Крупове

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Крупове
Країна Україна Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Дубровицький район
Рада/громада Мочулищенська сільська рада[2]
Код КОАТУУ 5621885402
Облікова картка с Крупове 
Основні дані
Засноване 1561[2]
Населення 707 (01.01.2011)[1]
Площа 0,67 км²[2]
Густота населення 1188,06[2] осіб/км²
Поштовий індекс 34143[2]
Телефонний код +380 3658[2]
Географічні дані
Географічні координати 51°33′51″ пн. ш. 26°28′58″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
153[джерело?] м
Місцева влада
Адреса ради 34143, Рівненська обл., Дубровицький р-н, с. Мочулище, вул. Центральна, 26, тел. 2-20-44[2]
Карта
Крупове. Карта розташування: Україна
Крупове
Крупове
Крупове. Карта розташування: Рівненська область
Крупове
Крупове
Мапа

Крупове́ — село в Україні, в Дубровицькому районі Рівненської області.[2] Підпорядковується Мочулищенській сільській раді.[2] Центром сільради є село Мочулище.[2] Населення становить 707 осіб (2011).[1]

Село розташоване за 7 км від райцентру та 130 км від обласного центру. За 1 км від села проходить траса Зарічне — Володимирець. Перша згадка про Крупове датується XVI століттям.[джерело?]

В селі побудовані сучасна дев'ятирічна школа, фельдшерсько-акушерський пункт, центр дозвілля молоді, також існують численні заклади громадського харчування та культурно-розважальні місця.[джерело?]

У Круповому розвинутий промисел декоративно-ужиткового мистецтва, дотепер тут збереглися унікальні методики ткання льону та вишивки на ньому. Роботи майстринь села постійно експонуються на багатьох міжнародних та державних виставках ужиткового мистецтва.[джерело?]

Назва[ред. | ред. код]

Польською мовою згадується як Krupowie,[3] російською — як Круповье.[4]

Легенда про походження назви села (перша)[ред. | ред. код]

Живе на устах старих людей — односельців легенда, що назва села пішла від своєрідного промислу. Розповідають легенди, що колись, в давнину, тут, де розкинулось село, була поліська рівнина, на якій гуляли вітри, стояли вітряки-млини. А в бідних людей були ручні кам'яні жорна. Різні жорна: на одних мололи пшеницю і жито, на інших з гречки дерли крупу. Такі пристосування мало хто мав, тому нерідко з навколишніх сіл і хуторів люди звозили в село своє зерно і по черзі виготовляли крупу.

Легенда про походження назви села (друга)[ред. | ред. код]

Поміж краєзнавців ходить ще версія, що село успадкувало назву від прізвища заможного чоловіка, який перший заклав на цій місцині житло — прізвище Круп.

Географія[ред. | ред. код]

Площа села — 0,67 км².[2] Згідно з дослідженням 2017 року, за яким оцінювалися масштаби антропогенної трансформації території Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину, екологічна ситуація села характеризувалася як «катастрофічна».[5]

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат у селі вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена).[6] Опадів 610 мм на рік.[6] Найменша кількість опадів спостерігається в березні й сягає у середньому 28 мм.[6] Найбільша кількість опадів випадає в червні — близько 88 мм.[6] Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 60 мм.[6] Пересічна температура січня — -5,5 °C, липня — 18,6 °C.[6] Річна амплітуда температур становить 24,1 °C.[6]

Клімат Крупового
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2,5 −1,3 3,4 12,3 19,2 22,8 23,9 23,1 18,2 11,8 4,8 0,0 11,3
Середня температура, °C −5,5 −4,5 −0,3 7,4 13,6 17,4 18,6 17,6 13,2 7,8 2,3 −2,5 7,1
Середній мінімум, °C −8,5 −7,7 −3,9 2,6 8,1 12,0 13,3 12,2 8,3 3,8 −0,2 −5 2,9
Норма опадів, мм 36 30 28 42 57 88 81 64 57 45 41 41 610
Джерело: Climate-Data.org (англ.)

Історія[ред. | ред. код]

Село вперше згадується 1561 року.[2]

Старожили оповідали, що коріння походження села сягають глибокої давнини. Вони стверджують, що село існувало в часи Київської Русі. Під час нападу монголів воно було спалене, як багато поселень краю. По цей день в народі ходить прислів'я «Катерино, Марино, ходімо, татари вже поїхали», що підтверджує оповідь наших односельців. Згадує Дем'янець Федора Гнатівна: «…теперішнє наше село виникло вже після татар. До нас переселилися люди з Котовська та Пуліма (поселення сучасної Волинської області)». Також розповідають, що переселились також люди із Білорусі (із під Гродного).[джерело?]

