Кровопускання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кровопускання на середньовічній мініатюрі.

Кровопуска́ння (флеботомі́я) — лікувальний захід, що полягає у тому, що з організму видаляють деяку кількість (200–500 мл) крові за допомогою проколу (венепункції/венопункції) або розрізу вени (веносекції/венесекції) (рідше артерії) або за допомогою п'явок (гірудотерапія). На сьогодні флеботомія — процедура забору крові для проведення аналізів. Застосовують також при набряку легенів, гіпертонічному кризі; при деяких отруєннях, наприклад чадним (окис вуглецю) або світильним (містить окис вуглецю) газом[1]. Більш поширеною є венепункція на відміну від веносекції. Протипоказанням до кровопускання є анемія і артеріальна гіпотензія[2].

Хоча побічним корисним ефектом флеботомії може бути зниження артеріального тиску, але саме по собі підвищення тиску є не хворобою, а симптомом якого іншого порушення, що вимагає лікування. Приносячи тимчасове полегшення, кровопускання звичайно сильно послаблює організм і тим позбавляє його можливості самому вести успішну боротьбу з хворобою.

Іранська чаша зі сценою кровопускання.

Історія використання методу[ред.ред. код]

Фрідріх Великий. Фельдшер після кровопускання бинтує імператору руку. Бернгард Роде.

Метод був популярним протягом майже 2 тисяч років, аж до кінця XIX століття, коли він поступово вийшов з ужитку. Кровопускання застосовували при серцево-судинній недостатності, пневмоніях, при різких підвищеннях кров'яного тиску, при отруєннях різними отрутаами або токсичними факторами, що утворюються в самому організмі (уремія).

У середньовічній Європі теоретичним підґрунтям для кровопускання була помилкова думка про існування так званої зайвої крові — «плетори», яка нібито служила причиною багатьох хвороб. Виходячи з цієї помилкової передумови проводили необґрунтовано багато зайвих кровопускань практично для будь-якої патології, що призвело до дискредитації методу. Однак, в медичній традиції Китаю, Тибету, Індії існує виборчий і раціональний підхід до призначення кровопускання, і її застосовували з успіхом в медицині цих країн й до наших часів[3].

Ібн Сіна у своєму «Каноні лікарської науки» писав про кровопускання:

« Кровопускання є загальне спорожнення, яке призводить до виверження «надміру», а надміром [називається] перевищення [кількості] соків понад їх рівномірну [наявність] у судинах. Пускати кров слід у людей двох [типів]: один — це ті, хто схильний до хвороб і піддається їм, якщо у них стає багато крові, а інші — ті, хто вже піддався хворобам. Людям кожного з цих [типів] слід пускати кров або внаслідок великої кількості крові, або внаслідок поганої [якості] крові, або з обох причин відразу…[4]  »
Венопункція

У «Енциклопедичному словнику Брокгауза і Єфрона» давали таке визначення:

« Кровопускання — буває місцеве — за допомогою уколів, насічок, приставляння п'явок і апаратів, що відсмоктують кров, — і загальне — розрізанням деяких великих вен на шиї, руці або нозі. Кровопускання було відомо із сивої давнини індусам, а Гіппократ навіть залишив цілий трактат про нього. Протягом цього довгого періоду аж до наших днів кровопускання, користь і шкода його, були предметом постійних суперечок в медицині. В даний час в науці встановлені досить точні і визначені показання, значно обмежили коло його вживання. Місцеве кровопускання в більшості випадків використовується при явищах місцевого застою крові, при запаленнях тих чи інших органів і частин тіла. Виведенням більшої чи меншої кількості крові ми зменшуємо вміст вен і усуваємо перешкоди до правильному кровообігу в хворої частини тіла. Для виробництва місцевих кровопускання вдаються до п'явок…[5]  »

Крім лікувального, існувало і ритуальне кровопускання як заміна людського жертвопринесення. Ритуальне кровопускання мало широке поширення в доколумбових культурах Центральної Америки.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • У лікарнях Великої Британії використовують кровопускання в лікуванні виразкового коліту і інших хвороб кишечника.
  • Нещодавно німецькі дослідники з медичної установи Шпиталь Іммануїла (нім. Immanuel Hospital) провели дослідження, в якому взяли участь 60 пацієнтів з надлишковою вагою. За період 6 тижнів у пацієнтів двічі брали кров (450 мл — зіставне з донорськими показниками). В результаті, показник рівня тиску у них знизився на 18 мм ртутного стовпа. Це в два рази більше, ніж при використанні сучасних ліків.
  • За статистикою у донорів крові рівень холестерину значно нижчий, вони рідше стикаються з хворобами серця і інсультами. Інші дослідження показали, якщо хворий на цукровий діабет регулярно здає кров, то поліпшується показник рівня глюкози в ній[6].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]