Кримський півострів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Крим)
Перейти до: навігація, пошук
Крим
Таврія (Таврика, Таврида)
Satellite image of Crimea.png
Вигляд Криму з супутника
45°20′ пн. ш. 34°30′ сх. д. / 45.333° пн. ш. 34.500° сх. д. / 45.333; 34.500Координати: 45°20′ пн. ш. 34°30′ сх. д. / 45.333° пн. ш. 34.500° сх. д. / 45.333; 34.500
Довколишні води Чорне море
Азовське море
Площа 26 850 км²
Найвища точка 1545 м, гора Роман-Кош
Країна Україна Україна
Регіон Автономна Республіка Крим
Севастополь
Херсонська область (частина)
Населення (2015) 2 000 000
Крим (Україна)
Крим
Крим

з 20 лютого 2014 року півострів тимчасово окупований Російською Федерацією[1]

Commons-logo.svg Крим у Вікісховищі

Кри́мський піво́стрів, Крим, також Таврія (крим. Qırım yarımadası, Qırım, Къырым ярымадасы, рос. Крымский полуостров, Крым) — півострів, розташований на півдні України, у межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частково півдня Херсонської області (північ Арабатської стрілки).

З кінця лютого[1] 2014 року АР Крим та Севастополь знаходяться під контролем Російської Федерації та мають міжнародно-правовий[2] статус «територія України, тимчасово окупована Росією». У 2014-2015 роках встановлена система міжнародних санкцій за будь-яке визнання Криму частиною Росії.

Історія

Докладніше: Історія Криму

На Кримському півострові відомі стоянки людини кам'яного віку. Крим був заселений людиною з часів раннього і середнього палеоліту (стоянки Кіїк-Коба — нижній шар, Вовчий грот, Старосіллівська стоянка, Чокурча, Шайтан-Коба). До пізнього палеоліту належать Сюренські стоянки, до епохи мезоліту — стоянки Фатьма-Коба, Мурзак-Коба.
Першими «літописними» народами Криму стали кіммерійці і таври (від яких і антична назва півострова — Таврія, або Таврида), які мешкали відповідно у степовій і гірській частині півострова наприкінці ІІ — першій половині І тис. до н. е.

У VII ст. до н. е. кіммерійців з Північного Причорномор'я вигнали скіфи, а з ІІІ ст. до н. е. центр скіфської держави перемістився з Нижнього Дніпра до Центрального Криму, у Сімферополі розташоване стародавнє городище, відоме як Неаполь Скіфський — столиця Скіфського царства у Таврії. Також з VII ст. до н. е. на берегах Чорного моря почали з'являтися давньогрецькі колонії, найбільш відомими з яких у Криму є Херсонес Таврійський і Пантікапей, який з V ст. до н. е. об'єднав навколо себе інші грецькі поліси на берегах Керченської протоки у Боспорське царство. З кінця ІІ ст. до н. е. у політичне життя Криму почав втручатися цар Понту Мітрідат VI, що закінчилося підкоренням Боспору, але слідом за понтійцями прийшли римські війська — найбільш відомі залишки римської фортеці Харакс біля сучасного Ластівчиного гнізда.

Руїни грецької колонії «Херсонес Таврійський»

Але невдовзі римські легіони під тиском варварів почали залишати прикордонні землі, а Кримом у ІІІ ст. оволоділи племена черняхівської культури на чолі з германцями-готами, які вигнали з кримських степів сарматські племена. У ці часи майже всі приморські античні міста зазнали значних руйнувань. Вже наступного століття з глибин Азії до території сучасної України вдерлись орди гунів і розбиті ними готи вимушені були втікати на Дунай і просити захисту там у своїх колишніх ворогів римлян. Ці і викликані ними переміщення різних племен на захід в подальшому отримали назву Великого переселення народів.

Після занепаду Римської імперії Херсонес з округою і Пантікапей успадкувала Візантійська імперія. Після розпаду держави гунів через кримські степи пройшли орди аварів, тюрків (які у 581 р. обложили Херсонес), після чого Крим на деякий час став західною окраїною Тюркського (Західнотюркського) каганату, а після його розпаду — володінням кочової Булгарської держави. У VII ст. булгар у Криму підкорили хозари. З Х ст. інтерес до Причорномор'я стали проявляти київські князі, які здійснювали на прибережні міста свої грабіжницькі військові походи, а князь Володимир Святославич саме у Херсонесі був похрещений, після чого повернувся до Києва і охрестив киян у 988 р. Деякий час на берегах Керченської протоки існувало Тмутараканське князівство на чолі з руськими князями. У степовій частині Криму у ці часи кочували печеніги, а пізніше половці (кипчаки).

