Кримська криза (з 2014)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кримська криза
Частина Російської збройної агресії проти України (з 2014)
[[Файл:Location UK-Crimea-RU.PNG|260px]]
Розташування у Європі України (зелений), Криму (темно-зелений) та РФ (червоний)
Дата: 20 лютого 2014 року — триває
Місце: Україна Україна:
Flag of Crimea.svg Автономна Республіка Крим
Flag of Sevastopol.svg Севастополь
Результат: Окупація Криму триває з 20 лютого 2014.
Сторони
Росія Росія

АР Крим Верховна Рада АРК

Україна Україна
Лідери
Росія Володимир Путін

Росія Сергій Шойгу
АР Крим Сергій Аксьонов
АР Крим Володимир Константинов
Олексій Чалий

Україна Олександр Турчинов

Україна Сергій Куніцин
Мустафа Джемілєв
Рефат Чубаров

Сили
Збройні формування:

Формування громадян:

Збройні формування:

Формування громадян:

Патріотично налаштовані кримчани

Втрати
5 кораблів для блокади озера Донузлав[1] Загиблі: 2 цивільних,
2 військовики
Поранені: 2 військовики.
Зниклі безвісти: 2 цивільних.[2]

Кри́мська кри́за — сукупність військово-політичних та соціальних подій в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, що почалися 20 лютого 2014 року[3]. Загострення кризи відбулося через російську інтервенцію до Криму з подальшою окупацією півострова, що де-факто почалася 27 лютого 2014 року і триває. Криза є частиною хвилі проросійських виступів у південно-східних регіонах України.

18 лютого відбулося загострення ситуації в Києві, відновилося силове протистояння між протестувальниками і силовиками. 22 лютого Верховна Рада України усунула Віктора Януковича з посади президента України. Ці події викликали обурення в частини населення Криму, значно підсилене неправдивою чи викривленою інформацією, поширюваною російськими та проросійськими ЗМІ.

Почалися проросійські та проукраїнські мітинги (в останніх брала участь велика кількість кримських татар на чолі з лідером Меджлісу Рефатом Чубаровим). В ніч з 26 на 27 лютого російські спецпризначенці захопили й блокували Верховну Раду Криму та Раду Міністрів Криму. Представники так званого «ополчення Криму» за підтримки військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації захопили інші адміністративні будівлі, аеропорти у Сімферополі та Севастополі, установи зв'язку, засоби масової інформації тощо. На їхню вимогу до парламенту Криму прийшла частина депутатів, що проголосували за проведення референдуму про розширення автономії Криму 25 травня 2014 — в день президентських виборів в Україні. При цьому наявність кворуму є сумнівною, оскільки на засідання не допустили ЗМІ.[4] Російський диверсант і терорист Ігор Гіркін в ефірі однієї з російських телепередач зізнався, що депутатів Верховної Ради Криму голосувати за рішення про відділення Криму від України насильно зганяли так звані «ополченці», а він особисто був одним з командирів цього «ополчення»[5]. Невдовзі було двічі змінено дату референдуму: перенесено спершу на 30 березня, а потім — на 16 березня. Також було змінено формулювання питання — замість розширення автономії йшлося про приєднання до складу Росії. Фактично, обидва «альтернативні» питання були сформульовані так, що виключали приналежність Криму до України[6]. Водночас, за українським законодавством, оскільки Україна є унітарною державою, питання про відокремлення регіону може бути вирішене лише на національному референдумі. З огляду на це, ще до проведення референдуму лідери країн ЄЄС, США та багатьох інших визнали його незаконним, а його результати — недійсними.

1 березня 2014 року Рада Федерації РФ підтримала звернення президента Росії Володимира Путіна про дозвіл на застосування Збройних сил Російської Федерації на території України[7] Рада національної безпеки і оборони України у зв'язку з агресією з боку Росії, ухвалила рішення привести Збройні сили України у повну бойову готовність та розробила «детальний план дій на випадок прямої військової агресії з боку РФ»[8].

16 березня 2014 року відбувся «референдум про статус Криму», на якому за офіційними даними 96,77 % жителів АРК та міста Севастополь проголосували за возз'єднання відповідних територій з Російською Федерацією. 17 березня Верховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Володимир Путін спільно з самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Костантиновим, та самопроголошеним «головою координаційної ради зі створення управління з забезпечення життєдіяльності Севастополя» Олексієм Чалим підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. 21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб'єктів федерації — Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією.

27 березня 2014 Генеральна Асамблея ООН підтримала територіальну цілісність України, визнавши Крим і Севастополь її невід'ємними частинами. За відповідну резолюцію проголосували 100 країн-членів ООН зі 194. Проти проголосували лише 11 країн (Білорусь, Болівія, Венесуела, Вірменія, Зімбабве, Куба, КНДР, Нікарагуа, Росія, Сирія та Судан), 58 країн утрималися, решта не брали участі в голосуванні.[9] Насильницька анексія Криму не визнається українською державою[10], не визнається Генеральною асамблеєю ООН, ПАРЄ[11], ПА ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеційської комісії, натомість російською владою трактується як «повернення Криму до Росії». Згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Кримського півострова внаслідок російської окупації вважається тимчасово окупованою територією.

Облога і захоплення військових частин ЗСУ у АР Крим і Севастополі у березні 2014 р.

Зміст

Історичні передумови[ред. | ред. код]

Кримський півострів було анексовано Росією у квітні 1783. До цього моменту на території півострова існувало Кримське ханство. У 1774, в результаті російсько-турецької війни між Російською та Османською імперіями було підписано Кючук-Кайнарджійський договір, за яким гарантувалася повна незалежність Кримського ханства як від Туреччини, так і від Росії: «Все татарские народы: крымские, буджатские, кубанские, едисанцы, жамбуйлуки и едичкулы, без изъятия (без винятку) от обеих империй имеют быть признаны вольными и совершенно независимыми от всякой посторонней власти, но пребывающими под самодержавной властью собственного их хана чингисского поколения». Під контролем Росії опинилися фортеці Кінбурн, Єнікале, Азов та Керч; Росія в порушення договору де-факто почала контролювати півострів. 8 квітня 1783 Катерина ІІ анексувала Кримське ханство, порушивши договір 1774 та видавши відповідний маніфест, після чого Крим з фактично захопленої території перетворився на частину Російської імперії.

Українська революція і визвольні змагання[ред. | ред. код]

Передумови включення Криму до складу України виникли влітку 1917, коли між українським та кримськотатарським національними рухами були встановлені досить тісні партнерські стосунки.[12] У квітні 1918 Україна здійснила першу вдалу спробу встановити контроль над Кримом: подолавши Сальківський міст і прорвавши оборону «червоних», українська армія під командуванням Петра Болбочана 22 квітня зайняла Джанкой, а 24 квітня — Сімферополь. Під контроль України поступово почав переходити Чорноморський флот, 29 квітня 1918 року в Севастополі переважна більшість кораблів Чорноморського флоту підняла український прапор.[13] Однак через конфлікт із німецьким командуванням, яке не було зацікавлене у переході Криму та Чорноморського флоту під юрисдикцію України, Армія УНР була вимушена залишити Кримський півострів.[14] У вересні 1918 гетьман П. Скоропадський добився від Німеччини фактичної згоди на те, щоб Кримський півострів увійшов до складу Української Держави як автономна одиниця. Проте зміна направленості політичного вектора України в сторону небільшовицької Росії та повстання під проводом С. Петлюри проти Скоропадського перекреслили всі зусилля України в цьому напрямку.[15][16] 17 листопада 1920 більшовицькі війська під керівництвом Фрунзе витіснили армію Врангеля з Криму (з літа 1919 і до цього моменту Крим знаходився під постійним контролем білогвардійців[17]) та встановили остаточний контроль над півостровом.[18] 18 жовтня 1921 утворено Кримську АРСРкримськотатарську національно-територіальна автономію[19][20].

Крим з 1944 та передача Криму до Української РСР[ред. | ред. код]

У 1944, після заняття Криму Червоною армією, була здійснена депортація кримських татар до Середньої Азії, визнана після незаконною і злочинною, а пізніше геноцидом. 25 червня 1946, згідно з указом Президіуму Верховної Ради СРСР Кримська АРСР отримала статус області та була включена до складу РРФСР[21][22]. З цього часу почалось масове почалося масове переселення колгоспників в Крим в першу чергу з Росії, а також з України та Білорусі, внаслідок чого національний склад Криму повністю змінився. 19 лютого 1954 Кримську область було передано РРФСР до складу Української РСР, відповідне рішення було ухвалено Президією Верховної Ради СРСР.[23][24]

Незалежна Україна[ред. | ред. код]

Серйозні протиріччя між Україною та Росією щодо Криму почалися в 1992. Росія почала активно перешкоджати процесові переходу Чорноморського флоту під контроль України, застосовуючи як контррозвідувальні (перешкоджання зв'язку, радіоперехоплення), так і навіть локальні силові заходи. Проте частина Чорноморського флоту все ж перейшла на бік України. Найболючішим для Росії стало прийняття української присяги особовим складом військової комендатури Севастопольського гарнізону, яке відбулося 9 липня 1992. Це спровокувало Росію на відповідні заходи: вже наступного дня комендатуру захопила російська десантно-штурмова група.

У вересні 1993 відбувся ще один інцидент — українські піхотинці зіткнулися з російською береговою охороною, в результаті чого поранили трьох росіян. Звинувативши Україну в намаганні присвоїти собі Чорноморський флот, Росія запустила процес відокремлення Криму від України, роздаючи російські паспорти працівникам об'єктів Чорноморського флоту та ведучи антиукраїнську інформаційну кампанію по всій території Криму. В січні 1994 Юрій Мєшков, який на той час обіймав посаду «президента» Криму, закликав Росію включити до свого складу Крим.

