Криниця для спраглих

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Криниця для спраглих M:
Криниця для спраглих (1965).png
Жанр кінопритча
Режисер Юрій Іллєнко
Сценарист Іван Драч
У головних
ролях
Дмитро Мілютенко
Лариса Кадочникова
Феодосія Литвиненко
Ніна Алісова
Джемма Фірсова
Оператор Юрій Іллєнко
Володимир Давидов
Композитор Леонід Грабовський
Художники Петро Максименко
Анатолій Мамонтов
Кінокомпанія Київська кіностудія імені О.Довженка
Тривалість 73 хв.
Мова українська
Країна СРСР СРСР
Рік 1965
IMDb ID 0059655

«Криниця для спраглих»сюрреалістична кінострічка, дебют у кінематографі Івана Драча, сценариста, та Юрія Іллєнка, режисера. Стрічку знято 1965 року, але покладено «на полицю» і вперше показано 1987 року.

Фільм присвячується пам'яті народного артиста СРСР Дмитра Мілютенка.

Зміст[ред.ред. код]

Фільм складається з п'яти частин і практично є німою стрічкою, що відзначається винахідливим мінімалістичним використанням звуку.[1]

Ця стрічка — метафорична, алегорична, символічна оповідь з багатьма темами, головною з яких видається драматичне життя літнього Левка Сердюка, селянина-філософа. Односельці насміхаються з його піклувань про колодязь, що забезпечує водою усе село, нащадки, заклопотані власними справами, не згадують ні про батька, ні про могилу матері. Старий живе згадками та роздумами: про те, як його близькі полишили рідний дім, про смерть сина-військовика, про те, як сучасний безжалісний світ вторгається в сільське життя, позбавляючи людей первісної чистоти своєї ідентичності. Левко викликає синів до села з міста, але відчуває їхню душевну віддаленість і не знає, як їх наблизити.

Грандіозний метафоричний театр цієї трагедії: руйнується рід, гине сама екологія його мешкання. Метафори фільму класичні: пісок — забуття, криниця — джерело моралі, духовності, народної пам'яті. Символічним є й кінець фільму, що дає надію та віру в безсмертя людського духу: має народитися Левків онук, син його загиблого сина-пілота, для якого старий чистить покинуту криницю та садить коло неї яблуню в плодах — дерево життя та безсмертя.

Фільм вимагає і закликає не миритися з процесом утрати моральних цінностей, бо можна втратити людське.

Заборона[ред.ред. код]

Одразу після завершення, фільм заборонено постановою ЦК Комуністичної партії України. У Постанові № 3 Державного Комітету України з кінематографії від 10.03.1967 в розділі про хиби в роботі є фраза:

« Так, недосвідченість режисера Ю. Іллєнка призвела до того, що у фільмі „Криниця для спраглих“ було допущено ідейні збочення, внаслідок чого фільм не було випущено на екран, а витрати в сумі 268,0 тис. крб. списано на збитки.  »

Вперше фільм показано в листопаді 1987 року на фестивалі українського кіно, який проводив кіноклуб «Восхождение», м. Запоріжжя.

Критика[ред.ред. код]

Критики схвалюють фільм за простоту, чорно-білу кінематографію та її композицію, а також новаторський мінімалістичний звук. Водночас відзначають, що фільм призначений «не для всіх».[1][2]

Так, американський журнал TV Guide оцінив фільм на 3,5 зірки із чотирьох, і в його огляді стрічки йдеться:

« „Криниця для спраглих“ — це абстрактний візуальний твір і не для пересічного кіноглядача, проте має колосальний скарб для тих, хто цінить величну силу простоти. Це проста алегорія про абсолютність людської спраги. Іллєнкові кадри також прості і їхня сила може губитися для сучасної аудиторії, звиклої до високотехнологічних спецефектів.[1]  »

Натомість, Адам Кук у своєму блозі Concise Cinema оцінив фільм на п'ять із десяти зазначивши:

« Режисерський дебют Юрія Іллєнка (оператора прекрасних «Тіней забутих предків») це той фільм, який не стерпіла б більшість сучасних глядачів. Місцями він мені видався досить марудним попри гостроцікаву чорно-білу кінематографію та новаторську звукорежисуру.  »

— за його словами, фільм «не промовив до нього» попри наявність разючих епізодів та технічних переваг.[2]

Актори[ред.ред. код]

Знімальна група[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Review: A Spring For The Thirsty — TV Guide.
  2. а б A Spring for the Thirsty (1965) — Concise Cinema, 25.06.2011.

Посилання[ред.ред. код]