Крилаті гусари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
«Атака гусарії», О. Орловський. Олія, полотно, початок XIX ст.

Крилаті гусари або Гусарія (пол. Husaria) — лицарська кіннота Речі Посполитої, що спеціалізувалася на «проламуванні» бойових порядків ворожої кінноти або піхоти концентрованим кавалерійським ударом. Гусарія існувала як підрозділ народного автораменту — найманого війська Речі Посполитої.

Основні відомості[ред.ред. код]

Гусарія як військові формування існувала майже три століття (бл. 1500—1775). Спочатку гусарів називали «рацами», вони були ударною (списоносцями) легкою кіннотою, що з оборонного спорядження мала лише кольчуги, великі щити або взагалі не мали захисних обладунків. На спис раці вішали майорець (прапорець із розділеним надвоє вільним кінцем), щоб тріпотів на скаку і страхав ворожих коней. Після того як ламався чи губився в бою спис, рац брався за палаш, кончар, шаблю чи бойову сокиру. Часто у раців як легкої кінноти були луки чи пістолі. Із оздоблення раці мали пера, крила птахів, шкіри тварин, а на щиті часто малювали орлине крило. 1577-го року почалася реформа Стефана Баторія. Раців перетворено на тяжчу (середню) кінноту, вони масово почали надівати обладунки, відмовилися від щитів, прикрашали коня барвистими опонами, а себе шкірами диких тварин, які носили на плечах. Насправді, не було приписів, які б точно пояснювали, як і що повинно носити лицарство, адже кожен шляхтич одягав себе і свій почет сам, як вважав за потрібне.

З організаційного погляду гусари поділялися на роти (пізніше названі корогвами), які у свою чергу, поділялися на почти. Почет — найменша одиниця давньої гусарської кінноти.

До складу почту входив товариш, тобто володар цього почту, який за власні кошти купував усе спорядження, а також коней і все озброєння (за винятком гусарського списа, яким гусара мав забезпечити ротмістр, командир гусарської роти; також до складу почту входила челядь.

Челядь (або зброєносці-джури) поділялася на челядь почтову і вільну (пол. luźna czeladź). Почтова челядь мала право брати участь у битвах нарівно з товаришами, щоправда, товариш мав привілей битися у першій лаві — а почтова челядь шикувалася «у справі», тобто у бойовому порядку, за спиною товариша). Челядь вільна дбала про майно почту: годувала коней, постачала їжу для воїнів і тяглових тварин, правила возами, приводила коней воякам, подавала списи тощо.

Існує кілька думок стосовно походження і значення назви цього роду кінного війська. Із них історично правдоподібними вважають дві:

  • першу виводять із сербського терміну у́сар / usar — чи гу́сар / gusar, що позначав кінного воїна, бандита[1] чи повстанця;[2].
  • другу виводять із угорського слова гуса́р / huszár, що походить від поєднання слів husz (двадцять) — із ar лен (феод) чи феодальне володіння[3].

Оскільки більшість заможної шляхти була родом з Литви (Русі), зокрема з магнатських родів, то про польську етнічність крилатих гусарів однозначно говорити не можна. Проте слід зазначити, що у польській традиції крилатій гусарії відведено першорядне місце. Білоруська ж традиція кінного війська (і теорія війська взагалі) унаслідок окупації Московією зазнала катастрофічних втрат.

Першими гусарами Речі Посполитої були серби. У 1500 році кілька знатних сербів зі своїми невеликими загонами стали на службу польського короля. Незабаром в ці підрозділи почали набирати угорців, поляків і литовців. У грудні 1501 були сформовані перші регулярні роти гусарів.

Тривалий час гусарія не мала собі рівних у Європі і відіграла вирішальну роль у багатьох битвах: з московитами під Оршею (1514 рік); з молдавським військом при Обертині (1531); зі шведами під Кокенгаузеном (1601 р.), Кірхгольмом (1605 р.) і Тшцяно (1629 р.); з московитами при Клушино (1610 р.); турками під Хотином (1621 р.); над кримськими татарами біля Мартинова (1624) і Охматова (1644).

У битві під Клушином 6800 війська Речі Посполитої, в якому було близько 5500 гусар, розбили 35-тисячну московську армію, у складі якої було близько 5000 шведських найманців Делаґарді.

Комплектування гусарії в XVII ст. проводилось на добровільних засадах, за системою так званого «товариського почту», згідно з якою майбутній командир гусарської роти («хоругви», 100—200 вершників), ротмістр, отримавши від короля особливу грамоту, наймав на службу «товаришів» з числа лицарів-шляхтичів, кожен з яких зобов'язаний був привести з собою «почт» у складі одного-двох озброєних слуг з кіньми. Ці «почтові» воїни, що називалися також «пахолки» (зброєносці), зазвичай набиралися з дворових людей шляхтича або, якщо «товариш» був досить багатим, то з дрібної шляхти.