Україна ввела на територію Криму велику кількість (близько 60 тисяч) солдатів Національної гвардії та прикордонних військ, після чого ситуація стабілізувалася. 10 червня 1994 Україна та Росія домовилися про поділ Чорноморського флоту.[25]

30 вересня 2003 між Україною та РФ розгорівся конфлікт, причиною якого стало зведення Росією дамби в Керченській протоці; вона повинна була з'єднати станцію Тамань (Краснодарський край, РФ) з островом Тузла, який з січня 1941 в адміністративному відношенні входить до складу Криму. Таким чином Росія мала намір поширити свій суверенітет на острів Тузла, порушивши територіальну цілісність України. В листопаді 2003 конфлікт вдалося владнати, хоча обидві сторони вже почали готуватися до збройного протистояння.[26]

21 квітня 2010 Україна, Президентом якої на той час був В. Янукович, уклала з Росією угоду, згідно з якою перебування Чорноморського флоту РФ у Криму подовжено до 2042 року. Метою цієї угоди для України було отримання знижки на російський газ.

Перебування Чорноморського флоту РФ у Криму стало «бомбою сповільненої дії», адже він відігравав головну роль у розповсюдженні проросійських настроїв серед жителів Криму. Дуже значну роль відіграв він і в ході анексії Криму РФ.[27]

18 лютого відбулося загострення ситуації в Києві, відновилося силове протистояння між протестувальниками і силовиками. 22 лютого Верховна Рада України усунула Віктора Януковича з посади президента України. В Криму почалися проросійські та проукраїнські мітинги (в останніх брала участь велика кількість кримських татар на чолі з лідером Меджлісу Рефатом Чубаровим).

Історія[ред. | ред. код]

Реверс медалі «За повернення Криму»

Анексія Кримського півострова армією РФ розпочалася 20 лютого 2014.[28] В цей час на посаді Президента України перебував Віктор Янукович. Даний факт спростовує заяви російської влади, згідно з якими процес «повернення» Криму Росії розпочався 22 лютого 2014 та був спричинений фактичним позбавленням В. Януковича найвищої державної посади України. Підтвердженням цьому є також медаль «За повернення Криму», на якій датою початку анексії Кримського півострова вказано саме 20 лютого 2014.[29]

Після самоусунення від влади президента України Віктора Януковича сепаратистські настрої в Криму вибухнули з новою силою. 23 лютого в Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг, на якому було прийнято рішення не перераховувати у Київ податки, а міським головою проголошено громадянина Росії Олексія Чалого[30]. 25 лютого акції сепаратистів були проведені перед Кримським парламентом[31].

Після повалення режиму Януковича в країні, тимчасовий глава МВС України Арсен Аваков у ніч на 26 лютого прийняв рішення про розформування спецпідрозділу міліції «Беркут». Самопроголошений на мітингу глава севастопольського міського управління Олексій Чалий запросив до міста бійців розформованого спецпідрозділу. Бійці кримського «Беркута» були стягнуті на Перекопський перешийок з метою перешкодити введенню збройних сил України на територію Криму і контролюють два блокпости: в Армянську і на кордоні з Херсонською областю.[джерело?]

Мітинг 26 лютого під парламентом[ред. | ред. код]

26 лютого 2014 біля стін Верховної Ради Криму відбувся мітинг приблизно 12 000 кримських татар та українців, яких було значно більше проросійських мітингувальників. Вони висловлювалися різко проти виходу Криму з складу України чи поглиблення інтеграції з Росією. Голова Меджлісу кримськотатарського народу (з листопада 2013), Рефат Чубаров так само висловився проти будь-якої зміни правового статусу Криму і виходу його зі складу України.

Українська партія «Російський блок» оголосила про набір добровольців у загін самооборони для захисту від можливої агресії прихильників Євромайдану. До так званої самоборони були переважно залучені зазделегіть заслані та «козаки» з РФ, а також місцеві бандитські формування та представники проросійських сил.

Захоплення парламенту, уряду і аеропортів[ред. | ред. код]

В ніч з 26 на 27 лютого близько 50—60 російських спецпризначенців без знаків розрізнення, які на той час вважалися невідомими бойовиками, захопили й блокували Верховну Раду Криму та Раду Міністрів Криму і вивісили над ними прапор РФ.[32][33] Представники так званого «ополчення Криму» за підтримки військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації захопили інші адміністративні будівлі, аеропорти у Сімферополі та «Бельбек» у Севастополі, установи зв'язку, засоби масової інформації, зупинено поромну переправу в Керчі, тощо.

На вимогу російських сил, до парламенту Криму на позачергове засідання прибула частина депутатів, що проголосували в захопленій озброєними людьми будівлі за проведення референдуму про розширення автономії Криму, і призначили його на 25 травня 2014 — в день запланованих президентських виборів в Україні. Запитання, яке планували винести на референдум, звучало так:[33]

«Автономна Республіка Крим має державну самостійність та входить до складу України на основі договорів і угод» (так чи ні).
— Проєкт запитання до референдуму. 27 лютого 2014.

Повноваження на подібні дії та легітимність цих рішень вважається нікчемними:

  • Наявність кворуму була сумнівною, оскільки на засідання не допустили ЗМІ.[34]
  • За даними українських джерел, рішення про референдум по статусу Криму і відставку уряду автономії, що приймалися у захопленому будинку ВР АРК — сфальсифіковані і це стало відомо ще під час засідання. В залі знаходилося 53 депутати, однак кілька з них залишили засідання, в тому числі — депутати від «Русского единства» Сергій Шувайников і Яніна Павленко. При розгляді питання про відставку Могильова і призначення Аксьонова розгорівся скандал і умовна група депутата Олександра Мельника — більше 10 осіб — не брала участі в голосуванні.[35]
  • 1 березня виконувач обов'язків президента України Олександр Турчинов підписав указ про голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У документі було зазначено, що Верховна Рада АРК 27 лютого призначила Сергія Аксьонова на цю посаду з порушенням Конституцій України та АРК, а також законів «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» і «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим».[36]
  • За свідченням російського бойовика Ігоря Гіркіна, депутатів Верховної Ради Криму так звані «ополченці» силоміць збирали до сесійної зали голосувати за рішення про відділення Криму від України, а він особисто був одним з командирів цього «ополчення».[37] Тобто, Голосування депутатів Верховної ради АРК за відставку тодішнього прем'єр-міністра Криму Анатолія Могильова та проведення «референдуму» відбулося під прямим тиском російських військових та працівників спецслужб. При цьому Гіркін заперечує те, що характер підтримки окупантів з боку кримських чиновників та простих людей був добровільним.[38]
  • За українським законодавством, оскільки Україна є унітарною державою, питання про відокремлення регіону може бути вирішене лише на національному референдумі.

З огляду на це, ще до проведення референдуму лідери країн ЄС, США та багатьох інших визнали його незаконним, а його результати — недійсними.

Невдовзі було двічі змінено дату референдуму: перенесено спершу на 30 березня, а потім — на 16 березня. Також було змінено формулювання питання — замість розширення автономії йшлося про приєднання до складу Росії. Фактично, обидва «альтернативні» питання були сформульовані так, що виключали приналежність Криму до України[39].

Майже одночасно (28.02 — 02.03.2014) розпочалося блокування російськими військовими без розпізнавальних знаків (т. зв. «зелені чоловічки», або «ввічливі люди») українських військових частин і об'єктів на півострові; було захоплено Сімферопольський аеропорт. Деякі з військових містечок були захоплені штурмом. Українські військові збройного опору не чинили, в багатьох випадках завдяки позиції своїх командирів, які, як виявилося пізніше, були заздалегідь завербовані російськими спецслужбами і невдовзі були прийняті на службу в окупаційну армію на керівні посади. (Слід зазначити, що на службу до російських окупантів перейшли майже всі державні службовці України: співробітники СБУ, міліції, МНС, судді, прокурори та ін.).

28 лютого 2014 року представники Чорноморського флоту Росії заперечили свою причетність до блокування аеропорту «Бельбек»[40].

Дозвіл російської Ради Федерації на використання військ[ред. | ред. код]

1 березня самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов[41] звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму.[42]

У відповідь того ж дня Президент РФ Російський президент відправив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у Крим. Спікер Ради Федерації Валентина Матвієнко (уродженка Західної України, місто Шепетівка, Хмельницька область) виступила з заявою про можливість введення обмеженого контингенту військ Росії на територію Криму для забезпечення безпеки Чорноморського флоту та росіян, які знаходяться на території автономії. За словами Матвієнко таке рішення може бути ухвалене на прохання кримського уряду[43]. Рада Федерації одноголосно прийняв відповідну постанову, що дозволяє введення російських військ на територію Криму. При цьому російські ЗМІ промовчали, що рішення було прийнято голосами 90 сенаторів[44] при номінальній кількості членів Ради Федерації — 166. Таким чином, реально підтримали можливість введення російських військ на територію сусідньої суверенної держави тільки 54,12 % сенаторів. Інші або були відсутні на засіданні, або ухилилися від голосування. Обидві палати Державної думи 1 березня 2014 р. об 17:20 проголосували за введення російських військ на територію України, і в Крим зокрема.[42]

Починаючи з 1 березня російські війська починають масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму, захоплення адміністративних приміщень, контроль транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об'єктів.

1 березня 2014 року Рада Федерації РФ підтримала звернення президента Росії Володимира Путіна про дозвіл на застосування Збройних сил Російської Федерації на території України[45] Рада національної безпеки і оборони України у зв'язку з агресією з боку Росії, ухвалила рішення привести Збройні сили України у повну бойову готовність та розробила «детальний план дій на випадок прямої військової агресії з боку РФ»[46].

«Приводом» для введення російських військ до Криму стало начебто звернення Віктора Януковича до В. Путіна, у якому висловлювалося прохання відновити конституційний лад в Україні за допомогою Збройних сил Росії[47]. Фотокопію оригіналу звернення Януковича оприлюднив посол Росії при ООН Віталій Чуркін на засіданні Ради безпеки 3 березня:

Як законно обраний президент України заявляю: події на Майдані, незаконне захоплення влади в Києві привели до того, що Україна опинилася на порозі громадянської війни. У країні панують хаос і анархія. Життя і безпека людей, особливо на південному сході і в Криму, під загрозою. Під впливом західних країн здійснюються відкритий терор і насильство. Люди переслідуються за політичною і мовною ознаками.

У цьому зв'язку звертаюся до президента Росії Володимира Володимировича Путіна з проханням використовувати збройні сили Російської Федерації для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності, захисту населення України.

Оригінальний текст (рос.)
Как законно избранный президент Украины заявляю: события на Майдане, незаконный захват власти в Киеве привели к тому, что Украина оказалась на пороге гражданской войны. В стране царят хаос и анархия. Жизнь и безопасность людей, особенно на юго-востоке и в Крыму, под угрозой. Под воздействием западных стран осуществляются открытый террор и насилие. Люди преследуются по политическому и языковому признакам.

