Криленко Микола Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Криленко Микола Васильович
Криленко Микола Васильович
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg Народний комісар юстиції СРСР
20 липня 1936 — 19 січня 1938
Попередник посада заснована
Наступник Ричков Микола Михайлович
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg Народний комісар юстиції РРФСР
травень 1931 — 20 липня 1936
Попередник Янсон Микола Михайлович
Наступник Булат Іван Лазарович
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1918–1937).svg Прокурор РРФСР
травень 1929 — 5 травня 1931
Попередник Янсон Микола Михайлович
Наступник Вишинський Андрій Януарійович
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg Голова Верховного Суду СРСР
28 листопада 1923 — 2 лютого 1924
Попередник посада заснована
Наступник Винокуров Олександр Миколайович
Верховний головнокомандувач Російською армією
12 листопада 1917 — 14 березня 1918
Попередник Духонін Микола Миколайович
Наступник посаду скасовано, Вацетіс Іоаким Іоакимович
Народився 2 (14) травня 1885
с. Бехтєєво, Смоленська губернія, Російська імперія
Помер 29 липня 1938(1938-07-29)
Розстрільний полігон «Комунарка», Московська область, СРСР
Похований Розстрільний полігон «Комунарка»
Освіта Петербурзький університет, Харківський університет
Нагороди
Орден Леніна Орден Червоного Прапора

Криленко Микола Васильович (партійне прозвисько — Абрам; 2 (14) травня 1885, с. Бехтєєво, Смоленська губернія, Російська імперія — 29 липня 1938, Розстрільний полігон «Комунарка», Московська область, СРСР) — радянський державний і партійний діяч, верховний головнокомандувач російської армії після Жовтневого перевороту 1917 року. Кандидат в члени ЦВК СРСР I—IV скликань, член ЦКК ВКП(б) в 19271934 роках. Один із фундаторів радянської каральної системи і організаторів масових репресій, жертвою яких згодом став і сам.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Микола Васильович народився в родині службовця, колишнього студента, якого за революційну діяльність виключили з університету і вислали на проживання в село.

В 1890 році разом із родиною переїхав до Смоленська, де його батько був редактором у газеті опозиційного спрямування «Смоленський вісник». У 1902 р. родина переїхала до міста Кельце, а потім до Любліну, де його батько отримав посаду акцизного чиновника.

В 1895 році поступив у гімназію у Любліні, яку закінчив в 1903 році. Восени 1903 року вступив до історико-філологічного факультету Петербурзького університету. Брав участь в студентських зборах і вуличних демонстраціях. Член партії РСДРП з грудня 1904 року.

Революційна діяльність[ред. | ред. код]

У квітні 1905 року, ховаючись від загрожуючому йому арешту, Криленко виїхав з Петербургу додому і повернувся до університету тільки у серпні. У цей час навчання в університеті фактично зупинилося, змінившись політичними мітингами в стінах університету. Криленко головував на мітингу, який відбувся 13 жовтня в Технологічному інституті, де Хрустальов-Носарь Г. С. запропонував утворити Раду робітничих депутатів.

У лютому 1906 року під час виборів до першої Думи працював в якості агітатора більшовиків, які закликали бойкотувати ці вибори. У травні — на початку червня 1906 року — один з найгостріших критиків діяльності Думи на мітингах в Петербурзі.

З 1906 року нелегал, був агітатором московського комітету РСДРП (б). У червні 1906 виїхав за кордон до Бельгії і Франції, звідки в листопаді 1906 року повернувся до Петербургу, де працював під прозвиськами «Рено», «Гурняк», «Абрамов». 5 червня 1907 року заарештований в Петербурзі на заводі Крейтона під прізвищем «Постніков» і відданий військово-окружному суду за звинуваченням в участі у військовій організації. Всього у цьому процесі було звинувачено 19 осіб, з них троє (Криленко, Кірнос і Зеленко) 16 вересня 1907 року було виправдано судом. Після звільнення негайно виїхав до Фінляндії, знову взяв участь в партійній роботі, був знову заарештований і відсидівши місяць у в'язниці. 6 грудня 1907 був звільнений і відправлений до Любліну.

У 1909 році Криленко здав іспити і отримав диплом про закінчення університету. Працював на кафедрі загальної історії та історії слов'ян в Люблінському університеті, викладав літературу та історію в приватних польських школах в Любліні і Сосновці.

