхъ водъ, развивающихъ срѣди людей значительный процентъ лёгочныхъ заболѣваний. Почва суглинистая, но плодородная

«

Свідчень про час виникнення поселення поки що немає, але за деякими даними можна віднести виникнення села до початку XV сторіччя.

«Приставка Волосо- была слѣдствіем таго, что основателями были Волохи, т.е. Молдаване, перебѣжавшіе изъ Бессарабіи.»

Тексти «Із історії нашого народу» описані в «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego» («Географічний словник Польського королівства») т. 1-14, виданого у Варшаві в 1896 році (у перекладі історика Є. Ф. Годованого) свідчать, що: «Крикливець Малий і Великий Ольгопольського повіту, Піщанська волость парафія Ободівська має 900 мешканців, 266 десятин землі общинної, 1600 десятин належить поміщикам Собанським, нині Бжозовським. Церква Діви Марії має 32 десятини землі та 1093 парафіян. Малий Крикливець має 140 жилих приміщень, а Великий — 132. Раз у рік на Івана-Купала відбувається знаменитий сільський ярмарок. У Крикливецькій Слободі (нині село Іллівка) проживає 142 чоловіки, є 365 десятин селянської землі та 1526 панської десятин землі, що належить Собанським (нині Бжозовським) („Сільські Новини“, 1993 рік, стор. 2, 4).»

Таким чином, перші оселі були побудовані серед лісу кріпаками-втікачами.

Найкращі землі навколо села належали багатому поміщику Березовському, який жив у сусідньому селі Попелюхи (нині Яворівка). Він мав у володінні 5000 гектарів землі. Іншим великим власником була церква. Священик мав у своєму користуванні 40 гектарів землі та 3-4 гектари городу. Панськими землями розпоряджалися управителі, які мали маєтки на Бабиній горі та Уберті під лісом Легойдина. На поміщицьких та церковних землях селяни працювали за надзвичайно низьку платню — 16-20 копійок на день (тоді як віл або кінь коштував 1 карбованець). Але були релігійні свята й неділя, коли працюючий люд відпочивав, проводив час у розвагах, піснях, танцях. Багато селян-бідняків ішли працювати на заробітки в Таврійські землі (на Херсонщину) на сім-вісім місяців.

Крикливицькі селяни були здібні до купівлі, комерції, тому й жоден ярмарок не обходився без них. Крикливець мав 565 дворів. Хати були низькі, вкриті соломою, мали маленькі віконця. Лише декілька хат заможників вирізнялися своїм виглядом — були просторіші, криті жерстю. Ніяких промислових підприємств у селі не було, окрім ремесла — випалювання цегли, яка славилася своєю міцністю на всю округу. Було два парники — тобто млини, у яких мукомельні жорнова працювали за допомогою парових машин, та біля двох десятків млинів-вітряків.

Дані з інших джерел[ред. | ред. код]

«Краткий очеркъ исторіи сёлъ Русо-Крикливецъ и Волосо-Крикливецъ» за 1898 рік.

«Кладовище перенесли за півверсти від храму на північний захід. Там же поруч розмістилося й училище. У селі Русо-Крикливець є два училища — училище Міністерства Народної освіти з 1885 року і школа грамоти для дівчат з 1857 року, яка розміщалася у церковному приміщенні. Там же й жив псаломщик, який на рівні з грамотою навчав дівчаток церковному співу. Дівчатка, що навчалися тут, славилися своїми здібностями й займали перші місця з співів у Подільській Єпархії.»

Волосо-Крикливець. У приході 3 школи Міністерства освіти, з них одна знаходиться у Волосо-Крикливці, а друга в Іллівці. Школи засновані, за непідтвердженими даними, у 1889 році. Школа для дівчат з вивчення грамоти та співів заснована в 1897 році. Школи Міністерства освіти не мали свого приміщення, тому містилися у приватних будинках. Заняття були безплатні та проводилися лише російською мовою. Класи були комбіновані — всі три класи містилися в одній кімнаті. Як розповів Никифор Семенович Колодій, з боку вчителя було рукоприкладство, тобто вчитель мав право бити учня за непослух або погану поведінку на уроці. Це підтримувало дисципліну. Крім того учням заборонялося бути присутніми на весіллях та інших урочистостях, де було багато дорослих, та розливалася горілка. У школу брали у 8 років.