В этой связи обращаюсь к президенту России Владимиру Владимировичу Путину с просьбой использовать вооруженные силы Российской Федерации для восстановления законности, мира, правопорядка, стабильности, защиты населения Украины.

— Віктор Янукович, 1 березня 2014.[48]

У інтерв'ю 2 квітня Янукович підтвердив, що російські війська були введені до Криму на його прохання задля захисту громадян України:[49]

Я це зробив не випадково, тому що я сам став об'єктом нападу бандитів. Адже по всій країні стали роз'їжджати озброєні банди, вони, в тому числі, переслідували і мене, стріляли по моєму кортежу, поранили мого офіцера. Я це сказав і попросив не випадково, тому що це розгул бандитів, що мають коріння фашистські, потрібно про це прямо говорити.
— Віктор Янукович, 2 березня 2014.

5 березня прес-секретар МЗС України наголосив, що Янукович не мав права самостійно звертатись до президента Росії з проханням використовувати збройні сили іншої країни. За законодавством України подібне рішення могло бути прийнятим лише за умови наявності пропозиції з боку РНБО та за підтримки Верховної Ради[50].

Крім того, російські десантники захоплювали об'єкти у Криму у формі «Беркута», про це вказують фотографії самих десантників. зроблені у захоплених державних установах АР Крим, які вдалося дістати з їхніх акаунтів у соціальних мережах. Так, на фото, які, як пише Українська правда, дістав журналіст, зображені бійці 31-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка брала участь у захопленні Криму. При цьому солдати частину завдань виконували у формі «Беркута».[51]

16 березня окупаційною владою було проведено т. зв. «референдум» про незалежність АР Крим, яким вона намагалась легітимізувати захоплення іноземної території. 18 березня у Москві Президентом Росії Володимиром Путіном спільно з самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Константиновим, та головою Севастопольської МДА Олексієм Чалим підписано Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії.

Блокування військових частин продовжувалось загалом до 19-24 березня, після чого вони здалися або були захоплені. Особовому складу була надана можливість залишити окупований півострів, також почалася евакуація військової техніки (яка була припинена після початку російської агресії на Донбасі у квітні 2014). Всього МО України відрапортувалось про 4 000 військовослужбовців, які вийшли з окупованого Криму (з близько 15 000, які там перебували у лютому 2014).

Проголошення «незалежності» Криму та «псевдореферендум»[ред. | ред. код]

11 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим і Севастопольська міська рада прийняли декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, згідно з якою у разі рішення народів Криму в результаті референдуму увійти до складу Російської Федерації, Крим буде оголошений суверенною республікою і саме в такому статусі звернеться до Російської Федерації з пропозицією про прийняття на основі відповідного міждержавного договору до складу Російської Федерації як нового суб'єкта РФ[52].

16 березня 2014 року за рішенням Кримського парламенту був проведений референдум щодо статусу Криму[53]. Призначення референдуму відбулося всупереч українському законодавству[54][55], що не передбачає місцевих референдумів, а для питань щодо зміни кордонів України вимагає всеукраїнський референдум. Попри указ виконувача обов'язків Президента України О. Турчинова[56], про призупинення рішення кримського парламенту, а також попри рішення Конституційного Суду України, що визнав[57] оголошення референдуму таким, що не відповідає Конституції України, а також позицію Ради безпеки ООН[58] референдум було проведено. Так званими «міжнародними спостерігачами», яких РФ та кримські сепаратисти допустили на півострів для роботи на «референдумі», були представники ультраправих, неонацистських та комуністичних європейських партій та особи з нацистськими та неосталіністськими поглядами[59]

В умовах бойкотування референдуму кримськотатарським народом[60], присутності великої кількості озброєних російських військовослужбовців[61], а також фальсифікацій[62], референдум в АРК буцімто зібрав понад 1,2 млн заповнених бюлетенів (що відповідає 83,10 % загальній кількості виборців), з яких нібито 96,77 % засвідчили вибір «за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації»[63].

Проголошення анексії Криму Росією[ред. | ред. код]

Путін, Аксьонов, Константинов і Чалий підписують анексію Криму

18 березня 2014 року о 16:00 в Георгіївському залі Великого Кремлівського палацу Президент Росії В. В. Путін, прем'єр-міністр самопроголошеної Республіки Крим С. В. Аксьонов, голова новоствореної «Державної Ради» самопроголошеної Республіки Крим В. А. Константинов, та представник сепаратиського керівництва м. Севастополь — громадянин РФ О. Чалий підписали так званий «Договір про прийняття Криму до складу Росії».

20 березня договір був ратифікований Державною думою РФ[64] (майже одноголосно — проти виступив лише Ілля Пономарьов, чотири депутати не голосували)[65], а 21 березня — Радою федерації, і набув чинності[66].

З нагоди анексії Криму Росією пройшов ряд заходів, було запроваджено медаль Міністерства оборони Росії «За возвращение Крыма»[67].

У березні 2015 з'явилася інформація, що з 18 000 українських військовослужбовців 14 000 з Криму не вийшли, а також стало відомо, що списки Чорноморського флоту РФ у 2014 р. були збільшені на 9 200 осіб:[68]

Інцидент у Керченській протоці[ред. | ред. код]

25 листопада 2018 року кораблі ВМС України у складі двох малих броньованих артилерійських катерів «Бердянськ» і «Нікополь» та рейдового буксиру «Яни Капу» здійснювали плановий перехід з з порту Одеси Чорного моря до до порту Маріуполь Азовського моря. Українська сторона заздалегідь поінформувала про маршрут відповідно до міжнародних норм з метою забезпечення безпеки судноплавства. В районі Керченської протоки їх зупинив російський танкер, що перегородив прохід під побудованим окупаційною владою керченським мостом. Всупереч Конвенції ООН з морського права та Договору між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки, прикордонні кораблі РФ (сторожові прикордонні катери типу «Соболь», пскр «Дон», катери типу «Мангуст», мпк «Суздалец») здійснили агресивні дії проти кораблів ВМС ЗСУ. Прикордонний корабель «Дон» здійснив таран українського рейдового буксира, в результаті якого пошкоджено головний двигун корабля, обшивку та леєрне огородження, втрачено рятувальний плотик. Диспетчерська служба окупантів відмовилася забезпечити право свободи судноплавства, гарантоване міжнародними угодами.[69][70] Усі три українські судна захопили росіяни. У полон потрапили 24 моряки, 6 із яких — поранені. В Україні того ж дня екстрено скликали засідання РНБО для обговорення введення воєнного стану. Наступного дня, 26 листопада, затвердили рішення про запровадження воєнного стану на 30 днів.

Процеси[ред. | ред. код]

Санкції[ред. | ред. код]

6 березня 2014 року був прийнятий перший етап санкцій, який містив призупинення переговорного процесу Євросоюзу і Росії про пом'якшення візового режиму та нової угоди про партнерство, крім того, під санкції підпадала група можновладців. Також був призупинений процес підготовки до майбутнього саміту G8, в якому мала брати участь Росія.

Економіка[ред. | ред. код]

Окупація Криму за перший місяць, березень 2014, коштувала російському ринку 179 млрд доларів. Ця цифра складається з відтоку капіталу в 33,5 млрд $, падіння капіталізації російських компаній на 82,7 млрд доларів на московській біржі і на 62,8 млрд $ — у Лондоні[71].

У 33,5 млрд доларів оцінює відтік капіталу з Росії за березень Центр розвитку НДУ «Вища школа економіки» (25,4 млрд доларів, витрачених в березні Банком Росії на підтримку курсу рубля, плюс позитивне сальдо рахунку поточних операцій в 8,1 млрд доларів). Більший відтік капіталу з Росії був тільки в жовтні та грудні кризового 2008 року — 54 млрд доларів і 45 млрд доларів відповідно. Ще 82,7 млрд доларів втратив російський ринок акцій. Саме на стільки за перші два тижні березня знизилася капіталізація компаній, папери яких входять в індекс ММВБ (індекс знизився на 14,35 %), підрахували експерти УК «Альфа-Капітал». Індекс RDX, в який входять на Лондонській біржі розписки російських компаній, просів за цей же час майже на 13 %, що в перекладі на гроші означає втрату в 62,8 млрд доларів, випливає з розрахунків «Альфа-Капіталу».

В результаті анексії Росією в березні 2014 року зірвано курортний і посівний сезон в Криму.[72][73]

В квітні на території призупинила діяльність вся банківська система АРК, виникають постійні проблеми з паливом, ростом цін та курсом долара США, припинено виплати матерям при народженні дітей.[74]

В Ялті, Сімферополі і Севастополі припинили діяльність заклади швидкого харчування McDonald's.[75] Холдинг MTI, крупний дистриб'ютор комп'ютерної і оргтехніки, та володіє мережею магазинів взуття та одягу в Україні, закриває магазини брендового одягу Intertop в Криму.[76] Аеропорт Бельбек, розташований біля Севастополя не буде приймати міжнародні рейси, а буде обслуговувати виключно чартерні і бізнес-авіарейси.[77] 267 відділень Приватбанку[78] та 32 відділення Банку «Райффайзен» припинили свою роботу.[79] В середині травня 2014 року в Криму були зупинені всі вітрові (потужність — 63 МВт) та сонячні електростанції (267 МВт)[80].

У відповідь на дії Росії в Криму та на російське вторгнення в Україну громадськість відновила бойкот російських товарів. За різними даними, протягом весни 2014 року продажі російських товарів в Україні впали на 35—50 %.