З 1911 року працював в більшовицькій газеті «Зірка», потім перейшов до «Правди». Навесні 1911 рока був викликаний до Леніна, який жив в той час у Кракові. 1912 прийняв нову пропозицію В. І. Леніна і виїхав до Петербургу для агітаційної роботи, пов'язаної з виборами до Четвертої Державної думи. Пізніше Криленко став правовим консультантом більшовиків — членів Державної думи.

У 1912—1913 роках відбував військову повинність однорічником у 69-му Рязанському піхотному полку. Після закінчення строку проходження військової служби продовжив революційну діяльність.

Був прикомандирований партією до соціал-демократичної думської фракції. 11 грудня 1913 року знову заарештований і висланий із Петербургу на два роки до Харкова, де екстерном закінчив юридичний факультет Харківського університету. У 1914 року емігрував до Австро-Угорщини, а звідти до Швейцарії. В березні 1915 року брав участь в Бернській партійній конференції.

У червні 1915 року разом з дружиною Розмирович О. Ф. відправлений до Москви на нелегальну роботу. Після повернення до Москви в листопаді 1915 року знову заарештований. Як ухильник від військової служби, Криленко був відправлений до Харкова, де пробув у в'язниці до квітня 1916 року, коли був мобілізований і відправлений у діючу армію. Криленко було присвоєно чин прапорщика, він був офіцером служби зв'язку в 13-му Фінляндському стрілецькому полку 11-ї армії Південно-Західного фронту. З 12 липня по 15 вересня 1916 року знаходився в лазареті у Москві, де лікував екзему лобкової області.

Вир 1917 року[ред. | ред. код]

Главковерх М. В. Криленко

Після Лютневої революції вів агітацію серед солдатів. Поширював газету «Правда». Був обраний головою спочатку полкового, потім дивізійного і армійського комітетів 11-ї армії. Вів більшовицьку агітацію у військах Південно-Західного фронту. 3 травня був делегований в Петроград, де виступав на зборах Петроградської ради і з'їзду фронтовиків, закликаючи до припинення війни.

Повернувшись на фронт, увійшов в конфлікт з більшістю армійського комітету і склав із себе обов'язки голови. Як представник РСДРП виступав на загальнофронтовому з'їзді в Кременці. В якості представника меншини делегований від армійського комітету на I Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів.

В липневі дні був у Київі. Був заарештований в Могильові в липні 1917 року і доправлений до Києва, де проти нього було порушено справу за звинуваченням у державній зраді. Звільнений у вересні 1917 за наказом військового міністра Верховського О. І.

В радянському керівництві[ред. | ред. код]

26 жовтня (8 листопада) 1917 року Криленко увійшов до першого складу Раднаркому в якості члена Комітету у справах військових і морських (разом з В. О. Антоновим- Овсієнко та П. Ю. Дибенко).

9 (22) листопада 1917 року Ленін і Криленко зажадали від главковерха генерала М. М. Духоніна негайно вступити в мирні переговори з австро-німецьким командуванням. Духонін відмовився, заявивши, що такі переговори може вести тільки центральний уряд, а не командувач армією. Після цього йому оголосили, що його знімають з посади головнокомандувача, але він повинен продовжувати виконувати свої обов'язки до прибуття нового, яким був призначений Криленко.

Криленко віддав наказ всім частинам припинити бойові дії і самостійно почати переговори з німцями. 20 листопада (3 грудня) Криленко з загоном прибув до Могильову і відсторонив від посади генерала Духоніна. Коли Духонін на автомобілі Криленка прибув на залізничний вокзал, там зібрався натовп через звістку про втечу Лавра Корнілова. Незважаючи на спроби особистого конвою нового голкома врятувати Духоніна, той був розшарпаний розлюченим натовпом. За іншою версією Духонін був убитий матросами-охоронцями Криленка.

У лютому-березні 1918 року Криленко був членом Комітету революційної оборони Петрограда. 4 березня подав заяву на ім'я голови Раднаркому В. І. Леніна з проханням звільнити його від обов'язку верховного головнокомандувача і комісара з військових справ. 13 березня постановою Раднаркому прохання Криленка було задоволено, а посада головнокомандувача скасована.

З березня 1918 — член колегії наркомату юстиції РРФСР. З травня — голова Революційного (Верховного) трибуналу, одночасно в жовтні 1920 — грудні 1922 рік ів завідувач управлінням полювання і член колегії наркомату землеробства РРФСР.