За даними Іпатіївського літопису перша згадка про село Крупове належить до середини ХVІ століття. Проходив час, все змінювалося, Крупове (Крупов'є) в другій половині XVI століття входило до Пінського повіту Брест-Литовського воєводства. Село належало до Дубровицької волості. До 1637 року Дубровицька волость належала Леву-Миколаю Соломарецькому підкормію Пінська. Він був останній з потомків князів Соломарецьких.1лютого 1646 року у висоцькому замку дубровицькі володіння були розділені між його чотирма сестрами . Отже, Марета княгиня Соломарецька — дружина Казимира Нарушевича одержала половину замку і місто Дубровиця, фільварок і село Воробин, село Селець і монастир із церквою, села Крупа (Крупове), Кривиця, фільварок, село Людинь і село Золоте.[джерело?]

За феодально-кріпосницького ладу селяни терпіли тяжкий економічний гніт. Основним заняттям селян було землеробство. Їм належали гірші землі, розкидані навколо села. Одягалися селяни в саморобні свити, домоткані лляні костюми, взувалися в постоли. Їх хати були курними, освітлювалися лучиною. Коли Правобережжя України було анексоване Росією, Крупове входило до Пінського повіту Мінської губернії, а в першій половині ХІХ століття було віднесено до Ровенського повіту Волинської губернії. Селяни, як і раніше, працювали на панщині. В другій половині ХІХ століття пройшла земельна реформа. Селяни самі ділили землю, лише один житель села відмовився від земельного наділу. Він сподівався, що проживе з свого ремесла (він був швець чобіт).[джерело?]

У 1906 році село входило до складу Домбровицької волості Рівненського повіту Волинської губернії Російської імперії.[4]

Під час першої світової війни 1914—1918 років жителів села мобілізовували до Польської армії. В село приходили повідомлення про загибель рідних і близьких. Загинув на фронті Герасимчук, то дружині виплатили грошову допомогу, за яку вона купила багато землі. З війни приходили покалічені чоловіки. Таким інвалідом був Дем'янець Микола Іванович, який одержував допомогу як інвалід війни. Тим хто залишився живим, давали великі земельні наділи. Були і безземельні селяни. Їх ставили на біржу праці, де надавали щомісячне грошове забезпечення. 7 листопада 1917 року газета «Волинь» повідомляла, що селяни захопили маєток графині Плятер у Воробино.[джерело?]

На початку 1919 року землі краю відійшли до Польщі. Селяни жили бідно, в злиднях. Земельні наділи були невеликими. Основним заняттям селян залишалося землеробство та ремесло. Все необхідне для життя вироблялося в господарстві. Між Круповим і Мочулищем був панський двір. Ним керував управляющий. Щоб утримувати сім'ю, селяни-бідняки наймалися до пана на роботу. Працювали важко: від сходу до заходу сонця. Не кожен селянин одержував роботу. За роботу платили мало — 50 грошів. Але за копання картоплі платили дорого. За зароблені гроші за день можна було купити «салісову» хустку. В лісі працювали за 50-70 грошів. В дворі працювали доглядачі худоби (їх ще називали «парубки»), які жили біля панського двору, в так званих «хатках». Селяни заробляли гроші збираючи в лісі ягоди, гриби, лікарські рослини, дерезу, «ковтуни». Але для цього купували дозвіл — квит, який носили на шиї. Худобу пасли в громадському лісі. Але могли пасти у панському, за що треба було відпрацювати у пана. Чоловіки працювали на розробці лісу в урочищі «Тартак». Тут ліс різали на дошки і відправляли до залізничної станції Домбровиця. Насип, де проходила «колійка», зберігся до нашого часу. За роботу на Тартаку платили добре. В урочищі «Вовковня» жив лісник з сім'єю. Він доглядав за лісом. Кожний селянин сплачував податок за землю один раз в рік. Село здавна славилося майстрами: тут що не хата — то ткаля чи вишивальниця, що не чоловік — то бондар, різьбяр, художник чи просто майстер на всі руки Вологий клімат, ґрунт дозволяли вирощування льону, з якого ткали різне полотно: на сорочки, рушники, скатертини. Ткацькі верстати були в кожній оселі. Кожна жінка зобов'язана була вміти ткати, інакше не могла бути повноцінним членом родини. Весь одяг був виготовлений із домотканого полотна. Діти завжди допомагали мамі в її ремеслі й змалку посвячувалися у премудрості ткацького мистецтва. Особливим було ткацтво серпанкового полотна. Виготовлення серпанку — це праця і терпіння. Це полотно збереглося в наших жінок. Кажуть, що поліські серпанки з Крупового замовляли навіть для царської родини. Це тонюсіньке напівпрозоре полотно надзвичайно цінувалося в усі часи, і для того, щоб вийшов справжній серпанок, потрібна була неабияка майстерність.[джерело?]

