Кругообіг води

Кругообіг води́ — безперервний замкнутий процес переміщення води на земній кулі, що відбувається під впливом сонячної радіації і дії сили тяжіння.

Загальна характеристика

Три чверті поверхні земної кулі вкриті водою. Водну оболонку землі називають гідросферою. Більшу її частину становить солона вода морів і океанів, а меншу — прісна вода озер, річок, льодовиків, підземних вод та водяної пари. Вся вода гідросфери у широкому розумінні є водними ресурсами земної кулі.

Колообіг води складається з кількох ланок: випаровування води, перенесення водяної пари повітряними потоками, конденсація в атмосфері та утворення хмар, випадання опадів, поверхневе та підземне стікання вод суходолу в океани та моря.

Види

Вирізняють такі види кругообігу води (вологообігу) в природі:

• Великий, або світовий, кругообіг — водяна пара, що утворилася над поверхнею океанів, переноситься вітрами на материки, випадає там у вигляді атмосферних опадів і повертається в океан у вигляді поверхневого та підземного стоку з суходолу. Під час цього процесу змінюється якість води: при випаровуванні солона морська вода перетворюється в прісну, а забруднена — очищається.
• Малий, або океанічний, кругообіг — водяна пара, що утворилася над поверхнею океану, конденсується в атмосфері та випадає у вигляді опадів знову в океан.
• Внутрішньоконтинентальний кругообіг — вода, що випарувалася над поверхнею суходолу, знову випадає на суходіл у вигляді атмосферних опадів.

В цілому, такі процеси кругообігу води в природі — лише спрощені схеми. На ділі все набагато складніше. Так, частина води витрачається на гідратацію гірських порід і на довгий час виключається з кругообігу. Певна кількість вологи, навпаки, виходить з глибоких земних надр на поверхню і поповнює водні маси. Не вся вода, що стікає по земній поверхні досягає океанів і морів — пов'язано це з тим, що суша ділиться на дві частини: стічні області — річковий стік досягає океанів і морів; безстічні області — ізольовані від стікання в океан, води їх річок або надходять у безстічні озера, або витрачаються на випаровування. Частка від загальної площі земної кулі: Світовий океан — 71 %; стічні області — 23 %; безстічні області — 6 %.

Світовий водний баланс
Поверхня	Площа, млн км²	Елементи водного балансу	Кількість, тис. км³
Земна куля	510	опади / випаровування	577 / 577
Світовий океан	361	опади / випаровування / приплив	458 / 505 / 47
Суходіл	149	опади / випаровування / стік	119 / 72 / 47
Стічні області	119	опади / випаровування / стік	110 / 63 / 47
Безстічні області	30	опади / випаровування	9 / 9

Тривалість оновлення маси води у різних об'єктах

Тривалість оновлення маси води у різних об'єктах надзвичайно різноманітна. Вона змінюється від кількох годин (у живих організмах) до кількох тисячоліть. Запаси ґрунтової вологи мають приблизно річний період оновлення. Атмосферна волога, що утворюється при випаровуванні води з океанів, морів та суходолу й існує у вигляді хмар, оновлюється в середньому через 8 днів. Вода у річках оновлюється протягом 16 днів.

Тривалість оновлення маси води
Об'єкт	Тривалість
Полярні льодовики, постійний сніговий покрив, підземні льоди	Близько 10 000 років
Світовий океан	2500 років
Гірські льодовики	1600 років
Підземні води (глибокі)	1400 років
Озера у середньому	17 років
Болота	5 років
Волога в ґрунті	1 рік
Вода в річищах	16 днів
Вода в атмосфері	8 днів
Біологічна вода (в живих організмах)	Кілька годин

Води, що входять до складу живих організмів, оновлюються протягом декількох годин. Це найактивніша форма водообміну.

Період оновлення запасів води в гірських льодовиках становить близько 1 600 років, у льодовиках полярних країн значно більше — близько 10 000 років.

Повне поновлення вод Світового океану відбудеться приблизно через 2 500 років.

Література

• Загальна гідрологія / За ред. В. К. Хільчевського і О. Г. Ободовського — 2-ге вид., доповнене.  — К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. — 399 с. — ISBN 978-966-439-016-0

Посилання

• Кругообіг води // Словник – довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В.С., 2013. — С. 114.