Кримський Агатангел Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Агатангел Юхимович Кримський
Agatangel Krymskyi.jpg
Народився 3 (15) січня 1871(1871-01-15)
Володимир-Волинський, нині Волинська область, Україна
Помер 25 січня 1942(1942-01-25) (71 рік)
Кустанай, нині Костанай, Казахстан
Місце проживання Москва, Київ
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР
Flag of Ukrainian SSR (1919-1929).svg Українська СРР →
СРСР СРСР
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія (до 1917)
Національність українець[1]
Alma mater Лазаревський інститут східних мов, Московський університет
Галузь наукових інтересів історія, мовознавство, сходознавство
Заклад Українська академія наук
Відомі учні Пріцак Омелян Йосипович, Грунін Тимофій Іванович
Член Національна академія наук України
Відомий завдяки: один з організаторів Української академії наук (1918)
Нагороди Орден Трудового Червоного Прапора
Автограф Agathangel Krymsky Signature 1922.png

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Кримський Агатангел Юхимович на Вікісховищі
Меморіальна дошка в Києві на будинку Колегії Павла Ґалаґана по вулиці Богдана Хмельницького, де з 1885 по 1889 рік навчався Агатангел Кримський
Поштова марка з портретом А. Кримського.

Кри́мський Агата́нгел[2] Юхи́мович (літературний псевдонім А. Хванько; 3 [15] січня 1871(18710115), Володимир-Волинський — 25 січня 1942, Кустанай, нині Костанай) — український історик, письменник і перекладач, один з організаторів Академії наук України (1918). Жертва сталінського терору.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в місті Володимирі-Волинському, нині Волинська область, Україна (тоді Волинська губернія, Російська імперія) у родині вчителя історії та географії Юхима Степановича Кримського. Походив із кримськотатарського роду: дід Агатангела Кримського, кримський татарин, перейшов у православ'я[3]. У дитячі роки його батьки переїхали до Звенигородки (нині Черкащина).

У трирічному віці навчився читати, а через два роки батько віддав його до місцевого училища, де Агатангел провчився п'ять років (1876–1881). Після навчання в протогімназії в Острозі (1881–1884) та Другій київській гімназії (1884–1885) вступив за конкурсом і навчався в Колегії Павла Ґалаґана (1885–1889). Опановує іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську. Усього він знав шістдесят мов[4]. У колегії навчався в Павла Житецького, який пробудив у ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя українській науці та культурі.

У 1889–1892 роках навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві. Основними дисциплінами науковця були: арабська філологія, іслам та арабська література, перська і турецька мова та література. У 1892–1896 роках пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету під керівництвом мовознавця Всеволода Міллера, славіста Романа Брандта[ru], знавця індоєвропейських мов Пилипа Фортунатова. 1896 року молодий науковець склав магістерські іспити з арабістики в Санкт-Петербурзькому університеті та зі слов'янської філології в Московському університеті. Крім того, він слухав у Московському університеті лекції з всесвітньої історії в професора Володимира Гер'є.

Після закінчення Московського університету Кримський одержав від Лазаревського інституту дворічну стипендію для поїздки до Сирії та Лівану. Після повернення, з 1898 року Кримський працює в Лазаревському інституті, викладає курси семітських мов, веде курс перекладу з російської мови арабською і навпаки, вивчення Корану, читає лекції з історії арабської літератури. З 1901 року очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу.

За час викладання в Лазаревському інституті східних мов написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси історії і літератури арабів, персів і турків.

1918 року переїхав до Києва, де обійняв посаду неодмінного секретаря заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії.

З 1921 року він також був директором Інституту української наукової мови. У жовтні 1921 року брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.

У 1918–1921 роках працював професором всесвітньої історії в Київському університеті. Водночас був редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук», з 8 серпня 1925 року — головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН. У Києві Агатангел Кримський плідно працював лише у 1918–1928 роках. 12 вересня 1921 року в знак визнання його заслуг Рада народних комісарів Української СРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», серед інших достойників, Кримському дозволено видання за державний кошт наукових праць; його звільнено від сплати державних податків; заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав; матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини поза категоріальною довічною ставкою заробітку.

З 1929 року Кримського почали переслідувати, позбавляти посад. У 1930-х роках Кримський був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. 20 липня 1941 року Кримського заарештовано співробітниками НКВС, звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності й ув'язнено в одній із тюрем НКВС у Кустанаї, тоді Казахська РСР, СРСР (нині — Костанай, Казахстан). 25 січня 1942 року Агатангел Кримський помер у лазареті Кустанайської загальної тюрми № 7.

Реабілітований 1957 року.

Агатангел Кримський брав активну участь в українському національному житті кінця XIX століття, листувався з відомими діячами української культури — Омеляном Огоновським, Борисом Грінченком, Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Павликом та ін. У цей період своєї діяльності Кримський вів наукову полеміку з Олексієм Соболевським, який пропагував гіпотезу Михайла Погодіна про те, що давні кияни були росіянами, які тільки в період монгольської навали відійшли на північ.

