Крилаті гусари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Атака гусарії», О. Орловський. Олія, полотно, початок XIX ст.

Крилаті гусари або Гусарія (пол. Husaria) — рицарська кіннота Речі Посполитої , що спеціалізувалася на «проламуванні» бойових порядків ворожої кінноти або піхоти концентрованим кавалерійським ударом. Гусарія існувала як підрозділ народного автораменту — найманого війська Речі Посполитої.

Основні відомості[ред.ред. код]

Гусарія як військові формування діяли майже три століття (бл. 1500-1775). Спочатку гусарів називали «рацами», вони були ударною (списоносцями) легкою кіннотою, що із оборонного спорядження мала лише кольчуги, великі щити — або узагалі не мали захисного обладнання. На спис раці вішали майорець (прапорець із розділеним надвоє вільним кінцем), щоб тріпотів на скаку і лякав ворожих коней. Після того, як ламався чи губився в бою спис — рац брався за палаш, кончар, шаблю чи бойову сокиру. Часто у раців як легкої кінноти були луки чи пістолі. Із оздоблення раці мали пера, крила птахів,, шкіри тварин, а на щиті часто малювали орлине крило. 1577-го року почалася реформа Стефана Баторія. Раців перетворено на тяжчу (середню) кінноту, вони масово почали одягати обладунки, відмовилися від щитів, прикрашали коня барвистими опонами, а себе — шкірами диких тварин, які носили на плечах. Насправді, не було приписів, які б точно окреслювали, як і що повинно носити рицарство, адже кожен шляхтич одягав себе і свій почет сам, як вважав за потрібне.

З організаційного погляду гусари поділялися на роти (пізніше названі хоругвами) — які, у свою чергу, поділялися на почти. Почет — найменша одиниця давньої гусарської кінноти.

До складу почту входив товариш, тобто володар цього почту, який за власні кошти купував усе спорядження, а також коней і все озброєння (за винятком гусарського списа, яким гусара мав забезпечити ротмістр, командир гусарської роти; також до складу почту входила челядь.

Челядь (або зброєносці-джури) поділялася на челядь почтову і вільну (пол. luźna czeladź). Почтова челядь мала право брати участь у битвах нарівно з товаришами, щоправда, товариш мав привілей битися у першій лаві — а почтова челядь шикувалася «у справі», тобто у бойовому порядку, за спиною товариша). Челядь вільна дбала про майно почту: годувала коней, постачала їжу для людей і тяглових тварин, правила возами, приводила коней воякам, подавала списи тощо.

Існує кілька думок стосовно походження і значення назви цього роду кінного війська. Із них історично правдоподібними вважають дві:

  • першу виводять із сербського терміну у́сар / usar — чи гу́сар / gusar, що позначав кінного воїна, бандита[1] чи повстанця;[2].
  • другу виводять із угорського слова гуса́р / huszár, що походить від поєднання слів husz (двадцять) — із ar лен (феод) чи феодальне володіння[3].

Оскільки більшість заможної шляхти була родом з Литви (Русі), зокрема з магнатських родів, то про польську етнічність крилатих гусарів однозначно говорити не можна. Проте слід зазначити, що у польській традиції крилатій гусарії відведено першорядне місце. Білоруська ж традиція кінного війська (і теорія війська взагалі) унаслідок окупації Росією зазнала катастрофічних втрат.

Першими гусарами Речі Посполитої були серби. У 1500 році кілька знатних сербів зі своїми невеликими загонами стали на службу польського короля. Незабаром в ці підрозділи почали набирати угорців, поляків і литовців. У грудні 1501 були сформовані перші регулярні роти гусарів.

Тривалий час гусарія не мала собі рівних у Європі і відіграла вирішальну роль у багатьох битвах: з московитами під Оршею (1514 рік); з військом молдавського господаря при Обертині (1531); зі шведами під Кокенгаузеном (1601 р.), Кірхгольмом (1605 р.) і Трстеною (1629 р.); з московитами при Клушино (1610 р.); турками під Хотином (1621 р.); над кримськими татарами біля Мартинова (1624) і Охматова (1644).

Завдяки гусарам було розбите козацько-татарське військо в битві під Берестечком у 1651 році. Гусари завдали серйозної поразки російської армії в битві під Полонкою 1660 року, а також перемогли татар і в битві під Львовом (1675).

У 1683 році польські гусари виступили на допомогу обложеної турками Відні і заслужили репутацію «самих хоробрих воїнів, які коли-небудь зустрічалися під сонцем». Битва під Віднем стала останньою значною перемогою Гусарів під командуванням короля Яна III Собеського. Загроза завоювання Західної Європи Османською імперією була знята. Однак польська економіка була підірвана, солдати не отримували платні більше десяти років. Сталося ослаблення союзної держави, через століття територія Речі Посполитої була розділена між сусідами.

Комплектування гусарії в XVII ст. проводилось на добровільній основі, за системою так званого «товариського почту», згідно з якою майбутній командир гусарської роти («хоругви», 100-200 вершників) — ротмістр — отримавши від короля особливу грамоту та наймав на службу «товаришів» з числа лицарів-шляхтичів, кожен з яких зобов'язаний був привести з собою «почт» у складі одного-двох озброєних слуг з кіньми. Ці «почтові» воїни, що називалися також «пахолки» (зброєносці), зазвичай набиралися з дворових людей шляхтича або, якщо «товариш» був досить багатим, — з дрібної шляхти.