З грудня 1922 по 1929 рік — заступник наркома юстиції РРФСР і старший помічник прокурора РРФСР. В 19291931 — прокурор РРФСР. З 5 травня 1931 по 1936 — народний комісар юстиції РРФСР. З 20 липня 1936 по 15 січня 1938 — народний комісар юстиції СРСР.

Участь в організації масових репресій[ред. | ред. код]

У 1918 році Криленко було доручено керувати діяльністю революційних трибуналів, з чого і почалася його діяльність організатора радянського суду і радянської прокуратури. В 19221931 роках Криленко був головою Верховного трибуналу при ВЦВК, прокурором РРФСР і СРСР.

У 1931 році він став народним комісаром юстиції. Виступав обвинувачем на головних політичних процесах, серед яких «Шахтинська справа» (1928), Процес «Промпартії» (1930), «Процес Союзного Бюро Меншовиків» (1931), «Справа Главтопа», «Справа польських ксьондзів» та інші.

У 1934 році йому було присвоєно вчений ступінь доктора державних і правових наук.

10 лютого 1935 року виступив з доповіддю на нараді працівників юстиції Північного краю в Архангельську.

Активно боровся з А. Я. Вишинським і Винокуровим (голова Верховного Суду СРСР) за вплив в системі органів юстиції СРСР. Підсумком цієї боротьби стала загибель Криленко і його людей, та перемога угруповання Вишинського.

Арешт, звинувачення і смерть[ред. | ред. код]

В 1938 році на першій сесії Верховної Ради СРСР 1-го скликання Криленко піддався критиці, формально — за те, що витрачав занадто багато часу на альпінізм, «коли інші працюють». За наказом народного комісара внутрішніх справ СРСР М. І. Єжова Криленко було заарештовано 31 січня 1938 року. Йому пред'явили звинувачення в зв'язках з антирадянською організацією правих, яку нібито очолював Бухарін, також в тому, що він створив в органах юстиції шкідницьку організацію і здійснював підривну діяльність; що особисто завербував в цю організацію 30 осіб.

Криленко визнав, що ще до революції вів боротьбу проти Леніна, а відразу після революції замишляв з Бухаріним, П'ятаковим і Преображенським плани боротьби з партією.

Криленко був розстріляний 29 липня 1938 року за вироком Військової колегії Верховного суду СРСР (ВКВС) в рамках справи про «контрреволюційну фашистсько-терористичну організацію альпіністів і туристів». Похований на полігоні «Комунарка». В 1956 році ВКВС скасувала вирок і повністю реабілітувала його.

Родина[ред. | ред. код]

Перша дружина — Олена Федорівна Розмирович. Друга дружина — Зінаїда Андріївна Железняк.