«Начальное образование въ Подольской губерніи, 1908—1909 уч. год»

«Крикливець — Загальне число жителів: 3218 православних, інших націй немає. У Русо-Крикливці однокласна міністерська школа, де навчається 75 хлопчиків і 22 дівчинки. Число дітей шкільного віку — 322. Навчанням охоплено 30,1 %. У Волосо-Крикливці хлопчиків 13, дівчаток 10, відмовлень у прийомі не було, дітей шкільного віку 155. Навчанням охоплено 20 %. В Іллівці хлопчиків 23, дівчаток 6, число дітей шкільного віку 54. Навчанням охоплено 53 %, відмовлень не було. Тоді навчався один зі старожилів — Михайло Харитонович Андрусяк, 1902 р. нар. У 1912 році школа була в хаті Гичака Григора, пізніше в хаті Вівсяного Василя, а тоді в Лужанського Ладима — загалом тоді було чотири випуски учнів.»

Революція 1905—1907 років у селі відгукнулася страйком селян-строковиків, які домагалися покращення умов праці та збільшення платні за роботу. Вони зійшлися до економії, що знаходилася на Бабиній Горі та біля школи, і добилися, щоб і наймити теж кинули роботу. Поміщик де в чому поступився. Селяни домоглися, щоб за вижату копу (60 снопів) платили один карбованець. Звістку про революцію 1917-го року привезли в село солдати, що залишили фронт. Ця звістка була зустрінута бідняками та середняками з великою радістю. Заможники були невдоволені, оскільки втрачали робочу силу.

Свідчення 1[ред. | ред. код]

(Гук Степан Олександрович, 1915 року народження) «Жовтневу революцію та громадянську війну пам'ятаю по тому, що в село заходили різні озброєні ватаги, називали себе різними властями, хотіли, щоб їм підкорялися.»

(Бойко Леонтій Іванович, 1914 року народження) «Пам'ятаю, приходили петлюрівці, арештували мого вуйка, але мама моя за могорич викупила.»

Соціальний склад населення: бідняки, середняки, заможники, незначний прошарок інтелігенції. Селяни мали у своєму користуванні землю, але більша її частина належала поміщикові та церкві.

«Населення Поділля — 1925 рік»:

Волосо-Крикливець

Кількість господарств 398
Кількість жителів 1541
Площа земель у користуванні (га) 1226

Русо-Крикливець

Кількість господарств 404
Кількість жителів 1366
Площа земель у користуванні (га) 1137

Іллівка

Кількість господарств 159
Кількість жителів 699
Площа земель у користуванні (га) 486

Після більшовицької революції влада почала розподіл землі. Нижче подаються свідченні та розповіді сільчан про цей розподіл.

Свідчення 2[ред. | ред. код]

(Бойко Микола Костянтинович)

«Батько був залізничником, мав у Волосо-Крикливці хату і 70 сотих землі. При розподілі йому дали 4 гектари на 5 членів родини. Тому, хто мав до того часу навіть 7 або 8 гектарів, землі не забирали і не наділяли».

(Цвик Олександр Карпович, 1915 року народження)

«Землю роздавали на члена сім'ї по 50 сотих і по 30 сотих неудобків (гори, яри, балки).»

(Андрусяк Михайло Харитонович)

«Землю роздавали всім підряд. Батько в той час мав 3 морзі, сім'я була з чотирьох душ, то нам дали з панської ще й морґу».

До більшовицької революції культурно-освітніх закладів (клубів, бібліотек) у селі не було. Молодь збиралася на вечорниці, а дорослі — на годенки, під час яких жінки пряли, вишивали, а чоловіки робили вироби з дерева, заліза.

Після закінчення громадянської війни 1918—1919 років у попівській хаті та закритих церквах було створено клуби і хати-читальні. У 1918 році у Волосо-Крикливці була створена організація комуністичної партії, яку очолив Козак Яків Кирилович. Того ж року виникла й комсомольська організація. Її створила й керувала нею вчителька місцевої школи Солмаш Р. Д.

