Крип'якевич Іван Петрович

|зображення_розмір=

Іван Петрович Крип'якевич
Іван Крип'якевич
Народився	25 червня 1886(1886-06-25) Львів
Помер	21 квітня 1967(1967-04-21) (80 років) Львів
Поховання	Личаківський цвинтар
Громадянство (підданство)	Польща
Національність	українець
Діяльність	історик
Alma mater	Львівський університет
Галузь	історія
Заклад	Львівський національний університет імені Івана Франка
Науковий ступінь	академік
Відомі учні	Сливка Юрій Юрійович
Член	НАН України
Роботи у Вікіджерелах Крип'якевич Іван Петрович у Вікісховищі?

Іва́н Петро́вич Крип'яке́вич (Крипякевич; псевдоніми — Холмський Іван, І. К.; 25 червня 1886, Львів — 21 квітня 1967, там само) — український історик, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України. Автор великої кількості наукових досліджень про українську козацьку державність та Богдана Хмельницького, ряду підручників з історії України. Діяч НТШ.

Життєпис

Народився 25 червня 1886 року у Львові у сім'ї священика УГКЦ о. Петра Франца Крип'якевича. Отець-доктор (теології) Петро Крип'якевич народився 1857 року, висвячений 1885, був адміністратором парафії святих Петра і Павла у Львові (1887-91), у Гнилицях коло Збаража, в 1895—1914 роках професором гімназії у Львові.

Спочатку навчали вдома батьки, потім вчителі. Перебуваючи в Гнилицях у дитинстві, навчився від сільських дітей, головно сина диякона Якова Зайця, руської мови, писати і читати у вчителя, диякона Дмитра Пічута. Вдома з братом розмовляли польською. У 1896—1904 роках навчався в гімназії з польською мовою викладання. Єдиний предмет українською — уроки греко-католицької релігії — викладав батько. Також батько вів у сина надобов'язкові уроки української мови (2 год), одним з вчителів був Станіслав Людкевич.

У 1904—1909 роках навчався на філософському факультеті Львівського університету. В студентські роки брав активну участь у боротьбі за український університет, стояв на поміркованих позиціях, займався культурно-освітньою діяльністю. Зокрема, брав участь у протесті 23 січня 1907 року після провокації секретаря вишу Алоїза Віняжа, після прибуття поліції був затриманий, склали протокол, відпустили. 1 лютого за вказівкою намісника Анджея Потоцького був ув'язнений зі звинуваченням у порушенні громадського спокою (спочатку інкримінували тероризм). Голодував 4 доби разом з іншими на знак протесту. Після значного резонансу в Західній Європі уряд розпорядився випустити на волю.

Від 1905 року почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка — «Записки НТШ» (з 1934 — редактор). 1908 року організував «Просвітній кружок», тісно співпрацював з «Просвітою». Наукову діяльність розпочав під керівництвом Михайла Грушевського, став одним з найвидатніших його учнів.

За його спогадами, вплив на формування його особистості мали Осип Назарук (найбільший), Богдан Бачинський. Василь Панейко — на першому місці серед знайомих, листувався з Мироном Кордубою.

Педагогічну діяльність розпочав у приватній Рогатинській гімназії імені Володимира Великого у 1909 році, куди його запросили парох о. Кудрик (старший) та її директор Михайло Галущинський.

1911 року захистив докторську дисертацію та тему «Козаччина і Баторієві вольності», і незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912—1914), згодом — в гімназіях Рогатина і Жовкви. Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в Західній Україні — «Письма з Просвіти», «Молода Україна», «Літературно-Науковий Вісник» та багатьох ін., редагував журнал «Дзвіночок» (1911—1914) та «Ілюстрована Україна» (1913—1914).

У 1918—1919 роках — приват-доцент Кам'янець-Подільського державного українського університету. В міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою.

У 1921—1924 роках — професор Львівського (таємного) Українського Університету (секретар сенату університету), в 1934—39 рр. викладав історію України в Богословській Академії у Львові (нині Український католицький університет (УКУ)), тісно співпрацював з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка (від 1920-го був секретарем історичної секції, 1924 редагував «Записки НТШ», від 1934 — голова історичної секції).