У бойовому шикуванні «товариші» ставали в перший ряд, а їх почт шикувався в кілька рядів позаду.

Упадок гусарії[ред.ред. код]

З розвитком вогнепальної зброї і артилерії, до початку XVII століття важка кіннота почала зникати зі складу західноєвропейських армій. Реформовані армії західноєвропейських держав успішно протистояли гусарам, у сутичках з ними гусари стали малоефективним анахронізмом. У серпні 1622 року під Мітау гусарія навіть не змогла розпочати атаку, притиснута вогнем шведських військ.

Подібні сцени повторювалися в 1626 році під Гнівом, при Діршау (1627) та в роки Потопу (1655—1658). Але найбільших втрат гусарам завдали запорозькі козаки. 1652 року сталася битва під Батогом. Поляки, б'ючись з козаками, які мали за союзників татар, були ущент розгромлені. Полягло близько восьми тисяч солдатів Речі Посполитої, у тім числі від 3 до 5 (за різними оцінками) тисяч крилатих гусарів. У тій рубці відзначилися козаки Чигиринського, Канівського, Черкаського і Корсунського полків. Був причетним до нинішньої Черкащини і найбільш знатний серед полеглих — польський магнат Мартин Калиновський, чиї маєтності були у Маньківці, Буках та Умані. Голову Калиновського принесли Хмельницькому наколотою на списа.

На початку XVIII століття Річ Посполита була втягнута в Північну війну. Польська армія зіштовхнулася з Каролінерами, чудово екіперованою елітною шведською піхотою. Перша ж генеральна битва при Клішові в 1702 році виявила перевагу шведів — польський кінний загін, половину якого складали крилаті гусари, був зупинений штучними перешкодами (іспанськими козлами). Командувач польським військом польний гетьман коронний Ієронім Любомирський наказав відступити з поля бою.

Польський і український рівнинний ландшафт і необхідність воювати з турками, татарами і московитами на тривалий час продовжили використання Гусарів. Та врешті у 1775 році сейм ухвалив скасувати Гусарію. Крилатих гусарів замінили більш ефективні, мобільні і озброєні легким списом польські улани.

Тактика[ред.ред. код]

Атака корогви крилатих гусарів у битві під Клушином. Картина Шимона Богушовича, 1620 рік.
Гусарська хоругва. Фрагмент картини «Битва під Кірхгольмом», Пітер Снаєрс, близько 1630. Колекція замку Сассенаж, Франція.

Для атаки корогва гусарів вибудовувалася в три і більше шеренги. Перші шеренги становили найдосвідченіші і добре озброєні товариші, а задні — їхні почтові (пахолки, свита), які розвивали успіх у разі прориву ворожого ладу.

Гусарія починала атаку з відстані приблизно 100 кроків від противника. Спочатку гусари їхали кроком, потім — клусом, потім — чвалом, на відстані кілька кроків до противника перша шеренга переходила в кар'єр[4].

Команди[ред.ред. код]

При атаці відповідно до гетьманського декрету від 1704 року ротмістр подавав наступні команди[5][~ 1]:

  • Тихо! (пол. Uciszcie się!)
  • Насунути шапки! (пол. Naciśnijcie czapki!) — команда подавалася солдатам без шоломів. Вважалося ганьбою втратити шапку в бою.
  • Стиснути коліно з коліном! (пол. Ściśnijcie kolano z kolanem!)
  • Шаблі на темляк! (пол. Szable na temblaki!) — при атаці піками
  • Шаблі в руку! (пол. Szable w ręku!) — при атаці шаблями
  • Далі! (пол. Dalej!) — корогва переходила на легку рись, проходячи половину відстані до супротивника.
  • Піки до бою! (пол. Złóżcie kopie!) — при атаці піками, безпосередньо перед таранним ударом. За цією командою піки опускалися горизонтально на рівень кінської голови, хоругва переходила в повний галоп.

Коментарі[ред.ред. код]

  1. Список команд міститься у «гетьманському декреті» від 1704 року мабуть виданому гетьманом Ієронімом Любомирським.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Zbigniew Hundert, «Husaria koronna w wojnie polsko-tureckiej 1672—1676», NapoleonV, Oświęcim 2012, ISBN 978-83-61324-87-4, str.22.
  2. Włodzimierz Kwaśniewicz, Od rycerza do Wiarusa, Lubuska Oficyna Wydawnicza, 1991.
  3. Zbigniew Hundert, «Husaria koronna w wojnie polsko-tureckiej 1672—1676», NapoleonV, Oświęcim 2012, ISBN 978-83-61324-87-4, str.22.
  4. Солдатенко А. Польская гусария 1500—1776 гг. — СПб.: Орел, № 3, — 1993. С. 27.
  5. ред. Киселёв В. И. Польские крылатые гусары 1576—1775 // — Артёмовск: военно-исторический альманах «Новый солдат», № 142, — 2002.

Посилання[ред.ред. код]