Крип'якевич Іван Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Петрович Крип'якевич
Ivan kryp.jpg
Народився 25 червня 1886(1886-06-25)
Львів
Помер 21 квітня 1967(1967-04-21) (80 років)
Львів
Національність українець
Alma mater Львівський університет
Науковий ступінь академік
Відомі учні Сливка Юрій Юрійович

Іва́н Петро́вич Крип'яке́вич (псевдонім — Холмський Іван) (* 25 червня 1886, Львів — † 21 квітня 1967, там само) — український історик, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України. Автор великої кількості наукових досліджень про українську козацьку державність та Богдана Хмельницького, ряду підручників з історії України. Діяч НТШ.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 25 червня 1886 року у Львові у сім'ї священика УГКЦ о. Петра Франца Крип'якевича. Отець-доктор (теології) Петро Крип'якевич народився 1857 року, висвячений 1885, був адміністратором парафії святих Петра і Павла у Львові (1887-91), у Гнилицях коло Збаража, в 1895–1914 роках професором гімназії у Львові.[1]

Спочатку навчали вдома батьки, потім вчителі. Перебуваючи в Гнилицях у дитинстві, навчився від сільських дітей, головно сина диякона Якова Зайця, руської мови, писати і читати у вчителя, диякона Дмитра Пічута. Вдома з братом розмовляли польською. У 1896–1904 роках навчався у гімназії з польською мовою викладання. Єдиний предмет українською — уроки греко-католицької релігії — викладав батько. Також батько вів у сина надобов'язкові уроки української мови (2 год), одним з вчителів був Станіслав Людкевич.

В 1904–1909 роках навчався на філософському факультеті Львівського університету. В студентські роки брав активну участь у боротьбі за український університет, стояв на поміркованих позиціях, займався культурно-освітньою діяльністю. Зокрема, брав участь у протесті 23 січня 1907 року після провокації секретаря вишу Алоїза Віняжа, після прибуття поліції був затриманий, склали протокол, відпустили. 1 лютого за вказівкою намісника Анджея Потоцького був ув'язнений зі звинуваченням в порушенні громадського спокою (спочатку інкримінували тероризм). Голодував 4 доби разом з іншими на знак протесту. Після значного резонансу в Західній Європі уряд розпорядився випустити на волю.[2]

Від 1905 року почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Т. Шевченка — «Записки НТШ» (з 1934 — редактор). 1908 року організував «Просвітній кружок», тісно співпрацював з «Просвітою». Наукову діяльність розпочав під керівництвом Михайла Грушевського, став одним з найвидатніших його учнів.

За його спогадами, вплив на формування його особистості мали Осип Назарук (найбільший), Богдан Бачинський. Василь Панейко — на першому місці серед знайомих, листувався з Мироном Кордубою.[3]

1911 року захистив докторську дисертацію та тему «Козаччина і Баторієві вольності», і незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912–1914), згодом — в гімназіях Рогатина і Жовкви. Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в Західній Україні — «Письма з Просвіти», «Молода Україна», «Літературно-Науковий Вісник» та багатьох ін., редагував журнал «Дзвіночок» (1911–1914) та «Ілюстрована Україна» (1913–1914).

У 1918–1919 роках — приват-доцент Кам'янець-Подільського державного українського університету. В міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою.

У 1921–1924 роках — професор Львівського (таємного) Українського Університету (секретар сенату університету), в 1934—39 рр. викладав історію України в Богословській Академії у Львові (тепер [[Український католицький університет ]] (УКУ)), тісно співпрацював з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка (з 1920-го був секретарем історичної секції, 1924 редагував «Записки НТШ», з 1934 — голова історичної секції).

У 1920—1930-х роках вів широку національно-громадську роботу. В 1921—22 працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил в Галичині, в 1923–1925 брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства «Плай», співпрацював з журналом «Політика» (1925–1926). З жовтня 1939 року Крип'якевич — завідувач кафедри історії України, професор (з 1941 року) Львівського університету.

У роки німецько-гітлерівської окупації працював редактором наукових видань «Українського видавництва» у Львові.

У повоєнний час був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» і зазнав переслідувань. 1946 року Іван Крип'якевич разом із частиною львівських науковців депортований до Києва.[4] Деякий час займав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР.

У травні 1948 дістав можливість повернутися до Львова. 1951 року очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953–1962 роках — директор цього інституту. 18 листопада 1958 обраний дійсним членом АН УРСР. У жовтні 1961 професор Крип'якевич указом Президії ВР УРСР удостоєний почесного звання заслуженого діяча науки УРСР.

