Крушельницький Антін Володиславович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Крушельницький Антін Володиславович
Krushelnycki A.jpg
Антін Крушельницький. (Рогатин, 1926)
Псевдо Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А.К., С-й, Кр. та ін.;А.К., С-й, Кр. та ін.
Народився 23 липня (4 серпня) 1878(1878-08-04)
Ланьцут, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія (нині Польща)
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (59 років)
Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР, СССР
Поховання Сандармох
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина → ЗУНР ЗУНР → Flag of the Ukrainian State.svg УНР → Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1929-1937).svg УСРР
Національність українець
Діяльність письменник, літературознавець, педагог, видавець.
Мова творів українська
Крушельницький Антін Володиславович у Вікісховищі?

У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Крушельницький.

Анті́н Володиславович Крушельни́цький (псевдоніми і криптоніми — Антін Володиславич, Л.Журбенко, Педагог, Непедагог, Спокійненький, А. К., С-й, Кр. та ін.; 23 липня (4 серпня) 1878(18780804), Ланьцут, нині Підкарпатського воєводства, Польща — 3 листопада 1937, Сандармох, Карелія) — український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог, міністр освіти УНР (1919 р.), редактор шкільних хрестоматій з української літератури (Відень, 1919—1922), видавець-редактор громадсько-літературних журналів совєтофільського напрямку «Нові шляхи» (1929—1933 у Львові) і «Критика» (1933, там само), автор біографічного нарису «Іван Франко» та ін.

Чоловік Марії Крушельницької, батько Володимири, Івана, Богдана, Тараса та Остапа Крушельницьких.

Жертва сталінського терору.

Життєпис[ред. | ред. код]

Докладніше: Крушельницькі (рід)
Книжка для дітей, видана А.Крушельницьким у Відні
Одна з «Читанок» А.Крушельницького

Народився 4 серпня 1878 р. у м. Ланьцут (нині в Підкарпатському воєводстві, Польща).

Навчався в гімназії у Бучачі[1]. Закінчив Перемишльську гімназію та філософський факультет Львівського університету[2].

У 1900—1903 роках — співвидавець журналу «Молода Україна». З 1900 р. співробітник журналу «Літературно-науковий вісник» (до 1913[2]), з 1901-го газети «Буковина».[2]. Від 1901 року[1] викладав у гімназіях Коломиї (1902—1905, 1908, 1926[2]), Станиславова (1905, 1908[2]), Бережан (до листопада 1911[1]), Львова, Відня, Долини (1914[2]) Рогатина (1925—1926[2]), Городенки (протягом 8 років був директором місцевої української приватної гімназії товариства «Рідна школа»). У 1926 році директор єврейської гімназії в Коломиї[2]. Член Крайової шкільної ради[3].

Був одним із редакторів газети «Прапор» (1907—1912) — органу українського народного учительства в Галичині. Належав до Українсько-Руської радикальної партії.

У 1915 році був бургомістром Городенки[2].

У 1919 — на державній службі. Як один з чільників радикалів підтримував перебрання президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем повноважень Диктатора ЗУНР (на відміну від Симона Петлюри, Осипа Безпалка, Семена Вітика)[4].

З 27 квітня до 25 липня 1919 р. очолював Міністерство Народної Освіти в уряді Б. Мартоса. З 19 жовтня 1919 р. керував Педагогічною Місією "для налагодження за кордоном прав друку шкільних підручників і закупа шкільних приладів всіх типів" у Празі та Відні.[5]

Після падіння влади УНР емігрував до Відня, де заснував видавництво «Чайка».

1929—1932 — видавець і редактор журналу «Нові шляхи».

Виступав у різних жанрах: оповідання, повісті, романи, драми, літературно-критичні, науково-педагогічні праці, публіцистичні статті, рецензії.

У липні 1934, переїхавши з цілою родиною до Радянської України, жив у Харкові в будинку «Слово».

Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом української інтелігенції.

6 листопада 1934 був заарештований органами НКВД УСРР у Харкові. У постанові оперуповноваженного ІІ відділу СПО УДБ у Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».

Справу А. Крушельницького розглядала 28 березня 1935 виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Заслання відбував у Соловецькій тюрмі.

Рішенням «трійки» УНКВС Ленінградської області письменника засудили до розстрілу. Страчений 3 листопада 1937.

Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 жовтня 1957 року.

Із секретної записки тюремного управління НКВС від 16 червня 1941 відомо, що в архівах цього управління зберігалося 13 зошитів рукопису роману А. Крушельницького українською мовою «Батьківщина». На звороті цієї «службової записки» зазначено «Рукопис цього твору знищено шляхом спалення 4.VI.1941».

Літературний та науковий внесок[ред. | ред. код]

[icon] Цей розділ потребує доповнення. (березень 2012)

Уклав серію збірок «Вибрані твори українських письменників».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 245.
  2. ↑ а б в г д е ж и к Павлишин А. Крушельницький Антін Володиславович… — С. 583.
  3. ↑ Дуда І. Крушельницький Антін Владиславович… — С. 256.
  4. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 197. — ISBN 5-7707-7867-9.
  5. ↑ Лікарчук І.Л. Міністри освіти України: в 2-х т. – т. 1 (1917 – 1943 рр.) – К.: Видавець Ешке О.М., 2002. – с. 123-128. ISBN 966-557-096-Х

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Крушельницький_Антін_Володиславович&oldid=24985290