Кровопускання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кровопускання на середньовічній мініатюрі.

Кровопуска́ння (флеботомі́я) — лікувальний захід, який полягає у тому, що з організму видаляють деяку кількість (200—500 мл) крові за допомогою розрізу вени (веносекції/венесекції) (рідше артерії) або за допомогою п'явок (гірудотерапія).

На сьогодні флеботомія[джерело?] — процедура забору крові для проведення аналізів. Застосовують також при набряку легенів, гіпертонічному кризі; при деяких отруєннях, наприклад чадним (окис вуглецю) або світильним (містить окис вуглецю) газом[1]. Більш поширеною є венепункція на відміну від веносекції. Протипоказанням до кровопускання є анемія і артеріальна гіпотензія[2].

Хоча побічним корисним ефектом флеботомії може бути зниження артеріального тиску, але саме по собі підвищення тиску є не хворобою, а симптомом якого іншого порушення, що вимагає лікування. Приносячи тимчасове полегшення, кровопускання звичайно сильно послаблює організм і тим позбавляє його можливості самому вести успішну боротьбу з хворобою.

Іранська чаша зі сценою кровопускання.

Історія використання методу

[ред. | ред. код]
Фрідріх Великий. Фельдшер після кровопускання бинтує імператору руку. Бернгард Роде.

Метод був популярним протягом майже 2 тисяч років, аж до кінця XIX століття, коли він поступово вийшов з ужитку. Кровопускання застосовували при серцево-судинній недостатності, пневмоніях, при різких підвищеннях кров'яного тиску, при отруєннях різними отрутами або токсичними факторами, що утворюються в самому організмі (уремія).

У середньовічній Європі теоретичним підґрунтям для кровопускання була помилкова думка про існування так званої зайвої крові — «плетори», яка нібито служила причиною багатьох хвороб. Виходячи з цієї помилкової передумови проводили необґрунтовано багато зайвих кровопускань практично для будь-якої патології, що призвело до дискредитації методу. Однак, в медичній традиції Китаю, Тибету, Індії існує виборчий і раціональний підхід до призначення кровопускання, і її застосовували з успіхом в медицині цих країн і до наших часів.

У середньовіччі метод кровопускання вважався звичайною практикою. Часто медики того часу, якими виступали ченці та представники різних релігійних орденів, застосовували процедуру навесні або восени. Кровопускання використовували й для лікування свійських тварин. Вважалося, що втрата крові прискорює її циркуляцію, а розвиток хвороб сповільнюється.[джерело?]

Ібн Сіна у своєму «Каноні лікарської науки» писав про кровопускання:

Кровопускання є загальне спорожнення, яке призводить до виверження «надміру», а надміром [називається] перевищення [кількості] соків понад їх рівномірну [наявність] у судинах. Пускати кров слід у людей двох [типів]: один — це ті, хто схильний до хвороб і піддається їм, якщо у них стає багато крові, а інші — ті, хто вже піддався хворобам. Людям кожного з цих [типів] слід пускати кров або внаслідок великої кількості крові, або внаслідок поганої [якості] крові, або з обох причин відразу…[3]
Венопункція

У «Енциклопедичному словнику Брокгауза і Єфрона» давали таке визначення:

Кровопускання — буває місцеве — за допомогою уколів, насічок, приставляння п'явок і апаратів, що відсмоктують кров, — і загальне — розрізанням деяких великих вен на шиї, руці або нозі. Кровопускання було відомо із сивої давнини індусам, а Гіппократ навіть залишив цілий трактат про нього. Протягом цього довгого періоду аж до наших днів кровопускання, користь і шкода його, були предметом постійних суперечок в медицині. В даний час в науці встановлені досить точні і визначені показання, значно обмежили коло його вживання. Місцеве кровопускання в більшості випадків використовується при явищах місцевого застою крові, при запаленнях тих чи інших органів і частин тіла. Виведенням більшої чи меншої кількості крові ми зменшуємо вміст вен і усуваємо перешкоди до правильному кровообігу в хворої частини тіла. Для виробництва місцевих кровопускання вдаються до п'явок…[4]

Крім лікувального, існувало і ритуальне кровопускання як заміна людського жертвопринесення. Ритуальне кровопускання мало широке поширення в доколумбових культурах Центральної Америки.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • У лікарнях Великої Британії використовують кровопускання в лікуванні виразкового коліту і інших хвороб кишечника.[джерело?]
  • Нещодавно німецькі дослідники з медичної установи Шпиталь Іммануїла (нім. Immanuel Hospital) провели дослідження, в якому взяли участь 60 пацієнтів з надлишковою вагою. За період 6 тижнів у пацієнтів двічі брали кров (450 мл — зіставне з донорськими показниками). В результаті, показник рівня тиску у них знизився на 18 мм ртутного стовпа. Це в два рази більше, ніж при використанні сучасних ліків.[джерело?]
  • За статистикою у донорів крові рівень холестерину значно нижчий, вони рідше стикаються з хворобами серця і інсультами. Інші дослідження показали, якщо хворий на цукровий діабет регулярно здає кров, то поліпшується показник рівня глюкози в ній[5].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Кровопускання. Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 13 березня 2022.
  2. Кровопускання. Архів оригіналу за 28 грудня 2012. Процитовано 26 грудня 2012.
  3. Абу Али ибн Сина. Канон врачебной науки. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 28 грудня 2012.
  4. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
  5. Чим корисне кровопускання

Посилання

[ред. | ред. код]