Діти: сини Сергій і Микола і дочки Ірина та Марина

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Брам, А. В поисках «ортодоксии». СПб.,1909. (псевдонім Криленко)
  • Общедоступное руководство по политическим и общественным наукам для советских командных курсов. М.,1919.
  • За пять лет.1918-1922 гг. Обвинительные речи по наиболее крупным процессам, заслушанные в Московском и Верховном революционных трибуналах. М.;Пг.,ГИЗ, 1923.
  • Судоустройство РСФСР. М.,1923.
  • Беседы о праве и государстве. Лекции, читанные на Курсах секретарей укомов при ЦК РКП(б). М., Красная новь, 1924.
  • О Союзе советских социалистических республик. М.,Красная новь, 1924.
  • О Союзе советских социалистических республик. Минск,1924.
  • Дело Уссаса в Ленинградском губернском суде. Стенографический отчёт. Л.,1925.
  • Как устроен и работает советский суд. М.,1925.
  • Диманштейн С. М.,Крыленко Н. В. Материалы к докладам о 2-й годовщине конституции СССР. М.,1925.
  • Как устроен и работает советский суд.2-изд. М.,1926.
  • Проект кодекса о браке и семье. Доклад прочитанный в Отделе работниц ЦК ВКП(б) 12.01.1926.М.,1926.
  • Крыленко Н. В., Яхонтов В. И. Статьи о революционной законности. М.,1926.
  • Как устроен и работает советский суд.3-изд. М.,1927.
  • Февральская революция и старая армия.//Пролетарская революция.1927.-№ 2-3.
  • Введение в изучение советского права. М.,1927.
  • Как лорды разоряли нашу землю и чего они хотят сейчас. М.-Л., ГИЗ, 1927.
  • О браке, семье и опеке. Доклад заместителя народного комиссара юстиции Н. В. Крыленко, прочитанный по радио для крестьян 26.11.1926 г. С приложением кодекса законов о браке, семье и опеке. М.,1927.
  • Основы судоустройства СССР и союзных республик. М.,1927.
  • Суд и право в СССР. Теоретический и практический комментарий к основам судоустройства, судопроизводства и материального уголовного права СССР. М.;Л.,1927.Ч.1.
  • Что такое революционная законность. М.;Л.,1927.
  • Экономическая контрреволюция в Донбассе.(Итоги шахтинского дела). Статьи и документы. М.,1928.
  • По неисследованному Памиру. М.,1929.
  • Реформа Уголовного кодекса.(Основные принципы пересмотра Уголовного кодекса). М.,1929.
  • Редактор: Лаговиер Н. О. Суд и прокуратура в борьбе с бюрократизмом и волокитой. М.,1929.
  • Через Местийский перевал.[Путевые заметки].М.,1929.
  • Вверх и вниз. [Памирская экспедиция 1929 г.]М.,Молодая гвардия, 1930.
  • В неизведанные выси. Л., Красная газета, 1930.
  • Вредительство в снабжении и социалистическое строительство. М.;Л.,ГИЗ, 1930.
  • Классовая борьба путём вредительства. М.;Л., ГИЗ, 1930.
  • На борьбу с вредительством. М.,1930.
  • Пролетарский приговор над вредителями-интервентами. М.;Л.,1930.
  • Вверх и вниз. [Памирская экспедиция 1929 г.]М.;Л.,ОГИЗ, 1931.
  • В неизведанные выси. Из записок о второй Памирской экспедиции 1929 г. Изд.2-е. М.;Л., ГИЗ, 1931.
  • Выводы и уроки из процесса «Промпартии». М.;Л.,1931.
  • Год работы. М.;Л.,1931.
  • За принципиальную чёткость. Стенография речи председателя ОПТЭ Н. В. Крыленко на Всесоюзном оргсовещании. М.,1931.
  • Меньшевики интервенты. Приговор над контрреволюционной организацией меньшевиков. М.;Л.,1931.
  • По неисследованному Памиру. М.,1931.
  • Приговор над контреволюционной организацией меньшевиков. Речь государственного обвинителя тов. Крыленко. М.;Л.,1931.
  • Судебные речи.1922-1930.М.,1931.
  • Судебный процесс. «Союзное бюро» меньшевиков на скамье подсудимых. Л.,1931.
  • Три проекта реформы Уголовного кодекса. Тезисы доклада Н. В. Крыленко на I Всесоюзном съезде работников советского строительства и права. М.;Л.,1931.
  • Задачи шахматно-шашечного движения. Доклады т.т. Крыленко и Никифорова на VII Всесоюзном шахматно-шашечном съезде.(Москва 20-30 октября 1931 г.).Л.;М.,1932.
  • Методическое письмо по проработке книги т. Крыленко «О революционной законности». М.,1932.
  • Об охране и укреплении общественной (социалистической) собственности. М.,1932.
  • О революционной законности. М.,Партиздат, 1932.
  • Революционная законность и наши задачи. М.,1932.
  • Советская юстиция во 2-й пятилетке. Тифлис,1932.
  • Узел Гармо. М.,1932.
  • Боевые задачи. М.,1933.
  • Выше качество туристской работы. М.,1933.
  • Формы классовой борьбы на данном этапе. М.,1933.
  • Задачи органов юстиции в связи с решениями XVII партсъезда.(Тезисы доклада на научной сессии ИССП).М.,1934.
  • Ленин и Сталин о революционной законности. М., Сов. законодательство, 1934.
  • Ленин о суде и уголовной политике. К 10-летию со дня смерти 1924—1934. М., Сов. законодательство, 1934.
  • Разгадка узла Гармо. М.,1934.
  • Решения XVII съезда партии и очередные задачи органов советской юстиции. М.,1934.
  • Юридический справочник для колхозного актива. М.,1934.
  • В ледниках. Высокогорные походы командиров РККА в 1934 г. М.,1935.
  • Доклад наркома юстиции тов. Н. В. Крыленко на общем собрании студентов Саратовского правового института и работников юстиции 23.03.1935 г. Саратов,1935.
  • Задачи органов юстиции. С приложением статьи Н. И. Бухарина к 50-летию Н. В. Крыленко.-Жизнь для революции. М.,1935.
  • Ленин и альпинизм.//На суше и на море.1935.-№ 6.
  • Ленин о суде и уголовной политике. М.,1935.
  • О задачах органов юстиции. Энгельс,1935.
  • Проблемы уголовной политики. М.,1935.-Кн.1-4.
  • Пять лет по Памиру (итоги памирских экспедиций). АН СССР. М.,1935.
  • Юрминимум. Учебное пособие по юридическому минимуму. М.,1935.Т.1.
  • Права и обязанности советского гражданина. М.,Партиздат, 1936.
  • Советское правосудие.(Суд и прокуратура в СССР).М.,1936.
  • Сталинская Конституция в вопросах и ответах. М.,1936.
  • Обвинительные речи по наиболее крупным политическим процессам. М.,Юрид. изд., 1937.
  • Советское правосудие.(Суд и прокуратура в СССР). 2-изд. М.,1937.
  • Избирательный закон Союза ССР. М., Соцэкгиз, 1937.
  • Основные права и обязанности граждан СССР.2-изд. М.,1937.
  • Советы депутатов трудящихся — политическая основа СССР. М.,1937.
  • Сталинская Конституция в вопросах и ответах.4-е изд. М.,1937.
  • Юридический минимум. Изд.2-е. Вып.1.М.,1937.
  • В. И. Ленин на охоте.//В кн.:Воспоминания о Ленине. Т.2.М.,Госполитиздат,1957.
  • Судебные речи. Избранное. М., Юридическая литература,1964.
  • По неисследованному Памиру / Послесл. Д. И. Щербакова. — М.: Географгиз, 1960. — 349 с.: ил., портр.
  • Смерть старой армии.//История и историки. Историографический ежегодник.1978.М.,1981.