Постановою Ради Міністрів України від 7 травня 1971 року № 203 Володимир-Волинському педагогічному училищу було присвоєно ім'я Агатангела Юхимовича Кримського з нагоди 100-річчя від дня народження (нині «Володимир-Волинський педагогічний коледж ім. А. Ю. Кримського»)[5].

У 1992 році засновано Волинську обласну премію імені Агатангела Кримського «за досягнення в галузі художньої літератури (поезія, проза, драматургія, переклади), документальної і науково-критичної літератури (естетика, літературознавство, мистецтвознавство, критика, мемуаристика, біографії, публіцистика, журналістика), театральної режисури, акторських робіт»[6].

Особовий архів А. Кримського зберігається в НБУ ім. В. Вернадського та Науковому архіві Наукової бібліотеки НаУКМА[7].

Особисте життя[ред.ред. код]

Кримський не мав щастя в особистому житті, протягом життя таємно й безнадійно кохаючи Лесю Українку. На його шістдесятирічному ювілеї в приміщенні теперішньої президії Академії наук України Павло Тичина прочитав присвячений Кримському вірш, де згадувалася «вічно мрійна Леся Українка», що розкрило цю таємницю.

Особисте життя Кримського було заповнено клопотами про брата і сестру, а пізнє одруження не принесло щастя й родини. Напівсліпий, немічний самотній вчений потребував допомоги секретаря, читця або коректора. Таким помічником був для нього Микола Левченко, якого він усиновив і який з часом став дослідником, завідував академічною друкарнею. Дослідник історії науки Ігор Шаров у своїй книзі Вчені України: 100 видатних імен, зазначає, що 1929 року, коли почалися арешти, які завершилися інспірованим НКВС процесом над Спілкою Визволення України, Левченка разом з багатьма іншими співробітниками Академії було репресовано. Перед цим він своїм свідченням врятував Кримського від арешту. Після заслання Левченка залишилася його вагітна дружина і, щоб дати дитині ім'я, Кримський усиновив новонародженого хлопчика.

Творча спадщина і значення[ред.ред. код]

Агатангел Кримський — автор численних праць з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії, ісламу:

  • «Історія мусульманства», 1904–1912;
  • «Історія арабів і арабської літератури», 1911–1912;
  • «Історія Персії та її письменства», 1923;
  • «Історія Туреччини та її письменства», 4 тт., 1924–1927);
  • «Перський театр, звідки він узявся та як розвивався», 1925).

Окремі історико-літературні монографії Кримського присвячені «Хамасі» Абу Таммана, Абану Ліхікі, Хафізу, Павлові Алеппському.

У 2007–2010 роках Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського здійснено перевидання рідкісних сходознавчих праць А. Ю. Кримського «Вибрані сходознавчі праці в п'яти томах»: Т. I. Арабістика (2007); Т. II. Тюркологія (2007); Т. ІІІ. Тюркологія (2010); Т. IV. Іраністика (2008); Т. V. Іраністика (2010).

Велику увагу приділяв дослідженню історії української мови і літератури, фольклору, етнографії. Кримський — автор праць:

  • «Українська граматика» (у 2-х т., 1907–1908),
  • «Нариси з історії української мови» (1922, у співавторстві з О. Шахматовим)
  • «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного»
  • Редактор першого тому «Академічного словника» (1924).

Агатангел Кримський вважається одним з найвидатніших орієнталістів ув історії світової філологічної науки.

Як письменник Кримський відомий поетичними творами на східні теми, що ввійшли до збірки «Пальмове гілля» (в 3-х т., 1901, 1908, 1922), оповіданнями (зб. «Повістки й ескізи з українського життя» (1895) і «Бейрутські оповідання» (1906) та романом — «Андрій Лаговський» (1905, повністю опублікований у 1972 році).

Кримському належать численні художні переклади Антари, Омара Хайяма, Сааді, Хафіза, Міхрі-хатун, Фірдоусі та багатьох інших, у тому числі західноєвропейських поетів.

Перші переклади, переспіви й оригінальні твори друкував у часописах «Зоря», «Правда», «Народ», «Зеркало», «Буковина».

Ім'я Кримського міститься в затвердженому XVI сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу. Інститут сходознавства НАН України носить ім'я Агатангела Кримського.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тимчасове посвідчення на проживання № 3232/233 від 14 грудня 1922 року на ім'я А. Ю. Кримського. 1 арк. // ІР НБУВ, ф. 1, № 26792.
  2. Іноді Агафа́нгел
  3. Якубович М. Іслам у Західній Україні: традиційна релігія? // Український тиждень. — 2016. — 21 лютого.
  4. Кравчук П. А. Книга рекордів Волині. — Любешів : Ерудит, 2005. — С. 196–197.
  5. Історія коледжу | Офіційний сайт ВКНЗ «Володимир-Волинський педагогічного коледж імені Агатангела Юхимовича Кримського». www.vvpc.com.ua. Процитовано 2016-02-25. 
  6. graphicbox, thomas villain + anybodesign +. Журнал Дніпро | читацький літературно-художній журнал Дніпро. www.dnipro-ukr.com.ua. Процитовано 2016-02-25. 
  7. Сидорчук, Т. М. Матеріали Агатангела Кримського в архіві Омеляна Пріцака. Процитовано 2016-10-28. 

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]