Крупенникова Катерина Євгенівна
| Катерина Крупенникова | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Ім'я при народженні | Катерина Євгенівна Крупенникова | ||||
| Народилася |
15 лютого 1940 Ленінград | ||||
| Померла |
25 червня 2021 (81 рік) Лос-Анджелес | ||||
| Національність | росіянка | ||||
| Громадянство |
 СРСР Україна США Росія | ||||
| Діяльність | акторка | ||||
| Alma mater | Театральний інститут імені Бориса Щукіна | ||||
| Звання |
 | ||||
| IMDb | ID 0472769 | ||||
| Нагороди та премії | |||||
| |||||
|
| |||||
Катерина Євгенівна Крупе́нникова[1] (рос. Екатери́на Евге́ньевна Крупе́нникова; нар. 15 лютого 1940, Ленінград, Російська РФСР — пом. 25 червня 2021, Лос-Анджелес, США) — радянська українська акторка. Заслужена артистка УРСР (1973). Нагороджена орденом «Знак Пошани», медалями.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася 15 лютого 1940 року в Ленінграді у родині інженера.
Малолітній в'язень концтабору «Саласпілс» (1942—1943, Латвія).
Закінчила Театральне училище імені Бориса Щукіна при Державному театрі ім. Є. Б. Вахтангова у Москві (1964).
У 1964—1966 рр. — актриса Московського театру Ленінського комсомолу.
У 1966—2000 р. актриса Київській кіностудії ім. О. П. Довженка.
Автор сценарію і продюсер д/ф «Крик» про Чорнобильську катастрофу (США, 1990, реж. К. Давидов).
Член Національної спілки кінематографістів України (1968—2000).
Виїхала до США (2000). Жила в Лос-Анджелесі[2].
Померла 25 червня 2021 року[3].
Фільмографія[ред. | ред. код]
- «Коли козаки плачуть» (1963, епізод)
- «Хочу вірити» (1965, Людмила Зайковська і її дочка Маша)
- «Два роки над прірвою» (1966, Євгенія Бремер)
- «Карантин» (1968, Оксана)
- «Та сама ніч» (1969)
- «Родина Коцюбинських» (1970, Софія Соколовська)
- «Мир хатам, війна палацам» (1970, Леся)
- «Інспектор карного розшуку» (1971, експерт)
- «Ніна» (1971, Ганна Федорівна)
- «Лаври» (Зінаїда)
- «Тут нам жити» (1972, Клавдія)
- «Випадкова адреса» (1972, мати)
- «Будні карного розшуку» (1973, Кіра)
- «Небо-земля-небо» (1975, Розалія Вікторівна)
- «Жодного дня без пригод» (мати)
- «Прямую своїм курсом» (1974, Маша)
- «Шкіра білого ведмедя» (1979, Ольга)
- «Червоний півень плімутрок» (1975, Семенівна)
- «Народжена революцією» (1977, Вікторія Красовська, 9 і 10 серії)
- «За все у відповіді» (1978)
- «Забудьте слово „смерть“» (1979, Катерина)
- «Київські зустрічі» (1979, новела «Останні дні літа», Майя)
- «Житіє святих сестер» (1982, Секлетея)
- «Якщо ворог не здається...» (1982, Лебедєва)
- «Бухта смерті» (1991)
- «Тупик» (1998)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Крупенникова Катерина Євгенівнва [Архівовано 25 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ [Біографія на kino-teatr.ru (рос.). Архів оригіналу за 25 жовтня 2016. Процитовано 24 жовтня 2016. Біографія на kino-teatr.ru (рос.)]
- ↑ Червнева втрата
Література[ред. | ред. код]
- Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С. 86;
- Жінки України. К., 2001. — С. 230—231.
Посилання[ред. | ред. код]
- Yekaterina Krupennikova на сайті IMDb (англ.)
- http://www.kino-teatr.ru/kino/acter/w/post/12595/works/ [Архівовано 25 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Крупенникова Катерина Євгенівнва [Архівовано 25 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
|