Зміна демографії Криму[ред. | ред. код]

Серпневий звіт 2019 року Генерального секретаря ООН Антоніо Гутьєреса зазначає, що Росія порушує Женевські конвенції, свідомо переміщуючи людей з Росії до українського Криму, намагаючись цим змінити демографію півострова. За даними Олега Ніколенка, віце-голови Комітету ООН з питань інформації від східноєвропейської регіональної групи, російська влада також чинить тиск на тих осіб, які опираються окупації, з метою змусити їх покинути півострів. Водночас, у 2014—2018 роках, 140 тисяч російських громадян були переміщені до українського Криму, включно з військовослужбовцями і їх сім'ями, що становить понад 5 % приросту населення півострова.[81][82]

61. УВКПЛ зазначає, що, за даними судового реєстру Російської Федерації, в 2017–2018 роках суди в Криму ухвалили рішення про переміщення не менше 947 осіб, які вважаються іноземцями за законодавством Російської Федерації, включаючи переміщення 518 громадян України (468 чоловіків і 50 жінок). З загального числа осіб, переміщених в 2017–2018 роках, щонайменше 109 мешканців Криму були, за повідомленнями, «примусово виселені» правоохоронними органами Російської Федерації. В більшості випадків жертвами імовірно були громадяни України, які розглядалися Російською Федерацією як такі, що не мали права на проживання в Криму.

63. Згідно з міжнародним гуманітарним правом, держава-окупант не має депортувати чи переміщувати частину свого власного цивільного населення на окуповану нею територію. Міжнародний Суд заявив, що це положення «забороняє ... будь-які заходи, що вживаються державою-окупантом для організації чи заохочення переселення груп свого власного населення на окуповану територію». За даними УВКПЛ, згідно зі статистикою Російської Федерації, за період 2014–2018 років 140198 осіб змінили реєстрацію за місцем проживання, вказавши замість регіонів Російської Федерації «Республіку Крим» чи місто Севастополь. Ці переміщення включають призначення працівників державного сектора з Російської Федерації в Крим, в тому числі 16 суддів у «Верховний суд Криму».

У листопаді 2019 року Таміла Ташева, представник президента України в АРК, повідомила, що за підрахунками правозахисних організацій, до Криму з Росії переселилося близько 500 тисяч осіб. Російська влада, за її словами, суттєво занижує ці показники, називаючи число у 280 тисяч. Вона також зазначила, що близько 25 тисяч кримських татар покинуло Крим від початку російської окупації.[83]

Станом на 2019 рік, за інформацією Мустафи Джемілєва, від моменту анексії Москва перемістила до півострова до 1 млн нових громадян. За оцінками українських ЗМІ, більшість переміщених пов'язані з процесами мілітаризації Криму — або є військовослужбовцями, або обслуговують інтереси військового угруповання.[84]

Кримінальні переслідування та порушення прав людини[ред. | ред. код]

За даними Комітету захисту журналістів (CPJ), станом на 2019 рік, на Крим припадало понад половина ув'язнених журналістів з усіх журналістів, ув'язнених в Росії.[85]

Росія утримувала 7 журналістів під вартою, четверо з них — через їх роботу в окупованому Криму, де вони документували життя кримськотатарської меншини і напади Росії на неї.
— Комітет захисту журналістів, 11 грудня 2019. Звіт.

У жовтні 2019 року СБУ повідомляло, що ФСБ Росії змушує мешканців Криму протизаконно збирати інформацію щодо про-українських громадян для їх подальшого переслідування. Подібні пропозиції зазвичай отримують співробітники місцевих компаній-провайдерів інтернету. Подібну діяльність, зокрема, здійснював Дмитро Карелін, офіцер ФСБ, колишній офіцер СБУ, який в 2014 році зрадив українській присязі.[86]

1 листопада 2019 року Human Rights Watch повідомили, що російська влада здійснює призов чоловіків в окупованому Криму для служби в Збройних силах Російської Федерації. З моменту початку окупації Криму, російська влада призвала близько 18,000—18,900 осіб звідти, згідно з оцінками, заснованими на даних Міністерства оборони Росії. Щонайменше 3,300 чоловіків з Криму були призвані навесні 2019 року, що значно перевищує числа першої призовної кампанії 2015 року, коли було призвано 500 чоловіків. На осінній призов 2019 року російська влада планувала призвати близько 2,600 мешканців Криму (для порівняння, загальноросійський призов — 132,000 чоловіків). Human Rights Watch проаналізували десятки вироків Кримських судів, що стосувалися уникнення призову, і нарахувала 71 справу з 63 вироками у період 2017—2019 років. Реальне число подібних справ може бути більшим, оскільки не всі такі справи стали публічними. У більшості справ, з підзахисних було стягнуто штрафи у розмірі 5,000—60,000 рублів (77—1,000 USD). За російським законодавством, уникнення призову є кримінальним злочином, що карається штрафом чи позбавленням волі до 2 років. Міжнародне гуманітарне право містить пряму заборону, що не дозволяє Росії змушувати мешканців Криму до служби в її збройних силах:[87]

Як окупаційна влада, Росія не тільки не має права на військовий призов жителів у Криму, але й цей призов грубо порушує міжнародне право. Обтяжуючи це порушення, російська влада ще й здійснює кримінальне переслідування осіб, які відмовляються служити в її збройних силах.
— Г'ю Уїльямсон, директор відділу Європи і Центральної Азії Human Rights Watch. 1 листопада 2019.

У грудні 2019 року Харківська правозахисна група повідомляла про винесений вирок у 19 років позбавлення волі для 48-річного кримського татарина Мусліма Алієва.[88] Сфабриковані докази у його справі, а також у справах п'яти інших українських мусульман, стало підставою для Amnesty International визнати їх в'язнями сумління,[89] а організації Меморіал — політичними в'язнями.[90] У справі Алієва, його арешт 11 лютого 2016 року і страхітливий вирок, винесений 12 листопада 2019 року, за оцінкою ХПГ пов'язані з його релігійною незалежністю від Муфтія Криму. В той час як більшість кримських татар не визнає анексію, Муфтій Еміралі Аблаєв погодився на колаборацію із Москвою, за що отримав статус єдиного «правильного» ісламу в Криму, і, за наявною інформацією, зміцнював свої позиції, доносячи на тих, чию незалежність він розцінював як загрозу.[88]

13 грудня 2019 року Європейська комісія опублікувала доповідь, у якій зазначила, що ситуація із порушенням прав людини в Криму продовжує погіршуватися в порівнянні з 2018 роком. Систематичні репресії щодо осіб, які виступають проти де-факто влади, залишаються незмінними. Функціонування Кримськотатарського Меджлісу залишається забороненим з 2016 року російським законодавством, широкий спектр залякування і переслідування кримськотатарської спільноти продовжився. Арешти кримських татар та обшуки їх осель посилилися. Було наголошено також на обмеженнях у фундаментальних правах, включно зі здобуттям освіти.[91]

Офіс Управління Верховного комісара ООН з прав людини (OHCHR) продовжував отримувати достовірні звіти нелюдських умов у місцях обмеження волі в Криму. 8 вересня 2019 року були проведені російські місцеві «вибори» на протизаконно анексованому Кримському півострові.
— Європейська комісія, 13 грудня 2019. Звіт.

За даними Харківської правозахисної групи на 2019 рік, Росія використовує казаків як свідків і понятих під час кримінального переслідування в політичних справах.[92] Ірина Сєдова зазначає, що вони документували справи, в яких казаки, вриваючись до помешкань разом з поліцією, чинили тиск на активістів і допомагали фальсифікувати докази у справі.[93] Таким чином, руками парамілітарних угрупувань казаків робилися протиправні дії, яких уникала поліція.[92]

Станом на 21 грудня 2019 року, за даними Ольги Скрипник, голови Кримської правозахисної групи, за ґратами в Росії перебувало 88 політичних в'язнів з Криму.[94]

Мілітаризація Криму[ред. | ред. код]

Станом на 2019 рік, Крим із курортно-аграрної території став зоною суцільної мілітаризації. За оцінками українських ЗМІ, РФ вичавлювала звідти будь-яку економічну активність, яка не вписувалася у стратегію «непотоплюваного авіаносця», і Крим все більше нагадував закриту зону на кшталт радянського Владивостока, непривітну для цивільних, орієнтовану на обслуговування військових.[84]

У листопаді 2019 року Міноборони РФ розробило проект постанови уряду з пропозицією підняти грошове забезпечення військовослужбовців за контрактом у Криму на 10 % у зв'язку з погіршенням кліматичних умов і загостренням екологічної обстановки. Причиною цього в Міноборони називають припинення Україною подачі на півострів дніпровської води по Північно-Кримському каналу.[95]

Оборонно-промисловий комплекс[ред. | ред. код]

Росія незаконно привласнила на півострові 13 українських оборонних компаній, 8 з яких зараховано до реєстру російського ОПК. Зокрема, Феодосійська суднобудівна компанія «Море» увійшла до корпорації «Ростех», а Севастопольский авіаремонтний завод — до АТ «Гелікоптери Росії». Кремль привласнює й інші українські компанії, зокрема, Інститут аеропружних систем, розпочав приватизацію феодосійського «Судокомпозиту» та Євпаторійського авіаремонтного.[84]

Станом на 2019 рік, навіть попри посилену увагу окупаційної влади до ОПК, рівень завантаженості підприємств не перевищував 45 % і дедалі знижувався. Причиною називали міжнародні санкції, критичну залежність від державного оборонного замовлення і загальну невизначеність окупаційної влади щодо розвитку місцевої «оборонки». За оцінками українських ЗМІ, у Кремлі бояться глибоко інтегрувати її у внутрішні виробничі ланцюги, оскільки усвідомлюють системні ризики щодо існування Криму в окупаційному статусі. Прогнозується, що у 2021 році буде завершено більшість укладених кримськими підприємствами контрактів із Міноборони РФ, і станом на 2019 рік, за оцінками російських експертів, нові замовлення не плануються. До того, кримські оборонні підприємства, на відміну від «материкових», позбавлені доступних кредитних ресурсів через небажання російських банків співпрацювати з санкційними компаніями. Водночас, навіть сателіти РФ все частіше відмовляються купувати продукцію з анексованого Криму. У 2018-му вдвічі скоротився експорт сімферопольського заводу «Фіолент» до Білорусі, Казахстану, Азербайджану та Вірменії.[84]

Мілітаризація дітей Криму[ред. | ред. код]

В окупованому Криму тривають процеси з мілітаризації дітей та молоді.