На початку 20-х років створюється комнезем на Русо-Крикливці. До комнезема першими увійшли такі сім'ї: Андріїшин Сава, Подолян Терентій, Паращук Іван, та інші. Комнезем був носієм політики комуністичної партії та радянської влади. Нове життя на селі доводилося будувати у важких умовах. Коли повернулая влада гетьмана Скоропадського, то повернувся й поміщик Бжезовський, а активісти — комуністи й комсомольці — були заарештовані. У той же час через село проходить банда Марусі, яка вбиває у селі трьох комуністів. В лісах діють банди Заболотного та Складаного, які славилися особливою жорстокістю: вони вчинили самосуд над Завальним Павлом, що допомагав петлюрівцям. Після громадянської війни настав період колективізації, у який включаються комсомольці та молодь. У 1929 році в селі виникають перші СОЗи, на базі яких надалі організовувалися колгоспи. Колгоспний рух в селах розпочався наприкінці того ж таки 1920-го року. У селі Волосо-Крикливець того ж року було створено два СОЗи: імені Петровського і імені 1-го травня.

СОЗ імені Петровського був розташований на господарстві Зелінської Євгени Мойсеївни, а пізніше проживав Лужанський Федір Данилович. Конюшня, як головний двір того часу була розташована у Верестуна Івана Петровича (напроти Борща Івана Пилиповича та Вихристюка В. М.). Першим головою був Вольський Семен Тимофійович, а бухгалтером — Мовчан Олеян Прокопович. Першими до СОЗа вступили: Вівсяний Іван Андрійович, Бучкарик Ольга Дмитрівна, Ксендзюк Ганна Марківна, Зелінська Мотрона Йосипівна, Бучкарик Палагна Гаврилівна, Андрусяк Мотрона Йосипівна, Верестун Штефана Іванівна, Лисак Павло Петрович, Реплянчук Килина Олександрівна, Вівсяна Мотрона Іванівна, Андрусяк Михайло Харитонович.

СОЗ імені 1-го травня був розташований у хаті Загородного Івана Афотійовича (на Глинищі). Першим головою був Шулик Яким Павлович (батько Плотнік Одарки), а бухгалтером — Бичок Василь Петрович. У 1930 році СОЗи об'єдналися в один колгосп імені Петровського. Першим головою об'єднаних СОЗів був Машорчак Іван Тимофійович. Колгосп був розташований в господарських будівлях, хатах, хлівах, клунях Машорчака Івана Мартіяновича. Першими членами колгоспу були вже сім'ї Вівсяного Івана Андрійовича, Бичка Семена Петровича (який надалі довгий час працював головою сільської пошти), Верестуна Макара Тимофійовича, Вівсяного Євдокима Даниловича, Загородного Івана Афотійовича, Ксендзюк Ганни Федорівни (яка, до речі, вижинала серпом по 18-20 сотих жита, за що у 1930 році перша одержала путівку на виставку досягнень народного господарства у Москві), Бичка Василя Петровича, Перегняка Костянтина Тимофійовича, Пилявського Захара, Палійчука Івана Яковича, Гичака Василя Петровича, Андріїшина Андрія Сергійовича, Андріїшина Якова Мельоновича (який перед 2-ю світовою війною був головою сільської ради). 1932 року головою було обрано Козака Якова Кириловича, 1934 року — Крохмалюка Сергія Петровича, а пізніше — Захарчука Павла Івановича. Вони були з інших сіл Крижопільщини. У колгоспі була одна молотарка, яка працювала від парової машини «Кірат», були дерев'яні борони, драпаки.

Комсомольську організацію очолив Ковальчук Гаврило.

В селі Русо-Крикливець у 1929 році було створено бурякове товариство «Спільна праця». Першим головою обрано Бичка Олексія. 1930 року на основі товариств та СОЗів було організовано два колгоспи. 30-го березня 1930 року створено було колгосп «Провідна зірка», головою якого став Гарковенко, колишній політрук військової частини, що проходила через село у роки громадянської війни. Другий колгосп (на місці якого у подальшому розмістився магазин № 12 та перебувала хата Кондратюка Михайла Івановича) — імені Косіора, очолив Лисак Кирило. 1934 року колгоспи об'єдналися в один колгосп імені Кірова.