Могила Івана Крип'якевича у Львові на Личаківському цвинтарі.

Помер 21 квітня 1967 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі (поле № 59). Автор надгробка — скульптор Теодозія Бриж[5].

Сім'я[ред.ред. код]

Сини — Петро-Богдан Іванович Крип'якевич, Роман Крип'якевич

Праці[ред.ред. код]

Найважливіші історичні праці Крип'якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини — «Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б. Хмельницького» (1925–1931), «Богдан Хмельницький» (1954) та ін.

Крип'якевич — автор багатьох праць з історіографії («Українська історіографія»; 1923), археології, сфрагістики, історії культури («Історія української культури»; 1937), численних науково-популярних нарисів з історії України: «Історія України» (1920), «Велика історія України» (1935), «Запорозьке Військо» (ч. ІІ з «Історії українського війська» 1936) та підручників «Оповідання з історії України», «Коротка історія України для початкових шкіл» (1918), «Огляд історії України» репетиторій для вищих класів середніх шкіл та вчительських курсів" (1919), [http://lviv.ridne.net/node/765 «Історичні проходи по Львові» (1932, перевидання 1991 р.) та ін.

Вибрані праці[ред.ред. код]

  • Матеріали до історії української козаччини, т 1. Документи по рік 1631. W: Жерела до історії України-Руси, т. 8. Львів, 1908 (редактор і автор статті Козаччина і Баторієві вольності);
  • Львівська Русь в першій половині XVI віку. «ЗНТШ», 1907, т. 78
  • Археографічні праці Миколи Костомарова. «ЗНТШ», 1918, т. 126–127 і окремі вид.;
  • Український державний скарб за Богдана Хмельницького. «ЗНТШ», 1920, т. 130;
  • Ставропігійська літографія в рр.1847—1854, т. 1. Львів, 1921;
  • До історії Українського Державного архіву в XVII ст. «ЗНТШ», 1924, т. 134-135;
  • Мемуари українців ХIII—ХVII ст. (Львів), 1924, № 9-10;
  • Середньовічні монастирі в Галичині. «Записки Чину святого Василя Великого», 1926, вип. 1—2;
  • Остафій Астаматій (Остаматенко), український посол у Туреччині 1670-х рр. «Україна», 1928, кн. 6 (31);
  • Коротка історія Зборова до початку XIX в. Львів, 1929;
  • 3 пограничної українсько-московської переписки 1649–1651 р. «ЗНТШ», 1929, т. 150;
  • З історії Гуцульщини. Львів, 1929; Історичні проходи по Львові. Львів, 1932; 1991; 2007;
  • Князь Ярослав Осмомисл (1158–1187). Львів, 1937;
  • Історія української колонізації, т. 1. Львів, 1938;
  • Зв'язки Західної України з Росією до середини XVII ст.: Нариси. К., 1953;
  • Львів княжих часів. В кн.: Нариси історії Львова. Львів, 1956;
  • Бібліографія історії України в дожовтневий період. «УІЖ», 1958, № 5;
  • Стан і завдання української сфрагістики. «УІЖ», 1959, № 1;
  • Джерела з історії Галичини періоду феодалізму (до 1772 р.). К., 1962;
  • Адміністративний поділ України 1648–1654, вип. 2. К., 1966;
  • До питання про національну самосвідомість українського народу в кінці XVI — на початку XVII ст. «УІЖ», 1966, № 12;
  • Нарис методики історичних досліджень. «УІЖ», 1967, № 2—4, 7—10;
  • До питання про герб Львова, «Архіви України» (К.), 1968, № 1;
  • Історія України / Відп. редактори Ф. П. Шевченко, Б.3. Якимович — Львів: Світ, 1990
  • Львівська Русь у першій половині XVI ст.: Дослідження і матеріали. Львів, 1994 (Львівські історичні праці, Джерела. вил. 2). Зміст: Львівська Русь у першій половині XVI віку (репринт видання 1907 р.), матеріали до історії Львівської Русі (1460–1550) (materiały źródłowe);

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Dmytro Blazejowskyj. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832–1944).— Kyiv: Publishing house «KM Akademia», 2004.— 570 s.— S. 226. ISBN 966-518-225-0
  2. Нінель Клименко. Іван Крип'якевич як особистість і науковець… С. 97-98.
  3. Нінель Клименко. Іван Крип'якевич як особистість і науковець… С. 108.
  4. Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.— К.: Генеза, 1993
  5. В. О. Жадько. Український Некрополь. Київ. 2005. ISBN 966-8567-01-3. стор. 211.

Джерела[ред.ред. код]