В жовтні 2019 року було повідомлено, що Росія завербувала 1500 дітей з Севастополя в Юнармію. Були повідомлення про примус: дитина відчувала тиск з боку школи і однолітків за відмову від вступу.[96]

НАТО і окупований Крим[ред. | ред. код]

10 березня 2014 року представник НАТО повідомив[97][98]:

Рада НАТО в понеділок вирішила провести розвідувальні польоти AWACS над Польщею і Румунією в рамках зусиль НАТО у спостереженнях за кризою в Україні. Всі розвідувальні польоти проводитимуться тільки над територією Альянсу.
— Неназваний представник НАТО. 10 березня 2014

За неофіційними даними Текстів, безпілотники типу RQ-4A Global Hawk не менше, ніж 4 рази з’явилися над українською територією ще в березні 2015 року.[99]

З жовтня 2016 року, вилітаючи на завдання над Україною, розвідники RQ-4A Global Hawk почали вмикати транспондер, завдяки чому стали видимим на таких ресурсах, як Flightradar24.[99]

Політ 20 липня 2017 року мав відмінність — RQ-4A Global Hawk пролетів поблизу узбережжя Криму і подивився на Сочі, для цього він перебував в повітрі довше і виконав більш широке коле завдань.[99]

21 липня 2018 року літак Королівських Військово-повітряних сил Великої Британії Bombardier Global Express Sentinel R.1 з бортовим номером ZJ691 злетів з кіпрської авіабази Акротирі та проводив розвідку біля берегів окупованого Криму та Російської Федерації.[100]

15 січня 2019 року RQ-4B Global Hawk о 7:30 зайшов у повітряний простір України й через годину почав політ на Донбасі. Близько 15:30 він змінив курс і попрямував для виконання завдання поблизу окупованого Кримського півострова.[101][102]

О 07:40 29 червня 2019 року безпілотник ВПС США RQ-4A Global Hawk з бортовим номером 04-2021 і позивним FORTE10 злетів з авіабази НАТО Сігонелла в Італії, о 12:25 почав моніторинг лінії розмежування на Донбасі, а через 3,5 години він полетів до узбережжя Криму. О 19:55 того ж дня патрульний літак ВМС США P-8A Poseidon з бортовим номером 169 332 піднявся в небо з того ж полігону і попрямував до південних кордонів Криму. О 20:25 він побував в 32 км від берегової лінії в районі Севастополя.[103]

Приналежність Криму на картах[ред. | ред. код]

Періодично набувають розголосу події щодо приналежності Криму на картах. Нью Йорк Таймс у листопаді 2017 року назвав територію Криму спірною, чим викликав реакцію користувачів мережі і заяв МЗС.[104][105]

Держдума Росії дала Apple термін до 25 квітня 2019 року, а потім продовжила його до 10 травня з вимогою «усунення неточностей при відображенні географічної приналежності Криму і Севастополя в додатку». У травні Apple не відображала територіальну приналежність міст Криму у своїх додатках як з материкової України, так і з півострова. 27 листопада 2019 року на території Росії компанія Apple стала відображати Крим і Севастополь російськими. Голова комітету Держдуми Росії з безпеки і протидії корупції Василь Піскарьов заявив, що «Apple повністю усунула претензії Держдуми щодо показу Криму в своїх сервісах».[106] 29 листопада Представництво президента України в АР Крим звернулося до компанії Apple через позначення Криму «російським» в додатках.[107] 30 листопада прес-секретар компанії Труді Мюллер пояснила, чому позначили анексований Крим територією Росії та пообіцяли «глибше поглянути на політику маркування «спірних територій». За їх словами, Apple внесла зміни у свій додаток «Погода» тільки для російських користувачів через новий закон. Вона також наголосила, що компанія працює над вивченням того, як в майбутньому позначатиме «спірні території».[108][109]

Ми розглядаємо міжнародне право, а також відповідні закони США та інші внутрішні закони перш ніж ухвалювати рішення про маркування на картах. І вносимо зміни, якщо того вимагає закон.
— Прес-секретар Apple Труді Мюллер. 30 листопада 2019

У грудні на сторінці Apple у Facebook запустили флешмоб #CrimeaIsUkraine.[110][111]

Реакція[ред. | ред. код]

Реакція України[ред. | ред. код]

26 лютого 2014 року колишні президенти України Леонід Кравчук, Леонід Кучма і Віктор Ющенко у спільній заяві назвали дії Росії у Криму прямим втручанням у внутрішні справи України[112].

28 лютого 2014 року усунутий від виконання своїх обов'язків «Президент» України Віктор Янукович на прес-конференції у Ростові-на-Дону назвав події у Криму «природною реакцією на бандитський переворот у Києві», зауваживши, що «кримчани не хочуть підкорятися і не підкорятимуться націоналістам і бандерівцям»[113].

28 лютого 2014 року МЗС України направило ноту протесту щодо порушення повітряного простору України та недотримання угоди щодо перебування Чорноморського флоту Росії на військовій базі у Севастополі[114].

Верховна Рада України на засіданні 28 лютого ухвалила постанову, у якій вимагала від російської влади припинити «кроки, які мають ознаки зазіхань на державний суверенітет і територіальну цілісність України» та звернулося з вимогою до держав-підписантів Будапештського меморандуму вжити кроків щодо стабілізації ситуації в регіоні. Крім того, Верховна Рада звернулася до Ради безпеки ООН скликати позачергову сесію щодо події у Криму та запросила до автономії та інших регіонів України місії щодо урегулювання конфлікту під патронатом Ради Європи та ОБСЄ[115].

28 лютого 2014 року виконувач обов'язків Президента України Олександр Турчинов звернувся до Президента Росії Володимира Путіна «негайно припинити провокацію і відкликати військових з Автономної Республіки Крим» та зауважив, що разом зі США та Великою Британією Росія є гарантом недоторканості території України[116]. Крім того, Турчинов заявив, що Росія планує реалізувати у Криму «сценарій, який повністю аналогічний абхазькому», та ввела на територію України війська під виглядом навчань:

« Під виглядом військових навчань Росія ввела війська в АР Крим. І не лише захопили парламент Криму, Кабмін Криму, вони пробують брати під контроль цивільні об'єкти, комунікації, пробують блокувати місця розташування українських військових[117]. »

1 березня 2014 року Меджліс кримськотатарського народу оголосив, що не визнаватиме новий кримський уряд та вважає, що усі питання між Росією та Україною повинні вирішуватися на дипломатичній основі, а усі військові повинні повернутися до своїх гарнізонів з вулиць міст. Про це у своєму зверненні заявив голова фракції Курултай-Рух у кримському парламенті Рефат Чубаров[118]. Інший лідер Меджлісу народний депутат Мустафа Джемілєв 28 лютого заявив, що Меджліс формує загони для силової боротьби, котрі можуть бути підпорядковані силовим відомствам України у випадку окупації Криму російськими військами[119].

1 березня 2014 року місцеблюститель Київської митрополичої кафедри Онуфрій надіслав звернення Патріархові Московському і всієї Русі Кирилу з вимогою зробити усе, щоб не допустити кровопролиття в Україні, оскільки напередодні від російських офіційних осіб лунали заяви щодо можливого введення російських військ на територію України[120].

Початком тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, згідно з українським законодавством, вважається дата набрання чинності Резолюції № 68/262 Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 27 березня 2014 року про підтримку територіальної цілісності України. Завершенням тимчасової окупації вважатиметься дата, з якої ця резолюція втратить чинність[121].

9 лютого 2015 року народним депутатом Артюшенко Ігорем внесено проект Закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України (щодо відповідальності за публічне заперечення чи виправдання військовій агресії Російської Федерації по відношенню до України у 2014—2015 роках)»[122].

Реакція Росії[ред. | ред. код]

Звернення Президента Російської Федерації
Авторалі на підтримку анексії Криму Російською Федерацією
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Порівняння промов Путіна в 2014 році та Гітлера в 1939 році на передачі Шустер Live, 21.03.2014 року (рос. Сравнение речей Путина в 2014 году и Гитлера в 1939 году (Шустер Live, 21.03.2014))
Nuvola apps kaboodle.svg Соромно бути росіянином (рос. Стыдно быть русским), 26 березня 2014


На підтримку рішення парламенту Криму щодо проведення 25 травня референдуму щодо розширення прав автономії депутати Державної думи Росії від фракції «Справедлива Росія» ініціюють внесення змін до закону Російської Федерації «Про порядок прийняття в РФ і утворення в її складі нового суб'єкта РФ», відповідно до якої для приєднання нової території до складу Росії необхідно буде результатів волевиявлення громадян цієї території[123].

У розмові з Прем'єр-міністром Великої Британії Девідом Кемероном Президент Росії Володимир Путін запевнив, що вйськові навчання російських військ у Криму були заплановані до того, як в Україні склалася певна політична ситуація[124].

У відповідь на ноту МЗС України від 28 лютого 2014 року Українській Стороні була також передана відповідна нота МЗС Росії щодо пересувань бронетехніки Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму, пов'язаних з необхідністю забезпечення охорони місць дислокації Чорноморського флоту на території України, що відбувається в повній відповідності з базовими російсько-українськими угодами щодо Чорноморського флоту[125].

Крім того, Росія ініціює терміновий початок процесу видачі російських паспортів бійцям розпущеного спецпідрозділу Беркут[126].

16 березня 2014 року відбувся «псевдореферендум» про статус Криму, на якому за офіційними даними 96,77 % жителів АРК та міста Севастополь проголосували за возз'єднання відповідних територій з Російською Федерацією. 17 березня Верховна Рада АРК проголосила незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президент Росії Володимир Путін спільно з самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Костантиновим, та так званимсамопроголошеним «головою координаційної ради зі створення управління з забезпечення життєдіяльності Севастополя» Олексієм Чалим підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. 21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб'єктів федерації — Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь, закріпивши анексію цих регіонів Росією.

27 березня 2014 Генеральна Асамблея ООН підтримала територіальну цілісність України, визнавши Крим і Севастополь її невід'ємними частинами. За відповідну резолюцію проголосували 100 країн-членів ООН зі 194. Проти проголосували лише 11 країн (Білорусь, Болівія, Венесуела, Вірменія, Зімбабве, Куба, КНДР, Нікарагуа, Росія, Сирія та Судан), 58 країн утрималися, решта не брали участі в голосуванні.[127] Насильницька анексія Криму не визнається українською державою[128], не визнається Генеральною асамблеєю ООН, ПАРЄ, ПА ОБСЄ, а також суперечить рішенню Венеційської комісії, натомість російською владою трактується як «повернення Криму до Росії». Згідно з Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» територія Кримського півострова внаслідок російської окупації вважається тимчасово окупованою територією.