У 1920—1930-х роках вів широку національно-громадську роботу. В 1921—22 працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил у Галичині, в 1923—1925 брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства «Плай», співпрацював з журналом «Політика» (1925—1926). Від жовтня 1939 року Крип'якевич — завідувач кафедри історії України, професор (від 1941 року) Львівського університету.

У роки німецько-гітлерівської окупації працював редактором наукових видань «Українського видавництва» у Львові.

У повоєнний час був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» і зазнав переслідувань. 1946 року Іван Крип'якевич разом із частиною львівських науковців депортований до Києва. Деякий час займав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР.

У травні 1948 дістав можливість повернутися до Львова. 1951 року очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953—1962 роках — директор цього інституту. 18 листопада 1958 обраний дійсним членом АН УРСР. У жовтні 1961 професор Крип'якевич указом Президії ВР УРСР удостоєний почесного звання заслуженого діяча науки УРСР.

Могила Івана Крип'якевича у Львові на Личаківському цвинтарі.

Помер 21 квітня 1967 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі (поле № 59). Автор надгробка — скульптор Теодозія Бриж.

Сім'я

Сини — Петро-Богдан Іванович Крип'якевич, Роман Крип'якевич

Вшанування пам'яті

В Первомайську існує провулок Івана Крип'якевича.

Праці

Найважливіші історичні праці Крип'якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини — «Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б. Хмельницького» (1925—1931), «Богдан Хмельницький» (1954) та інші.

Крип'якевич — автор багатьох праць з історіографії («Українська історіографія», 1923); археології, сфрагістики, історії культури («Історія української культури», 1937); численних науково-популярних нарисів з історії України: «Історія України» (1920), «Велика історія України» (1935), «Запорозьке Військо» (ч. ІІ з «Історії українського війська», 1936); та підручників «Оповідання з історії України», «Коротка історія України для початкових шкіл» (1918), «Огляд історії України: Repеtitorium для вищих класів середніх шкіл та вчительських курсів» (1919), «Історичні проходи по Львові» (1932, перевидання 1991 р.) та інші.

Вибрані праці

• Матеріали до історії української козаччини, т 1. Документи по рік 1631. W: Жерела до історії України-Руси, т. 8. Львів, 1908 (редактор і автор статті Козаччина і Баторієві вольності);

• Студії над державою Богдана Хмельницького. — ЗНТШ, 1913, т. 117–118; 1925, т. 138–140; 1926, т. 144–145; 1927, т. 147; 1931, т. 151;

• Львівська Русь в першій половині XVI століття. — ЗНТШ, 1907. т. 78

• Археографічні праці Миколи Костомарова. — ЗНТШ, 1918. т. 126—127 і окремі вид.;

• Український державний скарб за Богдана Хмельницького. — ЗНТШ, 1920. т. 130.

• Ставропігійська літографія в рр. 1847—1854, т. 1. — Львів, 1921.

• Історія козаччини. (2-ге вид. — 1934). — Львів, 1922.

• До історії Українського Державного архіву в XVII ст. — ЗНТШ, 1924, т. 134–135.

• Мемуари українців ХIII—ХVII ст. № 9–10. — Львів, 1924.

• Нарис історії українського ловецтва до кінця XVIII в. — Львів, 1925.

• Середньовічні монастирі в Галичині. «Записки Чину святого Василя Великого». Вип. 1—2. 1926.

• Остафій Астаматій (Остаматенко), український посол у Туреччині 1670-х рр. — Кн. 6 (31). — «Україна», 1928.

• Коротка історія Зборова до початку XIX в. — Львів, 1929.

• 3 пограничної українсько-московської переписки 1649—1651 р. — ЗНТШ, 1929, т. 150.

• З історії Гуцульщини. — Львів, 1929; Історичні проходи по Львові. — Львів, 1932; 1991; 2007.

• Історія українського війська. — Львів, 1936; — Вінніпег, 1953; Львів.