Свідчення 3[ред. | ред. код]

(Верестун Олександр Олексійович)

«До 1931 року був колгосп „Провідна зірка“, і розпався, тобто, селяни забирали свій реманент, інвентар та худобу — назад по домівках своїх, а новостворений колгосп уже назвали „імені Косіора“. Мене обрали вже головою нового колгоспу. Лисак Кирило був моїм заступником. Почали з району настоювати на укрупненні колгоспів. Ми були багатші ніж колгосп „Провідна зірка“. Ми зібрали громаду і вирішили виконати волю району піти на з'єднання із „Зіркою“. Громада уповноважила виконати цю місію мене і заступника. При зустрічі з представниками колгоспу „Зірка“ ми не могли прийти до згоди, як назвати об'єднаний колгосп — „Спільна праця“ чи „Провідна зірка“. У цей ча помер Кіров, і Лисак Кирило запропонував назвати об'єднаний колгосп „імені Кірова“ — вересень, жовтень 1932 року. Я пішов бригадиром, Гарковенко залишався головою колгоспу.»

Колгоспи ще раз укрупнялися вже аж у 1953 році. Головами колгоспу з 1934 року були: Стріян Танасій, Дудченко, який попав під репресії, а з 1938 по липень 1941 — Цвик Мартіян Костянтинович. Першими пішли до колгоспу Козак Олексій Климович, Завальна Фіврона Микитівна, Дудченко Текля Микитівна, Завальний Артем Антонович, Гервасій Ілля Іванович, Цвик Пилип, Княжчук Штефаня Антонівна і Ольга Григорівна, Гервасій Наталка Олександрівна, Біляк Пелагія, Криворучко Штефан.

У селі була комсомольська організація. Її секретарам був Богачук Онуфрій.

У селі Іллівка у 1929 році було два СОЗи. Перший називався «Третій вирішальний», а другий — імені Шевченка. Першими до СОЗів вступили такі селяни: Гичак Антін, Гичак Сафрон, Гичаки Яків Федорович, Микола Семенович, Микола Сафронович, Паращук Левон, Паращук Павло, Орищак Іван, Богачуки Гнат і Іван Кириловичі, Параска, Вівсяний Яків Михайлович, Палагна та деякі (нині забуті) інші. На базі СОЗів у 1930 році було створено два колгоспи. У 1933 році колгоспи об'єдналися в один колгосп імені Шевченка. Першим головою був Гичак Сафрон, а пізніше — Швець Ананій, Заведея Євген. У 1938 році головою був Гичак Микола, він же був першим секретарем комсомольської організації. Колгосп мав 20 коней та молотарку з двигуном.

У 30-х роках селяни стали жити заможніше. Колгоспники отримували по 4-5 кг хліба на трудодень. Крикливець став центром соціальної письменності. Усі діти відвідували 7-річну школу, будівлю для якої було побудовано 1920 року з матеріалів «розкуркулених» господарських будівель «куркулів». В Іллівці працювала хата-читальня та бібліотека.

Про хід колективізації свідчать архівні документи. Дані («Справка») під грифом «цілком таємно» про політико-економічну характеристику Крижопільського району станом на 1-е червня 1933 року були підписані колишнім секретарем Крижопільського районного комітету Костюченко.

Витяг зі «Справки»: «… Прокатившаяся волна контрреволюции особенно украинской оставила густой осадок контрреволюционных настроений среди населения всего района. Эти настроения проявлялись то в форме еврейского погрома, у виде массовой контрабанды, то в форме пособничества диверсионной банде Краузе — особенно в форме восстания против коллективизации. Коллективных хозяйств типа с/х артелей имеется 51. В 1932 году оплата трудодня в колхозах натуральным зерном — по 2 кг, в 1933 — по 3-4 кг на трудодень. Наиболее крепкими являются такие колхозы:… село В. Крикливец „Петровского“… и другие. Наиболее пораженными контрреволюционным элементом до сего времени являются такие села: Куныче, …, В. Крикливцы.»

Великий Голод 1932—1933 років

На рампі в Крижополі зерна не бракувало, натомість у селі люди помирали з голоду. У колгоспі варили їсти, а хто не працював у колгоспі — той помирав з голоду.

Свідчення 4[ред. | ред. код]

(Григорій Оміщук)

«Проходимо неподалік двору дядька Миколи Цвігуна і чуємо знесилений голос його дружини Акуліни. Заходимо. В кімнаті на ліжку лежить тітчин хлопчик Тимошка. Ще здається зовсім недавно приходив до нас посівати. А зараз неначе риба, яку викинули на берег, хапає опухшими губами несвіже хатнє повітря, а по кутках лежать мертві її дочки — Мотя, Оля, Ліда… Чому не вивозиш їх, Акуліно? Онде чую мертвецька грабарка їде. Я виглядаю у вікно, а на тій грабарці трупів, ніби дров з лісу.»

