Кримка (Первомайський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
село Кримка
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район/міськрада Первомайський район
Рада/громада Кримківська сільська рада
Код КОАТУУ 4825483201
Основні дані
Засноване 1792
Населення 1204
Поштовий індекс 55261
Телефонний код +380 5161
Географічні дані
Географічні координати 47°56′15″ пн. ш. 30°45′44″ сх. д. / 47.93750° пн. ш. 30.76222° сх. д. / 47.93750; 30.76222Координати: 47°56′15″ пн. ш. 30°45′44″ сх. д. / 47.93750° пн. ш. 30.76222° сх. д. / 47.93750; 30.76222
Середня висота
над рівнем моря
73 м
Найближча залізнична станція найближча залізнична станція "Кам'яний міст"
Відстань до
залізничної станції
4 км км
Місцева влада
Адреса ради 55261, Миколаївська обл., Первомайський р-н, с. Кримка, вул. Гречаного, 24, тел. 66-7-50
Карта
Кримка. Карта розташування: Україна
Кримка
Кримка
Кримка. Карта розташування: Миколаївська область
Кримка
Кримка

Кри́мка — село в Україні, в Первомайському районі Миколаївської області. Населення становить 1204 осіб. Орган місцевого самоврядування — Кримківська сільська рада. Розташоване на лівому березі річки Кодими, за 17 км на південний захід від районного центру і найближчої залізничної станції Первомайськ-на-Бузі на лінії Борщі — Підгородня. Населення — 1465 чоловік. Кримківській сільраді підпорядковано село Коломіївка.

Історія села[ред.ред. код]

Про давнє заселення місцевості, де знаходиться село, свідчить виявлене біля нього поселення епохи бронзи (II тисячоліття до н. э.). В околицях Кримки знайдено також візантійську монету імператора Романа IV (1068—1071 рр.). В другій половині XVIII ст. уздовж річки Кодими, на території, захопленій Кримським ханством, виникло декілька т. п. ханської (кримських) слободи, заснованої запоріжцями та пересиленцями з Правобережної України, з Молдавії, Росії.

Звідси і назва однієї з них — Кримка, уперше згадуваною в документах 1782 р. У 1791 р. за Ясським мирним договором Кримка разом з іншими володіннями відійшла до Російської Імперії. У «Відомостях 4-х повітів, які складають новопридбану область від Оттоманської імперії і приєднану до Катеринославської губернії» Кримка згадана в 1792 р. як казенне поселення з 142 жителями. Двом селам — Кумарям і Кримці тоді було приписано 24 тис. десятини землі.

Жителі Кримки займалися переважно скотарством, велику частину землі відводили під сінокоси і пасовища. Із зернових сіяли ярову пшеницю. Крім того, вирощували тютюн, баштанні культури. На ярмарку в Ольвіополі продавали велику рогату худобу, коней, овець, шкіри, олію, овочі. Частина селян чумакувала.

У 90-х рр. XVIII ст. Кримка з 9 тис. десятини землі була подарована царським урядом одному з офіцерів, що брав участь в російсько-турецькій війні 1787—1791 рр., а на початку 1800 р. стала власністю поміщиків Сабанських. Нові власники прагнули підвищити доходність господарства шляхом посилення експлуатації селян. Кріпаки повинні були відпрацьовувати панщину по 3-4, а під час жнив і 5 днів в педелю.

З січня 1795 р. Кримка входила до складу Богопольского повіту Вознесенського наміснитцтва, з 1797 р.- до Богопольскої волості Балтського повіту Подільської губернії. У селі в 1859 р. налічувалося 195 дворів з 1193 жителями. З 1857 р. тут діяла прихідська школа, в якій в рік відкриття навчалося 12 дітей.

Під час реформи 1861 р. селянам Кримки, згідно із статутною грамотою, виділили 2100 десятини землі (по 3-4 десятину на ревізську душу), а у поміщика залишилося 7 тис. десятини. Поміщик відібрав у селян значну частину землі, якою вони користувалися до реформи. Тільки близько 25 відсотків селян отримали повні наділи; більшості ж дісталися т. з. дарчі душові наділи — по десятині на ревізську душу. Селяни вийшли «на волю» пограбованими і, щоб якось зводити кінці з кінцями, вимушені були орендувати землю у поміщика.

