Кримінальний кодекс Туреччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кримінальний кодекс Туреччини (офіційно: Закон № 5237. Кримінальний кодекс; тур. Türk Ceza Kanunu[1]) — збірник кримінальних законів, чинних у Туреччині. Прийнятий 26 вересня 2004 року, чинний від 1 червня 2005[2]. Замінив КК Туреччини 1926[3] року. Є результатом значної реформи турецького кримінального права, котра, серед іншого, мала забезпечиити гармонізацію права Туреччини з правом Європейського союзу у рамках підготовки Туречиини до вступу в ЄС[4]. Під час підготовки проекту нового КК турецький законодавець адаптував значну кількість положень КК ФРН[5].

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Кодекс складається із Загальних положень (Книга Перша, ст.ст. 1 - 75 Кодексу) та Особливих положень (Книга Друга, ст.ст. 76 - 343 Кодексу) і містить також три статті Заключних положень (включаючи статті 344 і 345). Книги Загальних та Особливих положень КК Туреччини відповідають за змістом Загальній та Особливій частинам європейських кримінальних кодексів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Актуальний текст Кодексу на сайті Великих Національних Зборів Туреччини
  2. За першою редакцією ст. 344 турецького КК він мав набути чинності з 1 квітня 2005 року, а згідно з Законом Турецької Республіки від 31 березня 2005 року № 5328 (текст цього закону турецькою див. тут) була встановлена інша дата набуття Кодексом чинності — 1 червня 2005 року.
  3. Див.: Уголовный кодекс Турции. Принят Великим Национальным собранием Турции 1 марта 1926 г. С изм. и доп. на 3 авг. 2002 г. / Науч. ред. и предисл. Н. Сафарова, Х. Аджара; пер. с турец. Н. Сафарова, Х. Бабаева. - СПб.: Юрид. центр Пресс, 2003. - 372 с. - (Законодательство зарубежных стран). — ISBN 5-94201-220-2.
  4. Dr. M. Yasin Aslan. Transformation of Turkish Criminal Law from the Ottoman-Islamic Law to the Civil Law Tradition // Ankara Bar Revıew. – 2009/2. – P. 98.
  5. Murat Şen. The Historical Development of Turkish Law // Hufs Global Law Review. – 2014. – Vol. 6. – No. 2. – P. 71.

Література[ред. | ред. код]