(Гичак Корнило Томович, 1916 року народження)

«Родич мій, Гичак Григорій Мартіянович, жінка Палагна, дочки Юстина, Параска, син Леонтій і ще менша дочка, син Дмитро був виїхав у ці роки з села на Донбас і лишився живий. Я із братом вивіз цю сім'ю хоронити, на кладовищі вже була викопана яма, але ми вже застали, що вона була повна мертвеців. I ще Бичок Давид помер і двійко його дітей.»

(Мартинюк Іван Петрович, 1911 року народження)

«З голоду померли: Мартинюк Ганна Василівна, Капустяник Мойсей, жінка його Ірина, два сини — Михайло, Іван; Гук Максим Романович і жінка; Копитей Михайло і жінка; Братенчук Мотрона і син Євдоким; Аравонів Юхтим, жінка і двоє дітей; Цвик Федір і Іван; Братенчук Павло і Ганна.»

(Малишевська Горпина Іванівна, 1914 року народження)

«Померли з голоду: Мотрук Гаврило і Калістра, брати із сім'ями і п'ятеро діточок їхніх; Симаник Кирило і Трохим, Трохим ще був не жонатий, а Кирилові — жінка і двоє діточок.»

Радянська доба[ред. | ред. код]

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 327 жителів села[3].

Мовознавство — Особливості місцевої говірки[ред. | ред. код]

Фонетика[ред. | ред. код]

  • [и] наближен до [е], а під наголосом дає дифтонг [ие]: гриби [грие'бие], ходила [хо'диела]
  • твердий [ч]
  • випадіння [о] у корені хот-: хтів, хтіла = хотів, хотіла
  • наголос у майбутньому часі дієслова бути зазвичай падає на другий склад: буд́у, буд́еш, буд́е, буд́ут

Морфологія[ред. | ред. код]

Кореневий приголосний звук 1-ї особи однини дієслів не зазанає чергування: косю, возю, котю, ходю = кошу, вожу, кочу, хожу.

Закінчення дієслів у наказовому способі другої особи множини та у дійсному способі у третій особі часто має твердий [т]: йдіт!, (він) ходит, (вони) глядят (= шукають).

Місцевий відмінок іменників чоловічого роду однини здебільшого має закінчення -ові: на столові, у хлівові. Широко вживається кличний відмінок.

Давальний відмінок іменників чоловічого і середнього (тільки четвертої відміни) роду однини здебільшого має закінчення -ові: дам котові, поросьові.

Лексика[ред. | ред. код]

Діалектизми

  • Все (усе) = завжди
  • Неділя = тиждень; неділя
  • Глядіти = шукати
  • Бараболя = картопля
  • А шо ж! = стверджувальна відповідь (Саме так! Авжеж!)
  • Губи = гриби
  • Ондо (ондого) = он там (з підсиленням)
  • Осьдо (осьдого) = ось тут (з підсиленням)
  • Осьо (осьосьо) = ось тут (з підсиленням)
  • Най = хай, нехай
  • Не по-руськи (щось робити) = не зрозуміло, не зрозумілим способом
  • Мурувати, вимурувати = будувати, побудувати
  • Ізів = з'їв
  • Болото = бруд (наприклад, «У тебе всі штани в болоті»)
  • Керниця = криниця
  • Робити = працювати
  • Клоп́атий = крупний, великий (про фрукти): клопаті вишні
  • Відки = звідки
  • Відти = звідти
  • Покласти (чай; будильник; годинник) = поставити (чай); навести (будильник); одягти (годинник)
  • Теперо = щойно, тільки що

Русизми[ред. | ред. код]

  • Строїти = будувати
  • Стірати (стирати) = прати
  • Всігда (всіґда) = завжди
  • Государствений = державний
  • Вобше = взагалі

Освіта[ред. | ред. код]

За свідченням історичних джерел, які зумів опрацювати вчитель історії Годований Е. Ф., учні в школі почали займатися вже на початку XIX століття.

У 1822 році вже була напрацьована система професійної підготовки вчителів для Подільської губернії у Краківському та Віленському університетах. Випускники університетів, як правило, працювали в учительських гімназіях. Так, Немирівську гімназію закінчив у 1880 рр. Якубович, який працював учителем у Крикливці (дані з газети «Сільські новини» від 3 липня 1993 року).