У 1898 р. жителі Кримки і Іванівки орендували близько 500 десятини землі. Переважно тут була поширена т. з. суборенда. Поміщик здавав землю великими ділянками по 4 крб. за десятину орендареві, у якого селяни орендували її за третину урожаю і ще виплачували грошима по 1 крб. за десятину орної землі і по 6-7 крб. за десятину сінокосу і випасу. Ця «голодна оренда» розоряла селян. Частина їх батрачила, йшла на заробітки в міста.

В період революції 1905—1907 рр. трудящі Кримки відібрали у поміщика землю, худобу і інвентар. Для придушення цього виступу, що спалахнув в червні 1905 р., поміщик викликав солдатів, які жорстоко розправилися з селянами. Проте восени наступного року кримківські селяни самовільно вирубали поміщицький ліс.

З 1906 р. в Кримці окрім церковноприходської функціонувала однокомплектна земська школа.

Перша світова війна[ред.ред. код]

Скрутне становище селян посилила Перша світова війна, що почалася. Багато працездатних чоловіків було мобілізовано на фронт. Для потреб армії реквізували коней, робочу худобу. Це привело до занепаду більшості господарств: скоротилися посівні площі, знизилася врожайність. Різко підвищилися ціни на продукти харчування і господарські товари.

І після Лютневої революції 1917 р. влада в селі деякий час зосереджувалася в руках старости, урядника і священика. У квітні на сільському сході був обраний земельний комітет у складі 20 чоловік. Більшість в комітеті складали батраки, бідняки і середняки. Очолив його малоземельний селянин М. А. Ісайко.

У січні 1918 р. в селі була обрана Рада селянських депутатів, головою якої став місцевий бідняк Л. А. Бачинский. який і проводив облік поміщіцьких земель, інвентаря, худоби і розподіляв їх між селянами трудящих.

15 березня 1918 в село увійшли німецько-австрійські підрозділи. За гетьмана Павла Скоропадського було відновлено старі порядки, було повернуто поміщикові землю і майно. У Кримці жителі разом із селянами сусіднього села Катеринки в квітні 1918 р. організували партизанський загін, яким керували Н. А. і М. А. Мальковці. Загін базувався в Катеринівському лісі (поблизу Кримки) і діяв в районі сіл Катеринки, Петрівки і станції Кам'яний Міст.

У кінці 1918 р. після вигнання німців в селі було встановлено владу Директорії Української Народної Республіки. Але 19 березня 1919 р. партизанський загін під командуванням Т. М. Гуляницкого захватив владу в селі.

На початку вересня 1919 р. в Кримку увірвалися денікінці. 4 лютого 1920 р. частини 45-ої дивізії 14-ої армії під командуванням І. Е. Якіра очистили село від білогвардійців. Створений тоді ж сільський ревком на початку квітня передав свої функції Раді, яка почала здійснювати закон Всеукрревкома від 5 лютого 1920 р. про землю. Бідняцьким господарствам держава допомогла робочою худобою, інвентарем і насінням. В результаті була успішно проведена весняна сівба — засіяний близько 50 відс. сільгоспугідь. На початку червня 1920 р. в селі створений комітет незаможных селян. Тільки за перші шість місяців цього року селяни відправили промисловим центрам 560 пудів зерна і 212 пуди м'яса. У жовтні 1920 р. був проведений «Тиждень допомоги фронту», під час якої жителі села зібрали і передали до фонду допомоги Червоної Армії 790 пудів зерна і багато теплого одягу.

Після закінчення громадянської війни селяни Кримки в умовах непу розгорнули боротьбу за відновлення розореного господарства. З року в рік розширювалися посівні площі зернових. У 1923 р. було створено сільське споживче товариство. Наступного року виникло сільське кредитне товариство, членами якого стали 130 селянських господарств.

Вже в 1920 р. в Кримці відкрилася початкова школа, в якій було 80 учнів і 2 учителі. Через п'ять років вона стала семирічною. Працювали три школи лікнепу, в 1925 р. в них навчалося до 120 чоловік. У 1921 р. почав діяти сільський клуб. Кожна неділя тут проводилися колективні читання газет, учителі школи виступали з лекціями. Були організовані два гуртки художньої самодіяльності, відкрита бібліотека.