У ХІІІ ст. Крим, як і вся Південно-Східна Європа, зазнав татаро-монгольської навали і тут було утворено Кримський Юрт Золотої Орди. Кримські еміри дозволили італійцям заснувати свої торгівельні колонії на узбережжі, найбільш відомими з яких стали Судак (Сугдея), Кафа, Чембало. У ці ж часи у передгір'ях Південного Криму сформувалось християнське князівство Феодоро з центром у фортеці Мангуп. 1441 р. за підтримки Великого князівства Литовського прихильника незалежності від Орди Хаджі І Герая було обрано кримським ханом, утворилось незалежне Кримське ханство

1475 р. на півострові висадились османські війська, які оволоділи генуезькими колоніями, а також захопили князівство Феодоро, здобувши після довгої облоги його столицю Мангуп. Через 3 роки Кримське ханство вимушене було визнати себе васалом Османської імперії. Трохи пізніше почали поглиблюватись і кримьско-московські відносини: зокрема, 1480 р., московський князь Іван ІІІ звернувся до кримського хана Менглі І Герая з пропозицією здійснити похід на «київські місця», що і було зроблено, а частину здобичі з пограбованого і зруйнованого татарами Києва було направлено до Москви. У подальшому кримські набіги на українські або московські землі відбувались неодноразово, захоплення полонених (ясиря) і пограбування стали важливою частиною економіки ханства поряд з сільським господарством. 1571 р. 40-тисячне кримське військо захопило і спалило Москву, цар Іван ІV «Грізний» втік зі своєї столиці і зобов'язався сплачувати данину Криму (відмінену лише за Петра І). У той же час відомі і морські походи запорозьких козаків на Крим, зокрема на чолі з отаманом Іваном Сірком.

Монастирський комплекс Сурб-Хач, заснований у 1358

В роки Визвольної війни України проти Речі Посполитої кримський хан виступив союзником Богдана Хмельницького, татарські кінні загони зіграли визначальну роль у перемогах козацького війська, особливо на першому етапі повстання. Після приєднання України у ХVІІ ст. увага московських правителів звернулась до забезпечення виходів до морів, зокрема і до Чорного, було організовано декілька походів на Крим і проти Османської імперії. Під час Прутського походу на чолі з Петром І у 1711 р., коли московське військо було оточене супротивником, на боці турків виступало і 70-тисячне військо кримського хана.

Крим у складі Російської імперії

Російсько-турецька війна (1768—1774) закінчилася Кючук-Кайнарджийським мирний договором, згідно якого Кримське ханство отримало незалежність від Османської імперії. Будучи номінально незалежним, фактично Кримське ханство потрапляло у все більшу залежність від Російської імперії, зокрема, тут розташовуються російські гарнізони. 1778 р. з Криму було примусово виселено на «материк» майже всіх християн, здебільше греків і вірмен.

В 1783 році Кримське ханство було анексовано згідно маніфесту Катерини ІІ та проголошено частиною Таврійської області. Більшість кримських татар (за оцінкою, близько 300 тис. осіб) залишило батьківщину і переселилося в межі Османської імперії. У той же час царський уряд запровадив пільги для переселенців з півночі, намагаючись колонізувати і «русифікувати» півострів, але і на 1897 р. росіяни тут не становили більшості (а лише 33%), а більшість все одно становили кримські татари (36%). Українці становили 12% населення Криму, німці 6%, євреї — 4%, а греки — 3%.

З розпадом Російської імперії в 1917 на території півострову виникла Кримська Народна Республіка, яка, однак, вже у січні 1918 зазнала більшовицької навали. У квітні 1918 Крим був зайнятий військами армії УНР, проте внаслідок ультиматуму з боку Німеччини опинився під владою німецького командування. З відходом німецьких військ, в 1919 Крим знову опиняється під владою більшовиків, в 1920 — під владою Армії Денікіна, а з 1921  (після вигнання залишків білогвардійців-врангелівців) — остаточно під владою більшовиків.

Таким чином, під владою Російської імперії Крим проіснував 134 роки.

Крим у складі РРФСР

Бухта Севастополя після битви (липень 1942 року)

18 жовтня 1921 — утворено Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку в складі с РРФСР.