У Крижопольському районі, який на той час був часткою Ольгопільського повіту, гімназій не було. Однокласні сільські народні училища були в семи селах — Гарячківці, Жабокрич, Крикливці. На утримання школи давала гроші община. На утримання училища у селі Крикливець сільська община виділяла 378 рублів на рік. При Крикливецькому училищі було 2,5 десятин землі (дані з газети «Сільські новини» від 13 липня 1993 року).

Церква[ред. | ред. код]

Прихід у Русо-Крикливці був православний. У приході нараховувалося 682 чоловіки та 692 жінки. Всього прихожан було 1374. Храм, що існує зараз, було побудовано у 1823 році на кошти прихожан. Храм збудований з цегли у вигляді хреста. У 1870 році до храму було добудовано цегляну дзвіницю. Раніше тут існувала дерев'яна дзвіниця, що уціліла після пожежі 1750 року, за якої згорів дерев'яний храм. Іконостас у храмі трьохярусний; він обійшовся прихожанам у 3000 срібних карбованців. Над церковними воротами в іконостасі знаходиться ікона Божої Матері. За переказами, саме цю одну ікону і вдалося винести з колишнього дерев'яного храму під час пожежі. У день чествування 24-го червня на празник Рождества Івана у церкві бували відпуски, на які збиралося дуже багато богомольців з навколишніх та дальніх сел. У селі був гарний пляц (площа), на якому під час відпуску стояв великий ярмарок різноманітних товарів. Ярмарок тривав до двох тижнів поспіль. Причтові будівлі на церковному подвір'ї — дерев'яні, збудовані на кошти прихожан і «Церковно-приходского Попечительства в сторону Запада и Юга». У глибоку давнину на південному схилі від храму існувало сільське кладовище. Пізніше кладовище було перенесено за село, за півверсти від храму на північний захід. Там же поруч було збудовано училище.

Церква діяла до 1935 року. Її було закрито у 1937 році. Приміщення церкви було переобладнано під клуб. За свідченнями односельців, церкву було знову відкрито у 1941 році з приходом німецько-румунської окупації. Вдруге церква була закрита у 1962 році. Тоді її було використано під зерносклад. Пізніше було зроблено ремонт і, в 1985 році, у приміщенні розмістився музей села. Реставрацію церкви було здійснено у 1991 році. У 1993 році встановили іконостас та всі ікони, тоді ж побудували цегляні купола.

На час закриття церкви там була церковна утвар. Зокрема, золоту чашу для причастя, золоті, срібні та бронзові вінці для вінчання молодих та золотий хрест було вивезено до районного центру — Крижополя. Закривав церкву голова сільської ради Псенюк. Знімав хрести з церкви Лисак Володимир. Він був змушений, бо його мали засудити на два роки позбавлення волі за спекуляцію, а так — сказали: «Якщо знімеш хрест — простимо».

(Дані з «Краткаго очерка исторіи сёлъ Русо-Крикливецъ и Волосо-Крикливецъ» за 1898 рік)

«У Волосо-Крикливці населення приходу — християни, серед яких основна маса православних та декілька католиків. Є також євреї. Православних прихожан нараховується 991 чоловік та 946 жінок. Діючий у приході храм побудований на пожертвування прихожан і висвячений у 18?3 році з благословення Високого Преосвященного Леонтія Архієпископа Подільського в Ім'я Казанської Божої Матері. 24-го червня щорічно в день Рождества Івана Предтечі у Волосо-Крикливецькому храмі відбувається особливе моління і хресний хід з нагоди відпуску. У Русо-Крикливці раніше була дерев'яна церква збудована у 1750 році на честь введення Пресвятої Богородиці. Населення займалося, окрім випалювання цегли, землеробством та придаточними до нього необхідностями: чоловіки тримали невелику кузню, але основним ремеслом було все ж таки землеробство. Село перед реформою 1861 року було задушене кабалою землевласника Бжозовського та його управителями.»

Видатні особистості[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.6.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських рад і населених пунктів Вінницької області»
  2. рос. дореф. Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. Выпускъ пятый. Подъ редакціей Н.И. Яворскаго. – Каменецъ-Подольскъ, 1890-1891. – ХХІ + 445 с., (стор. 784—785)
  3. Крикливець. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 

Література[ред. | ред. код]

  • Крикли́вець // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.352