Література[ред. | ред. код]

  • Гродзенский С. Я. Лубянский гамбит / Гродзенский Сергей Яковлевич. — М.: Терра — спорт: Олимпия пресс, 2004. — 285 с.: ил. (рос.)
  • Ваксберг А. И. Прокурор республики. Крыленко: Докум. повесть / Худож. Д. Шимилис. — М.: Мол. гвардия, 1974. — 191 с.: ил. (рос.)
  • Крыленко Н. В. Автобиография // Деятели СССР и революционного движения России. Энциклопедический словарь Гранат. Изд. Советская энциклопедия, 1989. Стр. 465—469. (рос.)
  • Матюшин М. Преданность: Повесть о Николае Крыленко. — М.: Политиздат. Пламенные революционеры, 1976. — 344 с, ил. (рос.)
  • Млечин Л. М. Полководцы — Революционеры. СПб., 2015 год, изд. ООО Торгово-издательский дом «Амфора» (рос.)
  • Мысовский И. Е. От Нальчика до Сухума. (Через Эльбрус, Теберду и по Военно-Сухумской дороге) / С предисл. Н. В. Крыленко. — М.: Р. О. Т., 1928. — 53 с.: ил. (рос.)
  • Симонов Е. Д. Человек многих вершин: Николай Васильевич Крыленко. (1885—1938) / Симонов Евгений Дмитриевич. — М.: ФиС, 1969. — 192 с.: ил. (рос.)
  • Симонян М. Н. Его профессия — революция. Документальный очерк о жизни и деятельности Н. В. Крыленко.-2-е изд., доп.-М.: Знание, 1985.— 144 с. (рос.)
  • Смирнов Н. Г. Репрессированное правосудие. — М.: Гелиос АРВ, 2001. — 432 с.: ISBN 5-85438-017-X/- C.25-50. (рос.)
  • Якупов Н. М. Трагедия полководцев. — М.: Мысль, 1992. — С. 41—65. — 349 с. — 20 000 экз. — ISBN 5-244-00525-1. (рос.)
  • Гриневич Л.В. Военный энциклопедический словарь / Маршал Советского Союза Н. В. Огарков — председатель. — М. : Воениздат, 1984. — 863 с. — 300 000 прим. (рос.)
  • Советский энциклопедический словарь. 3-е изд / А.М. Прохоров — гл. ред. — М. : Сов. энциклопедия, 1985. — 1600 с. — 1 000 000 прим. (рос.)
  • Енциклопедія історії України: У 10 т / Ред.кол. В.А. Смолій (голова) та ін. — К. : Наукова Думка, 2008. — Т. 5/Кон-Кю. — С. 337. — ISBN 966-00-0632-2.

Посилання[ред. | ред. код]