Облога і захоплення військових частин ЗСУ у АР Крим і Севастополі у березні 2014 р.

Реакція демократичної опозиції в Російській Федерації[ред. | ред. код]

Російська інтелігенція у своїх оцінках російської агресії проти України розділилась на два табори. Як прихильники, так і противники цих дій висловили свою позицію прилюдно — у формі відкритих листів, інтерв'ю, статей у пресі, участі у вуличних маршах тощо.

28 лютого 2014 року Андрій Макаревич, відомий рок-музикант, висловив своє бачення дій Росії в Криму[129]:

Такої свавільної пропаганди і такої кількості брехні я не пригадаю з найкращих брежнєвських часів. Та й з тим не порівняти: можливостей тоді було менше. Хлопці, ви чого домагаєтеся? Створення громадської думки для введення військ на територію суверенної держави? Відрубати Крим?

Оригінальний текст (рос.)
Такой разнузданной пропаганды и такого количества вранья я не припомню с лучших брежневских времен. Да и то не сравнить: возможностей тогда было меньше. Ребята, вы чего добиваетесь? Создания общественного мнения для ввода войск на территорию суверенного государства? Оттяпать Крым?

15 березня 2014 року за участю російської опозиції та відомих російських артистів відбувся «Марш миру» в підтримку України. Після чого, всіх артистів, що підтримали однодумців почали засуджувати їх колеги та влада Росії почала погрожувати відбиранням їхніх нагород і заслуг.

Міжнародна реакція[ред. | ред. код]

Телефонна розмова Президента США Барака Обами з Президентом Росії Володимиром Путіним

Військова агресія вважається міжнародним злочином проти світу і безпеки людства, анексія Криму є порушенням низки міжнародних договорів[130]. Зокрема порушені:

Заяви урядів[ред. | ред. код]

  • Туреччина МЗС Туреччини 27 лютого виступило з заявою, у якій висловилося у необхідності знаходження шляхів подолання кризи у рамках територіальної цілісності та конституційного ладу в Україні[134]. Задля сприяння стабілізації у Криму 1 березня автономію має намір відвідати Міністр закордонних справ Туреччини Ахмет Давутоглу[135]. 6 березня 2014 року МЗС Туреччини охарактеризувало можливий референдум в Криму як «небезпечний та неправильний крок».
  • Німеччина Канцлер Німеччини Ангела Меркель висловила занепокоєння ситуацією, що склалася в Криму. За словами радника Меркель, вона наголосила на необхідності «утриматися від кроків, які б ставили під питання єдність України», крім того Канцлер мала телефонну розмову з Президентом Росії Володимиром Путіним, котрий повідомив, що поважає територіальну цілісність України[136].
  • Литва МЗС Литви наголосило на неприпустимості зовнішнього втручання у політичну кризу в Україні, назвало захоплення адміністративних будівель у Криму провокацією та закликало Росію відмежуватися від сепаратистських закликів у Криму[137]. Литовське МЗС також викликали посла Росії у Литві Олександра Удальцова, щоб висловити стурбованість ситуацією в Україні[138].
  • Білорусь Президент Білорусі Олександр Лукашенко висловився на підтримку територіальної цілісності України[139]. Проте сам він визнає де-факто чи де-юре Крим російською територією, аргументуючи це виною українських політиків, що вивели звідти українських військовослужбовців: «Ви цими діями просто здали Крим Росії.» — цитата О. Лукашенка в інтерв'ю С. Шустеру.
  • Швеція Прем'єр-міністр Швеції Фредрік Райнфельдт 2 березня в інтерв'ю Шведському радіо заявив: «Можна зрозуміти, що Росія діє через турботу про російську меншину в Криму та східній Україні, але не можна зрозуміти способу, яким вони це роблять. Звичайно, є методи проведення переговорів з українським урядом для заспокоєння ситуації.»[140] Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт назвав ситуацію у Криму тривожною та наголосив, що Росія зобов'язана вивести свої війська до узгоджених місць їхньої дислокації[141].
Реакція світового співтовариства на Кримську кризу
   Заклики до мирного врегулювання конфлікту
   Підтримка територіальної цілісності України
   Засудження дій Росії
   Засудження військової інтервенції Росії
   Підтримка дій Росії та/або засудження дій українського уряду
   «Визнання інтересів усіх сторін конфлікту»
   Україна
   Росія
   Позиція не визначена
« Ми вкрай занепокоєні нестабільною ситуацією в Криму. Потрібно зробити все для зниження напруженості та розвитку діалогу між сторонами. Ми підтримуємо територіальну цілісність країни. Ми закликаємо всі сторони в Україні утримуватися від будь-яких дій, які могли б поставити під сумнів цю територіальну цілісність[143]. »
  • США Президент США Барак Обама застеріг Росію від військового втручання на територію України, зазначивши, що «будь-яке порушення суверенітету України та територіальної цілісності буде глибокою дестабілізацією, що не є в інтересах України, Росії чи Європи», та повідомивши про можливу відплату «за будь-яке військове втручання в Україні»[144].
  • США Директор ЦРУ Джон Бреннан 3 березня 2014 повідомив[145], що військова присутність Росії, включно з військовими, які проникли на територію Криму останніми днями, не перевищує дозволеної чисельності військовослужбовців Чорноморського флоту Російської Федерації на території України — 25 тисяч осіб, відповідно до Додатку № 2 Угоди між Україною і Російською Федерацією «Про параметри поділу Чорноморського флоту» від 28.05.97., тому спецслужбам важко дати обґрунтоване підтвердження порушення Росією договору, як це було попередньо заявлено представниками Адміністрації, тим більше маючи в Києві лише 2-3 працівників ЦРУ.
  • США в липні 2018 перед зустріччю президенті США і Росії Дональда Трампа та Володимира Путіна в Гельсінкі, американський президент допускав висловлювання, які свідчили про можливість перегляду в майбутньому політики США щодо невизнання спроби анексії Криму.

Міжнародні структури[ред. | ред. код]

Мапа, що показує результати голосування за Резолюцію:
   За
   Проти
   Утрималися
   Відсутні
   Крим
Декілька держав зробило заяви щодо визнання Криму частиною РФ:

Аналітика та оцінки[ред. | ред. код]

Українські історики та політики передбачали подібний розвиток подій ще 2008 року, під час конфлікту між Росією та Грузією. Експерти вказували на те, що Російській Федерації потрібен лише привід для того, щоб почати анексію півострова. Саме таким приводом і стали події на Євромайдані.[155]

2 березня 2014 року у зверненні до Ради безпеки ООН, український посол Юрій Сергєєв закликав міжнародну спільноту "зробити все можливе", щоб зупинити російський акт агресії. Він наголосив, що число російських військ в Криму зростає “щогодини”. Російський посол Віталій Чуркін сказав, що "холодніші голови мають взяти верх" і Захід має припинити нагнітання конфлікту, підбадьорюючи протестувальників. Посол США Саманта Пауер сказала сесії, що Росія, яка дозволяє використання сили, є "небезпечною і дестабілізуючою".[156]

2 березня 2014 року видання The Wall Street Journal вказало, що дії Путіна принесли загрозу війни у серці Європи вперше з часів Холодної війни.[157]

15 квітня 2014 року британський дипломат Чарльз Кроуфорд написав, що вважає, що Україна є пробним майданчиком Путіна в його планах відродження Російської імперії. Анексія Криму відбулася одразу, проте подальше завоювання України буде відбуватися методом «тисячі порізів».[158]

У листопаді 2014 року Андрій Ілларіонов, екс-радник президента РФ Путіна, стверджував, що планувати російське вторгнення почали задовго до самого звернення Януковича[159][160].

У січні 2017 року Ілля Пономарьов, російський політичний діяч, депутат Державної думи Росії (фракція «Справедлива Росія»), стверджував, що керівництво анексією Криму було доручено міністру оборони Сергію Шойгу і помічникові Володимира Путіна Владиславу Суркову.[161]

17 грудня 2019 року Міністерство закордонних справ України нагадало, що дії Росії в Криму та на Донбасі цілковито підпадають під визначення агресії відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1976 року:[162]

З 2014 року Україна незмінно кваліфікує міжнародно-протиправні дії Російської Федерації в Криму та на Донбасі як акт агресії. Ми чітко і послідовно доводимо, що такі дії РФ цілковито підпадають під визначення агресії відповідно до пунктів а), b), c), d), e) і g) статті 3 додатка до резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 (XXIX) «Визначення агресії», ухваленої 45 років тому.