У березні 1926 р. пройшли вибори у сільську раду. Новий склад сільради був обрав з бідняків, комуністів та комсомольців, 30 відсотків його депутатів складали жінки.

Колективізація[ред.ред. код]

Після XV з'їзду ВКП(б) партійний осередок і сільрада вели широку роботу по колективізації господарювання. Літом 1929 р. бідняцькі господарства села об'єдналися в комуну і ТОЗ. У 1929—1930 рр. на базі комуни і ТОЗа виникли артілі «Червоний Перекоп», ім. Ворошилова і ім. 25-го Жовтня, що об'єднали 97 відс. сімей села. У лютому 1930 р. загальні збори колгоспників ухвалили розкуркулити чотирьох місцевих заможних селян.

У тому ж році в селі на 300 гектарах землі, що належала лісництву, організовано господарство овочівника Одеського кооперативного союзу, де було 130 коней, 60 корів, 400 свиней і трактор. У 1936 р. на базі цього господарства створений колгосп ім. Будьонного.

Введення постійних посівних обертів і створення сортового посівного фонду, чому сприяла також робота трьох колгоспних хат-лабораторій, дали можливість покінчити із засміченістю полів в колгоспах. Виконуючи завдання третьої п'ятирічки по збільшенню виробництва зерна, трудівники села в 1940 р. виростили і зібрали по 19 цнт зернових з гектара. У кінці 1940 р. в колгоспах налічувалося 120 корів, 100 свиноматок, більше 400 овець. У 1939 і 1940 рр. колгосп ім. Будьонного і «Червоний Перекоп» були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

У 1941 р. в Кримці проживало 1260 чоловік. У селі працювала аптека, в кожному колгоспі були організовані дитячі ясла. У 1936 р. відкрилася середня школа. У 1940/41 навчальному році в ній навчалося 350 учнів, працювало 26 учителів. Багато випускників школи після закінчення десятого класу продовжували навчання у вищих і середніх спеціальних закладах країни. У 1940/41 навчальному році у вищих навчальних закладах навчалося більше 30 кримчан.

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

Сотні жителів Кримки пішли на фронт з перших днів війни. Село Кримка під час румунської окупації входило до губернаторства Трансністрії.

У 1942—1943 рр. в селі діяла підпільна організація спротиву «Партизанська іскра» під керівництвом директора місцевої школи Володимира Моргуненка. Підпільники придбали 2 радіоприймача і друкарську машинку, завдяки чому мали змогу розповсюджувати новини Радінформбюро та листівки у селах Первомайського району: Кримці, Катеринці, Кумарах, Кам'яній Балці, Новоандріївці. Бойові підпільні групи були створені в усіх названих селах, очолювали їх колишні учні Володимира Степановича: Володя Вайсман, Поліна Лойченко, Дарина Дяченко, Надія Буревич. Партизани збирали зброю, боєприпаси, організовували саботаж, диверсії: перша військова операція була проведена іскрівцями на залізничній станції Кам'яний Міст – підірвали 2 ешалони: три десятка вагонів, чотири цистерни з паливом, півтора десятка платформ з автомашинами та тягачами, два паротяги. У червні 1942 року «Партизанська іскра» пустила під укіс неподалік від с. Кримка німецький військовий ешелон з 48 вагонів, платформ, завантажених воєнною технікою і боєприпасами, бензоцистерн з паливом.

Під час бойового завдання у ніч на 15 лютого 1943 року була арештована група з 10 партизанів, наступного дня – ще четверо. У ніч з 17 на 18 лютого 1943 р. іскровці на чолі з Парфентієм Гречаним здійснили напад на жандармський пост, де знаходились арештовані товариші, і звільнили їх. Після цього почалися арешти членів підпілля, до кінця лютого усі члени «Партизанської іскри», у тому числі в В. С. Моргуненко, були арештовані. Після нелюдських тортур вранці 28 лютого 1943 року більшу частину підпільників було страчено. 1 березня був вбитий у перестрілці Парфентій Гречаний, а члени групи Дарини Дяченко, яких вивезли до Тираспільської в'язниці, були розстріляні 2 квітня 1944 року.

1 липня 1958 року Володимиру Степановичу Моргуненку, Парфентію Карповичу Гречаному, Дарії Григорівні Дяченко було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Кримка (метеорит) — метеорит, 21 січня 1946 року впав поблизу села.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]