• Князь Ярослав Осмомисл (1158—1187). — Львів, 1937.

• Історія української колонізації, т. 1. — Львів, 1938.

• Зв'язки Західної України з Росією до середини XVII ст.: Нариси. — К., 1953.

• Богдан Хмельницький. К., 1954 (2-ге вид. — Львів, 1990).

• Львів княжих часів. В кн.: Нариси історії Львова. — Львів, 1956.

• Бібліографія історії України в дожовтневий період. № 5. — «УІЖ», 1958.

• Стан і завдання української сфрагістики. № 1. — «УІЖ», 1959.

• Документи Богдана Хмельницького (1648—1657). — К., 1961 (співупорядник).

• Джерела з історії Галичини періоду феодалізму (до 1772 р.). — К., 1962.

• Крип'якевич І. П. Літописи XVI—XVIII ст. в Галичині // Історичні джерела та їх використання. — 1964. — № 1. — С. 63-80.

• Адміністративний поділ України 1648—1654, вип. 2. — К., 1966.

• До питання про національну самосвідомість українського народу в кінці XVI — на початку XVII ст. № 12. — «УІЖ», 1966.

• Нарис методики історичних досліджень. № 2—4, 7—10. — «УІЖ», 1967.

• До питання про герб Львова // Архіви України. № 1. — К., 1968.

• Галицько-Волинське князівство. — К., 1984; Львів, 1999.

• Історико-філософічна секція НТШ під керівництвом М. Грушевського у 1894—1913 рр.. Т. 222. — ЗНТШ,1991.

• Історія України / Відп. редактори Ф. П. Шевченко, Б. 3. Якимович — Львів: Світ, 1990.

• Полуднева Україна в часи Хмельниччини. «Український археографічний збірник». Вип. 2. — К., 1993.

• Львівська Русь у першій половині XVI ст.: Дослідження і матеріали. — Львів, 1994 (Львівські історичні праці, Джерела. вил. 2). Зміст: Львівська Русь у першій половині XVI століття (репринт видання 1907 р.), матеріали до історії Львівської Русі (1460—1550).

• Універсали Богдана Хмельницького 1648—1657.. — К., 1998.

Див. також

• Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України
• Праці І. Крип'якевича в електронній бібліотеці Чтиво
• Бібліографія історії України
• Іван Петрович Крип'якевич: бібліографічний покажчик / склад. О. Д. Кізлик ; відп. ред. М. К. Івасюта ; М-во культури УРСР, Львів. ДНБ, ЛДУ ім. І. Франка, Ін-т сусп. наук. — Львів: [б. в.], 1966. — 78 с.

Джерела

• Я. Д. Ісаєвич. Крип'якевич Іван Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 390. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Я. Д. Ісаєвич. Крип'якевич Іван Петрович // [1] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях // Луцьк: Вежа, 2000.
• Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста // К.: Генеза, 1993.
• Заболотна І. І. Крип'якевич — учень, співробітник, послідовник М. Грушевського // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — № 91-93. — 2007. — С. 12—16.
• Крип'якевич Іван Петрович. Короткий біобібліогр. покажчик [Текст] / склав О. Д. Кізлик; ред. І. С. Павлюк; Львів. б-ка АН УРСР. // Львів, 1958. — 24 с.
• Клименко Нінель. Іван Крип'якевич як особистість і науковець (за новими джерелами) // Український історичний журнал. — К. — 2012. — № 6 (507) за листопад-грудень. — С. 96-110. — ISSN 0130-5247.
• Клименко Нінель. Штрихи до педагогічної діяльності академіка І. П. Крип'якевича // Український історичний журнал. — К. — 2008. — № 2 (479) (бер.-квіт.). — С. 64-75. — ISSN 0130-5247.
• Іван Крип'якевич // Вісник НТШ. весна-літо 2016. — С. 47-51.
• Сварник І. Крип'якевич Іван // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 620, 621. — ISBN 978-966-7007-99-7..

Посилання

• Крип'якевич Іван Петрович // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. : іл. — ISBN 966-7492-03-6.