Критичний реалізм (філософія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Крити́чний реалі́зм у філософії — напрям сучасної філософії науки, веде своє походження від «критичної філософії» Імануїла Канта. Хоча вихідні принципи критичного реалізму були сформульовані в Німеччині наприкінці XIX — початку XX ст. А. Рілем, Освальд Кюльпе, А. Мессером та ін.. Але саме філософські публікації українського філософа В. Лесевича[1] (представника емпіріокритичного варіанту позитивізму) протягом 18681917 років впливали на світову філософську думку, в яких він назвав свою філософську систему вперше в світі як «критичний реалізм»[1].

Як самостійна філософська школа критичний реалізм остаточно сформувався в США, коли Д. Дрейк, А. Лавджой, Дж. Пратт, А. Роджерс, Джордж Сантаяна, Р. В. Селлерс і Ч. Стронг випустили в 1920 р. «Нариси критичного реалізму», де була дана детальна розробка доктрини критичного реалізму. Найбільш істотна для неї теорія пізнання, в якій критичний реалізм протиставляє себе неореалізму: якщо останній вважає, що в процесі пізнання зовнішній світ безпосередньо включається у свідомість суб'єкта, «схоплюється» ним таким, як він є, то критичний реалізм виходить з того, що процес пізнання опосередкований «даними» (англ. data), або змістом свідомості. При цьому проблема природи «даних» вирішується представниками критичного реалізму по-різному. Пратт і Лавджой ототожнюють його з сприйняттям, вважаючи, що «дані» умовно представляють властивості зовнішньої дійсності, знання яких дає можливість суб'єкту орієнтуватися в навколишньому світі; це зближує їх погляди з суб'єктивно — ідеалістичною «теорією ієрогліфів». Сантаяна, Дрейк, Стронг і Роджерс розуміють під «даними» абстрактне поняття — логічну «сутність» речі, яка у разі правильного пізнання може збігатися з реальною сутністю речі. Тут ідеальні «сутності» набувають онтологічний характер, що призводить до своєрідного варіанту платонізму . Особливу позицію займає Селлерс, який ототожнює «дані» з адекватним відображенням у свідомості зовнішнього світу, що веде його до матеріалістичного трактування процесу пізнання.

Тези[ред.ред. код]

Нійнілуото формулює ряд тез критичного реалізму:

  • Принаймні, частина реальності онтологічно незалежна від людського розуму.
  • Істина є семантичне відношення між мовою і реальністю. Це означає, що визначення істини Тарського — сучасна версія кореспондентної теорії і її найкращий індикатор — дається за допомогою систематичного викладу використовуваного в науці методу.
  • Поняття істинності чи хибності в принципі можна застосовувати до всіх лінгвістичних похідних наукової діяльності, включаючи звіти про спостереження, закони і теорії. Зокрема, твердження про існування мають істиннісні значення.
  • Досягнення істини є основною метою науки. Істину нелегко виявити і розпізнати і навіть найкращі наукові теорії можуть виявитися помилковими. Тим не менш, можливо наближення до істини і раціональне уявлення про когнітивний процес.
  • Найкраще пояснення практичного успіху науки полягає в тому, що наукові теорії є приблизно істинними або успішно наближаються до відкриття істини в релевантних відносинах. Прогрес науки можна раціонально пояснити.

Ця послаблена реалістична позиція найкраще захищена від стандартних аргументів, висунутих проти реалізму. Якщо в першій половині XX століття у філософії науки основна увага приділялася обґрунтуванню наукового методу, то в останні десятиліття обговорюються, в основному, питання онтологічного статусу об'єктів, що вводяться науковими теоріями. У сучасній літературі триває дискусія з приводу реалізму наукових понять, яка займає значне місце в англомовному світі.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б стор. 3512, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5 (укр.)