Кримський Агатангел Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Агатангел Юхимович Кримський
Agatangel Krymskyi.jpg
Народився 3 (15) січня 1871(1871-01-15)
Володимир-Волинський, Волинська губернія, Російська імперія
Помер 25 січня 1942(1942-01-25) (71 рік)
Кустанай, Казахська РСР, СРСР
Місце проживання Москва, Київ
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНРFlag of Ukrainian SSR (1919-1929).svg Українська СРР → СРСР СРСР
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія (до 1917 року)
Національність українець[1]
Alma mater Лазаревський інститут східних мов, Московський університет
Галузь наукових інтересів історія, мовознавство, сходознавство
Заклад Українська академія наук
Відомі учні Пріцак Омелян Йосипович, Грунін Тимофій Іванович
Відомий завдяки: один з організаторів Української академії наук (1918)
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора
Автограф Agathangel Krymsky Signature 1922.png

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Меморіальна дошка на будинку в Києві на будинку Колегії Павла Ґалаґанана по вулиці Богдана Хмельницького, де з 1885 по 1889 рік навчався А. Ю. Кримський
Марка з портретом А. Ю. Кримського.

Кри́мський Агата́нгел[2] Юхи́мович (літературний псевдонім А. Хванько; 3 (15) січня 1871(18710115), Володимир-Волинський, Волинська губернія, Російська імперія — 25 січня 1942, Кустанай, Казахська РСР, СРСР) — український історик, письменник і перекладач, один з організаторів Академії наук України (1918). Жертва сталінського терору.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в місті Володимирі-Волинському (тепер Волинська область, Україна) у родині вчителя історії та географії Юхима Степановича Кримського. Походив з кримськотатарського роду, дід Агатангела Кримського, кримський татарин, перейшов у православ'я[3]. У дитячі роки його батьки переїхали в Звенигородку Київської губернії (тепер Черкащина).

У трирічному віці навчився читати, а через два роки батько віддав його в місцеве училище, де Агатангел провчився п'ять років (18761881). Після навчання в протогімназії в Острозі (18811884) та Другій київській гімназії (18841885) вступив за конкурсом і навчався в Колегії Павла Ґалаґана (18851889). У ті роки опановує іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську. Всього він знав шістдесят мов[4]. У колегії навчався в Павла Житецького, який пробудив у ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя українській науці та культурі.

У 18891892 роках навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві. Основними дисциплінами науковця були арабська філологія, іслам та арабська література, перська і турецька мова та література. У 18921896 роках Кримський пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету під керівництвом мовознавця Всеволода Міллера, славіста Романа Брандта[ru], знавця індоєвропейських мов Пилипа Фортунатова. 1896 року молодий науковець склав магістерські іспити з арабістики у Санкт-Петербурзькому університеті та зі слов'янської філології в Московському університеті. Крім того, він слухав у Московському університеті лекції з всесвітньої історії в професора Володимира Гер'є.

Після закінчення Московського університету Кримський одержав від Лазаревського інституту дворічну стипендію для поїздки в Сирію та Ліван. Після повернення з 1898 року Кримський працює в Лазаревському інституті, викладає курси семітських мов, веде курс перекладу з російської мови на арабську і навпаки, вивчення Корану, читає лекції з історії арабської літератури. З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу.

За час викладання в Лазаревському інституті східних мов написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси історії і літератури арабів, персів і турків.

1918 року переїхав до Києва, де обійняв посаду неодмінного секретаря заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії.

З 1921 року він також був директором Інституту української наукової мови.

У жовтні 1921 року брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.

У 19181921 роках працює професором всесвітньої історії в Київському університеті. Водночас він був редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук», з 8 серпня 1925 року — головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН. У Києві Агатангел Кримський плідно працював лише у 19181928 роках. 12 вересня 1921 року в знак визнання його заслуг Рада народних комісарів Української СРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», серед інших достойників, Кримському дозволено видання за державний кошт наукових праць; звільнено від сплати державних податків; заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав; матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини поза категоріальною довічною ставкою заробітку.

З 1929 року його почали переслідувати, позбавляти посад. У 1930-х роках Кримський був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. 20 липня 1941 року Кримського було заарештовано співробітниками НКВС, звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності і ув'язнено в одній із тюрем НКВС у Кустанаї (тепер — Костанай, Казахстан). 25 січня 1942 року помер у лазареті Кустанайської загальної тюрми № 7.