У бойовому шикуванні «товариші» ставали в перший ряд, а їх почт шикувався в кілька рядів — в залежності від числа пахолків — позаду.

Упадок гусарії[ред.ред. код]

З розвитком вогнепальної зброї і артилерії, до початку XVII століття важка кіннота почала зникати зі складу західноєвропейських армій. Реформовані армії західноєвропейських держав успішно протистояли Гусарам, при зіткненнях з ними гусари стали малоефективним анахронізмом. У серпні 1622 року під Мітау гусарія навіть не змогла почати атаку, притиснута вогнем шведських мушкетерів і артилеристів.

Подібні сцени повторювалися в 1626 році під Гнівом, при Діршау (1627) та в роки Потопу (1655-1658). Але самий сильний урон по гусарам нанесли запорозькі козаки. У 1652 році сталася битва під Батогом. Поляки, борючись з козаками, які мали за союзників татар, були ущент розгромлені. Полягло близько восьми тисяч солдатів Речі Посполитої, у тім числі від 3 до 5 (за різними оцінками) тисяч крилатих гусар. У тій рубці відзначилися козаки Чигиринського, Канівського, Черкаського і Корсунського полків. Був причетним до нинішньої Черкащини і найбільш знатний серед полеглих – польський магнат Мартин Калиновський, чиї маєтності були у Маньківці, Буках та Умані. Голову Калиновського принесли Хмельницькому наколотою на списа.

На початку XVIII століття Річ Посполита була втягнута в Північну війну. Польська армія зіткнулася з Каролінерами, чудово екіперованною елітною шведською піхотою. Перша ж генеральна битва при Клішові в 1702 році виявила перевагу шведів — польський кінний загін, половину якого складали крилаті гусари, був зупинений штучними перешкодами (іспанськими козлами). Командувач польським військом польний гетьман коронний Ієронім Любомирський наказав відступити з поля бою.

Польський і український рівнинний ландшафт і необхідність воювати з турками, татарами і росіянами на тривалий час продовжили використання Гусарів. Але врешті-решт у 1775 році сейм ухвалив скасувати Гусарії. Крилатих гусар замінили більш ефективні, мобільні і озброєні легким списом польські улани.

Тактика[ред.ред. код]

Атака корогви крилатих гусар у битві під Клушином. Картина Шимона Богушовича, 1620 рік.
Гусарська хоругва. Фрагмент картини «Битва під Кірхгольмом», Пітер Снаєрс, близько 1630. Колекція замку Сассенаж, Франція.

Для атаки корогва гусарів вибудовувалася в три і більше шеренги. Перші шеренги становили найдосвідченіші і добре озброєні товариші, а задні - їх почтові (пахолки, свита), які розвивали успіх у разі прориву ворожого ладу.

Гусарія починала атаку з відстані приблизно 100 кроків від противника. Спочатку гусари їхали кроком, потім - клусом, потім - чвалом, на відстані кілька кроків до противника перша шеренга переходила в кар'єр[4].

Команди[ред.ред. код]

При атаці відповідно до гетьманського декрету від 1704 року ротмістр подавав наступні команди[5][~ 1]:

  • Тихо! (пол. Uciszcie się!)
  • Насуньте шапки! (пол. Naciśnijcie czapki!) — команда подавалася солдатам без шоломів. Вважалося ганьбою втратити шапку в бою.
  • Стисніть коліно з коліном! (пол. Ściśnijcie kolano z kolanem!)
  • Шаблі на темляк! (пол. Szable na temblaki!) — при атаці піками
  • Шаблі в руку! (пол. Szable w ręku!) — при атаці шаблями
  • Далі! (пол. Dalej!) — корогва переходила на легку рись, проходячи половину відстані до супротивника.
  • Піки до бою! (пол. Złóżcie kopie!) — при атаці піками, безпосередньо перед таранним ударом. За цією командою піки опускалися горизонтально на рівень кінської голови, хоругва переходила в повний галоп.

Коментарі[ред.ред. код]

  1. Список команд міститься у «гетьманському декреті» від 1704 року мабуть виданому гетьманом Ієронімом Любомирським.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Zbigniew Hundert, "Husaria koronna w wojnie polsko-tureckiej 1672-1676", NapoleonV, Oświęcim 2012, ISBN 978-83-61324-87-4, str.22.
  2. Włodzimierz Kwaśniewicz, Od rycerza do Wiarusa, Lubuska Oficyna Wydawnicza, 1991.
  3. Zbigniew Hundert, "Husaria koronna w wojnie polsko-tureckiej 1672-1676", NapoleonV, Oświęcim 2012, ISBN 978-83-61324-87-4, str.22.
  4. Солдатенко А. Польская гусария 1500—1776 гг. — СПб.: Орел, № 3, — 1993. С. 27.
  5. ред. Киселёв В. И. Польские крылатые гусары 1576—1775 // — Артёмовск: военно-исторический альманах «Новый солдат», № 142, — 2002.

Посилання[ред.ред. код]