У 1921 році село входило до складу гміни Домбровиця Сарненського повіту Поліського воєводства Польської Республіки.[3]

Хорошими майстрами були ковалі. В центрі села, біля річечки, були дві кузні на чотири горни. В кузнях працювали два брати євреї: Карась Меяр і Карась Лейба. Помічниками були Бутько Опанас, Бовгиря Андрій, Лясковець Феодосій. Виготовляли весь сільськогосподарський реманент, інструменти для будівництва (тиблі). Про їх вироби йшла хороша слава по краю. Продавали вироби місцевим селянам та з навколишніх сіл, возили на ярмарки в м. Рівне, Луцьк, Степангород. Їхні вироби, сокири збереглися в Дем'янець Федори, Лясковця Василя, Огородника Миколи із Здолбунова, в селянина з Городища Березнівського району. На цих виробах є штамп майстра (прізвище, ім'я, село). Дочка Меяра Лейка була хорошою швеєю. Місцевим жителям вона шила одяг. Іцько Міхаль мав магазин, вів торгівлю. В селян закуповував гриби, ягоди. В селі було сім сімей євреїв. Всі загинули, їх вбили німці. Неподалік від кузні була хата Лясковця Охріма. Він був хорошим столяром. Виготовляв вироби із дерева для жителів села. Над шляхом до села Мочулище жив гончар Щур Юхим. Родом він був із с. Літвиця. Біля його хати була гончарна піч (горинь). Він виготовляв різний посуд, спочатку посуд був сирий, чорний. Потім його сушили на полицях, а тоді випалювали у печі. Після випалювання посуд витирали білими камінцями, щоб був гладеньким. Цю роботу виконували дорослі та діти. Майстер за це їм платив посудом. Мешканці Крупового фактично були позбавлені медичної допомоги та можливості здобувати освіту. За медичною допомогою доводилося звертатися в Дубровицю або в інше місто, сплачуючи при цьому великі гроші. Перша школа ще працювала до першої світової війни. Вона знаходилася в селянській хаті, а потім у хаті єврея Міхеля. Навчання велося польською мовою, був один вчитель. 1935 рік. Відкрилася школа. Її збудували силами селянської толоки. Навчання дітей проводилося польською мовою, а уроки Закону Божого — старослов'янською. Було 80 учнів, котрих навчало двоє вчителів. Першим директором був Альфред Аусобський.[джерело?]

У 1947 році село Крупове разом з хутором Вовківня підпорядковувалося Круповівській сільській раді Дубровицького району Ровенської області УРСР.[7]

Відповідно до прийнятої в грудні 1989 року постанови Ради Міністрів УРСР село занесене до переліку населених пунктів, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, жителям виплачувалася грошова допомога.[8] Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР, ухваленою в липні 1991 року, село належало до зони гарантованого добровільного відселення.[ком. 1][10] На кінець 1993 року забруднення ґрунтів становило 1,49 Кі/км² (137Cs + 134Cs[ru]), молока — 4,44 мКі/л (137Cs + 134Cs), картоплі — 0,6 мКі/кг (137Cs + 134Cs), сумарна доза опромінення — 128 мбер, з якої: зовнішнього — 19 мбер, загальна від радіонуклідів — 109 мбер (з них Cs — 107 мбер, Sr — 1 мбер).[11]

За часів незалежності України в селі почали незаконно видобувати бурштин. В кінці липня 2015 року на цьому ґрунті в селі почалися заворушення.[12]

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1906[4] 571
1921[3] 583 +2.1%
1989[13] 766 +31.4%
1993[14] 723 −5.6%
2001[15] 784 +8.4%
2011[1] 707 −9.8%
2017[16] 730 +3.3%
Динаміка населення

Станом на 1 січня 2011 року населення села становить 707 осіб.[1] Густота населення — 1188,06 особи/км².[2]

Станом на 1906 рік у селі було 69 дворів та мешкала 571 особа.[4]

Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 100 будинків та 583 мешканці, з них: 290 чоловіків та 293 жінки; 550 православних, 32 юдеї та 1 римо-католик; 550 українців (русинів), 32 євреї та 1 поляк.[3]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 766 осіб, з яких 364 чоловіки та 402 жінки.[13] На кінець 1993 року в селі мешкало 723 жителів, з них 175 — дітей.[11]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 784 особи.[15]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[17]

Мова Відсоток
українська 98,99 %
російська 1,01 %

Вікова і статева структура[ред. | ред. код]

Структура жителів села за віком і статтю (станом на 2011 рік):[18]

Статевий склад серед основних вікових груп
Вік Чоловіків Жінок Разом
0-17 77 60 137
18-39 106 106 212
40-59 109 96 205
60+ 57 96 153
Разом 349 358 707

Соціально-економічні показники[ред. | ред. код]