В 19411944 роках німецькі війська в ході Другої Світової війни майже на 3 роки окупували півострів. А.Гітлер планував включити його безпосередньо до складу Третього Рейху, як колишні землі германців-готів. З відвоюванням Криму 1944 році, московська влада депортує кримськотатарський народ, а також інші національні меншини (болгар, вірмен, греків тощо), після чого в 1945 році скасовує статус автономної республіки. Надалі Крим входить до складу РРФСР як Кримська область, з якої в 1948 році було виведено Севастополь, що надалі отримує статус міста державного підпорядкування.

Таким чином, у складі РРФСР Крим проіснував менше 30 років.

Крим у складі України

До України (тоді — УРСР) Кримську область було передано у 1954 році згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР. Одночасно з Кримською областю до складу УРСР увійшов також і Севастополь, що було закріплено в Конституції УРСР 1978 року. Передача Кримської області і Севастополя до складу УРСР була викликана гострою господарською потребою, близькістю до УРСР, зручністю забезпечення півострова водою (будівництво Північно-Кримського каналу), електроенергією, продукцією з «материкової» частини УРСР, необхідністю інтенсифікації повоєнної відбудови тощо.

Фрегат «Сагайдачний», флагман ВМС України

Незважаючи на передачу до складу УРСР, у Криму, як і в УРСР в цілому, продовжувалась політика русифікації.

22 березня 1991 року на хвилі перебудови у Кримській області відбувся референдум, за результатами якого Криму було повернено статус автономної республіки[3], тоді як Севастополь зберігав статус міста центрального підпорядкування. Невдовзі після проголошенням Незалежності України, яка стала правонаступницею УРСР, 4 вересня 1991 Верховна Рада Автономної Республіки Крим «прагнучи створити правову демократичну державу у складі України» проголосила суверенітет. Проте мешканці кримського півострову брали участь у Всеукраїнському референдумі 1991‎, на території автономії Акт проголошення незалежності України підтвердили 54,19% громадян, в Севастополі — 57,07%.

5 травня 1992 році Кримська влада здійснила першу спробу відділення від України, прийнявши «Акт про проголошення державної незалежності Республіки Крим» в межах усього Кримського півострова та призначивши проведення референдуму[4]. 13 травня 1992 року цей акт був визнаний Верховною радою України таким, що суперечить Конституції України[5], і 21 травня цей акт було скасовано і Верховною радою Криму[6].

Наступна спроба відділення від України була здійснена у 1994 році за часів Президента Юрія Мєшкова (1994–1995), коли Парламент Криму прийняв постанову «Про відновлення конституційних основ державності Республіки Крим», що повертала в дію Конституцію Криму в редакції від 6 травня 1992 року, згідно з якою, зокрема, «Республіка Крим входить у державу Україна і визначає з нею свої стосунки на основі Договору і угод», а також «самостійно вступає у стосунки з іншими державами та організаціями»[7]. Ця постанова була скасована Верховною радою України 18 травня 1995 року[8].

5 грудня 1994 року — підписано Будапештський меморандум між Україною, США, Росією та Великою Британією про неядерний статус України. Угода містить пункти, котрі надають гарантії суверенітету та безпеки Україні з боку країн-підписантів.

У березні 1995 року було скасовано посаду Президента Криму. Офіційною причиною цього стала необхідність «приведення Конституції і законів Автономної Республіки Крим у відповідність з Конституцією і законами України з метою забезпечення верховенства Конституції і законів України на всій її території та захисту державного суверенітету України».

Сучасний Сімферополь

30 — 31 травня 1997: Б. Єльцин і Л. Кравчук у Києві підписують Великий україно-російський договір про дружбу, співробітництво і партнерство — приймається «нульовий» варіант по боргам і власності СРСР за кордоном, поділено бухти Севастополя для базування флотів: у України — Стрілецька, у Росії — Карантинна, Південна і Північна в оренді на 20 (+5) років.

Сепаратистські настрої в Криму спостерігалися і протягом 2000-х років. На імовірність конфлікту в Криму, що вийде за межі регіонального, вказували деякі вчені[9][10]. Втім після приходу до влади Януковича українські політологи відзначали послаблення сепаратистського руху[11].

21 квітня 2010 президенти Росії Дмитро Мєдвєдєв та України Віктор Янукович підписали Харківські угоди щодо продовження терміну оренди пунктів базування Чорноморського флоту РФ в Криму на 25 років (після 2017 року) з можливістю його продовження ще на 5 років — до 2042–2047 років. 27 квітня 2010 Державна Дума РФ і Верховна Рада України ратифікували угоду. Харківські угоди були розірвані в односторонньому порядку Росією 31 березня 2014 р. після захоплення нею АР Крим і Севастополя.