Див. також[ред. | ред. код]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Росіяни затопили четвертий корабель у Криму. Українська правда. 13 березня 2014. Процитовано 21 березня 2014. 
  2. Безслідно й без слідства: як у Криму зникли два учасники Майдану. Крим Реалії. 11 Листопада 2015. 
  3. Президент підписав Закон, який визначає 20 лютого 2014 року як дату початку тимчасової окупації території України
  4. ЗМІ: Рада АРК не може розглянути питання про всекримський референдум — у депутатів немає кворуму
  5. Гиркин признался, что депутатов Крыма насильно сгоняли голосовать за отделение от Украины, 24.01.15 (рос.)
  6. Питання Кримського референдуму не залишають вибору — тільки вихід з України,- юрист. Еспресо TV, 6 березня, 2014
  7. Росія оголосила Україні війну // Українська правда. — Субота, 01 березня 2014, 17:23.
  8. Турчинов доручив привести ЗСУ у повну бойову готовність
  9. Генасамблея ООН підтримала територіальну цілісність України
  10. Україна ніколи не визнає анексію Криму Росією — Яценюк
  11. ПАСЕ приняла резолюцию с осуждением аннексии Крыма Россией. www.unian.net. 2014-04-09. 
  12. http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/08/2/91164/Андрій Іванець. Українсько-кримськотатарський союз революційного часу — Українська Правда (укр.)
  13. 29 квітня 1918 р. до 6-ої години вечора в Севастополі на лінкорах, крейсерах, деяких есмінцях були спущені червоні прапори та підняті українські.
  14. http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/04/2/142216/ Як українська армія захопила Крим. Квітень 1918 року — Українська Правда (укр.)
  15. http://www.istpravda.com.ua/digest/2015/09/28/148562/ Економічна блокада Криму в 1918 році. Як це робили в Гетьманаті — Українська Правда (укр.)
  16. http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/04/2/142216/ Як українська армія захопила Крим. Квітень 1918 року — Українська Правда (укр.)
  17. Н. Стариков, Д. Беляев. «Россия. Крым. История». Стр. 153 (рос.)
  18. http://www.sobytiya.com.ua/articles/item/красный-террор-в-крыму-часть-ii-террор-1920-1921-годов.html Красный террор в Крыму. Часть II: Террор 1920—1921 годов — Еженедельник «События» (рос.)
  19. Мікоян А. І. Так было. — Москва: Вагриус, 1999. — 612 с. — ISBN 5-264-00032-8.
  20. Закон «О реабилитации репрессированных народов» (1991) // РИА — 26.04.2016: «Из них семь — немцы, карачаевцы, калмыки, ингуши, чеченцы, балкарцы и крымские татары — лишились при этом и своих национальных автономий».
  21. http://maidan.org.ua/arch/krym/1287608017.html А. Э. Шемьи-заде. Крымская АССР — национально-территориальная автономия (рос.)
  22. Михаил Николаевич Губогло, Светлана Михайловна Червонная. Крымскотатарское национальное движение: Документы, материалы, хроника. Российская академия наук, Центр по изучению межнациональных отношений, Ин-т этнологии и антропологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая, 1992. Стр. 72 (рос.)
  23. Олександр Задорожній. Анексія Криму — міжнародний злочин: Монографія (укр.) (стор. 25, 29)
  24. http://www.radiosvoboda.org/content/article/942635.html Подія тижня в історії України: «Приєднання Криму до Російської імперії» — Радіо Свобода (укр.)
  25. http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/05/10/38319/ Холодна війна за Крим. Як ділили флот у 1990-х — Українська правда (укр.)
  26. http://24tv.ua/ru/den_v_istorii_konflikt_za_ostrov_tuzla__rf_vpervie_popitalas_zahvatit_krimskuyu_zemlyu_n490789 День в истории. Конфликт за остров Тузла — РФ впервые попыталась захватить крымскую землю — Телеканал новин «24» (рос.)
  27. Олександр Задорожній. Анексія Криму — міжнародний злочин: Монографія (укр.) (стор. 168, 175)
  28. http://espreso.tv/article/2015/03/16/rokovyny_putinskoho_anshlyusu_krymu_yak_ce_bulo Роковини путінського аншлюсу Криму: Як це було
  29. http://expres.ua/digest/2014/04/23/105383-medal-povernennya-krymu-perekreslyla-usyu-brehnyu-kremlya Як медаль «За повернення Криму» перекреслила усю брехню Кремля
  30. У Севастополі натовп змусив міську раду "легалізувати" "народного мера". tyzhden.ua (uk). Процитовано 2019-12-03. 
  31. «Кримський фронт» і «казакі» блокують Верховну Раду Криму з вимогою незалежності АРК
  32. У Сімферополі невідомі бойовики захопили парламент та уряд Криму і вивісили над ними прапор РФ. tyzhden.ua (uk). Процитовано 2019-12-25. 
  33. а б Депутати ВР Криму призначили референдум щодо статусу автономії. tyzhden.ua (uk). Процитовано 2019-12-25. 
  34. ЗМІ: Рада АРК не може розглянути питання про всекримський референдум — у депутатів немає кворуму
  35. Рішення ВР Криму про референдум та відставку уряду сфальсифіковані — ЗМІ, Українська правда, 01.03.2014
  36. Турчинов підписав указ про незаконне призначення Аксьонова, Українська правда, 01.03.2014
  37. Гиркин признался, что депутатов Крыма насильно сгоняли голосовать за отделение от Украины, 24.01.15 (рос.)
  38. http://espreso.tv/article/2015/03/16/rokovyny_putinskoho_anshlyusu_krymu_yak_ce_bulo Роковини путінського аншлюсу Криму: Як це було
  39. Питання Кримського референдуму не залишають вибору — тільки вихід з України,- юрист. Еспресо TV, 6 березня, 2014
  40. У ЧФ РФ переконують, що їхні військові не причетні до блокування аеропорту в Севастополі. Український тиждень. 28 лютого 2014. Процитовано 28 лютого 2014. 
  41. Партія «Російська єдність», яку він представляє, на виборах до парламенту Криму отримала лише 4 % голосів і 3 депутатських крісла
  42. а б Путін оголосив Україні війну
  43. Рада Федерації: Росія може ввести війська в Крим. Українська правда. 1 березня 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  44. http://www.novayagazeta.ru/columns/62492.html
  45. Росія оголосила Україні війну // Українська правда. — Субота, 01 березня 2014, 17:23.
  46. Турчинов доручив привести ЗСУ у повну бойову готовність
  47. Чуркін: Дії РФ легітимні - Янукович звернувся до Путіна із проханням задіяти війська. Укрінформ. 3 березня 2014. Процитовано 5 березня 2014. 
  48. Янукович закликав Путіна застосувати збройні сили РФ проти України. ТВi. 3 березня 2014. Процитовано 5 березня 2014. 
  49. Янукович підтвердив, що просив Путіна використати війська в Україні. Радіо Свобода. 2 квітня 2014. Процитовано 2 квітня 2014. 
  50. МЗС: Янукович не мав права просити Путіна ввести війська в Україну. Українська правда (uk). Процитовано 2019-12-03. 
  51. Російські десантники у формі «Беркута» захоплювали Крим, дехто тепер на Донбасі, 3 вересня 2014, УП
  52. Парламент Крыма принял Декларацию о независимости АРК и г. Севастополя. // Пресс-центр Верховного Совета Автономной республики Крым. 2014-03-11. Процитовано 2014-03-16. 
  53. Українська правда: Маріонеткова Рада Криму призначила референдум про входження в РФ на 16 березня
  54. ЦВК наголошує, що місцевий референдум в Криму неможливий — Українська правда (3 березня 2014)
  55. Мінюст дав оцінку рішенням про референдуми у Криму та Донецьку: нелегітимні
  56. Турчинов офіційно зупинив «референдум» Криму. КС уже взявся за подання
  57. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями виконувача обов'язки Президента України, Голови Верховної Ради України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим «Про проведення загальнокримського референдуму» (справа про проведення місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим) (Справа № 1-13/2014) від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014. Архів оригіналу за 14 березня 2014. Процитовано 7 травня 2016. 
  58. Радбез ООН не визнає «референдум» у Криму
  59. Анексію Криму підтримали європейські неонацисти та комуністи (документ)
  60. Кримські татари бойкотували «референдум». Архів оригіналу за 8 квітня 2014. Процитовано 7 травня 2016. 
  61. У Криму зосереджено до 30 тисяч російських військових ZN.UA, 7 березня 2014.
  62. Голова Центрвиборчкому Курултаю: «референдум» фальсифікований Радіо свобода, 16 березня 2014 р.
  63. По итоговым данным, за воссоединение с РФ проголосовали 96,77 % принявших участие в референдуме жителей Крыма — Малышев
  64. Держдума проголосувала за анексію Криму / 5 канал, 20 березня 2014, 15:56
  65. У депутата Госдумы, проголосовавшего против аннексии Крыма, начались проблемы (рос.)
  66. Рада Федерації одностайно «включила» Крим і Севастополь в РФ / УП, 21 березня 2014, 11:08
  67. Эксперты назвали 12 фактов, как медаль «За возвращение Крыма» подставила РФ. 21.04.2014. Процитовано 22.04.2014. 
  68. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 7 травня 2016. 
  69. Російський корабель таранив буксир ВМС. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 2018-11-25. Процитовано 25 листопада 2018. 
  70. Російський корабель протаранив у морі буксир ВМСУ. https://www.ukrmilitary.com/. Ukrainian Military Pages. 2018-11-25. Процитовано 25 листопада 2018. 
  71. Дорогой Крым: рынок заплатил $179 млрд за присоединение полуострова :: Экономика :: Top.rbc.ru. web.archive.org. 2014-04-09. Процитовано 2019-12-03. 
  72. В России признали, что курортный сезон в Крыму сорван
  73. «УДАР»: В Крыму сорван туристический сезон и посевная — вот, что уже получили крымчане от военной интервенции
  74. Русский рай в Крыму пока отменяется
  75. В Севастополе, Ялте и Симферополе закрыли «МакДональдс» — здоровее будем. Архів оригіналу за 5 квітня 2014. Процитовано 7 травня 2016. 
  76. В Севастополе и Крыму закрывают брендовые магазины обуви и одежды: Intertop, Timberland, Zara, Armani Jeans. Архів оригіналу за 12 квітня 2014. Процитовано 7 травня 2016. 
  77. Аэропорт Бельбек в Севастополе будет принимать только чартерные и бизнес-авиарейсы. Архів оригіналу за 27 квітня 2014. Процитовано 7 травня 2016. 
  78. Пропало все. Бизнес уходит из Крыма, курортный сезон почти сорван
  79. Райффайзен банк закрывает филиалы в Севастополе и Крыму. Архів оригіналу за 2 жовтня 2017. Процитовано 7 травня 2016. 
  80. У Криму зупинили всі сонячні та вітрові електростанції. ZN.UA. 16.05.2014.
  81. UN acknowledges Russia's violation of Geneva conventions in Crimea. www.unian.info (en). Процитовано 2019-12-23. 
  82. Russia's replacement of population in occupied Crimea violates Geneva Convention - UN report ·. Euromaidan Press (en-US). 2019-10-18. Процитовано 2019-12-23. 
  83. Half a million Russians resettled to Crimea. www.ukrinform.net (en). Процитовано 2019-12-23. 