Працездатність (станом на 2011 рік)[19]
Працездатне населення Непрацездатне населення Все населення
Чоловіки Жінки Разом Чоловіки Жінки Разом 707
ос. % ос. % ос. % ос. % ос. % ос. %
277 38 292 40 569 78 170 23 196 27 366 50
Зайнятість (станом на 2011 рік)[20]
Зайняті Безробітні Все населення
Чоловіки Жінки Разом Чоловіки Жінки Разом 707
ос. % ос. % ос. % ос. % ос. % ос. %
38 17 35 16 73 32 15 6 13 6 28 12
Контингент органів соціального захисту (станом на 2011 рік)[21]
Дорослі Діти Пенсіонери Інваліди Німецько-радянської війни Учасники бойових дій Інваліди всіх груп і категорій Люди, які обслуговуються служб. соц. допом. на дому Неповні сім'ї Діти з неповних сімей Багатодітні сім'ї Діти з багатодітних сімей Діти-інваліди Діти-сироти Одинокі багатодітні матері
377 337 251 - - 50 14 5 5 4 13 - - -

Політика[ред. | ред. код]

Органи влади[ред. | ред. код]

Місцеві органи влади представлені Мочулищенською сільською радою.[2]

Вибори[ред. | ред. код]

Село входить до виборчого округу № 155.[22] У селі розташована виборча дільниця № 560278.[22] Станом на 2011 рік кількість виборців становила 570 осіб.[1]

Культура[ред. | ред. код]

У селі працює Крупівський сільський будинок культури на 277 місць.[23] Діє Крупівська публічно-шкільна бібліотека, книжковий фонд якої становлять 12 156 книг та яка має 10 місць для читання, 2 особи персоналу, кількість читачів — 500 осіб.[24]

Релігія[ред. | ред. код]

4 вересня 2019 року Архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон освятив хрест та наріжний камінь на місці будівництва храму ПЦУ на честь святої праведної діви Юліанії Ольшанської.[25]

Список конфесійних громад станом на 2011 рік:

Назва громади Релігійна організація Дата реєстрації Орієнтовна кількість парафіян Тип ритуальної будівлі Джерела
Релігійна громада Свято-Параскевської парафії Сарненської єпархії УПЦ УПЦ (МП) 22.06.98 400 Церква [26]
     — православні.

Освіта[ред. | ред. код]

У селі діє Крупівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.[27] У 2011 році в ній навчалося 80 учнів (із 175 розрахованих) та викладало 17 учителів.[27]

Ветерани війни[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. «Зона гарантованого добровільного відселення — територія зі щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15 Кі/км², або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км², або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищувати 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.»[9]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 4
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с Крупове // Облікова картка на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.
  3. а б в г Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Tom VIII, Województwo poleskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. 59.  (пол.)
  4. а б в г Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир : Волынская губернская типография, 1906. — С. 199. (рос.)
  5. Ковалевський, С. Б.; Легкий, В. В. (30 листопада 2017). Інтегральна оцінка антропогенної трансформації лісових ландшафтів Дубровицького району внаслідок несанкціонованого видобутку бурштину. Науковий вісник НЛТУ України (uk) 27 (9): 52–55. ISSN 2519-2477. doi:10.15421/40270911. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  6. а б в г д е ж Krupove climate: Average Temperature, weather by month, Krupove weather averages. Climate-Data.org. Процитовано 16 жовтня 2019.  (англ.)
  7. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 446.
  8. Постанова від 14 грудня 1989 г. N 315 «Про додаткові заходи щодо посилення охорони здоров'я та поліпшення матеріального становища населення, яке проживає на території, що зазнала радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС». zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2018. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  9. Термін «Зона гарантованого добровільного відселення». zakon.rada.gov.ua. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  10. Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи". zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 10 грудня 2018. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  11. а б Коротун І. М., Коротун Л. К. Географія Рівненської області в 3-х частинах. — Рівне, 1996. — С. 270.
  12. Сталися масові сутички між копачами бурштину та силовиками, УП, 30 липня 2015
  13. а б Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  14. Коротун, 1996, с. 270
  15. а б Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  16. КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ДУБРОВИЦЬКОГО РАЙОНУ. Дубровицька районна державна адміністрація. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  17. Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  18. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 5
  19. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 10
  20. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 13
  21. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 42
  22. а б Рівненська область — одномандатний виборчий округ № 155. Процитовано 16 жовтня 2019. 
  23. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 55
  24. Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 58
  25. На Рівненщині ПЦУ освятила хрест на місці нового храму. http://religionpravda.com.ua/. Релігійна правда. 2019-09-04. Процитовано 4 вересня 2019. 
  26. Паспорт Дубровицького району, 2011
  27. а б Паспорт Дубровицького району, 2011, с. 51

Офіційні дані та нормативно-правові акти[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]