Сепаратистські настрої, зрежисовані з Росії, відновилися у Криму під час акцій протесту в Києві у грудні 2013-лютому 2014. На цей час Росія створила у Криму потужну агентурну мережу, готову у будь-який час розпалити обстановку на півострові. Зокрема, 4 лютого 2014 Президія Верховної Ради Криму прийняла рішення розглянути парламентом автономії питання зміни Конституції Криму та просити у Росії гарантій прав для жителів півострова[12]

Загалом у складі УРСР та її правонаступниці України Крим станом на 2014 рік знаходиться вже 60 років.

16 березня 2014 р. — в окупованому Криму було проведено «референдум» про від'єднання від України і 18 березня Крим з ініціативи російського президента В. В. Путіна було включено до складу Російської Федерації. Ані «референдум», ані «приєднання» Криму до Росії в світі не були визнані (за винятком декількох країн, залежних від Росії, наприклад, Науру). 15 вересня 2015 року Верховна Рада України на пропозицію Уряду встановила, що датою початку тимчасової окупації Криму є 20 лютого 2014 року.[1]


Географія

Докладніше: Географія Криму
Південний берег Криму, на аудіо чутно шум цикад
Ботанічний заказник між Новим Світом і Судаком

Глибоко вдається в Чорне море, зі сходу омивається Азовським морем. Розміри із заходу на схід (між мисами Кара-Мрун та Фонар) — 324 км, з півночі на південь (від Перекопського перешийка до миса Сарич) — 207 км. Площа близько 26 860 км2. Береги акумулятивні вирівняні. Протяжність берегової лінії понад 1 тисячу км. Найбільші затоки на узбережжі Чорного моря: Каркінітська, Каламітська, Феодосійська. На узбережжі Азовського моря: Сиваш, Казантипська та Арабатська. На сході Криму Керченський півострів, на заході — Тарханкутський півострів. За характером рельєфу поділяється на 2 частини: платформно-рівнинну (70% території) та складчасто-гірську. На півдні Криму — Кримські гори з найвищою вершиною г.Роман-Кош — 1545 м;

Клімат північної частини помірно континентальний, на Південному березі — субтропічний, середземноморського типу. Середні температури січня від 1 °C на півночі до 4 °C на півдні, липня 24 °C. Опадів від 300–500 мм на рік на півночі до 1000–1200 мм у горах. Гора Ай-Петрі — найвітряніше місце в Україні, вітер зі швидкістю понад 15 м/с тут може дути понад 125 днів на рік (1949 рiк). Найбільша швидкість вітру була зафіксована в 1947 році (50 м/с)[13]. Водоспад Учан-Су, з висотою понад 98 м. — найвищий водоспад в Україні. У Криму можуть рости цитрусові культури (наприклад Юзу).

Територією Криму протікають 257 річок (найбільші — Салгир, Альма). У Криму є понад 50 солоних озер, а серед них: Сасик, Сакське тощо.

На півострові розташовані Ялтинський гірсько-лісовий заповідник, Кримський природний заповідник, Карадазький заповідник та заповідник Мис Мартьян, заказники та пам'ятки природи.

У Криму багаті та різноманітні ресурси для лікування, відпочинку й туризму. Південний берег Криму — найтепліше місце в Україні, та 8 кліматична USDA зона за класифікацією Міністерства сільського господарства США.

Найбільші міста: Севастополь, Сімферополь, Керч і Євпаторія.

Геологія

Докладніше: Геологія Криму

Територія Криму розташована в зоні зчленування центральної частини Скіфської плити із зоною Альпійської геосинклінальної складчастої області і в її геологічній будові виділяється кілька великих районів. Північна частина півострова Крим розташована в зоні Причорноморської платформної западини (Сивасько-Каркинітський прогин), на південь від якої знаходиться складчастий фундамент Скіфської плити (Кримсько-Азовська центральна частина плити епігерцинського віку), що займає центральну частину півострова. Південну частину Криму займає Гірсько-Кримська складчаста область.

Природні ресурси

Курортно-рекреаційний потенціал Криму обумовлюється різноманітністю природних ландшафтів — від степових на півночі до покритих лісами Кримських гір у південній частині. Багатство Криму — це його клімат, для якого характерно достаток сонця, тепла та світла.