  84. а б в г КРИМСЬКИЙ АРМАГЕДОН: ЧОМУ ПУТІН ПРОВОКУЄ НАТО УРАЗИТИ КРИМ РАКЕТНИМ УДАРОМ. defence-ua.com. Процитовано 2019-12-22. 
  85. Over half of journalists in jail in Russia arrested in occupied Crimea - CPJ. www.ukrinform.net (en). Процитовано 2019-12-23. 
  86. FSB coercing Crimea residents into gathering info on pro-Ukrainian locals. www.unian.info (en). Процитовано 2019-12-23. 
  87. Avenue, Human Rights Watch | 350 Fifth; York, 34th Floor | New; t 1.212.290.4700, NY 10118-3299 USA | (2019-11-01). Crimea: Conscription Violates International Law. Human Rights Watch (en). Процитовано 2019-12-25. 
  88. а б Russia brings 19-year sentences against religious ‘dissidents’ to occupied Crimea. Human Rights in Ukraine. Процитовано 2019-12-23. 
  89. Urgent Action Update: Lengthy Jail Terms for Prisoners of Conscience (Russian Federation: UA 126.19). Amnesty International USA (en-US). Процитовано 2019-12-23. 
  90. Ялтинское дело о членстве в запрещённой «Хизб ут-Тахрир» | Правозащитный центр «Мемориал». memohrc.org. Процитовано 2019-12-23. 
  91. Human rights situation in occupied Crimea continues to deteriorate – EU report. www.ukrinform.net (en). Процитовано 2019-12-23. 
  92. а б Russia deploys ‘Cossacks’ as thugs and ‘witnesses’ in politically-motivated prosecutions in occupied Crimea. Human Rights in Ukraine. Процитовано 2019-12-23. 
  93. «Индульгенция от законов»: казаки как инструмент российской власти в Крыму. Крым.Реалии (ru). Процитовано 2019-12-23. 
  94. Human rights activist: 88 political prisoners still behind bars in Russia-occupied Crimea. www.unian.info (en). Процитовано 2019-12-23. 
  95. Міноборони РФ буде доплачувати 10% контрактникам за службу в Криму через нестачу води. InformNapalm.org (Українська) (uk). 2019-11-28. Процитовано 2019-12-22. 
  96. Russia’s militarization of childhood hits new low in occupied Crimea. Human Rights in Ukraine. Процитовано 2019-12-05. 
  97. НАТО готовит самолеты для наблюдения за ситуацией в Украине
  98. НАТО начнет разведывательные полеты над Польшей и Румынией | РИА Ново…. archive.is. 2014-03-12. Процитовано 2019-12-22. 
  99. а б в Над битвою. Як безпілотник США здійснює розвідку вздовж лінії фронту (карта маршрутів). ТЕКСТИ (en). Процитовано 2019-12-22. 
  100. Літак НАТО проводить розвідку біля берегів окупованого Криму: фото маршруту. 24 Канал. Процитовано 2019-12-22. 
  101. Стратегічний безпілотник ВПС США провів розвідку над Донбасом і біля Криму (фото). LB.ua. Процитовано 2019-12-22. 
  102. Безпілотник США здійснив розвідувальний політ над окупованими територіями. www.unian.ua (uk). Процитовано 2019-12-22. 
  103. БПЛА США провели розвідку над Донбасом і біля берегів окупованого Криму. zik.ua (uk-UK). Процитовано 2019-12-22. 
  104. Козырева, Марина. «Если я угоню машину, она тоже будет спорной?» – из крымских сетей. Крым.Реалии (ru). Процитовано 2017-11-15. 
  105. The New York Times прокоментувала карту зі “спірним” Кримом. Українська правда. Процитовано 2017-11-15. 
  106. На території Росії компанія Apple стала відображати Крим і Севастополь «російськими». Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-12-22. 
  107. У Зеленського звернулися в Apple через позначення Криму «російським» у додатках. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-12-22. 
  108. В Apple пояснили, чому позначили анексований Крим російським. hromadske.ua (uk). Процитовано 2019-12-22. 
  109. Apple 'taking a deeper look' at map policies after calling Crimea part of Russia. Reuters (en). 2019-11-29. Процитовано 2019-12-22. 
  110. На сторінці Apple у Facebook запустили флешмоб #CrimeaIsUkraine. Радіо Свобода (uk). Процитовано 2019-12-22. 
  111. На сторінці Apple в Facebook запустили флешмоб #CrimeaIsUkraine через ситуацію з Кримом. hromadske.ua (uk). Процитовано 2019-12-22. 
  112. Кравчук, Кучма і Ющенко кажуть про втручання Росії у справи Криму. BBC Україна. 26 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  113. Янукович вважає себе президентом. Deutsche Welle. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  114. МЗС України протестує проти дій російських військових. Українська правда. 28 лютого 2014. Процитовано 28 лютого 2014. 
  115. Україна звернулася до держав-гарантів її безпеки. BBC Україна. 28 лютого 2014. Процитовано 28 лютого 2014. 
  116. Турчинов вимагає від Путіна припинити провокацію. BBC Україна. 28 лютого 2014. Процитовано 28 лютого 2014. 
  117. Турчинов: Росія почала абхазький сценарій в Криму. BBC Україна. 1 березня 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  118. Меджліс вимагає від військових піти з Криму. Дзеркало тижня. 1 березня 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  119. Меджліс готує загони для боротьби, - Джемілєв. Новий погляд. 28 лютого 2014. Архів оригіналу за 4 березня 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  120. Місцеблюститель Київської митрополичої кафедри надіслав лист Святішому Патріарху Кирилу. УПЦ МП. 1 березня 2014. Процитовано 1 березня 2014. (рос.)
  121. Стаття 12 Закону України «Про створення вільної економічної зони „Крим“ та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України»
  122. Проект Закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України (щодо відповідальності за публічне заперечення чи виправдання військовій агресії Російської Федерації по відношенню до України у 2014—2015 роках)» на сайті Верховної Ради України
  123. Росія готує закон, який дозволить приєднати Крим. Gazeta.ua. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  124. Путін каже британцям, що війська планував надіслати вже давно. Українська правда. 1 березня 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  125. http://www.mid.ru/brp_4.nsf/newsline/F2C86A40B49E817544257C8D00485C4F
  126. http://www.mid.ru/brp_4.nsf/newsline/B6052B3BBA6DA47044257C8D005E0CF0
  127. Генасамблея ООН підтримала територіальну цілісність України
  128. Україна ніколи не визнає анексію Криму Росією — Яценюк
  129. Андрей Макаревич обратился к россиянам: Войну с Украиной захотели? 01.03.2014 (рос.)
  130. (рос.) РЕЗОЛЮЦИЯ ПА ОБСЕ «ОЧЕВИДНОЕ, ГРУБОЕ И НЕИСПРАВЛЕННОЕ НАРУШЕНИЕ ХЕЛЬСИНКСКИХ ПРИНЦИПОВ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИЕЙ»
  131. Нарада з безпеки і співробітництва в Європі. Заключний акт. Гельсінкі, 1 серпня 1975
  132. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією
  133. Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифіковано 20.04.2004)
  134. Туреччина зробила заяву щодо Криму. Високий замок. 27 лютого 2014. Архів оригіналу за 12 квітня 2016. Процитовано 1 березня 2014. 
  135. Міністр закордонний справ Туреччини завтра прилетить у Крим. Високий замок. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  136. Меркель дуже занепокоєна подіями в Криму. УТР. 28 лютого 2014. Архів оригіналу за 2014-03-01. Процитовано 1 березня 2014. 
  137. Литва закликає Росію відсторонитися від сепаратистів у Криму. ТВi. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  138. Литва викликала посла Росії через Крим. BBC Україна. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  139. Дзеркало тижня: Лукашенко повідомив Кучмі про підтримку територіальної цілісності України
  140. Swedish PM: Russian worries 'understandable' — The Local
  141. Карл Більдт закликав Росію терміново повернути війська у Криму до місць. iPress. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  142. Глави МЗС Німеччини, Польщі і Франції стурбовані ситуацією в Криму. BBC Україна. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  143. Франція, Німеччина та Польща занепокоєні ситуацією в Криму. Телеканал новин 24. 28 лютого 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  144. Обама застерігає Росію від застосування сили в Україні. День. 1 березня 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  145. CIA reportedly says Russia sees treaty as justifying Ukraine moves. LA Times (англ.). 3 березня 2014. Процитовано 4 березня 2014. 
  146. Трамп про ймовірність визнання США анексованого Криму частиною Росії: «Подивимося» / УНІАН, 30 червня 2018
  147. Генсек Ради Європи закликав до деескалації ситуації в Криму. Укрінформ. 1 березня 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  148. Радбез ООН висловила підтримку територіальної цілісності України і нагадала усім, зокрема Росії, про виконання міжнародних зобов'язань. Укрінформ. 1 березня 2014. Процитовано 1 березня 2014. 
  149. Генасамблея ООН підтримала територіальну цілісність України Українська правда, 27 березня 2014 р.
  150. Генеральна напівпідтримка Українська правда, 27 березня 2014 р.
  151. Afghan president Hamid Karzai backs Russia's annexation of Crimea. The Guardian. 24 March 2014. Процитовано 30 November 2014. 
  152. Visiting Russia, Fidel Castro's Son Scoffs at U.S. Sanctions Over Crimea. The Moscow Times. 
  153. Nicaragua recognizes Crimea as part of Russia. Kyiv Post. 27 March 2014. 
  154. а б Gunmen Seize Government Buildings in Crimea. The New York Times. 27 February 2014. Процитовано 1 March 2014. «Masked men with guns seized government buildings in the capital of Ukraine's Crimea region on Thursday, barricading themselves inside and raising the Russian flag after mysterious overnight raids that appeared to be the work of militant Russian nationalists who want this volatile Black Sea region ruled from Moscow.» 
  155. Крым, Донбасс, Порошенко: какие прогнозы оправдались после Евромайдана - BBC Ukrainian. bbc.co.uk. Процитовано 2015-2-17. 
  156. Ukraine Tells Russia Invasion Means War // bloomberg.com (англ.)
  157. Putin Declares War // The Wall Street Journal, 2 березня 2014 (англ.)
  158. Charles Crawford, [http://blogs.telegraph.co.uk/news/charlescrawford/100267656/ukraine-is-a-testing-ground-for-putins-plan-to-bring-back-a-russian-empire/ Ukraine is a testing ground for Putin's plan to bring back a Russian empire] (архів) // The Telegraph, 15.04.2014 (англ.)
  159. Іларіонов: Російські військові планували напад на Україну не менш ніж 11 років
  160. Мет Бабяк: Російський інсайдер каже, що Путін відкрито планував напад на Україну від 2003 року (англ.)
  161. Илья Пономарев назвал двух кураторов захвата Крыма Россией
  162. МЗС: Дії РФ у Криму та на Донбасі підпадають під визначення агресії в резолюції ГА ООН. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2019-12-23. 

Посилання[ред. | ред. код]