Реабілітований 1957 року.

Агатангел Кримський брав активну участь в українському національному житті кінця XIX століття, листувався з відомими діячами української культури — Омеляном Огоновським, Борисом Грінченком, Іваном Франком та ін. У цей період своєї діяльності Кримський вів наукову полеміку з Олексієм Соболевським, який пропагував гіпотезу Михайла Погодіна про те, що давні кияни були росіянами, які тільки в період монгольської навали відійшли на північ.

Постановою Ради міністрів України від 7 травня 1971 року № 203 Володимир-Волинському педагогічному училищу було присвоєно ім'я Агатангела Юхимовича Кримського з нагоди 100-річчя від дня народження (нині «Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А. Ю. Кримського»)[5].

У 1992 році заснована Волинська обласна премія імені Агатангела Кримського «за досягнення в галузі художньої літератури (поезія, проза, драматургія, переклади), документальної і науково-критичної літератури (естетика, літературознавство, мистецтвознавство, критика, мемуаристика, біографії, публіцистика, журналістика), театральної режисури, акторських робіт»[6].

Творча спадщина і значення[ред.ред. код]

Агатангел Кримський — автор численних праць з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії, ісламу:

  • «Історія мусульманства», 19041912;
  • «Історія арабів і арабської літератури», 19111912;
  • «Історія Персії та її письменства», 1923;
  • «Історія Туреччини та її письменства», 4 тт., 19241927);
  • «Перський театр, звідки він узявся та як розвивався», 1925).

Окремі історико-літературні монографії Кримського присвячені «Хамасі» Абу Таммана, Абану Ліхікі, Хафізу, Павлові Алеппському.

У 2007–2010 роках Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського здійснено перевидання рідкісних сходознавчих праць А. Ю. Кримського «Вибрані сходознавчі праці в п'яти томах»: Т. I. Арабістика. (2007) Т. II. Тюркологія. (2007) Т. ІІІ. Тюркологія.(2010) Т. IV. Іраністика.(2008) Т. V. Іраністика.(2010)

Велику увагу приділяв дослідженню історії української мови і літератури, фольклору, етнографії. Кримський — автор праць:

  • «Українська граматика» (у 2-х т., 19071908),
  • «Нариси з історії української мови» (1922, у співавторстві з О. Шахматовим)
  • «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного»
  • Редактор першого тому «Академічного словника» (1924).

Агатангел Кримський вважається одним з найвидатніших орієнталістів у історії світової філологічної науки.

Як письменник Кримський відомий поетичними творами на східні теми, що увійшли до збірки «Пальмове гілля» (в 3-х т., 1901, 1908, 1922), оповіданнями (зб. «Повістки й ескізи з українського життя» (1895) і «Бейрутські оповідання» (1906) та романом — «Андрій Лаговський» (1905, повністю опублікований у 1972 році).

Кримському належать численні художні переклади Антари, Омара Хайяма, Сааді, Хафіза, Міхрі-хатун, Фірдоусі та багатьох інших, у тому числі західноєвропейських поетів.

Перші переклади, переспіви й оригінальні твори друкував у часописах «Зоря», «Правда», «Народ», «Зеркало», «Буковина».

Ім'я Кримського міститься в затвердженому XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу. Інститут сходознавства НАН України носить ім'я Агатангела Кримського.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тимчасове посвідчення на проживання № 3232/233 від 14 грудня 1922 року на ім'я А. Ю. Кримського. 1 арк. // ІР НБУВ, ф. 1, № 26792
  2. Іноді Агафа́нгел.
  3. Якубович М. Іслам у Західній Україні: традиційна релігія? // Український тиждень. — 2016. — 21 лютого.
  4. Кравчук П. А. Книга рекордів Волині. — Любешів : Ерудит, 2005. — С. 196–197.
  5. Історія коледжу | Офіційний сайт ВКНЗ «Володимир-Волинський педагогічного коледж імені Агатангела Юхимовича Кримського». www.vvpc.com.ua. Процитовано 2016-02-25. 
  6. graphicbox, thomas villain + anybodesign +. Журнал Дніпро | читацький літературно-художній журнал Дніпро. www.dnipro-ukr.com.ua. Процитовано 2016-02-25. 

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]