У надрах Кримського півострова містяться промислові родовища багатьох корисних копалин, але найбільше значення мають залізні руди, родовища будівельних і флюсових вапняків, соляні багатства Сиваша і озер, а також родовища газу в рівнинному Криму та у Каркінітській затоці.

Населення

Докладніше: Населення Криму
Населення Криму за останні 300 років
Населення Таврійської губернії згідно перепису 1897

Динаміка національного складу Криму (з Севастополем) за даними переписів[14][15][16][17][18]

1897[19]  1926  1939  1959  1970  1979  1989  2001 
росіяни   180 963   301 398   558 481   858 273   1 220 486   1 460 980   1 629 542   1 450 394
українці   64 703   77 405   154 123   267 659   480 733   547 336   625 919   576 647
татари кримські   194 294   179 094   218 879   5 422   38 365   245 291
татари   9 656   10 762   13 602
азербайджанці   109   2 415   4 377
німці   31 590   43 631   51 299   839   2 356   2 790
євреї   24 168   39 921   65 452   26 374   24 653   22 597   17 731   5 531
євреї кримські   [20]   6 000   679   280
греки   17 114   16 036   20 652   1 897   2 684   3 036
вірмени   8 317   10 713   12 923   3 091   3 430   2 794   10 088
болгари   7 450   11 377   15 344   1 398   2 186   2 282
поляки   6 929   4 514   5 084   6 038   6 092   6 115   4 459
караїми   [21]   4 213   1 151   715
естонці   2 176   2 084   1 900   674
білоруси   2 058   3 842   6 726   21 672   39 739   43 214   50 054   35 157
турки   1 787   209   268   1 091
чехи   1 174   1 419   1 674   774
цигани   944   649   2 064   1 905
молдовани   272   556   1 483   3 456   6 609   4 562
все населення   546 592   713 823   1 126 429   1 201 517   1 813 592   2 182 927   2 458 655   2 413 228


Див. також


Примітки

  1. а б в Верховна Рада України внесла запропоновані Урядом зміни до Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, Рада визначила дату початку тимчасової окупації Криму // unian, 15.09.2015 | 17:58; "Фактичне захоплення Верховної Ради Криму відбулося 26 лютого а порушення збройними силами Росії порядку перетину - 20 лютого. Це підтверджено відповідними юридично правовими нормами", - пояснив глава МЗС, Рада визначила дату початку тимчасової окупації Криму // pravda.if.ua, 16 вересня, 9:46
  2. Доктрина міжнародного права та праці видатних юристів – міжнародників як джерело міжнародного права
  3. Первый советский плебисцит — всекрымский референдум 1991 года. Справка
  4. ПОСТАНОВЛЕНИЕ ВЕРХОВНОГО СОВЕТА КРЫМА Об Акте О провозглашении государственной самостоятельности Республики Крым
  5. Про політичну ситуацію, яка склалася у зв'язку з рішеннями, прийнятими Верховною Радою Республіки Крим 5 травня 1992 року
  6. О политической ситуации в Крыму и Постановлении Верховного Совета Украины от 13 мая 1992 года. Об Акте о провозглашении государственной самостоятельности Республики Крым
  7. О восстановлении конституционных основ государственности Республики Крым
  8. Про скасування Конституції і деяких законів Автономної Республіки Крим
  9. Tatiana Buba. Russo-Ukrainian Relations: Sevastopol and the Black Sea Fleet. // GWU International Affairs Review, Vol. XIX, No. 1: Spring/Summer 2010. (англ.)
  10. С. Н. Киселёв, Н. В. Киселёва. Геополитические аспекты истории Крыма. // Учёные записки Таврического национального университета, серия «География» 17 (56). 2004, № 3. С. 74-81.
  11. Кримський сепаратизм: міфи і реальність
  12. Кримські регіонали заговорили про відокремлення і просять допомоги Росії
  13. (рос.) Прусаков А. А. Книга рекордов Крыма/ А. А. Прусаков, Е. Д. Козлов. — Симферополь, 1999
  14. Суспільно-політична ситуація, етнодемографічні та етносоціальні зміни в Криму у середині 1950-х — 1980-х рр.
  15. Зміни в етно-національному складі населення півдня України в 60-80-ті роки ХХ ст.
  16. Національний склад населення України в XX сторіччі
  17. Переписи населения Российской Империи, СССР
  18. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-ethnic2001.htm
  19. за рідною мовою
  20. віднесені до складу татарськомовних
  21. віднесені до складу татарськомовних

Джерела


Посилання